Тема 11. Система мистецтва та його види: образотворче мистецтво

Живопис, або малярство. Немає сюжетів і тем, які б були недоступні живописному втіленню. Саме цю унікальну властивість підкреслює слово, яке використовується у назві цього виду мистецтва. Якщо намагатися дати визначення цього виду мистецтва на підставі технічних характеристик, воно може бути досить смішним - це нанесення в певній послідовності на ту чи іншу поверхню плям різного кольору. Живопис - це зображення на площині картин реального світу, які переформовуються у творчій уяві художника.

Графіка.Це вид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає "пишу, дряпаю, малюю". Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найбільш простий для людини спосіб відтворення побаченого - лінія, штрих, які творять контур предмету або фігури. Малюнок - це найбільш давній вид графіки, з нього і починається зародження образотворчого мистецтва. Інший різновид графіки - гравюра або естамп (станкова графіка). Це вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком рельєфного малюнку, який виконується художником на тому чи іншому матеріалі. Існує дуже багато різновидів гравюри. Це гравюра на дереві та лінолеумі (ксилографія та ліногравюра), гравюра на металі (акватинта, меццо-тінто), пунктирна манера, м'який лак, суха голка, офорт, літографія.

Графіка (лат. gгарhо — пишу). Цей вид мистецтва так само відомий з давнини. До XV ст. графіка пронизує всі види мистецтва, але самостійного значення набуває тільки за епохи Відродження. З цього часу ручний малюнок та естамп стали сприйматись як самостійна художня цінність.

За призначенням графіку класифікують так: репродукційна, яка була особливо популярною у XIX ст. до виникнення фотографії; супроводжуюча (ілюстрації до книг, часописів); плакатна; промислова (етикетки, рекламні зображення, афіші); підготовча, де розрізняють начерк (ескіз), етюд; самостійну; що здійснює власне естетичну та художню функції.

Графічні роботи можуть бути створені у різних матеріалах та за різною технікою. При виконанні графічних робіт рукою розрізняють мокру та суху графіку залежно від матеріалу. До мокрої графіки належать твори, виконані за допомогою бістру (матеріалу, який виготовляється з соснового попелу), сепії (фарбовий пігмент бузкового кольору, який був виділений з каракатиці), акварелі, пастелі; суха графіка одержується при використанні сангіни, крейди, вугля, графіту тощо (сангіну геніально використовував Леонардо да Вінчі, а вугіль був преференційним матеріалом Альбрехта Дюрера).

Друкована графіка являє собою ряд відбитків (естампів), які зроблені з певних твердих поверхонь за допомогою різних технік друку. Так, зображення може бути відбито на камені, металі, дереві, лінолеумі за допомогою плоскої, високої або заглибленої техніки друку. Кожен з таких відбитків є кінцевим результатом і метою творчості графіка і має художню цінність.

Зображення, яке виконано на кам’яній подушці за допомогою лупи та щекілю, називають літографією.

Ксилографія — гравюра на дереві з нанесенням на неї фарби при подальшому її друкуванні на папері.

Ліногравюра — це графічне зображення, яке одержують при друкуванні малюнка з листа лінолеуму.

Офорт — відбиток з металевої платівки (згадаймо найбільш відомі офорти Рембрандта).

Незалежно від техніки та матеріалу графічний художній образ створюється особливою мовою. Виражальними засобами графіки є: лінія, за допомогою якої створюється малюнок, який можна порівняти з монологом, і пляма, винахід якої належить японським графікам. Лінія та пляма (чорна й біла) — найабст-рактніші образотворчі категорії, яких не існує в природі; штрих або тон — переривчаста лінія на графічному зображенні.

Лаконічність графічної образотворчої мови свідчить не про її бідність, а про її специфіку. Графіка перекладає наше сприйняття на особливу раціональну мову. Графіка наближається до визначення, вона апелює до розуму. Живопис розбуджує емоції, а графіка — думки та уявлення від дійсності, вона близька до слова.

У житті суспільства графіка відіграє особливу роль. Вона тісно зв’язана з реальністю, яка швидко змінюється, використовується у пресі, пропаганді, рекламі, промисловості та побуті, естетизує ті галузі нашого життя, які недосяжні іншим видам мистецтва.

Графіці властива особлива ефективність взаємодії з суспільним життям, оскільки вона оперативна, мобільна, відкрито публіцистична, набуває особливого значення в період змін у суспільстві. У ній об’єднуються індивідуальність та масовість, при сприйнятті графічних образів включаються як зорові, так і незорові асоціації.

Живопис. Великий живописець М. Ге говорив: «Живопис — не слово, у ньому дається одна мить, але у цій миті повинно бути усе, а якщо немає — немає й картини». Дане висловлювання підкреслює специфіку живопису — виду мистецтва, який здатний відтворити видиму реальність за допомогою кольору на двомірній поверхні. Це зображення створюється завдяки використанню художником законів перспективи, лінії, кольору, світлотіні. Живопис — безмовний, нерухомий, просторовий.

Психологи уподібнюють вплив живопису на людину впливу музики, оскільки в ньому відтворюється в одній миттєвості усе людське життя в усьому блиску кольору. Недарма великий Леонардо називав живопис божественним мистецтвом.

За видами, подібно скульптурі, розрізняють монументальний та станковий живопис. Техніка станкового живопису — нанесення на папір (або полотно) шару фарби. Монументальний живопис завжди пов’язаний з архітектурою, тому він не може існувати самостійно. Незалежно від виду живопис розрізняють за окремими жанрами: портрет, пейзаж, натюрморт, тематична картина. Особливий жанр живопису складає іконопис.

Найперше використовувалася техніка мозаїчного монументального зображення; матеріалами у цьому процесі були смальта, дерево, кераміка, скло тощо. Російська мозаїка налічувала понад 1500 кольорів, італійська — 2500. Один квадратний метр мозаїки майстер створював півтора років, тому цей вид монументального живопису найбільш важкий та коштовний.

Вітражі як вид монументального живопису створюються за допомогою прозорого скла. Частинки скла скріплюються свинцевими сплетіннями.

Найдешевший вид монументального живопису — фреска (італ. їгезсо, буквально — свіжий) : на стіну, яка щойно заштукатурена, наносять розчинений у воді фарбовий пігмент. Фрески площею п’ять-шість квадратних метрів виконують за п’ять-шість годин, тому техніка фрески потребує високої живописної майстерності, точної руки, найвищого художнього смаку.

Щоб одержати зображення, у станковому живопису використовують пастель, гуаш, енкаустику (рідкі воскові фарби), темперу та ін. У 1495 р. брати Ван Ейк вперше розпочали писати «Гентський алтар» масляними фарбами (тобто використали пігмент, який розчиняється на гороховій, конопляній або лляній олії).

Художній образ у живописі — це не фактичне зображення реальності, а враження від дійсності, яке пройшло через думки та почуття художника. Цей образ створюється за допомогою живописної образотворчої мови, складові якої такі:

— колір як головний компонент живопису. Сполучення кольорів у картині створює її колорит. Сар’ян говорив, що у живописця є тільки один засіб розповісти про світ та про себе — це колір. Колір створює емоційне напруження у картині (згадаймо, наприклад, картини Ель Греко або Сезанна), особливо вдало психологічний вплив кольору використовували Матісс та Ван Гог. За допомогою кольору створюється декоративність картини, він має і символічне значення (найвиразніше ця особливість використовується в іконах);

— фактура — різні засоби накладення фарб. Розрізняють затерту та незатерту фактуру;

— світлотінь — співвідношення світла та тіні у картині. Вона використовується як засіб зображення, створюючи ілюзію простору, підкреслює центральні частини художнього образу (наприклад живописні прийоми Рембрандта), створює емоційне напруження, має символічне значення (наприклад картина Ярошенка «Кочегар»);

— малюнок — один з найвиразніших засобів живопису;

— перспектива — засіб створення просторового ефекту на площині. Історія живопису знає пряму та зворотню перспективу (ікони). Крім того розрізняють лінійну перспективу, де усі лінії картини зходяться у одній точці, яка розташована на третині горизонту; та повітряну, що була знайдена Леонардо да Вінчі, у якій червоний колір на віддалі набуває зеленого, а потім блакитного відтінку;

— ритм як композиційний засіб також використовується при створенні живописних образів (наприклад, картини О. Дейнеки «Оборона Петрограда» та Ван Гога «Прогулянка в’язнів»);

композиція — закони побудови, розташування окремих постатей, плям світла та тіні на полотні. Композиція повинна створювати цілісність зображення, вона часто несе змістове навантаження, наприклад, на «Портреті Катерини II» Д. Левиць-кого зображення Феміди вказує, що імператриця — перша серед рівних, орел символізує мудрість тощо. Таким чином, через композицію художник відтворює тему та ідею свого твору.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 10. Система мистецтва та його види: монументальне мистецтво	\|	Тема 12. Система мистецтва та його види: динамічне мистецтво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.