• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Висновок по третьому питанню

Як підсумок зазначимо, що одним із основних видів соціальних змін під час трудової діяльності є соціальна мобільність, основним різновидом якої є адаптація, що включає в себе психофізичну, соціально-психологічну та професійну адаптацію.

IV. Соціальні зміни в процесі розвитку етносів.

Взаємодія етносів, що веде до зміни їхньої сутності, називається етнічним процесом. Він може проходити двома шляхами: еволюційним і трансформаційним.

Еволюційний етнічний процес – це значна зміна кожного з елементів етносу, насамперед мови, культури, соціальної структури, його складу за статтю та віком.

Трансформаційний етнічний процес охоплює зміни, що ведуть до заміни етнічної приналежності. Завершальним етапом його є зміна етнічної самосвідомості. Він буває двох типів: поділяючий і об'єднуючий. Останній, у свою чергу, підрозділяється на:

1)к о н с о л і д а ц і ю – злиття декількох самостійних родинних за мовою народів у єдиний, новий, більш великий э т н о с (міжетнічна консолідація); або внутрішнє зімкнення народів за рахунок згладжування розходжень між окремими групами (внутрішня консолідація).

Приклад першої – слов'янська консолідація IX – XII ст., другої – стирання граней між німецькими народностями в середні століття.

2)а с с и м і л я ц і ю – розчинення одного етносу чи його частини в іншому, звичайно більш численному. В результаті втрачаються споконвічні етнічні властивості і здобуваються інші (Італія, Англія, Данія).

3)і н т е г р а ц і ю – взаємодія усередині держави чи на міждержавному рівні декількох народів, що значно розрізняються по мові і культурі, що веде до появи в них ряду загальних рис.

У результаті складаються не нації, а етнічні спільності, Але вони не міцні. Прикладом може служити історія Австро-Угорщини, Чехословаччина, Югославії, СРСР.

Слід зазначити, що навіть у США, країні емігрантів, політика стирання міжетнічних граней визнана неефективної.

У завершення слід зазначити, що всі ці етнічні процеси протікають з різною швидкістю і результативністю.

80-і – 90-і р.р. стали переломними в розумінні проблем етнічних взаємин у нашій країні. Виросло розуміння їхньої значимості, була переглянута точка зору, що з розвитком індустріального суспільства стираються мовні і національні розходження.

Висновки по четвертому питанню

Отже, соціальні зміни в процесі розвитку етносів можуть проходити двома шляхами: еволюційним (значна зміна кожного з елементів етносу, насамперед мови, культури, соціальної структури, його складу за статтю та віком) і трансформаційним (зміни, що ведуть до заміни етнічної приналежності).

V. Еволюційна і революційна теорії соціального розвитку суспільства.

Існує два методологічно різних підходи до вивчення процесу розвитку суспільства: соціальний еволюціонізм і соціальний революціонізм.

I

Соціальний еволюціонізм – це спроба глобального осмислення історичного процесу як частини загального, нескінченно різноманітного й активного процесу еволюції космосу, планетної системи, Землі, культури.

Найдокладніше теорія еволюціонізму розроблена в системі англійського соціолога Г.Спенсера (XIX в.), що розглядав соціальний еволюціонізм як частину універсальної еволюції і формулював історію розвитку людства як зміну стадій, як розвиток від простого до диференційованого, від неосвіченості до освіченості, від суспільства з ручною технологією до суспільства з машинною технологією тощо.

Відповідно до цієї теорії суспільства поділяються на традиційне й індустріальне (у XX в. ця теорія розроблена французьким соціологом Ароном (60-і рр.) і американським У. Ростоу, що у 1960 р. випустив книгу «Стадії економічного росту»).

Традиційне суспільство – це аграрне суспільство з натуральним господарством, становою ієрархією, які засновані на традиційних засобах регуляції. Це примітивне родоплемінне, рабовласницьке і феодальне суспільство. Для нього характерні низькі темпи розвитку виробництва, що могли задовольнити потреби лише на мінімальному рівні; велика інерційність, несприйнятливість до нововведень. У традиційному суспільстві суворо регламентуються норми, соціальні структури, соціальні інститути, звичаї, поводження індивідів. Соціальні освіта, освячені традиціями, вважалися непорушними.

Для індустріального суспільства, що визначається безпосередньо рівнем технічного, індустріального розвитку, характерні:

- розвинута і складна система поділу праці в суспільстві в цілому при сильній його спеціалізації в конкретних сферах виробництва і управління;

- масове виробництво товарів на широкий ринок;

- механізація й автоматизація виробництва і управління;

- науково-технічна революція (НТР).

Наслідком цих процесів є:

- висока розвиненість засобів транспорту і комунікацій;

- високий ступінь мобільності й урбанізації;

- якісні зрушення в структурах національного споживання.

Таким чином, з погляду цієї теорії, основні характеристики великої промисловості (індустрії) обумовлюють форму поведінки не тільки в сфері організації і керування виробництвом, але і у всіх інших сферах громадського життя.

Поняттю «індустріальне суспільство», як більш об'ємному, варто надати перевагу у порівнянні з поняттям «капіталізм», тобто капіталізм – це суспільство, де індустріальне виробництво (переважна форма економічної організації) знаходиться в приватній власності, де підприємець відразу і власник і головний суб'єкт керування трудовим процесом і працівниками. Але цей збіг тимчасовий. З ростом масштабів індустрії власність на капітал надалі не гарантує контролю над системами влади й авторитету на підприємствах. Промислове виробництво все більше починають контролювати менеджери-адміністратори.

Основні положення теорії індустріального суспільства такі:

- найзначиміші історичні зміни в сучасному світі пов'язані з переходом від традиційного аграрного суспільства до індустріального. Цей процес називається модернізацією.

- Існує визначена логіка індустріалізації, що веде людське суспільство до збільшення подібності в основних інститутах: чим більш індустріалізовані суспільства, тим більша їхня однаковість (теорія конвергенції).

- І Н Д У С Т Р І А Л І З А Ц І Я – прогресивний рух в історії. В індустріальному суспільстві зникають станові перегородки, спадкоємні привілеї, проголошуються рівні цивільні права, демократизація суспільно-політичного життя. Це відбувається внаслідок розширення соціальної мобільності, загального доступу до освіти, рівності можливостей. Тобто відбувається прогресуюче усунення зовнішніх, соціальних за походженням, нерівностей.

- Конфлікти і напруга в індустріальному суспільстві мають тенденцію до урівноваженості.

- Відбувається зміцнення національної ліберально-демократичної держави.

Розвитком системи ідей щодо індустріального суспільства (60-і рр.) у 70-і рр. стає теорія постіндустріального суспільства (американські соціологи Д. Бэлл, Дж. Гэлбрейт, Зб. Бжезінский, А. Тоффлер).

В основі цієї теорії лежить поділ усього суспільного розвитку на три етапи:

- доіндустріальні (аграрні) суспільства;

- індустріальне суспільство;

- постіндустріальне суспільство (технотронно у Бжезінського).

Умовами виникнення цієї теорії є:

1) структурні зміни в економіці і культурі найбільш розвинутих країн;

2) різке зростання знань і інформації.

Тобто маючи необхідну освіту і маючи доступ до новітньої інформації індивід одержує переважні шанси в просуванні по сходам соціальної ієрархії. Творча праця стає запорукою успіху.

Усі три типа суспільств припускають розвиток суспільства на основі технічних і технологічних нововведень у сполученні з різними психологічними мотивами діяльності:

- націоналізмом;

- духом підприємництва і конкуренції і тощо.

Важливо відзначити, що технологічні перевороти спричиняють перевороти в інших сферах громадського життя, але вони не супроводжуються соціальними конфліктами, соціальними революціями.

Розглянемо тепер теорію революційного перетворення суспільства, засновниками якої були К.Маркс і Ф.Енгельс.

О с н о в о ю теорії є формаційний підхід до історичного розвитку. Відповідно до цієї теорії, людство проходить у своєму розвитку п'ять стадій (формацій):

- первісне суспільство;

- рабовласницьке суспільство;

- феодальне суспільство;

- капіталістичне суспільство;

- комуністичне суспільство.

Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої здійснюється за допомогою с о ц і а л ь н о ї р е в о л ю ц і ї. Економічною основою соціальної революції є конфлікт між ростом продуктивних сил і застарілою, консервативною системою виробничих відносин. Цей конфлікт виявляється в загостренні класової боротьби між панівним класом, зацікавленим у збереженні існуючого ладу, і пригнобленим класом. Соціальні революції здійснюються в кілька етапів:

1) завоювання політичної влади;

2) здійснення перетворень у всіх сферах громадського життя;

3) формування нових соціально-економічних відносин.

Еволюційна і революційна теорії ґрунтуються на ідеї суспільного п р о г р е с с а, тобто затверджують можливість спрямованого розвитку суспільства, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш досконального до більш досконального.

Поряд з ними існують теорії, що заперечують можливість прогресивного розвитку суспільства. Одна з них – теорія культурно-історичних типів.

III.

Суть теорії культурно-історичних типів полягає в такому твердженні: розвиток суспільства не однолінійний, а багатолінійний. Раніше розглянуті концепції виходять з того, що Європа – центр світового історичного процесу, а сам світовий процес з'являється односпрямованим закономірним процесом прогресивного розвитку. Автори ж даної теорії затверджують, що є народи «неісторичні» – тупікові гілки в розвитку суспільства, що не в змозі самі вирішувати свою долю, виробляти свою державність тощо, і «історичні», самостійні.

Останніх нараховується 13 типів, у тому числі: єгипетський, китайський, індійський, грецький, римський, романо-германський, слов'янський тощо. Автором даної теорії є російський учений Данилевський Н.Я.

Відповідно до даної теорії кожен культурно-історичний тип проходить чотири стадії розвитку:

1) несвідому; ці два періоди найбільше

2) державного становлення; тривалі.

3) розквіту цивілізації; ці два періоди дуже короткі

4) занепад цивілізації. два-три сторіччя.

За допомогою цієї теорії може пояснити історію розвитку і загибелі цивілізацій Сходу (Китаю, Індії, Єгипту і тощо.), Рима й ін. держав.

Крім Н.Я.Данилевського одним із творців теорії культурно-історичних типів був Питирим Сорокін.

Найважливішої в його теорії була ідея про становлення єдиної цивілізації на всій планеті. Сьогодні ця ідея набула широкого розвиток у вигляді усвідомлення глобалізації соціальних і культурних процесів у сучасному світі (від лат. глобус – земля, куля.).

Читайте також:

1. IV. Висновок
2. IV. Висновок
3. Аудиторський висновок
4. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
5. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
6. Безумовно-позитивний висновок
7. Висновок
8. ВИСНОВОК
9. ВИСНОВОК
10. Висновок
11. Висновок
12. Висновок

Переглядів: 1019