Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Робота психолога в осередку НС

Хотів би поінформувати вас щодо деяких аспектів діяльності психолога в осередку надзвичайної ситуації.

Ситуація роботи психолога в екстремальних умовах значно відрізняється від звичайної роботи:

• Робота із групами. Часто доводиться працювати із групами жертв, і ці групи не створюються психологом штучно, виходячи з потреб психотерапевтичного процесу, вони створюються самим життям у силу драматичної ситуації катастрофи.

• Постраждалі часто перебувають у гострому афективному стані. Іноді доводиться працювати, коли жертви перебувають ще під ефектом ситуації, яка їх травмувала, що не зовсім звичайно для нормальної психотерапевтичної роботи.

• Нерідко низький соціальний і освітній статус багатьох жертв. Серед жертв можна зустріти велика кількість людей, чий соціальний і освітній статус такий, що вони ніколи в житті не зіткалися з психологом так би мовити «вживу».

• Різнорідність психопатології в жертв. Жертви насильства часто страждають, крім травматичного стресу, неврозами, психозами, розладами характеру й, що особливо важливо для професіоналів, що працюють із жертвами, цілим рядом проблем, викликаних самою катастрофою або іншою ситуацією, що травмує. Мається на увазі, наприклад, відсутність засобів до існування, відсутність роботи та ін.

• Наявність майже у всіх пацієнтів почуття втрати, тому що, оскільки часто жертви втрачають близьких людей, друзів, улюблені місця проживання й роботи та ін..

Мета й завдання екстреної психологічної допомоги включають профілактику гострих панічних реакцій, психогенних нервово-психічних порушень; підвищення адаптаційних можливостей індивіда; психотерапію виниклих прикордонних нервово-психічних порушень.

При здійсненні екстреної психологічної допомоги необхідно пам'ятати, що жертви стихійних лих і катастроф страждають від наступних факторів екстремальної ситуації:

1. Раптовість. Лише деякі нещастя чекають, поки потенційні жертви будуть попереджені - наприклад, поступово сягаючі критичної фази повені або ураган, що насувається, шторм.

2. Відсутність подібного досвіду. Оскільки нещастя й катастрофи, на щастя, рідкі - люди часто вчаться переживати їх у момент стресу.

3. Тривалість. Цей фактор варіює час від часу. Наприклад, що поступово розвивалося повінь може так само повільно й спадати, а землетрус триває кілька секунд і приносить набагато більше руйнувань. Проте, у жертв деяких тривалих екстремальних ситуацій (наприклад, у випадках викрадення літака) травматичні ефекти можуть множитися з кожним наступним днем.

4. Недолік контролю. Ніхто не в змозі контролювати події під час катастроф; може пройти чимало часу, перш ніж людина зможе контролювати самі звичайні події повсякденного життя. Якщо ця втрата контролю зберігається довго, навіть у компетентних і незалежних людей можуть спостерігатися ознаки «вивченої безпорадності».

5. Горе й втрата. Жертви катастроф можуть розлучитися з улюбленими або втратити когось із близьких; найважче - це перебувати чекаючи звісток про всі можливі втрати. Крім того, жертва може втратити через катастрофу свою соціальну роль і позицію. У випадку тривалих травматичних подій людина може втратитися всяких надій на відновлення втраченого.

6. Постійні зміни. Людина в результаті екстремальної ситуації може виявитися в зовсім нових і ворожих умовах. Руйнування, викликані катастрофою, можуть виявитися невідновними.

Жертви НС часто страждають порушеннями функцій уваги й пам'яті (як правило, обстежені не можуть досить чітко згадати, що вони робили в ці дні). Багато хто скаржаться на нудоту, «вага» у голові, неприємні відчуття з боку кишкового тракту, порушення апетиту. Якийсь час після початку рятувальних робіт починаються відмови від їхнього виконання (особливо від робіт, пов'язаних з витягом тіл загиблих), значно збільшується кількість помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до створення аварійних ситуацій.

7. Експозиція смерті. Навіть короткі загрозливі життя ситуації можуть змінити особистісну структуру людини і його «пізнавальну карту». Повторювані зіткнення зі смертю можуть приводити до глибоких змін на регуляторному рівні. При близькому зіткненні зі смертю дуже ймовірна важка екзистенціальна криза.

8. Моральна непевність. Жертва катастрофи може виявитися перед особою необхідності приймати пов'язані із системою цінностей рішення, здатні змінити життя, - наприклад, кого рятувати, наскільки ризикувати, кого обвинувачувати.

9. Поводження під час події. Кожний хотів би виглядати щонайкраще у важкій ситуації, але вдається це деяким. Те, що людина робила або не робила під час катастрофи, може переслідувати його дуже довго після того, як інші рани вже затяглися.

10. Масштаб руйнувань. Після катастрофи переживший її, швидше за все, буде уражений тим, що вона створила з його оточенням і соціальною структурою. Зміни культурних норм змушують людини адаптуватися до них або залишитися чужинцем; в останньому випадку емоційний збиток сполучається із соціальної дезадаптацией.

На місці ліквідації наслідків НС присутні постраждалі, яких можна умовно розділити на кілька груп:

1. жертви, тобто потерпілі, ізольовані у осередку НС (наприклад, люди, що перебувають у завалі під плитами при землетрусі, затиснуті в машині при автомобільній катастрофі або перебувають на даху затопленого будинку, дереві при повені);

2. постраждалі безпосередньо фізично, матеріально (зруйнований будинок), люди, які втратили своїх рідних і близьких або не мають інформації щодо їхньої долі;

3. очевидці (свідки) - це люди, які, незважаючи на те, що вони залишилися непошкодженими фізично, не постраждали їхні родичі й близькі, залишилося цілим їхнє матеріальне майно, проте, також одержують психологічну травму, тому що трагедія пройшла десь дуже близько до них, зовсім поруч, тому вони приміряють на себе, на своїх близьких, ставлять себе на місце потерпілих: «на його місці міг бути я» (наприклад, це можуть бути люди з будинку, який є сусіднім зруйнованого, або це може бути людина, що спізнилася на літак, який потім розбився й т.п.);

4. спостерігачі (так звані «зіваки») - люди, які безпосередньо не були учасником надзвичайної ситуації, але довідавшись від знайомих або із засобів масової інформації про подію, прибули на місце цієї НС.

5. фахівці, що беруть участь в аварійно - рятувальних заходах.

Опишемо докладніше кожну із груп потерпілих:

Перша група потерпілих - жертви, тобто потерпілі, ізольовані у осередку НС.

Завдання, які розв'язує психолог (або інший фахівець, що надає психологічну допомогу):

- Інформаційна підтримка (інформування про те, що допомога йде; повідомлення про те, як необхідно поводитися в цій ситуації, щоб вижити).

На першому етапі ця форма психологічної допомоги є необхідною й оптимальною. Її ціль - психологічна підтримка життєздатності тих, хто живий, але перебуває в повній ізоляції від навколишнього світу Технічні складності ведення рятувальних робіт у зонах катастроф, стихійних лих можуть приводити до того, що потерпілі протягом досить тривалого часу виявляться в умовах повної ізоляції від зовнішнього миру. У цьому випадку рекомендується психотерапевтична допомога у вигляді екстреної «інформаційної терапії», метою якої є психологічна підтримка життєздатності тих, хто живий, але перебуває в повній ізоляції від навколишнього світу (землетрусу, руйнування жител у результаті аварій, вибухів і т.д.).

«Інформаційна терапія» реалізується через систему звукопідсилювачів і складається із трансляції наступних рекомендацій, які повинні почути потерпілі:

1) інформація про те, що навколишній світ іде до них на допомогу й робиться все, щоб допомога прийшла до них якнайшвидше;

2) люди, які перебувають в ізоляції, повинні зберігати повний спокій, тому що це одне з головних умов до їхнього порятунку;

3) необхідно робити собі самодопомогу;

4) у випадку завалів потерпілі не повинні приймати яких-небудь фізичних зусиль до самоевакуації, тому що це може призвести до небезпечного для них зсуву уламків;

5) варто максимально заощаджувати свої сили;

6) перебувати із закритими очами, що дозволить наблизити себе до стану легкої дрімоти й більшої економії фізичних сил;

7) дихати повільно, неглибоко й через ніс, що дозволить заощаджувати вологу й кисень в організмі й кисень у навколишнім повітрі; 8) подумки повторювати фразу: «Я зовсім спокійний» 5-6 разів, чергуючи ці самонавіяння з періодами рахунку до 15-20, що дозволить зняти внутрішнє напруження й домогтися нормалізації пульсу й артеріального тиску, а також самодисципліни;

9) вивільнення з «полону» може зайняти більше часу, чим хочеться потерпілим. «Будьте мужніми й терплячими. Допомога йде до вас».

Метою «інформаційної терапії» є також зменшення почуття страху в потерпілих, тому що відомо, що в кризових ситуаціях від страху гине більше людей, чим від впливу реального руйнівного фактора. Після звільнення потерпілих з-під уламків будов необхідно продовжити психотерапію (і насамперед - амнезирующую терапію) у стаціонарних умовах.

- Індивідуальна робота з потерпілим у момент проведення рятувальних робіт (психологічна підтримка, використання елементів сугестії, тобто вселяння: «усе буде добре, у тебе все вийде...»).

Розглянемо докладно проблеми, що виникають у людей другої групи. Безумовно, ця група потерпілих більше всіх має потребу в психологічній і, можливо, медичної допомоги. Із цією групою психологи працюють найбільше.

Завдання психологів на даному етапі:

1.Відсікання явної психіатрії й доставка потерпілих до місця, де можливе надання психологічної й психіатричної допомоги.

2.Зняття гострих афективних реакцій, виведення зі стану шоку.

3.Допомога в подоланні психосоматичних реакцій.

4.Створення мережі соціальної підтримки: пошук родичів, знайомих (хто ще був з постраждалої (важливо, у чому та людина була одягнена, як виглядав)) і передоручення їм потерпілого.

Первинна реабілітація потерпілих, що ставляться до груп «свідків» і «зевак» буде полягати в орієнтації очевидців і спостерігачів на надання допомоги постраждалим, які відносяться до першої групи.

Цих людей можна також зайняти будь-якою нескладною роботою: знайти й принести води, підігріти чай, принести аптечку, віднести записку й т.д. (головне - включити їх у діяльність). Це дозволяє їм почувати себе потрібними. Виконання ними таких простих завдань знижує ризик виникнення масових, негативних реакцій, а також має певний психотерапевтичний ефект: допомагає знизити рівень неадекватної поведінкової активності.

Ще одна група людей, до яких застосовується психотерапія в зоні ЧС, це рятувальники. Основною проблемою в подібних ситуаціях є психологічний стрес.

У результаті здійснення великої дослідницької програми німецькі психологи розробили ряд рекомендацій для психолога, іншого фахівця або добровольця, що працюють в екстремальній ситуації.

Правила для співробітників рятувальних служб:

1. Сповістіть потерпілому, що ви поруч і що вже приймаються заходи щодо порятунку.

Потерпілий повинен почувати, що в ситуації, що створилася, він не самотній. Підійдіть до потерпілого й скажіть, наприклад: «Я залишуся з вами, поки не приїде «Швидка допомога». Потерпілий також повинен бути проінформований про те, що зараз відбувається: «Швидка допомога» уже в шляху».

2. Постарайтеся позбавити потерпілого від сторонніх поглядів.

Цікаві погляди дуже неприємні людині в кризовій ситуації. Якщо «зіваки» не йдуть, дайте їм яке-небудь доручення, наприклад, відігнати цікавих від місця події.

3. Обережно встановлюйте тілесний контакт.

Легкий тілесний контакт звичайно заспокоює потерпілих. Тому візьміть потерпілого за руку або поплескайте по плечу. Доторкатися до голови або інших частин тіла не рекомендується. Займіть положення на тім же рівні, що й потерпілий. Навіть надаючи медичну допомогу, намагайтеся перебувати на одному рівні з потерпілим.

4. Говорите й слухайте.

Уважно слухайте, не перебивайте, будьте терплячі, виконуючи свої обов'язки. Говорите й самі, бажано спокійним тоном, навіть якщо потерпілий непритомніє. Не проявляйте нервозності. Уникайте докорів. Запитаєте потерпілого: « чи можу я що-небудь для вас зробити?» Якщо ви випробовуєте почуття жалю, не соромтеся про це сказати.

Правила першої допомоги для психологів:

1. У кризовій ситуації потерпілий завжди перебуває в стані психічного порушення. Це нормально. Оптимальним є середній рівень порушення. Відразу скажіть пацієнтові, що ви очікуєте від терапії і як довго протриває робота над проблемою. Надія на успіх краще, ніж страх неуспіху.

2. Не приступайте до дій відразу. Оглядитеся й вирішите, яка допомога (крім психологічної) потрібно, хто з потерпілих найбільшою мірою потребує допомоги. Приділите цьому секунд 30 при одному потерпілому, біля п'яти мінут при декількох потерпілих.

3. Точно скажіть, хто ви і які функції виконуєте. Довідайтеся імена нужденних у допомозі. Скажіть потерпілим, що допомога незабаром прибуде, що ви про це подбали.

4. Установите з потерпілим тілесний контакт, робити це потрібно з обережністю. Найкраще взяти потерпілого за руку або покласти руку на плечі. Доторкатися до голови або інших частин тіла без необхідності не коштує. Займіть положення на тім же рівні, що й потерпілий. Не повертайтеся до потерпілого спиною.

5. Ніколи не обвинувачуйте потерпілого. Розповідайте, які міри потрібно прийняти для надання допомоги в його випадку.

6. Професійна компетентність заспокоює. Розповідайте про вашій, кваліфікації й досвіді.

7. Дайте потерпілому повірити в його власну компетентність. Дайте йому доручення, з яким він упорається. Використайте це, щоб він переконався у власних здатностях, щоб у потерпілого виникло почуття самоконтролю.

8. Дайте потерпілому виговоритися. Слухайте його активно, будьте уважні до його почуттів і думок. Переказуйте позитивне.

9. Скажіть потерпілому, що ви залишитеся з ним. При розставанні знайдіть собі заступника й проінструктуйте його про те, що потрібно робити з потерпілим.

10. Залучайте людей з найближчого оточення потерпілого для надання допомоги. Інструктуйте їх і давайте їм прості доручення. Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати в кого-небудь почуття провини.

11. Постарайтеся відгородити потерпілого від зайвої уваги й розпитів. Давайте цікавим конкретні завдання.

12. Стрес може вплинути й на психолога. Виникаюче в ході такої роботи напруга має сенс знімати за допомогою релаксаційних вправ і професійної супервізії. Групи супервізії повинен вести професійно підготовлений модератор.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Деякі рекомендації керівному складу МНС під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.