Україна в структурі загально-цивілізаційного процесу.

За іншим сценарієм розвивалися країни командно-адміністративної системи, у тому числі ті, що входили до складу колишнього СРСР. Взаємозбагачення принципів розвитку двох соціально-економічних систем в умовах замкнутої структури лишалося можливістю лише у потенції, що так і не була реалізована. Саме на цій основі і відбувалося самозаперечення так званого реального соціалізму: весь його позитивний матеріал увібрала в себе протилежна система, позбавивши у такий спосіб свого формаційного конкурента історичної ініціативи та власної перспективи. Розпад в кінці 80-х — на початку 90-х років авторитарно-бюрократичної системи, яка пережила себе й заперечувала можливості виходу суспільства за межі суто індустріального розвитку, утвердження постіндустріальних структур, є переконливим підтвердженням цього незаперечного факту.

У розвитку України така обмеженість поступово долається. Нове суспільство несе в собі реальну можливість активно вбирати в себе позитивні надбання протилежної системи і, вдосконалюючись, прилучатися до сучасних надбань загальноцивілізаційного процесу. Виходячи з цього можна стверджувати, що капіталізація системи, що існувала в нашій країні, яка по суті визначає основний зміст процесу, яким наповнюється нині наша державність — це прогресивно історичний процес суспільного розвитку.Він має вивести у перспективі наше суспільство на рівень постіндустріального розвитку.

Це процес позитивного засвоєння суспільством широкого комплексу загальноцивілізаційних надбань, напрацьованих людством.

З огляду на це потрібно розібратися і в такому питанні: чи повинна Україна дублювати крок за кроком шлях, що пройшов капіталізм у своєму розвитку. Те, що там вже віджило (йдеться про структуру соціально-еконо-мічних відносин), наше суспільство сприйняти не зможе. І це не суто теоре-тичний догмат, а досвід багатьох країн, що в останні десятиріччя змогли подолати прірву, яка розділяла їх та індустріальні країни Заходу. Сьогодні багато говорять про феномен так званих азійських тигрів та інших країн, що вийшли на передові рубежі суспільно-економічного розвитку.

Ось конкретні дані, які наводить Світовий банк: для подвоєння обсягів виробництва на душу населення, що існувало у 1780 p., Великій Британії потрібно було 58 років. У США цей процес тривав 47 років (за точку відліку взято 1939 p.). Розпочавши у 80-і роки XIX ст., Японія досягла цього лише за 37 років. Після другої світової війни багато країн подвоїли обсяг виробниц-тва на душу населення навіть швидше, ніж Японія: Бразилія — за 18 років, Індонезія — за 17, Південна Корея — за 11, а Китай — за 10 років.

Сутність цього феномену полягає в тому, що, долаючи шлях від відсталих відносин до суспільно зрілої системи, нові індустріальні країни були позбавлені потреби дублювати всі структури, які у своєму еволюційному розвитку довелося пройти капіталістичним країнам Заходу. І це невипадково. Тут діє відповідна закономірність. Створивши необхідне середовище (передумови), ці країни почали інтенсивно засвоювати відносини, які вже засвідчили свій позитивний потенціал у суспільному розвитку старшого партнера. Цим пояснюється їхній успіх. Саме це зробило їх не менш стійкими, ніж система, яка свого часу їм протистояла. Гібрид є завжди стійкішим. І саме таку перспективу маємо й ми.

Отже, процес капіталізації системи, що існувала в нашій країні, зовсім не означатиме, що наше суспільство має неодмінно пройти весь шлях розвитку класичного капіталізму. Цей шлях буде значно коротшим. А головне — він має забезпечити асиміляцію не просто елементів раннього, а нинішнього — соціалізованого капіталізму. Першого вже просто немає. Він своє віджив. Історія у своєму еволюційному розвитку його подолала. Тому є всі підстави стверджувати, що побудова в нашій країні соціально орієнтованої економіки неодмінно означатиме трансформацію нашого суспільства у вищу стадію розвитку.

Кінцевим продуктом наших реформ має стати суспільство, яке за своїми цінностями перебуватиме на такій сходинці розвитку, яка перевищує цінності капіталізму. Утвердження його основ не може бути ціннісною орієнтацією нашого розвитку. Постановка такої мети не може стати стимулюючим чинником, національною ідеєю, яка мобілізуватиме найширші верстви населення.

Це потрібно враховувати при визначенні стратегічного курсу України, її майбутнього.

Чи реальною є саме така постановка питання, яка визначає принципи подальшого розвитку нашої держави? Відповідаючи на це запитання, варто звернути увагу на порівняльні переваги, які склалися на ґрунті історичного розвитку України. Це, по-перше,вагомий трудовий потенціал народу України, його працелюбність, високий рівень освіти, загальної культури і професійної кваліфікації, багатовікові традиції активного співробітництва з іншими народами і державами; по-друге,вигідне геополітичне розташування України, можливість її розвитку як транзитної держави; по-третс,надзвичайно сприятливі кліматичні та природні умови, наявність родючих чорноземів, запаси яких сягають четвертої частини наявних чорноземів у світі, та унікальні поклади корисних копалин (понад 90 найменувань); по-четверте,значні масштаби вільних виробничих площ, що дає змогу нарощувати виробництво з відносно незначними витратами.

Достатньо високим є і науково-технологічний потенціалУкраїни. Це наявність визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій з розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, технологій у галузі інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових досягнень.

Інша складова цього потенціалу — наукомістке високотехно-логічне виробництво.

Йдеться передусім про потенціал літакобудування. Лише сім країн світу, серед яких Україна, мають повний цикл проектування та виробництва літаків. Галузь не тільки зберегла свої потужності та кадровий потенціал, а й змогла за два останніх роки підняти в повітря три принципово нові моделі літаків АН-70, АН-140 та АН-38. Їх справедливо називають одними з найперспективніших моделей XXI ст.

Це ж можна сказати і про ракетно-космічну галузь, яка також зберігає всесвітнє визнання. Нині опрацьовуються міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», де застосовуватимуться вітчизняні ракетоносії «Зеніт» і «Циклон». Реалізується й ряд інших міжнародних проектів. Це дасть можливість міцно утвердити Україну як провідну космічну державу.

Надзвичайно широкими є можливості вітчизняних суднобудівників. Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконати будь-які замов-лення на будівництво сучасних суден та кораблів як цивільного, так і війсь-кового призначення, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.

Реалізуються проекти розвитку танкобудування. Україна входить до п'ятірки країн світу з замкненим циклом виробництва з цієї надзвичайно складної високотехнологічної техніки, яка за своїми технічними характеристиками не тільки не поступається передовим світовим аналогам, а й за багатьма параметрами перевищує їх.

Україна розвиває високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва й у інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкого машинобудування, а також в окремих галузях кольорової та порошкової металургії.

Ці об'єктивні обставини мають повною мірою враховуватися при розробці майбутньої моделі соціально-економічного розвитку України.

Наш народ ніколи не погодиться на роль другорядної держави, що плентається у хвості сучасного цивілізаційного розвитку. Занадто великою ціною далася нам наша державність. Сотні років ми йшли до її утвердження, справді вистраждали її, і тому мусимо підходити до справи економічного будівництва, як і в цілому державного, з максимальною міркою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Подолання формаційних ознак суспільного розвитку.	\|	ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.