Поняття та призначення нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності — це комплекс заходів заборонного та обмежувального характеру, які не допускають проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок, таких товарів, що зможуть нанести шкоду національній економіці різким зростанням імпорту. Основним завданням є не лише протистояння посиленню конкурентних позицій країни-імпортера, але й захист національного виробництва, охорона життя та здоров'я населення країни, навколишнього середовища, моралі, релігії та національної безпеки. Крім того, нетарифне регулювання застосовують і щодо експортних операцій з метою захисту національного ринку.

Найбільш поширеною класифікацією заходів регулювання зовнішньої торгівлі, якої дотримується В.Г.Драганов, є: тарифні та нетарифні заходи, такі як паратарифні, фінансові заходи, заходи контролю над цінами, заходи автоматичного ліцензування, монополістичні заходи, заходи кількісного контролю, технічні заходи. Зупинимось більш докладно на нетарифних заходах регулювання зовнішньої торгівлі.

Паратарифні заходи — це платежі та збори, які збільшують вартість ввізного товару на додаткову величину (крім мита), що стягуються з товару, який перетинає митний кордон. Ці платежі та збори оплачує імпортер. Зі зниженням мита та пов'язаним з цим падінням фіскальних митних доходів держава найбільш широко застосовує паратарифні заходи для поповнення своїх фінансових надходжень.

Фінансові заходи — це заходи, що регулюють доступ імпортерів до іноземної валюти, ціну валюти для імпортерів, а також умови платежу. Фінансові заходи можуть збільшувати вартість імпорту. До фінансових заходів належать:

вимоги попередньої оплати вартості імпорту або сплати імпортних податків, у тому числі шляхом відкриття попередніх імпортних депозитів, оплати готівкою, попередньої оплати митних податків;

множинність валютних курсів — це механізм державного регулювання, за допомогою якого встановлюються різні валютні курси для різних категорій товарів. Офіційний курс валют застосовується для придбання найбільш необхідних товарів, в той час як інші товари оплачуються за комерційним курсом або з купівлею іноземної валюти через аукціон;

офіційні обмеження на накопичення іноземної валюти передбачають необхідність отримання різноманітних дозволів, віз тощо для проведення валютних операцій всередині; країни;

терміни і перенесення платежів — це заходи, коли держава встановлює мінімально можливі терміни від дати доставки товару до завершення імпортних розрахунків.

Заходи контролю над цінами — впроваджуються з метою підтримки та стабілізації внутрішніх цін, а також для запобігання та відверненню збитків, які можуть бути заподіяні нечесною торговою практикою іноземних конкурентів. До наведених заходів належать:

адміністративне фіксування цін — цей захід полягає в тому, що уряд країни-імпортера, беручи до уваги внутрішні ціни виробника та споживача, встановлює верхню та нижню межу цін або пов'язує їх з цінами на світовому ринку;

«добровільне» обмеження експортних цін — це захід, відповідно до якого експортер погоджується підтримувати ціну на свої товари не нижче певного рівня;

сезонні збори — це додаткові платежі, що передбачені для вирівнювання ринкових цін на імпортні сільгосппродукти та продукти харчування з цінами на аналогічні вітчизняні товари; для Цих цілей на певний період часу встановлюється відповідна ціна;

антидемпінгові заходи — це заходи зі стягнення з експортера компенсації за шкоду, заподіяну вітчизняним виробникам; вони застосовуються за результатами розслідувань відповідних Інстанцій країни-імпортера торговельної практики експортера, якщо встановлено факт демпінгу та матеріальна шкода від нього. Ініціатором антидемпінгових звинувачень, як правило, виступають національні виробники конкретної продукції, антидемпінгове мито стягується з моменту початку поставки товарів за заниженими цінами;

компенсаційні заходи — це фінансові доплати, що вводяться у випадках, коли розслідування доводить, що імпортні товари при виробництві їх за кордоном отримували субсидії і внаслідок цього завдяки штучно підвищеній конкуренції імпортний товар наносить збитки вітчизняним виробникам аналогічного товару. Компенсаційні заходи можуть приймати форму компенсаційного імпортного мита, а також зобов'язань фірм-експорте-рів або влади країни-експортера припинити практику надання субсидій. Крім того, вони нерідко сягають загрозливих розмірів і їх неможливо уникнути лише зниженням експортних цін.

Заходи автоматичного ліцензування — за своєю суттю ці заходи не є торговими обмеженнями, вони означають, що дозвіл на імпорт видається автоматично. Крім автоматичної ліцензії, в деяких випадках застосовують також генеральну або ліберальну ліцензії.

З цією ж метою застосовують моніторинг імпорту — регулярне спостереження за імпортними операціями, яке може застосовуватись, щоб продемонструвати стурбованість зростанням імпорту та переконати партнерів обмежити експорт. За результатами моніторингу можуть бути введені імпортні обмеження.

Монополістичні заходи — це регулюючі заходи, які надають виключні права певній групі суб'єктів господарської діяльності. Основними видами таких заходів є державна монополія на імпорт певних товарів (в деяких випадках аналогічна монополія може надаватись і підприємствам приватного сектора) та примусове обслуговування вітчизняними підприємствами (в певних випадках вітчизняні підприємства мають право користуватися лише послугами національних транспортних, страхових та інших компаній).

Державне регулювання зовнішньої торгівлі не завжди направлено на контроль за експортно-імпортними операціями. Досить часто держава резервує за собою сферу обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків. Так, наприклад, обов'язкове страхування імпорту національними компаніями застосовується майже в 40 розвинених країнах, аналогічними є вимоги застосовувати для перевезення зовнішньоторгових вантажів національні транспортні засоби.

Заходи кількісного контролю — це, в першу чергу, квотування та ліцензування імпортних та експортних операцій. Кількісні обмеження — це квотування (за фізичним обсягом або за вартістю), а також ліцензування (вимога отримання спеціальних дозволів при поставці певних товарів, а іноді і в певні країни або із них).

За допомогою заходів кількісного контролю на державному рівні вирішується широке коло завдань загальноекономічного, зовнішньоторгового і навіть політичного характеру: захист вітчизняного виробника, підтримка стабільності на внутрішньому ринку, економія валютних ресурсів.

Ліцензування в світовій практиці застосовується як тимчасовий захід, який здійснюється на основі суворого контролю у випадках тимчасового обмеження небажаних обсягів імпорту, в міжнародній торгівлі характеризується великою різноманітністю. Неавтоматичне ліцензування — це застосування спеціальних дозволів на імпорт та експорт, які видаються відповідними органами влади на свій розсуд або на підставі конкретних критеріїв.

Генеральна ліцензія — це постійно діючий дозвіл будь-якій особі, фізичній або юридичній, на право імпорту певних товарів із перерахованих в ній держав без обмеження обсягу та вартості. Інколи в ліцензії вказуються товари, які заборонені до ввезення. Генеральні ліцензії зі списками товарів регулярно публікуються в офіційних виданнях тієї чи іншої країни.

Індивідуальна ліцензія — це одноразовий дозвіл на одну торгову операцію з конкретним видом товарів (інколи два-три види, але лише по одній товарній групі). В ній вказуються також відомості про її отримувача, кількість, вартість та країну походження товару. Досить рідко застосовується відкрита індивідуальна ліцензія на ввезення необмеженого обсягу товарів. Індивідуальна ліцензія є іменною, не може передаватись іншому імпортеру і в основному має обмежений термін дії (не більше одного року).

Контингентування — складовий елемент ліцензування, тобто встановлення державою централізованого контролю над вивезенням та ввезенням шляхом обмеження номенклатури товарів у межах встановлених кількісних та вартісних квот на фіксований період часу. «Контингенти» значно впливають на обсяги та структуру зовнішньої торгівлі, а також на ціни, забезпечують їх ріст і захищають, таким чином, ті національні компанії, які виробляють або продають товар, що є об'єктом обмеження.

Можлива видача ліцензій на ввезення конкретної продукції лише для визначених цілей — для інвестиційних проектів, розвитку експортного виробництва та ін. Ліцензії можуть видаватись також з метою забезпечення зв'язку імпортера з внутрішнім ринком за умов: закупівлі імпортером певної кількості аналогічної продукції на внутрішньому ринку, випуску продукції з певним вмістом місцевої сировини, наявності бартерної угоди.

Квоти — це кількісні обмеження, які встановлюють максимальний обсяг або вартість дозволеного до ввезення товару за допомогою індивідуальних, тарифних, сезонних, глобальних та інших процентних обмежень

Індивідуальні квоти — це розподіл загальної дозволеної кількості імпорту товарів по країнах-постачальниках цих товарів. За способом формування розрізняють два типи таких квот: пропорційна — визначається в рамках всіх квот по долі кожної країни в імпорті за минулий період; двостороння — надається в обмін на зустрічні торгово-політичні обов'язки іншої країни.

Тарифні квоти — це дозвіл на імпорт в певних обсягах при найбільш сприятливому режимі митного оподаткування, а для імпорту, який перевищує тарифну квоту, застосовується жорсткіший митний режим, який фактично забороняє імпортні поставки.

Сезонні квоти — встановлюються в певний період року переважно для сільгосппродукції. Обмеження імпорту без урахування пори року та часового періоду є неконкретизованими квотами.

Глобальні квоти — встановлюють розмір загального імпорту будь-яких товарів на визначений термін без розподілу його між країнами-постачальниками. На долю глобальних квот припадає 2/3 всіх випадків в світовій практиці.

Процентні квоти — встановлюють розмір дозволеного імпорту у відсотках до величини експорту. Квоти можуть також нараховуватись у відсотках до величини закупок даного товару на внутрішньому ринку з метою заохочення національного виробника.

Заборона на імпорт певного товару — може вводитися повністю та без будь-яких винятків, наприклад, для захисту національного виробництва від конкуренції. Фактичною забороною на імпорт є відмова у видачі ліцензії. Інколи застосовується заборона на імпорт із певних держав, в торгівлі з якими дана країна має більший дефіцит.

Можливі заборони на імпорт та експорт із певної країни — ембарго. Це вимушений захід, визнаний міжнародною практикою, він має принципові особливості, застосовується у відкритій та завуальованій формах. Відкрита форма заборони — це перш за все повна заборона торгівлі, що в основному базується на рішеннях ООН. До завуальованих заборон можна віднести обмеження щодо заходу іноземних кораблів у внутрішні води або на продаж певних імпортних товарів в роздрібній торгівлі в країні.

Угода про обмеження експорту — це результат компромісу, коли експортер «добровільно» погоджується обмежити свій експорт, щоб уникнути примусових заходів з боку країни-імпортера. Наведені угоди можуть укладатись як між державами, так і на галузевому рівні. Діють як двосторонні угоди, прикладом чого може слугувати заявлена Японією в 1989 р. «добровільна» відмова від збільшення експорту автомобілів до США, термін якого скінчився в 1994 р., так і багатосторонні угоди, наприклад, багатостороння угода по текстилю, вперше підписана в 1973 р.

Технічні заходи базуються на контролі якості, характеристики товару, що включає застосування адміністративних вимог, термінологію, символи, перевірку та методи перевірки, вимоги до упакування, маркірування. До технічних заходів відносять такі їх види:

Технічне регулювання. В даному випадку мова йде про норми, які безпосередньо або опосередковано встановлюють технічні вимоги до продукту. До них належать: санітарне регулювання, мета якого — захищати життя та здоров'я людей та тварин; фітосанітарне регулювання — метою є захист рослин; заходи щодо захисту навколишнього середовища та дикої природи; заходи щодо захисту безпеки людей; заходи щодо забезпечення національної безпеки.

Наведені заходи вводяться шляхом видання інструкцій, які детально регламентують дії митниці із здійснення контролю. Технічне регулювання здійснюється шляхом:

заборони або обмеження імпорту сировини та матеріалів, що забруднюють навколишнє середовище (хімічні товари, ядохімікати, кам'яне вугілля та нафта з високим вмістом сірки);

використання протекціоністських заходів стосовно готової продукції — промислового обладнання, транспортних засобів та інших видів продукції, експлуатація яких веде до забруднення атмосфери та повітря;

вимог до якості товару, які захищають інтереси споживача, захищаючи його від шкоди, пов'язаної з дефектом товару, і від можливої шкоди при застосуванні.

2. Інспекція перед відвантаженням. Насамперед це примусовий контроль якості, кількості та ціни товару перед його відвантаженням з країни-експортера, що здійснюється певною фірмою-інспектором за дорученням країни-імпортера.

3. Спеціальні митні формальності — це, в першу чергу, вимоги надавати більш детальну інформацію, ніж та, що вказана в митній декларації, вимоги використання певних пунктів пропуску та ін.

Нетарифні заходи, що з'явились на початку XX століття у зв'язку із збільшенням участі в зовнішній торгівлі великих фірм та монополій, в стабільних економічних умовах застосовуються як Додатковий захід тимчасового характеру при недостатній ефективності економічних важелів. В період економічного спаду та розбалансованої економіки вони стають головними інструментами регулювання зовнішньоторговельних відносин з іншими країнами.

Оцінка ступеня впливу нетарифних заходів на зовнішню торгівлю є більш складною категорією, ніж оцінка впливу тарифних заходів На відміну від тарифних заходів, які встановлюються урядом, нетарифні заходи можуть встановлюватись як рішенням державних органів, так і місцевими органами, тобто діють на самих різних рівнях

Середні ставки тарифів економічно розвинених країн в сучасних умовах невисокі, але вплив їх на зовнішню торгівлю залишається досить значним.

В той же час досвід Індустріалізації ряду країн свідчить, що митний тариф може бути ефективним знаряддям цілеспрямованого стимулювання ввезення товарів, необхідних для певних галузей промисловості 3 даною метою застосовуються такі Інструменти, як використання цільових митних пільг в рамках митних режимів та встановлення диференційованих тарифних ставок залежно від того, наскільки вписується Імпорт даного товару в стратегію економічного розвитку.

Виконуючи роль безпосереднього регулятора, митний тариф в той же час виконує й іншу функцію — є опосередкованим засобом тиску на Інші держави з метою сприяння розвитку експорту.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зазначити, що митний тариф, як правило, виконує певні функції Багатоплановість та специфіка впливу митного тарифу на розвиток зовнішньоторговельних відносин та економіки країни в цілому вимагають виваженого підходу до визначення рівня ставок мита, оскільки необхідно враховувати всю сукупність можливих економічних, а також соціальних наслідків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливі види мита	\|	Контрабанда

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.