• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Контрольно-вимірювальні засоби 5 страница

Робітники, які виконують навантажувально-розвантажувальні роботи з залізничних вагонів чи працюють біля прирельсових колій, повинні знати значення сигналізації, яку встановлено на залізниці.

Для безпечного руху транспортних засобів на майданчиках встановлюють написи «В'їзд», «Виїзд», «Розворот» та ін.

Класифікація вантажів залежно від їх небезпечності.

Для забезпечення вимог техніки безпеки при навантаженні, роз­вантаженні і транспортуванні вантажів необхідно знати їх фізико-хімічні і механічні властивості, розміри, способи упаковки, ув'язки і їх транспортабельність.

За властивостями вантажі поділяють на такі основні класи: на­валочні, штучні, наливні та спеціальні. За вагою вони поділяються на три категорії: І категорія — вантажі вагою одного місця до 80 кг, а також сипучі, штучні, що перевозяться навалом та ін., II — ванта­жі вагою одного місця від 80 кг до 500 кг; III — вантажі вагою одно­го місця понад 500 кг.

За ступенем небезпеки при навантаженні, розвантаженні і транспортуванні вантажі поділяються на сім груп:

1 — вантажі малонебезпечні;

2 — вантажі горючі;

3 — пилові і горючі вантажі;

4 — балони зі стиснутим газом;

5 — обпікаючі рідини;

6 — вантажі, небезпечні за своїми розмірами;

7 — вантажі особливо небезпечні.

Кожен вантаж має своє маркування. Знання маркування дозволяє правильно вибирати способи складування, зберігання і переміщення вантажів, а також безпечні прийоми при виконанні вказаних операцій.

Вантажі маркують шляхом нанесення фарби, паперових бірок, випалюванням на бірках та ін. Маркування вантажів буває товар­ним, вантажним, транспортним і спеціальним. Спеціальне маркуван­ня наноситься на вантажі, перевезення і зберігання яких вимагає особливих зусиль та уваги, у вигляді умовних знаків.

Знаки маркування небезпечних вантажів мають знати робітни­ки, зайняті на вантажно-розвантажуваьних роботах.

Загальні вимоги безпеки при перевезенні вантажів.

Безпека навантажування, розвантажування і транспортування вантажів залежить від того, наскільки правильно розміщені вантажі у кузові транспортних засобів. Вантажі вкладаються рівномірно по всій площі, щоб вони не виступали за борти, тому що при роз'їзді з зустрічним транспортом, особливо на вузьких дорогах, вони будуть чинити небезпеку.

Висота вантажу не повинна перевищувати допустиму висоту переїздів під мостами, шляхо- і трубопроводами і не може бути більшою за 3,8 м над поверхнею дороги.

При перевезенні вантажів з габаритами, на 0,5 м більшими за задній борт автомашини, обов'язково встановлюють червоні пра­порці з кожної виступаючої сторони, а у нічний час вивішують охоронне освітлення. Вантажі мають бути укладені щільно, щоб при русі або різкому гальмуванні вони не пересувалися по кузову. На перевезення великогабаритних вантажів потрібно отримати до­звіл ДАІ.

Для перевезення вибухових, радіоактивних, легкозаймистих і отруйних речовин існують відповідні правила та інструкції.

Рідкі хімічні небезпечні вантажі перевозять у скляних суліях, в дерев'яних ящиках чи у корзинах, які надійно закріплюються в кузо­ві. Гарячі рідини (бітум) перевозять тільки у металевій тарі чи у спе­ціальних цистернах.

Транспортування нафтопродуктів в автоцистернах, бензо- і паливозаправщиках являє собою певну небезпеку. Ці транспортні за­соби повинні мати іскрогасники на вихлопних трубах, при наливі і зливі нафтопродуктів ємності заземлюють. Основна умова при транспортуванні нафтопродуктів — герметичність. Не дозволяється переповнювати ємності нафтопродуктами, оскільки при нагріванні вони розширюються, а це може призвести до деформації і розриву посудини.

Автоцистерни заповнюють паливом до рівня тарованого по­кажчика. Автоцистерни, які не мають такого покажчика, заповню­ються на 95-98 %.

Якщо нафтопродукти перевозять бочками у кузові, їх уклада­ють пробками догори, а між посудинами ставлять дерев'яні про­кладки, щоб вони не бились одна об одну при транспортуванні.

На бортових транспортних засобах такі вантажі, як цемент, вап­но та інші перевозять лише у щільних кузовах. Для захисту їх від розпилення кузов прикривають брезентом чи рогожею.

Ящики, бочки та інші вантажі укладають щільно, без проміж­ків, щоб при гальмуванні під час руху вони не пересувалися по кузо­ву, оскільки це може порушити рівновагу транспортного засобу.

Перед пуском на лінію транспортних засобів необхідно переві­рити надійність і справність рульового керування, гальм, правиль­ність укладання і кріплення вантажу, відповідність його маси ванта­жопідйомності агрегату, провести інструктаж, пояснити порядок ру­ху та особливості маршруту. Транспортні засоби повинні мати справ­ну систему освітлення і звукову сигналізацію. Рух транспортних за­собів на території підприємства регулюють знаками дорожнього ру­ху. На під'їздних дорогах і у проїздах швидкість руху машин не по­винна перевищувати 10 км/год., а в межах виробничих цехів — 2 км/год.

Якщо виникає необхідність переїзду через льодові переправи, призначається відповідальна особа, яка перевіряє переправу, вимі­рює найменшу товщину льоду по всій трасі для визначення допусти­мої маси транспортування, щоб забезпечити безаварійний переїзд.

Товщина льоду для колісного транспортного засобу при загаль­ній масі 3,5 т має становити 0,24 м, якщо температура повітря не пе­ревищує — 5° С, а при короткочасній відлизі — 0,31 м. Агрегати по­винні рухатися на відстані не менш як 25-35 м один від одного.

Якщо біля берега лід ненадійний, зависає, має тріщини і розло­ми, між берегом і надійною частиною льоду необхідно обладнати дерев'яні настили.

Трасу при льодовій переправі позначають вішками, відстань між якими за шириною становить 6 м, а за довжиною — 30 м. На пе­реправах через лід одночасно дозволяється плавно рухатись тільки в одному напрямку при швидкості не більше як 10 км/год, двері кабі­ни мають бути відкритими і зафіксованими. У кабіні дозволяється перебувати лише одному водію.

При переправі Транспортних засобів через водні перешкоди брід треба позначити вішками, ширина його має бути не менше 3 м. Дно річки в місці переправи має бути твердим і рівним.

При переїзді транспортних засобів через річки глибина води не повинна перевищувати вісь коліс або висоту верхнього полотна гу­сениці. Рухатись треба на пониженій передачі і без зупинок. Пере­ключати передачі не дозволяється. Забороняється переправа через водні перешкоди будь-якої ширини в повінь, під час сильного дощу, снігопаду, туману, льодоходу або при сильному поривчастому вітрі.

Карта технологічних процесів вантажно-розвантажувальних робіт.

У технологічних картах на виконання вантажно-розвантажу­вальних робіт встановлюється порядок доставки вантажів з ураху­ванням послідовності виконання робіт, типу транспортних засобів, характеру вантажів, якості доріг і місцевих кліматичних умов та ін.

Відстань між автомобілями, що одночасно знаходяться під на­вантаженням, має бути не менше 1 м, а між автомобілями, що розта­шовані по фронту робіт, — не менше 1,5. Наближення автомобіля до елементів будівлі дозволяється на відстані не менше 0,5 м. Відстань між автомобілем і штабелем вантажу приймають не менше 1 м.

Для безпечної організації робіт важливе значення має правиль­ний вибір вантажопідйомних механізмів, транспортних засобів та пристосувань.

Способи складування вантажів залежать від призначення конс­трукцій і деталей, методів строповки і монтажу та ін.

Матеріали, вироби і обладнання при зберіганні їх на будівель­ному майданчику слід укладати таким чином:

• цегла в пакетах на піддонах — не більше ніж у два яруси, в кон­тейнерах — в один ярус, без контейнерів — висотою до 1,7 м;

• сваї — ярусами висотою не більше 2 м;

• ригелі і колони — в штабелі такої ж висоти на прокладках і під­кладках;

• блоки фундаментні і підвальні — у штабелі на прокладках до 2,6 м; панелі стінові — в касети; плити перекриття — в штабелі висотою до 2,5 м на підкладках і прокладках;

• великогабаритне обладнання і його частини — в один ряд на підкладках;

• скло в ящиках і рулонний матеріал — вертикально в один ряд і на підкладках;

• бітум — у щільній тарі, що виключає його розтікання, або у спеціальні ями з улаштуванням надійного огородження;

• теплоізоляційні матеріали — в штабелі висотою до 1,2 м у за­критому сухому приміщенні;

• сходові марші — в штабелі до 6 рядів на прокладках;

• віконні і дверні блоки — у спеціальних контейнерах у верти­кальному положенні, за сортом;

• труби діаметром до 300 мм — у штабелі висотою до 3 м на під­кладках з кінцевими упорами проти розкочування, а труби діа­метром понад 300 мм — у такі самі штабелі у сідло без прокла­док; труби чавунні — в штабелі висотою до 1 м. Технологічне обладнання і його деталі складують, як і збірні конструкції, у відповідності з послідовністю їх монтажу на інвентар­ні дерев'яні прокладки.

Сипучі матеріали (пісок, гравій, щебінь та ін.), які зберігаються у штабелях, повинні мати укоси крутизною, що відповідає куту при­родного укосу даного виду матеріалів.

Пиловидні матеріали (цемент, алебастр та ін.) зберігають в силосах, бункерах та інших закритих ємностях із заходами проти роз­пилення при навантаженні і розвантаженні.

При влаштуванні зон складування виходять з того, що ширина проходів між штабелями вказаних вище вантажів має бути не мен­шою 1 м.

Підвищені вимоги безпеки висуваються до зберігання отруй­них, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин. Як правило, от­руйні речовини дозволяється зберігати тільки в окремих закритих приміщеннях, віддалених від житла. На вході в таке приміщення ви­вішують попереджувальні написи. Склади для зберігання кислот, як правило, забезпечують нейтралізаторами.

Кислоти (соляна, сірчана, карболова та ін.) необхідно транспор­тувати і зберігати у скляних і оплетених бутлях. Кошики для упаков­ки бутлів повинні мати ручки для зручного перенесення і безпеки ро­біт. Лако-фарбувальні матеріали, що мають шкідливі домішки, збері­гають в герметичній закритій тарі. Фенол треба зберігати у скляному посуді або в металевих бочках. Хлорне вапно зберігають в сухому приміщенні, що добре провітрюється, у щільно закритій тарі.

Горючі і легкозаймисті рідини, а також мастильні матеріали зберігають у приміщеннях з неспалимих конструкцій або заглибле­них у землю з дотриманням правил пожежної безпеки.

Працівники, зайняті на вантажно-розвантажувальних роботах, зобов'язані проходити попередні і періодичні медичні огляди у від­повідності з чинним законодавством. Особи, допущені до наванта­ження і розвантаження небезпечних і особливо небезпечних ванта­жів, проходять спеціальне навчання з наступною атестацією.

Безпека підіймально-транспортного обладнання.

Вимоги безпеки до вантажопідіймальних кранів.

Найбільша кількість нещасних випадків, а також аварій при експлуатації вантажопідіймальних кранів, механізмів і знімних ван­тажозахватних пристроїв виникає внаслідок низької кваліфікації об­слуговуючого персоналу і порушення діючих правил та виробничих інструкцій.

Вантажопідіймальні крани за характером є рухомими машина­ми і у процесі експлуатації становлять небезпеку не тільки для ро­бітників, що працюють на них, а і для інших людей, що перебувають на будівельному майданчику.

Рівень травматизму при роботі цих машин залежить від конс­труктивних недоліків, несправного стану, самодовільного перемі­щення кранів та їх рухомих органів, втрати стійкості, поломки де­яких деталей внаслідок прихованих дефектів, недотримання режи­мів роботи та ін.

Найнебезпечнішим з точки зору травматизму є перевертан­ня машин, особливо тих, у яких стійкість проти перевертання за­безпечується тільки їх власною масою. Особливо небезпечними є самохідні крани, на прикладі яких розглянемо питання стійкос­ті машин.

Стійкість крана є необхідною умовою його безпечної експлуа­тації. Узагальнення характеристик, що діють на кран, приводиться в коефіцієнтах запасу стійкості. З метою забезпечення стійкості крана дотримується відповідна залежність між перекидаючим моментом М„ і утримуючим моментом Му, тобто Му має перевищувати М_пне менше ніж на 40 %. Коефіцієнт стійкості

(1)

де М_у визначається як добуток величини ваги Q крана на відстань b від центру ваги крана до ребра перекидання (ребром переки­дання вважаються колеса крана при невстановлених додаткових опорах, а при встановлених додаткових опорах ребром переки­дання буде додаткова опора):

M_n = Qb, (2)

де М_n визначається як добуток ваги вантажу Р на відстань а від центра ваги вантажу до ребра перекидання крана:

М_n = Р а. (3)

Крім маси крану, вантажу і вантажозахватних пристроїв, на кран діють різні зовнішні навантаження — інерційні сили, що вини­кають в період пуску чи гальмування механізмів крана (механізми повороту крана, висування стріли, переміщення крана); вітрове на­вантаження при тиску вітру на вантаж і елементи крана; доцентрові сили, що виникають при русі поворотної частини крана.

Ефект дії зовнішнього навантаження залежить не тільки від його величини, але й від точки прикладання. Що далі розміщується точка прикладання сили від ребра перевертання, то більший ефект її дії, тому дія навантаження на кран характеризується моментами діючих сил.

При виконанні вантажно-розвантажувальних робіт автокраном (колісним та іншим з висувною стрілою) центр ваги вантажу, що піднімається, знаходиться за межами опорного контуру крана. Стій­кість крана проти перекидання забезпечується тільки власною вагою. Використання додаткових опор збільшує опорну базу і дозволяє більш повно використовувати вантажопідйомність крана. Тому під час роботи автокран необхідно установити на виносні передні і зад­ні опори (аутригери). Під опори підкладають прокладки, щоб при підніманні вантажу або його повороті опора не могла зрушитися.

Якщо кран не встановлений на аутригери, тоді його розрахунко­ва вантажопідйомність має знижуватись. Дотримання норм вантажо­підйомності має неухильно виконуватись, бо нехтування цим поло­женням може призвести до перекидання крана і нещасних випадків.

Вантажопідйомність знаходиться у зворотній залежності від вильоту стріли: чим він більший, тим менша вантажопідйомність і навпаки.

Додаткові навантаження, що діють на кран, залежать також від кута нахилу площини, на якій стоїть кран.

При встановленні кранів під нахилом значно зменшується М_у внаслідок скорочення відстані від центру ваги крана до ребра пере­кидання. При такій установці необхідно використовувати аутригери для горизонтального вирівнювання крана слідкуючи при цьому за показником креноміра. Нахил не повинен перевищувати 3°.

Кран перекинеться тоді, коли несприятливі чинники діють на його стійкість одночасно. Тому крани проектують з таким розрахун­ком, щоб за будь-яких умов як у робочому, так і у неробочому стані була забезпечена їх стійкість. При визначенні стійкості крана в роз­рахунках розглядаються всі чинники, що несприятливо діють на кран (перевантаження, вітрові навантаження, незадовільний стан площадки, на якій стоїть кран, де можуть виникати поздовжні і по­перечні укоси, динамічні сили та ін.)

Отже, всі зовнішні навантаження, які прикладаються до крана за межами опорного контуру, створюють перекидаючий момент М_n відносно його контуру. Утримуючий момент, під дією якого машина перебуває у стані рівноваги, створюється власною масою крана і противагою.

При визначенні стійкості крана розрізняють вантажну і власну стійкість, які перевіряються за допомогою обчислень.

Вантажна стійкість — це здатність крана протидіяти перевер­танню в бік стріли, власна здатність крана протидіяти перевертанню в бік, протилежний розташуванню стріли.

Ступінь стійкості крана в робочому стані визначається коефіці­єнтом вантажної стійкості, а в неробочому — коефіцієнтом власної стійкості.

З урахуванням всіх додаткових навантажень, що діють при ро­боті кранів, коефіцієнт власної і вантажної стійкості вважається за­довільним, коли його значення становить не менше 1,15. При визна­ченні коефіцієнтів стійкості не враховуються дії захватів, додатко­вих опор і стабілізаторів.

Щоб забезпечити стійкість крана і зменшити дію додаткових навантажень, необхідно всі рухи при підніманні, опусканні, гальму­ванні і повертанні вантажу здійснювати плавно.

Заходи безпеки при роботі кранів

До обслуговування вантажно-піднімальних машин допускають­ся робітники після проходження ними інструктажу з техніки безпе­ки і перевірки їх знань і навичок кваліфікаційною комісією, в роботі якої бере участь представник органів нагляду.

Періодична перевірка знань кранівників, їх помічників і обслу­говуючого персоналу (слюсарів, електромонтерів, стропальників) здійснюється кваліфікаційною комісією підприємства не рідше од­ного разу на 12 місяців.

Для забезпечення безпечної роботи вантажопідіймальних кра­нів важливе значення має правильний добір робочих параметрів.

Параметрами називаються основні технічні величини, які ха­рактеризують конструкцію крана і його можливості при роботі.

До параметрів стрілових самохідних кранів відносяться вантажо­підйомність, вантажна характеристика, виліт стріли, висота підйому га­ка, вантажний момент, найбільший радіус поворотної рами, швидкість переміщення крана, частота обертання, загальна вага крана і т. ін.

Основним параметром кранів усіх типів є вантажопідйомність — найбільша допустима маса робочого вантажу, на піднімання якого розрахований кран. У вантажопідйомність крана включається маса вантажозахватних пристроїв і тари.

Стрілові самохідні крани в паспорті машини можуть мати кіль­ка вантажних характеристик, які залежать від вильоту стріли.

Якщо робочі параметри крана не відповідають розмірам забудо­ви, масі вантажів (завеликі або замалі), можуть виникати небезпечні ситуації з точки зору травматизму і можливих аварій.

Для виконання робіт крани встановлюють відповідно до Правил влаштування і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранівпіс- ля розробки ПВР. У ПВР передбачають марку крана, характеристику вантажозахватних пристроїв і перелік вантажів із зазначенням маси; вимоги до встановлення крана; відстань до ЛЕП; умови роботи біля укосів котлованів, місця складування, схеми строповки та ін. Розроб­ка ПВР відповідно до Правил дозволяє підвищувати активну безпеч­ність машин у процесі виконання ними відповідних робіт.

Таблиця 1 Найменша допустима відстань від брівки укосу до найближчої опори крана, м

Перевірку надійності установки крана здійснюють шляхом під­німання максимально допустимого вантажу на висоту 5 см і поворо­ту стріли з вантажем в обидві сторони на 180-200°. При просіданні коліс або аутригерів потрібно змінити місце установки крана або утрамбувати і укріпити площадку.

Встановлювати кран на краю траншеї дозволяється при дотри­манні відстані від брівки укосу або траншеї до найближчої опори згідно даним, наведеним у табл. 1. Установлювати стрілові самохідні крани (автомобільні, гусе­ничні, пневмоколісні) і працювати на них під проводами ліній елек­тропередачі (ЛЕП) будь-якої напруги не дозволяється. У випадку не­обхідності виконання робіт краном біля ліній електропередачі на відстані ближче 30 м від крайнього проводу необхідно видати наряд-допуск, який визначає безпечні умови роботи.

Таблиця 2 Безпечні відстані по горизонталі при виконанні робіт біля ЛЕП

Таблиця 3 Безпечні відстані по вертикалі при переміщенні кранів під ЛЕП

Виконання робіт біля ЛЕП дозволяється при дотриманні відста­ней по горизонталі між крайньою точкою ферми стріли крана і най­ближчим проводом електропередачі, що наведені в табл. 2.

Кран перед початком роботи необхідно заземлити і установити на всі опори, під які покласти надійні підкладки.

При переміщенні (транспортуванні) кранів під ЛЕП необхідно дотримуватися відстані (по вертикалі) від проводів до конструкції крана (табл. 3).

Переміщення крана під ЛЕП або біля неї дозволяється тільки з опущеною стрілою.

Козлові крани більш стійкі порівняно з автомобільними, пнев- моколісними та іншими кранами, що мають виносну стрілу. Ці кра­ни мають три робочі рухи (переміщення крана по підкрановим шля­хам, переміщення возика по фермі або балці і рух гака вгору і вниз), що дозволяє переміщувати вантаж у будь-яке місце вантажно-розвантажувального майданчика.

Перед початком роботи необхідно здійснити огляд крана і пере­вірити на холостій ході справність вантажно-підіймального механіз­му і його кінцевих вимикачів; справність звукового сигналу, освіт­лювальної мережі і аварійного вимикача; справність механізму пе­реміщення крана і гальмів (гальмівний шлях має бути не більше 1 м). Усі виявлені несправності вносяться у вахтовий журнал.

Важливою умовою в забезпеченні безпечної роботи вантажопі­діймальних кранів та інших механізмів є надійність гальмівних при­строїв як механізму піднімання вантажу, так і механізму переміщен­ня возика і крана.

При огляді гальм необхідно звернути увагу на відсутність за­їдання у шарнірах, на стан швів і колодок і не допускати на їх по­верхні осідання мастил.

У випадку припинення живлення крана струмом необхідно по­ставити штурвали в нульове положення і виключити рубильник у кабіні. При відновленні роботи треба подати попереджувальний сигнал.

Козлові крани рухаються по рейкових коліях, які закріплені на полушпал, укладених на баласт. Для захисту машиніста від уражен­ня електричним струмом крани підлягають заземленню.

Заземлення козлових кранів здійснюють через підкранові рель- си, при цьому стики мають бути надійно з'єднані. Обидві колії з'єд­нують перемичками з круглої або смугової сталі. Заземлення здійс­нюють за допомогою стальних труб, з'єднаних трикутником. Для покращення електропровідності грунту в труби заливають 2-3 %-й розчин солі.

При силі вітру понад 6 балів (що відповідає швидкості вітру 12 м/с) або наближенні грози роботу потрібно припинити, а кран за­кріпити протиугонними захватами за рельси.

При обслуговуванні козлових кранів необхідно слідкувати за станом підкранових колій. Перекіс крана, тобто забігання вперед од­нією стороною може бути від неточної роботи привода або неодна­кового зносу ходових коліс.

Внаслідок перекосу кран може зійти з рейок підкранової колії.

Після закінчення роботи кран необхідно установити на місце, що визначене для стоянки, а гак підняти у верхнє положення. При покиданні кабіни штурвал поставити в нульове положення, вимкну­ти рубильник захисної панелі і закрити кабіну.

Запобіжні пристрої та прилади

Активну безпечність вантажопідіймальних машин у процесі експлуатації підвищують прилади та пристрої безпеки. За призна­ченням прилади і пристрої безпеки поділяють на три групи:

• обмежувачі руху (пересування крана, обертання крана, підйому вантажів, вильоту стріли);

• пристрої, що забезпечують стійкість машин (протиугонні захва­ти, виносні опори, обмежувачі вантажопідйомності);

• пристрої, що сигналізують про стан стійкості (вітроміри, по­кажчики нахилу), прилади освітлення та сигналізації. Обмежувачі висоти підйому обойми гака призначені для вими­кання механізму піднімання вантажів на кранах при підході обойми гака до крайнього верхнього положення і вимикання механізму змі­ни вильоту стріли під час її опускання, якщо при цьому обойма гака досягає крайнього верхнього положення. Підіймати гак вище допус­тимої межі не можна, бо підтягування його до нерухомої конструк­ції підйомного механізму може призвести до обриву каната і падін­ня вантажу. Автоматичне обмеження висоти піднімання вантажу і зупинки гака або іншого захватного органу має працювати надійно: зупинка здійснюється на відстані 200 мм у кранів і на відстані 50 мм у електротельферів.

Обмежувач зміни вильоту стріли призначається для вимикання механізму зміни вильоту стріли в її крайніх положеннях і попе­реднього включення гальм для зниження швидкості її руху. У гра­ничних положеннях стріли, небезпечних для стійкості крана, двигун стрілової лебідки автоматично вимикається за допомогою кінцевих вимикачів важільного типу.

Покажчики вантажопідйомності показують граничне значення вантажопідйомності самохідного стрілового крана залежно від ви­льоту стріли. їх встановлюють у нижній частині стрілового облад­нання в полі зору машиніста, що дозволяє візуально визначити, який вантаж можна підняти краном при даному вилеті стріли. Для кожно­го виду стрілового обладнання виготовляють свою шкалу, яка відпо­відає вантажній характеристиці крана з цим видом обладнання.

Обмежувач поворотів крана призначений для запобігання пере­кручування і обриву пучка канатів і забезпечення обертання крана лише на 720° (два обороти). За 30° до спрацювання обмежувача, що вимикає поворот в одну чи іншу сторону, в кабіні машиніста загоря­ється застережне світлове табло.

Обмежувач руху крана служить для відключення приводу меха­нізму руху, при підході баштового чи козлового крана до обох кін­ців підкранового шляху. При цьому відстань між тупиками і будь- якою ходовою частиною крана становить не менш як 1 м з урахуван­ням гальмівного шляху.

Покажчики нахилу, чи креноміри, показують нахил машини відносно горизонту. На автокранах використовують покажчики на­хилу, принцип дії яких грунтується на властивості вільно підвішено­го маятника зберігати вертикальне положення (маятникові) або на властивості вільної поверхні рідини зберігати горизонтальне поло­ження (рідинні).

На автокранах встановлюють автоматичні сигналізатори небез­печної напруги (АСНН), що попереджають машиніста включенням аварійної і звукової сигналізації про наближення стріли крана на не­безпечну відстань до лінії електропередач. Прилад складається з ан­тени, підсилюючого блоку і блоку сигналізації.

Для запобігання перевертанню стрілових кранів їх обладну­ють обмежувачами вантажопідйомності чи вантажного моменту. Ці обмежувачі автоматично вимикають механізми піднімання вантажу, маса якого перевищує номінальну вантажопідйомність більше як на 10 %. Крім того обмежувачі вантажопідйомності кранів мають попереджувати про втрату стійкості не при нор­мальному розрахунковому вантажі, а за умов небезпечних чинни­ків: вітрового навантаження, нахилу шляху, динамічних та інер­ційних навантажень.

Обмежувачі мають зелену і червону сигнальні лампи. При на­хилі крана загоряється червона лампа. Крім того, при перенавантаженні електричне коло управління краном розмикається, вмикається звуковий сигнал і робота крана призупиняється. Обмежувачі ванта­жопідйомності бувають як механічні, так і електричні. Більшість кранів мають електричні обмежувачі.

На кранах з перемінною вантажопідйомністю встановлюють обмежувачі вантажного граничного моменту, наприклад для запобі­гання аваріям при підніманні примерзлого до землі вантажу.

На кранах, що працюють на відкритому повітрі і піддаються великим вітровим навантаженням, встановлюють прилади авто­матичної вітрової сигналізації і захисту від вітрових перенавантажень.

На баштових та портальних кранах встановлюється сирена при досягненні швидкості вітру в 5 балів, а при силі вітру у 6 балів роз­микається автоматичне коло управління краном.

До пристроїв, що забезпечують стійкість машин, належать про­тиугонні захвати для прикріплення крана до рейок у неробочому стані. Під дією сильного вітру гальма не можуть утримати кран від мимовільного переміщення. Якщо не закріпити кран протиугінними захватами, він почне рухатись і, дійшовши до кінцевого упору під­кранового шляху, зупиниться або перевернеться залежно від швид­кості руху в момент зупинки. Дія протиугінних захватів базується на принципі кліщового рейкового захвату. При дуже сильному вітрі ба­штові крани закріплюють розвилками.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
3. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
4. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
5. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
6. V Засоби навчання
7. А. В. Дудник 1 страница
8. А. В. Дудник 10 страница
9. А. В. Дудник 11 страница
10. А. В. Дудник 12 страница
11. А. В. Дудник 2 страница
12. А. В. Дудник 3 страница

Переглядів: 708