Співвідношення філософії, релігії, науки

Міфологія (від грец. «міфос» – слово, сказання) – первісна світоглядна форма, яка є основою світоглядних уявлень. Основним принципом розгляду світоглядних питань у міфології є генетичний, тобто проблеми вирішуються через розповідь про походження світу, людини, природи, суспільних явищ, тощо.

Міфологічний світогляд формується і функціонує стихійно, у нього немає автора. Цей світогляд характеризується відсутністю розмежування і протиставлення світу й людини, тому він бачить світ цілісним, універсальним.

Філософія, на відміну від міфології, є усвідомленою авторською інтелектуальною діяльністю. Цей тип світогляду знаменує виділення людини з природи, а окремого індивіда із людської первинної спільності, а тому постає індивідуальною формою самовизначення людини. На відміну від міфу, який розповідає про сакральні події, філософія пояснює свої твердження, тому характеризується дискурсивним, тобто аналітико - синтетичним мисленням

Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири.

Релігія – є системно вибудуваний принцип віри. Саму систему задає предмет віри. Від того у що (кого) вірить людина будується релігійна система.

Віра – це не знання – це можливість існуваннязнання. Віра виростає із людської волі, яка обирає (свідомо чи не свідомо) стратегічну мету свого існування. Людина принципово не може знати і досягти цієї повноти, не маючи від неї ніякої звістки.

Прикладом особистісних відносин є релігійні прояви, що проявляються у звичайних життєвих ситуаціях – як говорить Вініпух: „щоб написати хороші вірші, потрібно піти туди, де вони тебе знайдуть”, або за формулою закоханості: „він обрав її, бо вона вибрала б його” (синергійність).

До того ж релігія – це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя.

Філософія – є інтелектуальною формою світоосмислення. Теоретичний аспект філософії полягає в усвідомленні природної та соціальної реальності, яка відкривається людині в процесі духовного і практичного перетворення світу; виробленні нормативно-ціннісних основ переконань людей.

Філософія залишає самій людині вирішувати питання про те, з чим вона погоджується, а з чим – не погоджується, та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання.

Філософія і наука. Філософію вважають матір'ю науки, і перші вчені-природознавці були одночасно і філософами, а сама філософія прагне використати теоретичні методи та логічний інструментарій для обґрунтування своїх положень, вироблення достовірних, загальнозначущих принципів і законів. У процесі нагромадження емпіричного матеріалу і вдосконалення методів наукового дослідження відбувається розділення форм теоретичного освоєння дійсності. У XV-XVII ст. наука стає самостійним соціальним інститутом. Відбувається виділення конкретних наук, які освоюють окремі аспекти природи і суспільства, спираючись на дослідні методи пошуку. В цей період формуються принципи наукового світогляду як такого, які ґрунтується на положення механістичної картини світу І.Ньютона.

Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на понятійному мисленні, прагнуть пояснювати дійсність, обґрунтовуючи свої висновки. Але кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення, який є тільки частиною реальної дійсності.

Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні єдиної картини світу, визначенні фундаментальних характеристик людського буття. Лише філософії властиве гранична широке узагальнення. Наука ж, постаючи обмеженою своїми предметами, узагальнює тільки в межах окремих сфер знань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спрямованість становлення світогляду	\|	Головні визначення – безпека, загроза, небезпека, надзвичайна ситуація, ризик.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.