ЭКОНОМИКА 13 страница

§ 3. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
Відповідно до ст. 125 СК України у випадку, коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Більш детально про це йшлося раніше. Зміст наведеної статті дозволяє зробити висновок про те, Що у разі, коли батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається як у добровільному порядку, так і за рішенням суду.
Добровільний порядок визначення походження дитини від батька регламентується ст. ст. 126-127 СК України. Визначення батьківства за рішенням суду передбачено в ст. 128 СК України.
По-перше, визначення походження дитини від батька можливе за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі .між собою. Суть такої заяви полягає в тому, що чоловік добровільно виявляє свою волю щодо визначення себе батьком зазначеної в заяві дитини. Мати дитини дає на це свою згоду. При цьому кровна спорідненість між батьком і дитиною не встановлюється, і закон цього не вимагає. Однак відповідно до п. 5 ст. 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком.
Заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, подається у письмовій формі. До того ж вона може бути подана до державного органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Звернення до державного органу реєстрації актів цивільного стану жінки і чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, із заявою до народження дитини допустиме тоді, коли є підстави вважати, що подання спільної заяви ними після народження дитини буде неможливим чи утруднюватиметься (наприклад, від'їзд чоловіка за кордон на тривалий час). За наявності такої заяви державна реєстрація встановлення батьківства здійснюється одночасно з державною реєстрацією народження дитини і повної заяви не вимагається.
Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, закон дозволяє подати її через представника або надіслати поштою. В цьому разі вона обов'язково потребує нотаріального засвідчення.
Можливі випадки, коли батьком визнає себе неповнолітня особа. Тому, коли заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини.
По-друге, у разі, якщо мати дитини померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або якщо не проживає з дитиною не менш як шість місяців і не виявляє щодо неї материнської турботи та піклування, чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини. Умовою прийняття такої заяви чоловіка є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, тобто коли ім'я та по батькові батька дитини записане за вказівкою матері.
Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, у першому випадку, як і особиста заява чоловіка, який перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, у другому випадку, є підставою для внесення відповідних змін до Книги реєстрації народжень та видачі нового Свідоцтва про народження органом державної реєстрації актів цивільного стану.

§ 4. Визнання батьківства за рішенням суду
За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до п. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений:
- матір'ю дитини;
- опікуном дитини;
- піклувальником дитини;
- особою, яка утримує та виховує дитину;
- самою дитиною, якщо вона досягла повноліття;
- особою, яка вважає себе батьком дитини.
На відміну від попередньо існуючого законодавства, яке встановлювало формальні підстави для підтвердження походження дитини від конкретного чоловіка, ст. 128 СК України закріплює положення, відповідно до якого підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України.
Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.
Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Підбиваючи підсумок викладеного, можна визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать:
- відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження;
- відсутність спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою;
- відсутність особистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини.
Від визнання батьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства за рішенням суду (ст. 130 СК України).
Останнє можливе у разі смерті чоловіка, який перебував у шлюбі з матір'ю дитини. За необхідності факт його батьківства може бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

§ 1. Порядок визначення прізвища, імені, по батькові та реєстрація громадянства дітей
Згідно зі ст. 145 СК України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Розірвання шлюбу або визнання його недійсним не зумовлює зміни прізвищ дітей.
У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років, з її згоди.
У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене зі згоди обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.
Коли є заперечення одного з батьків щодо зміни прізвища дитини, спір щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.
Вибір імені дитини - це особисте право батьків, яке здійснюється за їх взаємною згодою. Згідно зі ст. 146 СК України ім'я дитини, народженої жінкою в шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належить мати і(або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органами опіки та піклування або судом.
По батькові дитині присвоюється в усіх випадках за іменем особи, яка записана батьком дитини. Згідно зі ст. 147 СК України по батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває У шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. У разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється з її згоди.
Відповідно до Закону України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України" громадянство дітей визначається за громадянством їх батьків. Це питання вирішується по-різному, виходячи з конкретної ситуації.
Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР або хоча б один із її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української держави Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, УРСР і є особою без громадянства, реєструється громадянином України за заявою одного із батьків або опікуна чи піклувальника.
Дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народження громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника. Датою набуття громадянства України у цих випадках є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновлюють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - іноземцем чи особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і над якою встановлено опіку чи піклування громадян України або осіб, одна з яких є громадянином України, а друга - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один із батьків якої є громадянином України, а другий - особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.
Дитина, яка є особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий - іноземним, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, батьки якої перебувають у громадянстві України, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків.
У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина незалежно від місця її народження та постійного проживання стає громадянином України.

§ 2. Права та обов'язки батьків по вихованню та розвитку дитини
Турбота про підростаюче покоління хвилює не тільки громадськість нашої держави, але й весь світ.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" (ст. 12).
Законодавство України, а саме СК в ст. 150, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов'язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування про неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Оскільки батьківські права є правами на виховання дитини, вони надаються батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого припиняються. Батьки не можуть передавати будь-кому ці права або відмовлятися від них, але мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
При неналежному виконанні батьками (одним із них) обов'язку по вихованню дітей або зловживанні батьківськими правами дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. Вона має право звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має також право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо До суду, якщо вона досягла 14-річного віку.
Законодавчо встановлений принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, і жоден із них не має будь-яких переваг. Питання щодо виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не заважає нормальному розвиткові дитини.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Той із батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).
Згідно зі ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як законні представники без спеціальних на те повноважень. Вони мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, й можуть їх здійснювати самостійно, а по досягненні неповнолітніми батьками чотирнадцяти років мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.
На органи опіки і піклування покладено вирішення спорів щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Так, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших питань, що мають істотне значення для справи. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим для виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від неї.
Якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право на звернення до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це стосується інтересів дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
За заявою заінтересованої особи суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

§ 3. Вирішення спорів, пов'язаних з місцем проживання дітей
Інтереси виховання дітей більш повно здійснюються при їх спільному проживанні з батьками. У тих випадках, коли батьки внаслідок розірвання шлюбу або з інших причин не проживають спільно, виникає питання: з ким із них повинна проживати дитина?
Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла 10-ти років, визначається зі згоди батьків, а по досягненні дитиною 10-ти років - зі спільної згоди батьків та самої дитини. По досягненні дитиною віку 14-ти років, коли батьки проживають окремо, місце проживання визначається дитиною. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не . дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні таких спорів суд бере до уваги особисте ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини. Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.
У тому випадку, коли дитина не може бути передана комусь із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини у особи, з якою вона проживає, і передачу її для опікування органові опіки та піклування.
Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.
Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, а також право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і передачі її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

§ 4. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав
Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду. Закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав. Найперше, до таких підстав відноситься відмова батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважних причин і невиявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування. Коли жінка поступає в пологовий будинок, то вона пред'являє паспорт, але бувають випадки, коли жінки поступають без паспорта. Здебільшого це ті особи, які мають намір залишити дитину в пологовому будинку і відмовитися від неї. В основному від дітей відмовляються одинокі матері, але бувають випадки, коли від дитини відмовляються і сімейні пари, мотивуючи свою відмову наявністю дітей і скрутним матеріальним становищем. У кожному конкретному випадку суд, вивчаючи матеріали справи, визначає, чи є поважною причина відмови від дитини. І якщо суд визнав, що особа без поважних причин відмовляється забрати дитину з пологового будинку, а тим більше - не виявляє щодо неї батьківського піклування протягом півроку, така особа може бути позбавлена батьківських прав за рішенням суду.
Другою підставою позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Таке ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.
Третьою підставою позбавлення батьківських прав є жорстоке поводження з дитиною.
Четвертою - хронічний алкоголізм або наркоманія батьків дитини.
П'ятою підставою можуть бути будь-які види експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.
Шостою - засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Неповнолітні батьки не можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, або коли вони є хронічними алкоголіками чи наркоманами, а також коли батьки вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось з них.
Досить часто позбавлення батьківських прав провадиться одразу з кількох підстав. Пияцтво батьків або одного з них, як правило, поєднане з розпустою, що обумовлює відсутність турботи про дітей, жорстоке поводження з ними, ухилення від виконання обов'язків по вихованню.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується лише тоді, коли усі інші не дають позитивних результатів. Позбавлення батьківських прав допускається лише щодо дітей, які не досягли 18-ти років.
Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою одного з батьків, опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому вона перебуває, органу опіки та піклування, прокурора, а також самої дитини, яка досягла 14-ти років.
Органи опіки та піклування, а також прокурор не тільки мають право пред'явити позови про позбавлення батьківських прав, але й зобов'язані взяти участь у розгляді кожної такої справи незалежно від того, хто є позивачем.
Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявив у діях батьків або одного з них ознаки злочину - порушується кримінальна справа.
Винесене судом рішення про позбавлення батьківських прав свідчить про те, що особа злісно не виконує обов'язки по вихованню дитини. Зрозуміло, що у такого батька чи матері не може бути залишена дитина, в зв'язку з чим виникає необхідність визначити її майбутню долю.
Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні.
Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.
Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають за їхньою заявою баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові або іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органові опіки та піклування. Дитина, яка передана родичам, мачусі, вітчиму, органу опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього.
З позбавленням батьківських прав, в принципі, припиняються сімейні правовідносини між батьками і дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надається сім'ям з дітьми;
не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Позбавлення батьківських прав як наслідок винної поведінки батьків не може означати їх повного звільнення від батьківських обов'язків по утриманню дітей.
Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Аліменти на дітей стягуються на користь другого з батьків (опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина), а також організації, де дитина перебуває на вихованні.

§ 5. Порядок поновлення в батьківських правах
Хоча позбавлення батьківських прав має безстроковий характер, але у разі, коли у способі життя недбалих батьків відбуваються суттєві зміни на краще, суд за їх заявою може поновити їх в правах.
Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
Правило, що міститься в законі про поновлення батьківських прав, є дійовим стимулом для зміни поведінки осіб, позбавлених батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, наявність обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. Такі справи розглядаються лише за заявою особи, позбавленої батьківських прав, а відповідачем може бути інший з батьків (опікун, піклувальник чи особа, в сім'ї якої проживає дитина) або орган опіки та піклування.
При розгляді позову про поновлення батьківських прав слід суворо дотримуватися принципу охорони інтересів дітей. Вирішуючи питання про поновлення в батьківських правах, необхідно з'ясувати думку другого з батьків (якщо він не позбавлений батьківських прав), інших осіб, з ким проживає дитина, щодо можливості поновлення позивача у правах. Така думка є вельми суттєвою, але не вирішальною при розгляді спору.
У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.
Батьки, поновлені у своїх правах, знову набувають батьківських прав і обов'язків у повному обсязі.

§ 6. Відібрання дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав
Захист інтересів дітей може здійснюватися і шляхом відібрання їх без позбавлення батьківських прав.
Згідно зі ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з нею, є хронічними алкоголіками або наркоманами чи вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального стану. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
У виняткових випадках - при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор. При винесенні рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав суд не встановлює конкретних строків цього обмеження прав батьків. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.
Виконання таких рішень як добровільно, так і примусово, проводиться державними виконавцями відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження". Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, та із залученням представників органів опіки та піклування. За потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу. У разі, коли особа перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на таку особу в розмірі від 2 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо фізичних осіб і від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо посадових осіб. При повторному невиконанні рішення особою без поважних причин державний виконавець накладає на неї штраф у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність такої особи відповідно до закону.
Суд має право застосувати негайне виконання рішення у спорах щодо дітей, якщо залишення дитини у відповідача згубно позначається на здоров'ї та психіці дитини.
Суд також може передбачити заходи, що сприяють безболісному переходу дитини на виховання до іншої особи, причому ніякі насильницькі дії стосовно дитини не допускаються.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЭКОНОМИКА 12 страница	\|	ЭКОНОМИКА 14 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.