Я» як наукова проблема психології

План

Тема 4. Психологія Я-концепції та механізми психологічного захисту.

Лекція 4

1. «Я» як наукова проблема психології.

2. Поняття про самосвідомість та Я— концепцію особистості.

3. Структурні компоненти Я-концепції.

4. Я-концепція в структурі повноцінно функціональної особистості.

5. Самооцінка особистості та її види. Адаптація людини в соціумі.

6. Механізми психологічною захисту.

Наукове пізнання природи людськогоЯ і самосвідомості зокрема, має давню історію, оскільки завжди цікавило філософську думку і знаходило конкретизацію в одвічному запитанні кожної психічно здорової особи: "Хто Я?". Самосвідомість - визначальний конструкт-утворення внутрішнього світу людини, котре сутнісно полягає у сприйнятті нею численних образів самої себе у потоці найрізноманітніших ситуацій соціальної взаємодії та поєднанні цих образів у цілісне узагальнене уявлення - бачення себе у форматі Всесвіту. Загальновідомо, що людина по-справжньому вперше стає особистістю лише тоді, коли у неї повно формується поняття "Я". Адже свого часу О.М. Леонтьєв стверджував, що особистість народжується двічі: у 3 роки, коли каже: "Я сам" (виникає свідомість) і в підлітковий вік, коли говорить: "Я розумію себе" (формується самосвідомість). Зауважимо лише принциповий момент: свідомість спрямована на зовнішній світ, а самосвідомість - на внутрішній простір людини. Крім того, самосвідомість - це процес, з допомогою якого особа пізнає себе, а відтак й ставиться до себе. її продуктом є уявлення людини про себе, тобто про власну Я-концепцію.

Епіцентром самосвідомості, за В.П. Зінченком, є процес усвідомлення власного Я як внутрішньої сутності людини . Ще І. Кант, обговорюючи питання самосприйняття і самосвідомості, писав, що людське Я здаєтьсяподвійним: "1) Я як суб'єкт мислення (в логіці), котре означає чисту аперцепцію (суто рефлексивне Я) і про яке ми більше нічого сказати не можемо, оскільки це досить просте уявлення; 2) Я як об'єкт сприйняття, отож-бо внутрішнього почуття, котре містить багатоманітність визначень, які уможливлюють внутрішній досвід".

В. Джеме переніс у психологію та обґрунтував подвійний характер самосвідомості: а) пізнавальне (об'єкт) і б) те, що пізнає (почасти суб'єкт), звідси двісторони -особистість, так зване емпіричне Едо, і "Я", тобто чисте Едо . Саме ця методологічна установка дає змогу психологам поняття "Я" співвідносити і навіть вокремих випадках ототожнювати його, з одного боку, з поняттям особистості, з іншого - самосвідомості, обґрунтовуючи психологічні реальності, що описуються ними, із середини індивіда, у вигляді внутрішніх психоформ . В.А. Петровський з цього приводу зауважує, що джерело особистісно утворювальної форми активності на всіх фазах онтогенезу одноманітне: як суперечність між двома Я-суб'сктами. Одне з них - описана у філософській і психологічній літературі триєдність "Его", "Я-концепції" і "Самості"; це - Я у власних очах індивіда, або ще "езотеричне" Я суб'єкта, котре має складну будову. Друге Я практично не відкрите і не освоєне у спеціальній літературі, однак не менш дієве і реальне, ніж перше; це - передбачуваний індивідом образ його Я із стороннього погляду інших людей, тобто гіпотетичне власне Я в очах іншого, або "іммерсивне Я" (в пер. „занурення”), а також "екзотеричне Я".

І.С. Кон, висвітлюючи еволюцію "Я" як наукової проблеми від ЇЇ загальнофілософської постановки до сучасної психології особистості , вказує на колосальну складність цієї проблеми, у тому числі на труднощі класифікації відповідних психологічних концепцій, тому що вони диференціюються за різними засадничими лініями теоретизування.

По-перше, за предметом: одні цікавляться насамперед суб'єктними властивостями індивіда, внутрішніми джерелами його активності, щонайперше ідентичністю та "Его" (персоналістична психологія, фройдизм, екзистенціоналізм, его-психологія); інші досліджують переважно "образ Я" як елемент самосвідомості.

По-друге, психологічні розвідки різняться за теоретичним контекстом, або кутом зору, під яким розглядається проблема "Я": коли точкою відліку є теорія особистості, то "Я" найчастіше мислиться як певна структурна єдність, й увага привертається здебільшого до його регулятивної функції; навпаки, вконтексті теорії свідомості на передній план виходять кої пітніші особливості процесів самосвідомості, адекватністьсамооцінок і т. ін.

По-третє, істотно відмінною є методологічна стратегія дослідження. Так, підхід до вивчення самооцінок, цього найбільш вартісного джерела в розумінні "образу Я", змінюється залежно від того, чи розглядаються вони вченим як безпосередні компоненти аналізованого образу, чи тільки як індикатори окремих глибинних і неусвідомлюваних особистістю якостей (наприклад, самоповаги).

Сьогодні психологами обґрунтовані наступні аспекти модальності і складових Я-концепції, а саме: психологічного пізнання є: множинні Я, Я-центр, сутнісне Я, Я-інваріант (Г.І. Гурджієв, П.Д. Успенський, А.І. Зеліченко), рефлексивне Я і рефлективне Я (І.С. Кон), езотеричне Я і екзотеричне, або імерсивне Я, іманентне Я, ідеальне Я, трансцедентальне Я і трансфінітне Я (В.А. Пет-ровський), ідеальне Я і реальне Я (К. Роджерс, К. Хорні), функціональне Я і субстанціональне Я (І.М. Міхеєва), фальшиве Я, безпорадне Я (В.В. Сталін), потаємне Я (Л.Е. Орбан-Лембрик), утілюване Я і невтілюване Я (Р. Лейнг), маленьке Я і велике Я (Т.С. Яценко), зовнігинс, наявне Я і внутрішнє, сутнісне Я (М. Бовен, К. Роджерс, А.Б. Ор-лов), апріорне, або ноуменальне Я (А. Менегетті, З.С. Кар-пенко), вище Я (Р. Ассаджолі), егоцентричне Я, егоїстичне Я, духовне Я (В. Джеме, І.С. Кон, Т.А. Флоренська), нормативне Я, моральне Я (Д. Болдінг, М. Раусте фон Вріхт), Абсолют духовного Я (О.Є. Гуменюк), Я вчинок (В. А. Роменець, В.І. Юрченко та ін.), Я-проблема (А.В. Фурман).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Самооцінка особистості та її види. Адаптація людини в соціумі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.