Сучасна Україна.

Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово поновому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів.

Новий етап творення державності України розпочинається в кінці 80-х на початку 90 років ХХ століття.

Першим кордоном до самостійної української держави було прийняття Верховною Радою РУРСР 16.07.90 р. декларації про державний суверенітет України, в якій було проголошено невід’ємне право української нації на самовизначення, верховенства, та самостійність, повноту і неподільність влади в межах її території.

Другий реальний крок до самостійної Української держави це проголошення акту незалежності України 24.08.91. акт незалежності України був затверджен на Всеукраїнському референту умі, який відбувався 1 грудня 1991 року, в той же день сталися президентські вибори. Першим Президентом став Л.М. Кравчук.

Наслідуючи виборах 94 року президентом став Л.Д. кучма.

Утворення незалежної української держави почалось в дуже складних умовах: необхідно було здійснити перехід від статусу Союзної Республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Україна вибрала мирний еволюційний шлях утвердження своєї державності. Він передбачав реформування існуючих органів влади і утворення нових, які відповідали б потребам незалежної держави.

За короткий період існування незалежної України, було прийнято, значну кількість найважливіших законодавчих актів, т.я.: “Декларація прав національностей України”, Закон “Про Громадянство України”, Закон “Про свободу совісті та релігійних організацій”, Закон “Про вибори народних депутатів України” т. Інші.

Важливим підсумком законодавчої діяльності стало прийняття 28 червня 1996 р.на V сесії Верховної Ради Основного Закону Української держави –Конституції.

Прийняття Конституції не тільки завершило стадію невизначеності в побудові нашої держави, але і заклало основи для її становлення я демократичної правової держави. Однак процеси державного будівництва в Україні ще не закінчені т.я. у всіх без винятку країнах вони займали досить довгий відрізок часу, залишається невирішеним цілий ряд економічно- політичних і соціальних проблем які не мають свого практичного і законодавчого вирішення

Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.

Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Р до влади приходить М. Горбачьов.	\|	Наслідки Великого переселення народів. Давні слов’яни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.