• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Система стандартизації продукції

1. Сучасний стан науково-технічного прогресу характери­зується прискореним темпом розвитку науки і техніки, більш тісною взаємодією та впливом їх на виробництво. Розвиток тех­ніки пов’язаний зі значним ускладненням обладнання, викори­станням різних систем машин і приладів, які взаємопов’язані між собою більш жорстким режимом їх експлуатації, вико­ристанням широкої номенклатури речовин і матеріалів. Відбу­вається процес поширення кооперації і значне ускладнення зв’язків між галузями народного господарства, підприємствами та організаціями. Різко зростають вимоги до сировини, мате­ріалів, комплектуючих виробів і готової продукції. Першорядне значення набувають питання надійності та безпеки товарів виробничого призначення і товарів народного споживання.

У виконанні народногосподарських завдань, підвищенні ефективності суспільного виробництва та поліпшенні якості продукції стандартизація відіграє суттєву роль, адже вона аку­мулює найновіші досягнення науки і техніки, органічно з’єднує фундаментальні та прикладні галузі науки, сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень у практику, допомагає визначити найбільш економічні та перспективні напрями роз­витку науково-технічного прогресу і народного господарства країни.

Сьогодні різко зростає роль стандартизації як важливої ланки у системі управління технічним рівнем якості продукції – від наукових розробок і до експлуатації та утилізації виробів. Стан­дартизація поєднує науку, техніку і виробництво, сприяє забез­печенню єдиної технічної політики в різних галузях народного господарства, технічному переозброєнню виробництва, широ­кому впровадженню сучасної техніки і технологій, інтенси­фі­кації виробництва, механізації і автоматизації виробничих про­цесів, підвищенню якості товарів. Усе це сприяє розвитку еко­номіки країни.

Характерною особливістю стандартизації є те, що сфера її дії та застосування, рівень розвитку знаходяться у широкому діапазоні. Немає такої сфери діяльності людини, до якої б не була причетна стандартизація. Адже з поширенням і поглиб­ленням пізнання, розвитком науки і техніки, удосконаленням виробництва масштаби робіт значно зростають і поширюється сфера використання принципів стандартизації.

Основна мета стандартизації – це оптимальне впорядкування об’єктів стандартизації для прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, поліпшення якості продукції, удосконалення організації управління народ­ним господарством, розвиток міжнародного економічного, наукового і технічного співробітництва.

Стандартизація відповідно до основної мети має різні завдання. Головне завдання – створення системи нормативної документації, яка визначає прогресивні вимоги до продукції, що виготовляється для потреб народного господарства, населення, оборони держави та експорту, до її розробки, вироблення та застосування, а також забезпечення контролю за правильністю використання цієї документації.

Стандартизація є організаційно-технічною основою еконо­мічного і науково-технічного співробітництва між країнами, ефективним засобом поширення зв’язків між країнами і ліквіду­вання технічних бар’єрів у міжнародній торгівлі. Зміцнення нау­ково-технічних та економічних зв’язків привертає увагу до стан­дартизації усіх розвинених країн світу та країн, що розви­ва­ються, а також технічних, економічних, міжнародних, регіональ­них і національних організацій, фірм і підприємств. Це є наслідком об’єктивної необхідності стандартизація з управлінні економічними і виробничими процесами.

Останнім часом однією з ключових проблем науково-тех­ніч­ного та економічного розвитку країн є проблема якості про­дукції. Поліпшення якості продукції (процесів, робіт послуг) – це проблема не тільки споживча чи технічна, але й економічна, соціальна й політична проблема суспільства.

Сучасний рівень розвитку економіки України, потреба у корінних змінах матеріальних і соціальних умов життя народу висувають на перший план проблему якості. Поліпшення якості товарів (процесів, робіт, послуг) можливе тільки на основі стан­дартизації. Управляти та підвищувати якість можливо тільки на основі стандартів та іншої нормативно-законодавчої докумен­тації. Стандарти встановлюють вимоги до якості та надійності методів контролю і випробовувань продукції, створюють необхідну єдність, без якої неможливий подальший розвиток технічного рівня.

Стандарти та інші нормативні документи становлять значну і важливу частину нормативної бази економіки країни. Розробку стандартів здійснюють вчені та спеціалісти головних і базових організацій зі стандартизації усіх галузей народного госпо­дар­ства. На основі результатів науково-дослідних, проектно-кон­структорських і дослідницько-технологічних робіт у стандартах встановлюються перспективні вимоги, тобто закладаються не тільки показники, що визначають якість продукції на даному етапі, але й перспективні показники технічного рівня, якості та економічності, відповідно до яких повинна проектуватися і освоюватися нова продукція.

Стандарти з випереджаючими вимогами є своєрідним про­гнозом технічного прогресу продукції, що розробляється. При цьому повинні використовуватися найсучасніші методи прогно­зування і оптимізації. Математичні методи оптимізації кіль­кіс­них вимог стандартів дають можливість отримувати найвищий ефект від стандартизації.

Стандарти та інша нормативна документація відіграють важ­ливу роль при вирішенні технічних, економічних і соціальних проблем країни, тому потрібно постійно підвищувати науково-технічний рівень чинних стандартів, оновлювати їх з метою заміни застарілих показників і своєчасного відображення вимог народного господарства.

Технічними комітетами України зі стандартизації розроблено більше 500 термінологічних стандартів в усіх галузях діяль­но­сті, що дозволило сформувати основи української науково-тех­нічної термінології. В Україні станом на 01.01.99 р. надано чинності 2160 державним (національним) стандартам, близько 60 % з яких гармонізовані з міжнародними. Проблема міжнарод­ної гармонізації стандартів як важливого засобу ліквідування перешкод у торгівлі та промисловому співробітництві знайшла відображення у Завершальному Акті, який підписали усі євро­пейські держави, Канада й США у серпні 1975 р. у Гельсінкі.

На території України протягом 1993 р. затверджено та впро­ваджено в різних галузях народного господарства 102 дер­жав­них стандарти України, з яких 28 – пряме впровадження стан­дартів міжнародних організацій зі стандартизації IS0 та ІЕС. Впровадження міжнародних стандартів дає змогу виробникові не тільки піднести якість вітчизняних товарів до рівня міжна­родних вимог, але й забезпечити перебудову виробництва, його організацію, технологію, систему управління якістю відповідно до рівня розвинених країн світу. Наявність сертифіката відпо­відності міжнародному стандарту забезпечить для українського виробника доступ на міжнародний ринок.

З метою забезпечення ефективного доступу українських виробників (експортерів) до міжнародних, міждержавних (країн СНД) і національних нормативних документів створено Голов­ний інформаційний фонд стандартів. Нормативні документи цього фонду використовуються в усіх галузях суспільного ви­робництва та споживання продукції (надання послуг). За станом на 01.10.98 р. у Головному інформаційному фонді стандартів Держстандарту України зберігається більше 104 тис. норма­тив­них документів, у тому числі 20 тис. стандартів, що мають статус національних, більше 13 тис. міжнародних стандартів Міжнародної організації зі стандартизації (ISО) та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), більше 17 тис. міждержавних стандартів країн СНД, близько 6,6 тис. європейських стандартів. Фонд містить національні стандарти розвинених країн і країн, які є партнерами України.

Фонд галузевих стандартів становить більше 43 тис. нор­мативних документів. Оновлення Фонду галузевих стандартів здійснюється дуже повільно і становить 0,4% за 5 років (1994–1998 рр.). За роки незалежності в Україні зареєстровано 314 галузевих стандартів.

У Національному автоматизованому інформаційному фонді стандартів зберігається більше 100 тис. нормативних докумен­тів, які постійно оновлюються. Працює міжнародна бібліогра­фічна електронна база даних РЕRINORM.

Протягом 1993–1998 рр. затверджено 18 державних класи­фікаторів України.

Головний інформаційний фонд взаємодіє з міжнародними й іноземними організаціями зі стандартизації на підставі догово­рів, укладених Держстандартом України. Протягом року до Головного інформаційного фонду надходить більше 10 000 оди­ниць нормативних документів. Впроваджено повнотекстову автоматизовану базу даних стандартів Європейського Союзу, що дає змогу будь-якій урядовій установі, підприємству чи орга­нізації, незалежно від форми власності та виду діяльності, гро­мадському об’єднанню або приватній особі ознайомитися з необхідними інформаційними матеріалами.

В Україні стандартизація, що має державний характер, спря­мована на забезпечення:

– єдиної технічної політики;

– захисту інтересів вітчизняних виробників і споживачів продукції (процесів, робіт, послуг);

– економії всіх видів ресурсів;

– відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) світо­вому рівню якості та надійності;

– гармонізації національних нормативних документів зі сві­товими аналогами;

– відповідності вимог нормативних документів законо­дав­чим актам;

– сприяння виходу української продукції на світовий ринок.

Поряд з державною широко використовується галузева стан­дартизація. Так, набуває подальшого розвитку стандартизація на рівні підприємств. Відділи зі стандартизації є у кожному міністерстві (відомстві), об’єднаннях, науково-дослідних інсти­тутах конструкторських бюро. Роботи з підвищення ефектив­ності виробництва, технічного рівня і якості продукції прово­дяться із використанням стандартизації.

5.1.1. Основні цілі CEN, правила розробки
стандартів, директив, забезпечення
бізнес-підходу в межах CEN

Європейський Комітет зі Стандартизації (CEN) є аналогом ISO, а CENELEC – аналогом IЕС і займається стандартизацією в електротехніці, приладобудуванні, електроніці і зв’язку, а CEN – у решті галузей народного господарства країн ЄС (див. розділ 2.3.2), (рис. 17).

Рисунок 17 – Структура CEN

Існує міждержавна форма стандартизації. У 1992 р. головами урядів СНД підписана Угода про проведення узгодженої полі­тики в галузі стандартизації, метрології й сертифікації. Відпо­відно до цієї угоди створена Міждержавна рада зі стан­дар­ти­за­ції, метрології і сертифікації (МДС, МДР). У 1995 р. ISO визнала МДС як міжнародну регіональну організацію зі стандартизації, яка була перейменована в Євразійську організацію зі стандар­тизації, метрології і сертифікації (ЕАSС), що має в складі Бюро стандартів (м. Мінськ), Науково-технічну комісію стандарти­зації. Офіційна мова – російська. За аналогією з міжнародними організаціями зі стандартизації при МДС створено більше 300 міждержавних технічних комітетів (МТК) зі стандартизації.

Технічний секретаріат ради. МДС вже прийнято більше 1 500 міждержавних стандартів. Основні ціліцієї організації: усунен­ня можливих технічних бар’єрів через неузгодженість стандар­тів окремих країн СНД, що сприяє розвитку економічного спів­робітництва в рамках СНД; розробка міждержавних стандартів; прийняття міжнародних стандартів як міждержавних; розвиток співпраці з міжнародними, регіональними і національними орга­нізаціями зі стандартизації і зацікавленими громадськими орга­ніза­ціями. Досягнення відповідності нормам Європейських ди­ректив з безпеки гарантує лише вихід вітчизняної продукції на світові ринки, але не її конкурентоспроможність. Як пріоритетні на ближчі роки МДС визначені такі напрями: розробка стан­дартів з управління охороною навколишнього середовища; забезпечення безпеки продукції для здоров’я, життя, майна людей і навколишнього середовища;стандартизація експрес-ме­тодів контролю якості і безпеки продуктів харчування й при­родного середовища; розробка стандартів для сфери послуг (банківські послуги, страхування, медичне обслуговування, туризм, торгівля). Національна стандартизація. Практично кожна країна має свій національний орган зі стандартизації, який займається розробкою національних стандартів, здійснює гармонізацію національних стандартів з регіональними, розви­ває співпрацю з міжнародними та регіональними організаціями зі стандартизації і зацікавленими громадськими організаціями. У нашій країні таким органом є Державний комітет України з питань технічного регулювання й споживчої політики (Держ­споживстандарт України) (Указ Президента від 1.10.2002 р.). У Росії таким органом є Держстандарт Росії, у Франції подібні функції виконує Французька асоціація зі стандартизації (AFNOR), у Швеції – Шведська асоціація зістандартизації (SIS), у Норвегії – Норвезька асоціація зі стандартизації (NS), у Великобританії – Британський інститут стандартів (BSI), у США – Національний інститут стандартів і технологій (NIST) та ін. Діяльність Держспоживстандарт України у сфері стандар­ти­зації: організує і координує роботи із стандартизації і функціо­нування державної системи стандартизації, встановлює загальні організаційно-технічні правила проведення робіт із стандар­ти­зації і здійснює міжгалузеву координацію цих робіт, включаючи планування, розробку, видання, розповсюдження і застосування державних стандартів; затверджує державні стандарти України; визначає порядок державної реєстрації нормативних документів із стандартизації; здійснює державну реєстрацію державних стандартів України, галузевих стандартів, стандартів науково-технічних та інженерних товариств; бере участь у проведенні заходів з міжнародної, регіональноїстандартизації відповідно до міжнародних договорів України; організовує формування, ве­дення і користування Національним автоматизованим інформа­ційним фондом стандартів.

Офіційне прийняття європейських стандартів відбувається кваліфікованою більшістю голосів національних членів Комі­тету. Національні члени повинні впровадити стандарти на націо­нальному рівні та вилучити стандарти, що викликають протиріч­чя. Процес стандартизації координується Технічною Радою Комітету. Більшість стандартів розробляється у технічних комі­тетах та їх робочих групах. У робочих групах розробляються спеціалізовані документи – робочі угоди (workshop agreements). На міжнародному рівні вимоги щодо розроблення програми робіт зі стандартизації викладено в документах 1980-х – початку 2000-х років:

– ISO Guide 26:1981. Justification of proposals for the establishment of standards (Обгрунтування пропозицій щодо роз­роблення стандартів;

– ISO/IEC Guide 59:1994. Code of good practice for standardization (Кодекс усталених правил стандартизації);

– ISO Guide 69:1999. Harmonized Stage Code system (Ed. 2) – Principles and guidelines for use (Система гармонізованих кодів стадії розробки (друге видання) – Принципи та настанови щодо застосування);

– ISO/IEC Directives. Part I. Procedures for the technical work – 2001 (Директиви ISO/IEC. Частина 1. Настанови з технічної діяльності – 2001);

– ISO Technical Programme. September 2002 (Технічна про­грама ISO. Вересень 2002).

Програма робіт із стандартизації в широкому розумінні – це документ, що визначає завдання та пріоритети стандартизації, засоби та шляхи їх досягнення, і формує взаємоузгоджену та комплексну систему заходів центрального органу влади у сфері стандартизації, технічних комітетів (ТК) та інших суб’єктів стандартизації, спрямовану на ефективне розв’язання проблем та реалізацію державної політики щодо економічного і соціаль­ного розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави.

Програму розробляють, щоб здійснити державну політику щодо технічного регулювання розвитку галузей економіки, кон­центрації фінансових, інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів, науково-технічного потенціалу та реалізації визна­че­них пріоритетів щодо робіт зі стандартизації. Програму робіт зі стандартизації розробляють на підставі стратегічних і поточних пріоритетних напрямів стандартизації.

Стратегічні пріоритетні напрями зумовлено реальними полі­тичними та соціально-економічними процесами, зокрема, базо­вим принципом та основним пріоритетом України, яким є гар­монійний розвиток економіки, людського потенціалу та природ­ного середовища, і визначено низкою законодавчих та норма­тивно-правових документів. У першу чергу, це:

– нові та відновлювані джерела енергії;

– новітні ресурсо- та енергозберігаючі технології;

– критичні технології;

– машинобудування та приладобудування як основа висо­ко­технологічного оновлення усіх галузей виробництва;

– інформаційні технології та телекомунікації, нанотехно­ло­гії, мікроелектроніка;

– удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, біо­технології;

– технології високоякісної металургії;

– високотехнологічний розвиток сільського господарства та переробної промисловості;

– транспортні системи;

– охорона та оздоровлення людей, захист довкілля (еколо­гічний менеджмент). Слід зазначити, що формування програми робіт зі стандартизації необхідно провадити таким чином, щоб розроблення та впровадження стандартів відповідало визна­че­ним міжнародними організаціями основним напрямам політики у сфері стандартизації на урядовому рівні:

- сприяння впровадженню міжнародних стандартів;

- використання однозначної термінології;

- усунення технічних бар’єрів у торгівлі на підставі стан­дартів;

- сприяння науково-технічному співробітництву.

Основні принципи розроблення програми робіт зі стандар­тизації:

Цілісність – розроблення взаємопов’язаних і взаємоузго­дже­них частин програми, які охоплюють усі галузі економіки Украї­ни та усі рівні стандартизації від національного рівня до між­на­родних директив;

– усі суб’єкти стандартизації обов’язково повинні керуватись розробленим планом.

Збалансованість – програма повинна забезпечувати сумір­ність потреб з можливостями їх задоволення (фінансовими, технічними, кадровими тощо).

Науковість – урахування під час розробки програми про­г­нозних документів щодо пріоритетів і напрямів стандартизації, основних положень стратегії економічного і соціального розвит­ку України, а також постійне удосконалення методології та використання світового досвіду в галузі розробки програм.

Гласність та прозорість – програма є доступною для гро­мадськості на усіх етапах її розробки та реалізації; інформу­ван­ня про завдання, пріоритети та зміст програми забезпечує усі зацікавлені сторони необхідними орієнтирами та даними щодо власної діяльності у сфері стандартизації.

Самостійність – галузеві органи виконавчої влади та ТК у межах своїх повноважень відповідають за розробку програми за закріпленими за ними напрямами та за розроблення відповідних стандартів, а центральний орган влади у сфері стандартизації за­безпечує координацію діяльності галузевих органів влади та ТК.

Рівність – дотримання прав та врахування інтересів усіх суб’єктів стандартизації.

Успішне вирішення цих питань пов’язане з гармонізацією національних стандартів з міжнародними чи, за потреби, з регіо­нальними. Однією з основних умов цього процесу є правильний вибір нормативного документа для гармонізації, що накладає певні вимоги до підготовки пропозицій та формування програми робіт зі стандартизації.

Критеріями такого вибору тем до програми є:

– ступінь забезпеченості рівня взаємозамінності та технічної сумісності об’єкта стандартизації, його вплив на економічну і технічну ефективність співробітництва;

– значення стандарту для взаємного визнання результатів випробовування та контролювання якості продукції;

– ступінь зв’язку стандартів з іншими нормативними доку­ментами;

– здатність стандарту реально або потенційно усувати тех­нічні бар’єри в торгівлі.

Необхідно також зважати на те, що чинниками, що впли­вають на ступінь гармонізації національних стандартів, є загаль­ний рівень економіки, її орієнтація на зовнішню торгівлю, обсяги внутрішнього ринку, ступінь та спосіб входження країни до організації міжнародного співробітництва.

Загальне методичне керування щодо розроблення програм зі стандартизації виконує Держспоживстандарт України та Кабі­нет Міністрів України. Роботи з державної стандартизації здій­снюються відповідно до річного плану, який формують на основі довгострокових програм і проектів планів роботи зі стан­дартизації технічних комітетів і міністерств (відомств). Коор­динує роботи, веде облік і контроль виконання завдань плану державної стандартизації Держспоживстандарт України. У ро­боті зі стандартизації бере участь велика кількість спеціалістів і служб різних підприємств та організацій, тому чітке планування і координація їх діяльності має особливе значення для успіху всієї роботи.

Перспективні та поточні плани робіт з державної стандарти­зації і метрологічного забезпечення розробляються на таких рівнях: у галузі (відомстві), на підприємстві (об’єднанні), у нау­ково-дослідних і окремих організаціях. Усі плани зі стандар­ти­зації є складовою частиною техпромфінплану галузі, підпри­єм­ства (об’єднання) чи організації. У техпромфінпланах передба­чено окремий розділ, згідно з яким виділяються кошти на розробку нових стандартів, перегляд чинних стандартів та іншої нормативної документації, а також на інші види робіт у галузі стандартизації.

Планування робіт зі стандартизації дозволяє правильно роз­поділити кошти для забезпечення комплексності та системності стандартизації при створенні нормативних документів з визна­ченими прогресивними вимогами до продукції, яка призначена для потреб народного господарства, населення, оборони країни та експорту.

План робіт зі стандартизації містить перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення на підставі пропозицій міністерств (відомств), ТК та організацій-розробників. План охоплює усі комплекси економіки України, він є документом (банком даних), який постійно чинний упродовж зазначеного періоду і містить перелік робіт, забезпечених необхідним фінан­суванням з державного бюджету.

5.1.2. Добровільність застосування стандартів як основний принцип міжнародної стандартизації

Законом «Про стандартизацію» запроваджується осново­по­ложний принцип міжнародної стандартизації – добровільність застосування стандартів, тобто виробник вільний виробляти продукцію за будь-яким чинним в Україні нормативним доку­ментом (національним або міждержавним стандартом, техніч­ни­ми умовами).

Однак добровільність стандартів, задекларована міжнарод­ною, європейською, українською системами стандартизації, ускладнює досягнення основних цілей стандартизації щодо сумісності, взаємозамінності та безпечності продукції, процесів, послуг (далі – продукція) для життя та здоров’я людей, тварин і рослин, захисту навколишнього середовища. Для досягнення цього повинні встановлюватися чіткі однозначні вимоги та забезпечуватися безумовне їх виконання.

У межах Європейського Союзу (ЄС) це питання вирішено таким чином. Як відомо, одним із основних правових актів ЄС є директиви Нового підходу, які встановлюють основні вимоги щодо безпечності продукції, захисту здоров’я працівників та навколишнього середовища, а також методів оцінки відпо­від­ності, які є обов’язковими і яким має відповідати продукція, що виготовляється в державах ЄС. До директив розробляють євро­пейські гармонізовані стандарти, які мають статус добро­віль­ного застосування і розробляються з метою забезпечення реалі­зації вимог відповідної директиви (директив). Виконання поло­жень таких стандартів сприймається як відповідність продукції вимогам директив. Тобто, продукція, що відповідає вимогам європейських гармонізованих стандартів, вважається такою, що відповідає основним вимогам директив і може бути поставлена на європейський ринок. При цьому виробник, хоча і вільний виробляти продукцію, яка не відповідає європейським гармо­ні­зованим стандартам(наприклад, згідно з національними стан­дартами), зобов’язаний надавати підтвердження тому, що його продукція відповідає основним вимогам директив. Однак це буде коштувати йому більше часу, зусиль і грошей, оскільки в цьому випадку може знадобитися більший обсяг випробувань, ніж при сертифікації продукції, вимоги до якої викладено в директивах чи європейських гармонізованих стандартах.

Перелік гармонізованих (або визнаних гармонізованими) стандартів публікується в Official Journal Європейського Співто­вариства (OJEC). Лише з моменту публікації у цьому журналі гармонізовані стандарти вважаються такими, що забезпечують презумпцію відповідності основним вимогам, встановленим європейськими директивами, тобто відповідності європей­сько­му законодавству.

Таким чином, у ЄС ключовим завжди залишається принцип: застосування стандарту є добровільним, а відповідність закону – обов’язковою.

[Вгору] [Вниз]

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. D. СОЦИОИДЕОЛОГИЧЕСКАЯ СИСТЕМА ВЕЩЕЙ И ПОТРЕБЛЕНИЯ
3. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
4. III. центральная нервная система
5. ISO9000. Як працює система управління якістю
6. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
7. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
8. The educational system of Great Britain (Система освіти Великобританії)
9. V. СИСТЕМА ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
10. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
11. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
12. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.

Переглядів: 1510