Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Лекція 6. Українські землі під владою Російської і Австрійської імперій.

Остаточна ліквідація автономіï Украïни у складі Російськоï імперіï.

Соціально-економічний розвиток і суспільно-політичний стан Украïни у кінці XVII – на початку XVIII століття. I. Мазепа.

Кінець XVII – середина XVIII ст.).

Лекція 5. Гетьманщина в Україні

План.

1. Соціально-економічний розвиток і суспільно-політичний стан в Україні у кінці XVII – на початку XVIIIст. I. Мазепа.

 

2. Остаточна ліквідація автономії України у складі Російської імперії.

 

Література.

1. Багалій Д. Iсторія Слобідської України. – Харків,1993.

2. Борисенко В. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в II половині XVII ст. – К.,1986.

3. Величко Самійло. Літопис. У 2-х т. – К., 1991.

4. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К.,1990.

5 .История Русов. – К.,1991.

6. Костомаров Н. Мазепа. – М.,1992.

7. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): його життя і доля. – К.,1991.

8. Рігельман О. Літописна сповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. – К.,1994.

9. Українська народність. Нарис соціально-економічної і етнологічної історії. – К.,1990.

 

Після поразки революціï украïнські землі, на яких в кінці XVII ст. мешкало близько 4 млн. чоловік, були розділені між трьома державами. За Бахчисарайським договором 1681 р. між Туреччиною і Росією увесь Південь Украïни аж до Кам’янця-Подільського знаходився під контролем Порти. У 1686 році Польша і Росія підписали “Трактат про вічний мир”, за умовами якого Правобережна Украïна залишалася у складі Речі Посполитоï, а Лівобережна відходила до Російськоï держави. Лише Запоріжжя фактично не пшдлягало нікому, хоча формально підпорядковувалося цареві. Соціально-економшчне становище Запоріжжя у цей час суттєво змінюється; основними заняттями козаків тепер вже стають не військові походи і найманство, а рибальство, мисливство, різні промисли, ремесла та торгівля. Однак вони продовжували напади на Крим та турків, приймали участь у війнах на боці антитурецькоï : “Священноï ліги”і, залишаючись вільними людьми, надавали притулок усім втікачам і бунтарям.

В середині XVII ст. виникає ще один значний регіон Украïни – Слобожанщина, ( Див. Д. Багалій. Iсторія Слобідськоï Украïни. – Харків, 1990), який знаходився на межі Лівобережноï Украïни і Росіï. Формально ці землі належали Росіï, уряд якоï дозволив втікачам-переселенцям з Правобережжя оселитися тут у “слободах” і організувати козацьке самоврядування. Було створено п’ять козацьких полків: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький та Iзюмський, які контролювалися російським воєводою, що мав резиденцію у м. Бєлгороді.

Правобережна і Західна Украïна (Галичина, Волинь) належали Польщі, яка після революціï відновила старі порядки врядування і соціально-економічного життя: була відновлена кріпосницька система, панщина, національно-релігійний гніт, полонізація. Але, розуміючи необхідність прискореноï відбудови господарства Правобережноï Украïни, у 1685 році польський уряд дозволив відновлення козацтва. Дуже скоро постали полки: Фастівський, Корсуньський, Богуславський, Брацлавський на чолі з талановитими полковниками, серед яких виділявся фастівський полковник Семен Палій (Гурко). Оскільки на відроджені землі почала претендувати і польська шляхта, соціально-політичні конфлікти стали характерною рисою життя Правобережжя. На початку XVIII ст. вони досягли такоï гостроти, що украïнці піднялися на загальне повстання, яке очолив С. Палій. “Паліïвщина” 1702 – 1704 рр. ще більше підірвала сили польськоï держави, яка невпинно котилася до загибелі. З допомогою російських і мазепинських військ полякам вдалося придушити національне повстання, але ïх влада похитнулася.

Лівобережна Украïна (Гетьманщина), населення якоï на початку XVIII ст. налічувало 1 млн. 200 тис. чоловік, все міцніше протискувалося до Росіï. І хоча залишилися ще формальні ознаки ïï автономіï -(10 полків, гетьман, судочинство), фактично Гетьманщина ставала складовою частиною Російськоï держави, з 1721 року, імперіï. Цей процес прискорило підпорядкування у 1686 році украïнськоï православноï церкви, яка підлягала до того Константинопольському першосвященнику, московському патріархові. Основою економіки Гетьманщини залишалося сільське господарство, яке було малоефективним, незважаючи на збільшення посівноï площі і відмінну якість землі. Середня врожайність була низькою (сам – 3, сам – 4), що пояснюється рутинністю агротехніки та агротехнологіï, відсутністю зацікавленості у результатах праці селян-кріпаків і наявністю дармовоï робочоï сили у поміщиків-землевласників.

Промисловість і торгівля на Лівобережній Украïні залишалися слаборозвиненими. Хоча в XVIII ст. і з’являються перші в Украïні мануфактури (суконні і полотняні) – великі підприємства з ручною працею і виробництвом, розділеним по операціям, вони ще не зайняли провідного місця в промисловості. Домінувало дрібнотоварне ремеслене виробництво і ярмаркова (нестаціонарна) торгівля. Дуже поширеними в Украïні були чумацький (комерційно-транспортний промисел), а також млинарство і гуральництво (виробництво горілки). В кінці XVIII ст. на Лівобережжі в рік проводилося близько 400 ярмарків, працювало 3300 водяних млинів і 12 тис. вітряків, діяло більше 500 гуралень.

В XVIII ст. на Лівобережжі відбулися важливі соціальні зміни. Колишня виборна старшина козацька стала російським дворянством. Воно становило 1% населення, але володіло майже 50% землі. Кілька родин, з яких походили гетьмани і полковники, володіли величезними латифундіями. Наприклад, Мазепі належали майже 20 тис. маєтків, Скоропадському 18 тис., Апостолу - близько 10 тис. Водночас занепадав статус рядового козацтва, яке перетворювалось у державних і поміщицьких селян-кріпаків. У XVIII ст. на Лівобережній Украïні відбувалася поступова реставрація феодально-кріпосницькоï системи, підірваноï в роки революціï. Цей процес почався при I. Мазепі, який сприяв створенню великих поміщицьких землеволодінь і поверненню панщини. В 1701 р. він запровадив у Гетьманщині дводенну панщину, яка на протязі XVIII ст. увесь час зростала. В 1783 році Катерина II своïм указом остаточно закріпачила украïнське селянство і залишки козацтва. Украïнське суспільство в складі Російськоï імперіï остаточно втратило своï історичні особливості і перестало відрізнятися від імперькоï соціальноï системи.

Суспільно-політичний розвиток Гетьманщини, яку в Росіï називали Малоросією, уособлювався у кінці XVII – на початку XVIII ст. гетьманом Iваном Мазепою (1687 – 1708 рр.). Він домігся усунення і заслання до Сибіру попереднього гетьмана Iвана Самойловича і отримав булаву за допомогою Кремля. I. Мазепа, безперечно, один з найвидатніших і найбільш суперечливих діячів Украïни. Невипадково він став героєм геніальних художніх творів О. Пушкіна, Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького. Надзвичайні природні якості, очевидно, I. Мазепа володів гіпнозом і мав дар екстрасенса, дозволяли йому зачаровувати усіх людей, а особливо жінок, і підкорювати ïх своій волі. Цей “украïнський Казанова” мав безліч коханок, але залишився до кінця життя неодруженим і бездітним. В народі не любили Мазепу, вважаючи його “ляхом”, “паном”. І дійсно, гетьман з витонченими куртуазними манерами і європейською освітою стояв дуже далеко від нього. Посада гетьмана надала Мазепі такі можливості, що він став одним з найбільших багатіïв Європи.

Мазепа повернув панщину і притискував козацтво, посилаючи його на загибель на фронти Північноï війни, яку Росія у союзі з Данією, Саксонією і Польщею вела проти Швеціï у 1700 – 1721 роках. У той же час Мазепа був найбільшим в історіï Украïни меценатом. На своï кошти він збудував десятки церков і монастирів, прикрасив столицю Гетьманщини м.Батурин (з 1669 р), відкрив у 1701 р. Києво-Могилянську Академію, (колегія з 1632), в якій навчалося до 2 тис. студентів, заснував багато інших шкіл і друкарень, піклувався про бурси і лікарні, дбав про розвиток літератури і мистецтва (мазепинське барокко). Всебічно оцінюючи особу I. Мазепи, сучасна вітчизняна історіографія вважає його борцем за волю і незалежність Украïни. (Див. I. Рибалка. Iсторія Украïни. Ч. – 1. Харків, 1995. с. 321 – 326). Дійсно, в останні роки гетьманування I. Мазепа різко змінив політичну орієнтацію, покладаючи своï надіï на поразку Росіï в Північній війні і на союз зі Швецією. У таємних переговорах с королем Швеціï Карлом XII Мазепа наполягав на створенні незалежноï Украïни, в якій він мав би стати правителем. І . Мазепа обіцяв королю всенародну підтримку і тому Карл XII, йдучи походом на Москву з Польщі, у жовтні 1708 р. повернув на Украïну. Але ні селяни, ні козаки, за винятком запорожців під проводом кошового К. Гордієнка, не підтримали непопулярного гетьмана. І. Мазепа занапастив і себе, і шведів, привівши до них лише трьохтисячне військо. 27 червня 1709 року у запеклій битві під Полтавою на р. Ворсклі непереможна раніше шведська армія була вщент розбита. Король і гетьман зі жменькою військ ледве-ледве врятувавшись, втікаючи до Молдавіï під захист турецького султана. Тут, у м. Бендери, 21 вересня 1709 року, 70-річний I. Мазепа помер і був похований в м. Галац.

 

Після смерті гетьмана I. Мазепи, в Бендерах залишилася майже 5-тисячна козацька громада, яка вважається першою украïнською політичною еміграцією. У квітні 1710 р. на раді вона обрала гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика і затвердила: “Пакти і конституціï законів та вольностей Війська Запорозького”, відомі ще як “Конституція Пилипа Орлика”, або “Бендерська конституція”. Вона стала першою у світі демократичною Конституцією – опублікованою, але нереалізованою. Спроби гетьмана створити європейську коаліцію проти агресивноï Російськоï імперіï зазнали невдачі.

Ще з часу переходу I. Мазепи на бік шведів розлючений цар Петро I, який абсолютно довіряв гетьману, розпорядився покарати “украïнців-мазепинців за зраду”. Його не обходило те, що більшість козаків не підтримало Мазепу і мужньо захищало Полтаву від шведів під час двомісячноï облоги, і те, що козацькі полки героïчно билися на боці росіян у Полтавській битві. У листопаді 1708 р. командуючий російськими військами в Украïні князь О. Меньшиков, за наказом царя, напав на столицю Гетьманщини місто Батурин і знищив його, вирізавши усіх жителів у тому числі і немовлят. ( Див. Iсторія русів, - К.,: 1991. – с. 206). Були спалені і зруйновані сотні сел і десятки міст Лівобережжя, вбиті тисячі украïнців, а трупи кинуті до річок для остраху населення.

Мазепу відлучили від церкви і проголосили йому анафему ( прокляття). Гетьманську резиденцію перенесли з м. Батурина, який був столицею Гетьманщини з 1669 – до 1708 року, до міста Глухів. З волі царя Петра I новим гетьманом було обрано старого і безвольного полковника Iвана Скоропадського ( 1708 – 1722), про якого сучасники, глузуючи, говорили: “Iван носить плахту ( жіночий одяг), а Настя ( його дружина) – булаву ”. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Запорізьку Січ, яка знаходилася на острові Базавлук ( Чортомлик), і, таким чином, трагедією закінчилася славна історія Староï Січі ( 1556 – 1709). Січовий гарнізон було вирізано, а ті козаки, що врятувалися, заснували пізніше Олешківську Січ у гірлі Дніпра (1709 – 1734). Зруйнування Староï Січі – важливого вогнища антифеодальноï і національно-визвольноï боротьби було викликане необхідністю реставраціï кріпосницькоï системи і русифікаціï Украïни. Такі заходи царськоï влади стали основою і характером ïï політики щодо Украïни наприкінці XVIII століття. Ще за Петра I, у 1719 р., украïнцям було заборонено експортувати збіжжя і іншï товари на захід, а тільки через російські порти і під російським контролем. Податки було збільшено у 7 разів, в порівнянні з попередніми, що давала Украïна. Десятки тисяч козаків насильно були відправлені на північ для будівництва Ладозького каналу і Санкт-Петербургу. Украïна повинна була утримувати за свій кошт 10 полків російськоï арміï. У 1721 р. указом Петра I заборонялося друкування украïнських книжок, окрім церковних. В 1722 році було засновано Малоросійську колегію – урядовий орган Росіï, який фактично замінив гетьмана. Після смерті I. Скоропадського у 1722 р. взагалі було заборонено обрання гетьмана і спроби полковника Павла Полуботка, який тимчасово виконував його функціï, протестувати, закінчилися ув’язненням і смертю останнього в 1724 році. Перша Малоросійська колегія управляла Украïною до 1727 року і коли виникла загроза новоï війни з Туреччиною, щоб привернути симпатіï украïнців і заспокоïти ïх, було дозволено обрати гетьмана - “людину достойну і віддану”. Ним став полковник Данило Апостол (1727 – 1734). Тими же причинами було викликано і повернення під владу Росіï запорожців, яким дозволили створити у 1734 р. Нову Запорозьку Січ (1734 – 1775).

Після смерті Д. Апостола у 1734 році знову було заборонено обрання гетьмана і створено “Правління гетьманського уряду” (1734 – 1750) на чолі з російським князем О. Шаховським, який ще більше обмежив автономні права Гетьманщини і посилив русифікацію.

За іронією історіï процес русифікаціï і остаточноï ліквідаціï автономіï Украïни було загальмовано у період царювання доньки головного русифікатора Петра I – Єлизавети. Вона взяла морганатичний шлюб з украïнським козаком Олексієм Розумовським і під його впливом відновила гетьманат на чолі з молодшим братом чоловіка Кирилом Розумовським (1750 – 1764). Гетьману, однак, не вдалося стабілізувати ситуацію і розширити автономію Украïни, як то декларувала Глухівська петиція до новоï імператриці Катерини II (1762 – 1796). Більше того, Катерина II, прихильниця абсолютизму, взагалі скасувала гетьманат у 1764 році і заснувала другу Малоросійську колегію на чолі з графом П. Румянцевим (1764 –1786).

Ïï основною метою було всебічне сприяння царському урядові в справі остаточноï ліквідаціï автономіï Украïни. Насамперед, було проведено загальний опис населення, географічного положення міст та сел, і майнового стану Украïни для збільшення податків і прискорення закріпачення. В 1765 році було скасовано полковий устрій ( 5 полків) Слобідськоï Украïни, а в 1775 р. , після переможноï війни з Туреччиною, в якій відзначилися і запорозькі козаки, Катерина II віддала наказ остаточно знищити Нову Січ. Російські війська підступно напали на січовиків, частину перебили, частину з кошовим атаманом Петром Калнишевським, заарештували і відправили на заслання. Останній кошовий Петро Калнишевський просидів у в’язниці Соловецького монастиря майже чверть віку, де і помер у 1803 році 112- літнім старцем. Решта запорожців втекла за Дунай, на турецьку територію, де заснувала Задунайську Січ ( 1775 –1828). В 1792 році частину украïнських козаків Катерина II переселила на Кубань, і це започаткувало кубанське козацтво. На початку 80 – х років XVIII ст. було знищено полковий (10 полків) адміністративний устрій Лівобережжя, а козаків реорганізували в регулярні уланські полки царськоï арміï. В ході адміністративних реформ в кінці XVIII ст. украïнські територіï були поділені на губерніï. Украïнське селянство, яке становило переважну більшість населення, особливо постраждало від цих змін. У 1783 році, указом Катерини II ,усі селяни, що залишилися вільними, були юридично закріпачені. Але украïнська старшина від цих змін виграла. В 1785 р., згідно з катерининською “Жалуваною грамотою дворянству”, вона була зрівняна в правах з російським дворянством і звільнялася від усіх податків,повинностей і служби. Таким чином, з автономією Украïни у складі Росіï було покінчено.

У XVIII ст. змінилося і положення Правобережноï Украïни. Після переможноï Північноï війни 1700 – 1721 рр., в якій Польша була союзником Росіï, вона відновила контроль над Західною і Правобережною Украïною, але ïï економіка і політичний лад в цей час деградували. Занепад Речі Посполитоï прискорювали також гострі конфесіональні (між католиками, протестантами і православними) і соціальні конфлікти. На украïнських землях почався широкий національно-визвольний рух, відомий як опришківство і гайдамаччина. На чолі опришків (повстанців), які діяли у Прикарпатті, стояв Олекса Довбуш (1700 – 1745), який прославився непримиренною боротьбою проти польських панів. Гайдамаки (озброєні гультяï) почали локальні виступи ще на початку XVIII віку, а в середині століття піднялися на повстання, яке охопило все Правобережжя і відоме як “Коліïвщина”. Воно вибухнуло в 1768 році під проводом запорожця Максима Залізняка та козацького сотника Iвана Гонти і набуло запеклого характеру. “Коліï ” – повстанці, озброєні кілками, вирізали тисячі поляків, євреïв, католицьких священників і монахів. Тільки з допомогою російськоï арміï польському уряду вдалося придушити це антифеодальне, національно-визвольне повстання, яке остаточно підірвало сили польськоï держави. Послабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Австрія та Прусія, і в результаті першого ïï поділу в 1772 році до Австрійськоï імперіï видійшли західноукраïнські землі: Галичина, Західна Волинь, Закарпаття і Північна Буковина. Спроба прогресивних сил Польщі здійснити буржуазні реформи і врятувати державу не вдалася, і після другого поділу в 1793 р. до Російськоï імперіï була приєднана Правобережна Украïна і частина Білорусіï. Це викликало в Польщі національно-визвольне повстання, яке очолив Т. Костюшко, але в 1794 р. повстанська армія була розбита під Варшавою російськими військами під командуванням О. Суворова. В 1795 р. Росія, Австрія і Прусія здійснили третій поділ Першоï Речі Посполитоï. До Росіï відійшли Литва і Західна Білорусія, Австрія і Прусія поділили власне польські землі. Польська держава перестала існувати.

Південна Украïна в середині XVIII ст. залишалася під контролем Туреччини і Кримського ханства, які знаходилися у стані хронічноï соціальноï і політичноï кризи. Російська імперія, натомість, набирала сили і розпочала широку експансію на Південь до Чорного і Азовського морів. Вона розгромила Туреччину і Крим у війні 1768 –1774 років і приєднала Східне і Північне Приазов’я, а в 1783 році було знищено Кримське ханство і Крим приєднано до Росіï. Туреччина, яка прагнула реваншу, знов була розбита в ході війни 1787 – 1791 рр., і за Яським миром Північне Причорномор’я до гирла Дністра переходило під владу Росіï. Об’єктивно ці успіхи імперіï співпадали з інтересами украïнського народу, бо перестала існувати віковічна загроза з півдня, відкривалися широкі перспективи для господарського освоєння родючих земель, урбанізаціï, розвитку промисловості і торговлі краю, який отримав назву Новоросіï.

Отже, комплекс внутрішніх і зовнішніх обставин історичного розвитку спричинив зникнення Гетьманщини, яка на протязі століття (сер. XVII – сер. XVIII) була центром політичного життя Украïни. Процес формування і розвитку у XVIII ст. абсолютних монархій (Росіï, Прусіï, Австріï) не залишав місця республіканським тенденціям в державотворчості. Зникнення з історичноï арени Першоï Речі Посполитоï і Гетьманщини підтвержують цей висновок. Однак історичний досвід, набутий в минулому, сприяв пробудженню національної самосвідомості украïнців і став прецедентом украïнського самоврядування і самостійного державного життя в майбутньому.

 

 


Читайте також:

  1. III. Українські ліберальні партії.
  2. Антоніми в українській мові
  3. Асиміляції приголосних в українській мові
  4. Багатозначність слів у сучасній українській мові
  5. Біосфера Землі, її характерні властивості
  6. Боротьба українського народу проти німецько-австрійської окупації та гетьманату.
  7. Будова Землі
  8. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
  9. Взаємовідносини муніципальних органів з державною владою.
  10. Вигідне господарсько-географічне розташування Харкова перетворило його у XVIIІ ст. на один з найпотужніших економічних центрів Російської імперії.
  11. Вид заняття: лекція
  12. Вид заняття: лекція




Переглядів: 417

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Iсторичне значення революції. | Лекція 8. Україна між двома світовими війнами

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.