Вибір цільового сегмента здійснюється на основі критеріїв сегментації споживчого або промислового ринків, докладно розглянутих вище.
Наступним етапом після вибору відповідних сегментів ринку є визначення стратегії охоплення цільового сегмента. Відповідно до результатів роботи [2] можна виділити наступні три напрямки діяльності підприємства в цільовому сегменті:
а) стратегію недиференційованого маркетингу, що полягає в ігноруванні розходжень між сегментами ринку, без використання переваг аналізу сегментації. Зміст даної стратегії стандартизації в економії на виробничих витратах, а також на запасах, збуті й рекламі;
б) стратегію диференційованого маркетингу, реалізовану у вигляді маркетингових програм, адаптованих для кожного сегмента. Ця стратегія дозволяє підприємствам діяти в декількох сегментах з індивідуальною ціновою, збутовою й комунікаційною стратегією. Ціни продажів установлюються на базі цінової чутливості кожного сегмента;
в) стратегію концентрованого маркетингу, що проявляється в зосередженні ресурсів підприємства на задоволенні потреб одного або декількох сегментів. Це стратегія спеціалізації, що може бути заснована на певній функції (функціональний фахівець) або на особливій групі споживачів (фахівець зі споживача). Обґрунтованість сфальцьованої стратегії залежить від розміру сегмента й від рівня конкурентної переваги, що досягається завдяки спеціалізації.
Вибір кожної із цих трьох стратегій охоплення ринку визначається:
• числом ідентифікованих і потенційно рентабельних сегментів;
• ресурсами підприємства.
Якщо ресурси підприємства обмежені, то стратегія концентрованого маркетингу, очевидно, є єдино можливою.