• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Система планів підприємства

Таблиця 7.1 - Класифікація цілей підприємства залежно від стадії життєвого циклу

Планування має будуватися на визначених принципах, дотримання яких є необхідною умовою забезпечення його якості. Вперше загальні принципи планування були сформульовані Анрі Файолем, який назвав їх загальними характеристиками ефективної програми дій. Це – принципи єдності, безперервності, гнучкості та точності. Згодом Рассел Акофф обґрунтував ще один ключовий принцип планування — принцип участі. У сучасній економічній науці вирізняють ще і такі принципи планування, як оптимальності, збалансованості, пріоритетності, адекватності, цільової спрямованості.

Принцип єдності (системності) передбачає, що планування на підприємстві повинно мати системний характер, тобто охоплювати всі сфери діяльності підприємства, враховувати всі тенденції, зміни та зворотні зв’язки.

Поняття “система” означає існування сукупності елементів, взаємозв’язку між ними, а також наявність єдиного напряму розвитку елементів системи, поведінки з орієнтацією на загальні цілі. Реалізація цього принципу здійснюється на основі:

- координації планової діяльності на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничий відділ, фінансовий, відділ маркетингу і т. д.). Це означає, що будь-які зміни в планах одного з підрозділів мають бути відображені в планах інших підрозділів. Таким чином, головні риси координації планування на підприємстві - взаємозв’язок і одночасність;

- інтеграції планової діяльності в межах вертикальної єдності підрозділів (підприємство в цілому - цех - бригада). Це передбачає, що на підприємстві є багато досить відокремлених процесів планування і планів окремих підрозділів, але кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії фірми, а кожен окремий план є частиною плану вищого підрозділу та організації в цілому.

Принцип безперервності полягає у підтриманні безперервної планової перспективи, формуванні та періодичній зміні горизонтів планування, взаємоузгодженні довго-, середньо- та короткотермінових планів, своєчасному коригуванні перспективних і поточних планів у разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов господарювання.

Принцип гнучкості пов’язаний з принципом безперервності і полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Дотримання принципу гнучкості потребує таким чином розробляти плани, щоб в них можна було вносити за необхідності певні зміни.

Тому при складанні планів слід передбачати відповідні резерви (“надбавки безпеки”, “фінансові подушки”). Разом з тим існують і певні застереження щодо таких резервів, які закладаються у планові показники. Вони не повинні бути надто великими, оскільки плани будуть недостатньо точними, і не повинні бути надто малими, бо в цьому разі доведеться часто вносити зміни у плани, що приводитиме до дезорієнтації в діяльності підприємства.

Принцип точності передбачає врахування при складанні планів певного доцільного ступеня точності розрахунків, передбачень, прогнозів. Ступінь конкретизації і деталізації при цьому залежить від виду плану та рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання. Так, при формуванні стратегічних та довготермінових планів доцільно обмежуватися визначенням загальної мети та найбільш загальних напрямків діяльності і не вдаватися до надмірної конкретики та деталізації, оскільки рівень невизначеності інформації про майбутнє є високим, як і динаміка змін. І навпаки, при формуванні короткострокових планів рівень точності та детальності розрахунків має бути значно вищим.

Принцип участі реалізує одну з головних аксіом планування: “План має складати той, хто його виконуватиме”. Головним недоліком планової системи в СРСР була саме надзвичайна централізація планування, коли всі головні рішення приймались у центрі, а роль підприємств та трудових колективів зводилась лише до їх деталізації і виконання. Принцип участі означає, що кожен член підприємства чи будь-якої іншої організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і пізнавати різні сторони її життя. Він одержує ширшу й об’єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з’являються нові, більш виразні мотиви до ефективної праці.

Принцип участі тісно пов’язаний з переходом від централізованої до децентралізованої системи управління. Постійні реорганізації, що їх здійснюють японські, американські та західноєвропейські корпорації, завжди мають на меті підвищення самостійності, відповідальності, а отже й ефективності філій, відділків, підприємств, “розвантаження” керівників корпорацій від прийняття рішень, що випливають з поточних, оперативних завдань заради переходу від ієрархічного типу відносин до партнерських.

Принцип оптимальності означає, що при формуванні планових цілей і завдань слід забезпечувати максимально ефективне (оптимальне) використання всіх виробничих ресурсів. При цьому використання ресурсів підприємства повинне орієнтуватися на потреби, умови і кон’юктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів тощо.

Принцип збалансованості є важливою умовою обґрунтованості планів та їх реалістичності при виконанні. Він означає, що між взаємопов’язаними розділами та показниками плану має бути необхідна та достатня кількісна відповідність. Головним проявом цього принципу є відповідність між потребами та ресурсами. Безперечно, навіть ідеально збалансований на стадії розробки план не гарантує, що в процесі його виконання не виникнуть диспропорції під впливом різних факторів.

Принцип пріоритетності передбачає ранжування об’єктів планування за їх важливістю для підприємства. Відповідно і планові рішення будуть розглядатися та формуватися з позицій пріоритетності тих чи інших об’єктів планування. Це ж стосується і пріоритетності цілей, які можуть змінюватися внаслідок змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі. Обмеженість ресурсів підприємства потребуватиме першочергового прийняття планових рішень стосовно саме пріоритетних об’єктів чи пріоритетних цілей.

Принцип цільової спрямованості вимагає, щоб перед тим, як приступити до процесу планування, були чітко сформульовані цілі, яких необхідно досягнути, і визначена черговість їхнього виконання, тобто повинен здійснюватися вибір цілей, а потім вже обґрунтування можливостей їхньої реалізації.

Принцип адекватності стосується системи планування і означає, що будь-які зміни у внутрішньому чи зовнішньому середовищі повинні знаходити адекватне відображення у всій системі планування. Наприклад, зміни в кон’юктурі ринку, асортименті товарів, техніці і технології виробництва можуть вимагати перегляду методів планування, чи системи оціночних показників, чи організації процесу планування, чи процедур планування тощо.

Таким чином, принципи планування слугують дороговказами, допоміжними орієнтирами, слідування яким допомагає встановити правильні та актуальні цілі, підвищити якість планів, забезпечити належний рівень їх точності, детальності, достовірності.

Планування — це складний методично-організаційний
процес, за якого відбуваються безперервний пошук, оброблення
й систематизація інформації та її перетворення в знання про зовнішнє середовище та власні можливості підприємства в контексті його нинішнього функціонування та майбутнього розвитку. Складність та багатогранність цього процесу, різноманітність цілей і завдань обумовлюють необхідність розробки самих різноманітних планів, які у своїй сукупності утворюють систему планів підприємства.

Основними видами планів підприємства є:

· стратегічний (генеральний) план підприємства;

· тактичні плани;

· поточні плани виробничо-господарської діяльності підприємства;

· оперативні плани;

· проекти (у тому числі й інвестиційні проекти);

· плани-програми;

· бізнес-плани.

Різноманітні плани класифікують за такими ознаками:

- за масштабністю завдань - стратегічні, тактичні, оперативно-виробничі;

- за тривалістю періоду планування - перспективні, поточні, оперативні;

- за об’єктами планування - народногосподарські, галузеві, територіальні, підприємства, внутрішньовиробничі (цехів, дільниць);

- за змістом планування - маркетингові, виробничі, науково-технічні, інвестиційні, економічні, фінансові, соціальні, природоохоронні, комплексні.

Стратегічний план – це довгостроковий план, що розробляється на 5, 10, 15 років, у якому формуються основні цілі підприємства на перспективу, конкретні завдання, прив’язані за часом до ресурсів, загальна стратегія досягнення поставлених цілей.

Стратегічне планування у загальному вигляді являє собою набір дій і рішень, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей як перспективних, так і поточних. Більш детально стратегічне планування характеризується як процес, у якому раціональний аналіз сформованої ситуації і майбутніх можливостей веде до формулювання довгострокових намірів, стратегій, цілей, заходів з урахуванням можливих шансів і ризиків.

Зазвичай стратегічний план включає місію, загальні цілі, способи їх досягнення і базується на реальних можливостях підприємства, його реакції на зміну внутрішніх та зовнішніх обставин діяльності.

Процес стратегічного планування характеризується такими особливостями:

· у стратегічному плануванні значну роль відіграють суб'єктивні ціннісні установки керівників підприємства (менеджерів вищої ланки управління);

· загальний можливий діапазон альтернатив у стратегічному плануванні значно ширший, ніж при оперативному чи поточному плануванні робіт;

· стратегічне планування характеризується значною мірою невизначеності (ризики в рамках стратегічного планування оцінювати доволі складно);

· для стратегічного планування необхідний великий обсяг найрізноманітнішої інформації про умови навколишнього середовища, у тойчас, як поточне планування опирається в основному на внутрішню інформацію;

· стратегічне планування зазвичай стосується підприємства в цілому і охоплює всі його активи;

· стратегічні плани мають концептуальний характер і не повинні містити дрібних деталей.

В основу розробки стратегічних планів можна покласти різні види головних стратегічних альтернатив діяльності підприємства залежно від специфіки виробництва, галузевих тенденцій розвитку, стадії життєвого циклу підприємства тощо. У світовій практиці розрізняють такі види головних стратегій: зростання, обмеженого зростання, скорочення, поєднання.

Характерною ознакою стратегії обмеженого зростання є вста­новлення цілей від досягнутого, скоректованих з урахуван­ням інфляції. Стратегія обмеженого зростання використо­вується в традиційних галузях промисловості зі статичною технологією, коли організація загалом задоволена своїм становищем. Організації вибирають цю альтернативу тому, що це самий легкий, найбільш зручний і найменш ризико­ваний спосіб дії. Керівництво взагалі-то не любить карди­нальних змін. І якщо фірма була прибутковою в минулому, притримуючись стратегії обмеженого зростання, то, швид­ше всього, вона буде сповідувати цю стратегію і в майбутньому.

Стратегія зростання здійснюється шляхом щорічного значного підвищення рівня коротко- і довготермінових цілей над рівнем показників попереднього року. Вона вико­ристовується в галузях, які швидко та динамічно розвива­ються і де відбуваються значні зміни в технологіях.

Стратегія скорочення означає, що перед організацією ставляться цілі, рівень яких нижчий, ніж був в минулому. Фактично для багатьох фірм скорочення може означати розумний шлях раціоналізації і переорієнтації. В рамках альтернативи скорочення можуть бути такі варіанти, як ліквідація, усунення надлишкового, скорочення і пере­орієнтація.

Стратегія поєднання всіх альтернатив використовується великими фірмами, що активно функціонують в декількох галузях. При цьому фірма може розвивати сильні виробниц­тва, скорочувати чи ліквідовувати слабкі, переорієнтовувати ча­стину інших виробництв тощо.

Відповідальність за розробку стратегії несе насамперед вище керівництво підприємства, оскільки стратегічне планування вимагає високої кваліфікації, масштабного охоплення проблем виробництва, врахування багатьох чинників внутрішнього і зовнішнього середовища.

Основна мета стратегічного планування полягає у моделюванні майбутньої успішної діяльності підприємства, яка може мати наступальний або оборонний характер.

Що стосується складу і структури стратегічного плану, то в існуючій економічній літературі відсутні якісь певні вимоги до цього документа, особливо стосовно форми подання інформації. Разом з тим, враховуючи комплексний характер стратегічного плану, можна рекомендувати таку його структуру:

1) Передмова (виконавче резюме).

2) Опис фірми.

3) Стратегія маркетингу.

4) Стратегія використання конкурентних переваг.

5) Стратегія оновлення продукції, що випускається.

6) Стратегія розвитку виробництва.

7) Стратегія забезпечення виробництва.

8) Стратегія зовнішньоекономічної діяльності.

9) Стратегія розвитку системи менеджменту.

10) Стратегія природоохоронних заходів фірми.

11) Стратегічний фінансовий план.

12) Забезпечення реалізації стратегії фірми.

13) Додатки.

Наведена структура стратегічного плану носить рекомендаційний характер. Вона може варіюватися й уточнюватися (розширюватися, поглиблюватися) залежно від виду підприємства, рівня планування й обраної базової стратегії.

Стратегічне планування набуває змісту тоді, коли воно реалізується. Тому керівництво повинно розробляти додат­кові плани і конкретні вказівки, спрямовані на реалізацію стратегічного плану.

Тактичне планування – це процес розробки короткотермінових (тактич­них) планів, які узгоджуються із стратегічними довготерміновими планами організації. Тактичні плани передбачають конкретні способи використання ресурсів підприємства, необхідних для досягнення довготермінових цілей.

Тактичні плани характеризуються такими особливостями:

· тактику розробляють в розвиток стратегії;

· у той час, як стратегія розробляється на вищих рівнях керівництва, то тактика - частіше всього на рівні керівництва середньої ланки;

· тактика розрахована на коротший відрізок часу, ніж стратегія;

· в той час, як результати стратегії не можна повністю виявити протягом кількох років, тактичні результати, як правило, проявляються дуже швидко і легко співставляються з конкретними діями.

Основна відмінність між стратегічним і тактичним плануванням полягає в тому, що стратегічне планування пов’язане з обґрунтуванням генерального напрямку функціонування підприємства, визначенням того, чого прагне досягти підприємницька структура, а тактичне планування зосереджене на тому, як саме досягти цього стану. Тактичні плани виражаються конкретними цифровими результатами, їх легше і простіше оцінити, вони деталізують планові завдання для підрозділів підприємства.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на короткий період. Поточне планування зазвичай охоплює річний період і є по суті сукупністю планів за різними видами діяльності підприємства. Поточне планування тісно пов’язане із тактичним плануванням і багато авторів розглядають його як певний етап реалізації стратегічного плану.

Основне завдання поточного планування полягає у забезпеченні збалансованості планових завдань за всіма напрямками діяльності підприємства (виробнича, науково-технічна, постачальницько-збутова, фінансова, соціальна та ін.) за умови максимально можливого використання внутрішніх ресурсів та забезпечення подальшого розвитку підприємства.

В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначаються кожним підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів є план виробництва і збуту продукції.

Склад розділів та показників плану залежить від специфіки і галузевої приналежності підприємства, методів управління, традицій, стану економіки тощо.

В розширеному варіанті поточний план може містити такі розділи:

1) Планування виробництва і збуту продукції.

2) Персонал і оплата праці.

3) Матеріально-технічне забезпечення підприємства.

4) Норми і нормативи.

5) Технічний розвиток і організація виробництва.

6) Планування витрат виробництва.

7) Фінансовий план.

8) Інновації.

9) Інвестиції і капітальне будівництво.

10) Соціальний розвиток колективу.

11) Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з іншого - засобом виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, основним важелем поточного управління виробництвом. У процесі оперативного планування здійснюється детальна розробка планів підприємства та його підрозділів - окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць - на короткі проміжки часу (місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну). При цьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їхнього виконання та поточного регулювання виробництва.

Оперативне планування поєднує два напрямки роботи. Перший напрямок, у рамках якого розробляють оперативні плани та графіки виготовлення й випуску продукції, називається календарним плануванням. Другий напрямок включає роботи, що необхідні для безперервного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів і ходу виробництва. Цей напрямок дістав назву диспетчеризації.

У процесі оперативного планування вирішуються такі завдання:

· забезпечення виконання плану виробничої діяльності (випуск планової продукції в заплановані строки) за ритмічної роботи всіх підрозділів підприємства;

· встановлення оптимального режиму роботи підприємства, що сприятиме найбільш ефективному й повному використанню устаткування та робочої сили;

· максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.

Необхідність розробки планових документів виникає і при реалізації різноманітних проектів. Особливістю проекту, на відміну від традиційної повсякденної виробничої діяльності в умовах діючого підприємства є те, що проект – це сукупність одноразових неповторюваних дій із своїми характерними ознаками. Підготовка до Євро-2012, комплексна модернізація газотранспортної системи України, будівництво терміналу для приймання танкерів із скрапленим газом, розробка нового обладнання - все це приклади заходів, які мають характер проекту.

Проект - цілеспрямована, орієнтована у часі послідовність, як правило, одноразових, комплексних і нерегулярно повторюваних дій (заходів або робіт) з такими характерними ознаками:

· спрямованість на досягнення конкретної мети;

· базування на координованому виконанні пов'язаних між собою дій;

· обмеженість у часі виконання, визначеність певної дати початку і закінчення;

· наявність певного бюджету (фінансового, матеріального тощо);

· певною мірою неповторність, унікальність.

Ці характерні п'ять ознак відрізняють проекти від інших заходів, планів, програм, ініціатив. В процесі обґрунтування та реалізації різноманітних проектів здійснюється розробка відповідних планів із застосуванням особливого механізму планування та інструментарію.

Ще одним різновидом планів є інвестиційні проекти. Інвестиційний проект - це план (програма) господарського заходу чи підприємницького проекту, реалізація якого вимагає залучення інвестицій. В багатьох випадках інвестиційні проекти є планами капітальних вкладень, спрямованих на створення нових виробничих потужностей і мають довгостроковий характер. Механізм планування й підготовки інвестиційних проектів також має свій особливий інструментарій.

Програми (плани-програми) визначають розвиток одного з важливих аспектів діяльності підприємства. Це можуть бути програми із удосконалення технології виробництва, перекваліфікації кадрів, скорочення споживання енергоресурсів тощо.

Бізнес-плани – це ще один різновид планових документів. Бізнес-плани характеризуються всебічним обґрунтуванням доцільності впровадження нових підприємницьких ідей, різноманітних пропозицій, проектів.

Ретельно розроблений бізнес-план повинен містити відповіді на такі питання:

· чи піддається підприємницька ідея (проект) практичній реалізації?

· яку організаційну підготовку необхідно провести для створення цього бізнесу?

· яким чином залучити інвестиції?

· що в даному бізнесі є привабливим для потенційних інвесторів?

· чи має даний бізнес переваги над конкурентами?

· якими є ці переваги для підприємця, а які - для інвестора?

· чи буде ефективним виробництво та реалізація продукції (послуг)?

· як організовуватиметься ресурсне забезпечення бізнесу?

· чи відповідає кваліфікація персоналу організації бізнесу?

Загалом бізнес-план допомагає реально оцінити підприємницьку ідею, втілити її в документацію, детально опрацювати всі можливі аспекти майбутнього бізнесу і згодом управляти процесом реалізації підприємницького проекту.

Бізнес-план повинен достатньо повно і адекватно відображати перспективи розвитку майбутнього бізнесу. Це вимагає ретельної проробки всіх складових інвестиційного проекту, а саме - об’єктивного аналізу ринку збуту, оцінки конкурентів, обґрунтування стратегії маркетингу, опрацювання всіх аспектів створення і організації виробництва, розробки фінансового плану, оцінки можливих ризиків, страхування тощо.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. IV група- показники надійності підприємства
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
6. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
7. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
9. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
10. VI. Узагальнення та систематизація знань
11. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
12. WEB - сайт підприємства в Інтернет

Переглядів: 6316