• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Відомчий облік дорожньо-транспортних пригод 8 страница

116

вібрація на сидіння зменшилась незначно. Кращі результати отримано із застосуванням гідропневматичної підвіски перед­нього моста.

Малоефективні також індивідуальні захисні пояси зарубіж­ного виробництва. Такі пояси зменшують переміщення внутрі­шніх органів черевної порожнини під впливом низькочастотної вібрації, їх доцільно використовувати лише при слабкості м'язів, в іншому випадку пояси зумовлюють «анестезію» цих м'язів.

Випробування активних тросогідравлічних підвісок виявилось малоефективним через їх громіздкість і невисоку надійність, хоча ефективність їх порівняно з пасивними у 3-4 рази більша. Пер­спективною є пневмопідвіска сидіння, яка забезпечує зниження рівня вібрації у 1,5-2 рази в діапазоні частот 1,5-2,5 Гц.

Серед сучасних розробок - амортизаційні системи, зокрема, з пневматичними елементами для підресорювання не тільки сидіння, але й усієї кабіни самохідної машини. За допомогою цієї систе­ми можна знизити рівень низькочастотної вібрації у 3-4 рази.

При роботі з ручним механізованим електричним і пневма­тичним інструментом застосовують такі засоби індивідуального захисту рук від дії вібрації, як рукавиці, віброзахисні прокладки або пластини, забезпечені кріпленням у руці.

Для захисту робітників від вібрації, яка передається через ноги, використовують спеціальне віброзахисне взуття.

Крім технічних заходів щодо зниження вібрації, існують про­філактичні, спрямовані на попередження віброхвороби. До роботи з віброінструментом допускаються робітники не молодше 18 ро­ків, які пройшли медичний огляд та інструктаж з охорони праці. Робота з віброінструментом повинна виконуватись у приміщенні з температурою вище 16°. При роботі на відкритому повітрі за низьких температур поблизу робочого місця має бути тепле при­міщення з температурою повітря вище 16-22 °С. Через кожну годину робітники повинні робити 10-15-хвилинну перерву для обігріву. Загальна тривалість контакту з віброінструментом не повинна перевищувати 2/3 робочої зміни. Щоб не переохоло­джувати рук, необхідно вдягати теплі рукавиці, а після роботи приймати теплі водні процедури, ультрафіолетове опромінюван­ня і виконувати комплекс лікувальної гімнастики. Для робітни­ків в умовах вібрації за наявності інших негативних факторів (шум, температура, шкідливі речовини, випромінювання тощо), які

117

перевищують санітарні норми, режим праці і відпочинку повинні встановлюватися на основі вивчення змін працездатності, що від. бивають ступінь негативного впливу всього комплексу факторів на організм людини. При роботі з вібруючим обладнанням ре­комендується вводити до робочого циклу технологічні операції, не пов'язані з дією вібрації.

Робітники, у яких виявлено вібраційну хворобу, тимчасово, до рішення ВТЕК, повинні бути переведені на роботу, не пов'язану з вібрацією, значним м'язовим напруженням і охолодженням рук.

Захист від виробничого шуму

Шум - це безладне поєднання звуків різної сили і частоти. Звук -це хвилеподібний рух коливних тіл, які передаються через пруж­не середовище; газ, повітря, рідину, тверді тіла.

Зниження шуму в джерелі його виникнення.Цей метод за­стосовується на стадії проектування шляхом створення нових конструкцій, удосконалення технологічних процесів й експлуа­таційних режимів роботи.

Засобами, які знижують шум механічного, вібраційного, аеро­динамічного, електромагнітного і гідравлічного походження, є за­міна в трансмісіях тракторів і самохідних сільськогосподарських машин прямозубчастих шестерень на косозубчасті, шевронні або черв'ячні передачі, що знижують рівень шуму до 3-6 дБ, а при заміні на гідравлічні і капронові зниження досягає 18 дБ. Заміна кривошипно-шатунного та ексцентричного механізмів на гідрав­лічний або електричний привід, ланцюгової передачі на зубчасто-пасову знижує рівень шуму на 20 дБ. Зниження шуму у підшип­никах коливання досягають шляхом підвищення точності виго­товлення цих деталей і своєчасного їх змащення або шляхом заміни підшипників коливання підшипниками ковзання, оскіль­ки останні знижують шум на 10-15 дБ.

До технологічних заходів належать: удосконалення техноло­гії виготовлення деталей і вузлів; підвищення точності і чистота обробки деталей; підвищення точності статичного і динамічного балансування вузлів; підвищення якості збирання вузлів та до­тримання технологічних допусків і посадок; використання су­часної контрольно-вимірювальної апаратури; обкатка зібраних вузлів і машин.

Відомо, що довідні операції при виготовленні деталей знижу­ють рівень шуму вузлів: шовінгування - на 5- 10 дБ, притирка -на 5 дБ, шліфування і полірування - на 2-3 дБ.

Конструктивний і технологічний методи найчастіше застосо­вують на стадії проектування і виготовлення експерименталь­них зразків.

До експлуатаційних методів боротьби з шумом належить своє­часне проведення планово-попереджувальних ремонтів і техніч­них доглядів; регулювання і змащення; зберігання стабільності регулювань у період експлуатації техніки на номінальних режи­мах роботи; усунення перекосів, люфтів і осьових натіків; збері­гання техніки відповідно до діючих стандартів.

Шум обертових вузлів і механізмів (барабанів, роторів, муфт тощо) виникає внаслідок неправильного їх центрування і нерів-новаги обертових мас. Зменшення шуму в таких випадках дося­гається якісним виготовленням і монтажем, а також динаміч­ним балансуванням обертових частин на електробалансувальних верстатах.

Зниження шуму на шляхах його розповсюдження.Знижен­ня шуму на шляхах його розповсюдження є домінуючим мето­дом захисту в існуючих конструкціях машин, технологічному обладнанні та у виробничих приміщеннях. Метод звукоізоляції ґрунтується на відбитті звукової хвилі, яка падає на огороджен­ня. Відомо, що кут падіння дорівнює куту відбиття. Тому панель кабін, передні і задні стінки повинні мати якомога більший нахил для збільшення звукової ізоляції. Але звукова енергія не тільки відбивається від огородження, а й частково поглинається ним.

Поглинання повітряного шуму в кабінах тракторів і комбайнів Досягається нанесенням на тонкостінні панелі звукопоглиналь­них матеріалів, таких, як бітумні мастики 579, 580, БПМ, листові матеріали на полімерно-бітумній основі з клейовим шаром.

Властивість поглинати звук мають усі будівельні матеріали. Але звукопоглинальними матеріалами і конструкціями назива­ють лише ті, у яких коефіцієнт звукопоглинання (а) на середніх частотах перевищує.0,2 (у таких матеріалів, як цегла, бетон, становить лише 0,01-0,05).

Процес поглинання звуку відбувається внаслідок переходу ене­ргії коливання повітря в теплоту внаслідок втрат енергії на тер­тя в порах металу. Тому для ефективного звукопоглинання ма­теріал повинен мати пористу структуру, причому пори повинні

бути незамкненими, щоб не перешкоджати проникненню звуко­вої хвилі у товщу матеріалу. Нині використовують такі звукопо­глинальні матеріали, як ультратонке капронове і скловолокно, мінеральну вату, деревноволокнисті, мінераловатні плити, пористий полівінілхлорид, пористі тверді плити та інші матеріали. Звуко­поглинальні властивості певного пористого матеріалу залежать від товщини шару, частоти звуку, наявності повітряного проміж­ку між шаром, і відбивною стінкою, на якій він встановлений.

Пористі звукопоглинальні облицювання вкривають перфоро­ваним екраном (фанера, картон, пластмаса) з отворами діамет­ром від 3 до 10 мм. Сумарна площа отворів повинна досягати 15-20% , але не більше 30% . Звукопоглинальні конструкції не повинні мати щілин і бути розділені внутрішніми перегородками. Встановлення звукопоглинальних облицювань знижує шум за сумарним рівнем на 6-8 дБ поблизу джерела шуму. Важливо також усунути нещільності в кабіні або зменшити їх площу. Наприклад, отвори в підлозі кабіни, призначені для важелів та педалей, повинні мати щільні і пружні прокладки. Доцільно здій­снювати подвійне скління у кабіні, при цьому рекомендується силікатне зовнішнє і внутрішнє авіаційне скло товщиною 6 мм. Таке скло не деформує зображення і має втричі більше звукопо­глинання, ніж промислове силікатне або оргскло. Для щільності дверей кабіни необхідно по периметру встановити подвійну гумо­ву прокладу із пористої гуми типу Г-1. Двері кабіни повинні відкриватись, оскільки вони спричинюють менше шуму, ніж ков­заючі (при належній обробці їх гумою).

Якщо встановлювати машини з високим рівнем шуму обла­днання в ізольованих приміщеннях, то цей рівень знижується, при низьких частотах на 25-33 дБ, при високих - на 40-50 дБ. Крім того, на стінах і стелі приміщень встановлюють звукопо­глинальні матеріали.

Рівень шуму L, дБ, після встановлення ізолюючих стін при­близно можна визначити за такими емпіричними формулами: - при масі 1 м² до 200 кг

Ь_із = Ь_ф - (23 lg Q + 13);

. - при масі 1 м² понад 200 кг

L, - Ь_ф - (23 lg Q - 9),

де L - фактичний рівень шуму в приміщенні, дБ; Q - маса 1 м ізолюючої стіни, кг/м².

120

Рівні звукового тиску під укриттям або в боксах одиничних машин з урахуванням звукопоглинання стінами і стелею дорів­нюють:

ґі ^В ) L_t3 = Ь_ф ~ Ю lg В + 6 + 10 lg J ^{1 +} ^TJ

де В - постійна приміщення, що характеризує його звукопогли­нальні властивості; г - відстань від центра джерела шуму до внутрішньої поверхні конструкції (бокси, укриття тощо).

Для постійного приміщення становить:

В^М^\

1-CCj

де S., та а, - відповідно площа і коефіцієнт звукопоглинання конструкцій приміщення, боксів або укриття.

Посилити звукоізоляцію можна виготовленням стін із по­двійних перегородок з повітряним прошарком. У цьому випадку при відстані між перегородками 80-100 мм рівень шуму L^, дБ, визначається за формулою:

І„ - Ь_ф - [26 lg (Q_t - Q₂) - 6],

де Qj та Q₂ - відповідно маса 1 м² першого і другого огороджень, кг/м².

Максимальна звукоізоляція подвійною стінкою досягається при повітряному зазорі до 1/4 довжини хвилі між стінками.

Для розрахунку величини зазору І, м, необхідно знати частоту звуку.

Тоді:

j _ (х h _ с h

Де X - довжина звуку, м; с - швидкість звуку, м/с; / - частота, Гц; h - товщина перегородки.

Звукоізолюючі кожухи та акустичні екрани.Найбільш шум­ні вузли на самохідних збиральних машинах, а також на стаціо­нарних сільськогосподарських машинах (трансмісії, транспорте­ри тощо) укривають звукоізолюючими кожухами - з каркасом або без каркаса, за необхідності - розбірними. Для виготовлення

кожухів використовують щільні матеріали (метал, пластмаса, де­рево), враховуючи, що звукоізолюючі якості його збільшуються з підвищенням питомої ваги при однаковій товщині. Найчастіше застосовують залізні листи, звукоізолююча здатність яких при товщині 0,7 мм досягає 25 дБ, а при 2 мм - 33 дБ (рис. 3.9).

Внутрішню поверхню стінок кожуха облицьовують звукопо­глинальним матеріалом. Доцільно для цього використовувати склоповсть товщиною 30 мм або повсть вовняну (25-75 мм), мінеральну вату (до 100 мм), коефіцієнт звукопоглинання їх на високих частотах становить 0,63-0,81.

Віброізол і мастики - також вібродемпферні матеріали. Ко­жух повинен закривати джерело шуму і не з'єднуватись з ним жорстко. Потрібна частотна ефективність звукоізоляції повітря­ного шуму стінками кожуха, дБ, у приміщеннях розраховується за формулою:

ч - J

де І - октавний рівень звукового тиску на робочому місці, дБ; L_gm - допустимий рівень звукового тиску, дБ; Ь_обл - коефіцієнт звукопоглинання облицювання внутрішньої поверхні кожуха;

г - відстань від джерела шуму до розрахункової точки, м; В -площа кожуха, м²; В_п - постійна ізолюючого приміщення, м².

За відсутності звукопоглинального облицювання кожуха член Ю lg ^а„бл ^тР^еба замінити на 10 (S /S_K), де S - площа поверхні джерела; S_K - площа поверхні кожуха.

Одним із засобів зниження шуму в ремонтних майстернях є застосування акустичних екранів.

Акустичний екран - перепона, яка встановлюється між дже­релом шуму і робочим місцем, що захищають від шуму. Зни­ження шуму за екраном на 4-15 дБ відбувається в результаті звукової тіні, область розповсюдження якої залежить від співвід­ношення довжини звукової хвилі до поперечного розміру екра­на. Акустичні екрани облицьовують звукопоглинальним матері­алом і використовують у поєднанні з акустичною обробкою при­міщення. Звукопоглинання акустичним екраном АЬ_ек визнача­ється за формулою:

m ^екр ^{= а},_Кр£,3<>кр>

де сс_екр - ревербераційний коефіцієнт звукопоглинального екрана; S_eK - площа екрана, м²; т - кількість екранів.

Рис. 3.9. Схема звукопоглинального кожуха: 1 - звукопоглинальний матеріал; 2 - глушник шуму; 3 - джерело шуму

122

Рис. 3.10. Встановлення акустичних екранів на робочому місці

обкатника ДВЗ: ^_ витяжний зонт; 2 - акустичний екран; 3 - глушник; 4 - затискний пристрій; 5 - вихлопний патрубок; 6 - обкатний стенд із двигуном

123

Повне зниження рівня звукового тиску на робочому місці при дії джерел шуму після встановлення екрана визначається за фо­рмулою:

AL = 101g£lO' -101g£l0

де L_k - рівень звукового тиску в розрахунковій точці від k-тъ джерела до встановлення екрана.

Акустичні екрани для захисту обкатних стендів наведені на рис. 3.10. Встановлення акустичного екрана і глушника-іскро-гасника дозволяє знизити рівень шуму при обкатці двигуна на 12 дБА і збільшити продуктивність праці на 10-15%.

Глушники шуму. Вимоги до глушників шуму та їх характерис­тики. Для виробничих машин, двигунів і установок, які викори­стовують атмосферне повітря, - вентиляторів, повітродувок, пнев-моінструменту, газотурбінних і дизельних установок та інших -суттєвим є гасіння шуму. Найефективнішим засобом боротьби з таким шумом є встановлення глушників шуму в повітроводи.

Глушники шуму повинні, з одного боку, перетинати шлях шуму, з іншого - не перешкоджати переміщенню робочого сере­довища по газоводу (повітроводу). Остання вимога визначає ви­бір можливостей конструкції глушника. Крім того, до глушни­ків залежно від умов їх установлення й експлуатації висувають специфічні вимоги щодо обмеження їх габаритів, форми, маси, використання тих чи інших конструкційних і поглинаючих звук матеріалів тощо.

3.3. Вимоги безпеки при застосуванні шкідливих речовин

Застосування етилованого бензину. На підприємствах, що за­стосовують етилований бензин, повинен бути чітко встановлений порядок його відпуску, зберігання, витрачання та перевезення, ЩО виключає можливість його використання не за призначенням.

Підприємства, що застосовують етилований і звичайний бен­зин, повинні мати окремі ємності для їх зберігання і перевезення, а також окремі паливопроводи і бензоколонки. Перевозити і збе­рігати етилований бензин треба тільки в справних резервуарах,

124

цистернах чи металевих бочках з кришками або пробками на бензостійких прокладках, які щільно закриваються. При цьому на тарі повинен бути напис великими літерами: «ЕТИЛОВА­НИЙ БЕНЗИН».

Заповнювати резервуари етилованим бензином необхідно не більше як на 90% ємності.

Причини, що викликають підтікання та «потіння» тари, на­повненої бензином, слід негайно усувати. Якщо це неможливо, етилований бензин необхідно перелити в справну тару, дотриму­ючись усіх заходів перестороги, щоб він не розлився, не потрапив на тіло або одяг робітника тощо.

Забороняється:

• перевозити етилований бензин в салонах легкових авто­мобілів, автобусів, у кабінах автомобілів усіх типів, а та­кож на вантажних автомобілях, причепах і напівприче­пах разом з людьми і тваринами;

• особа, яка супроводжує вантажний автомобіль з етилова­ним бензином, повинна знаходитися в кабіні;

• транспортувати етилований бензин разом із харчовими продуктами і промисловими товарами;

• використовувати цистерну або тару з-під. етилованого бе­нзину після очищення для перевезення і зберігання хар­чових продуктів.

У місцях зберігання, навантаження, розвантаження етилова­ного бензину і роботи з ним для знешкодження пролитого бен­зину і очищення забруднених ним автомобілів, устаткування, під­логи мають знаходитися в достатній кількості потрібні засоби (гас, розчин хлорного вапна або дихлорамін, тирса, ганчір'я тощо).

При проливанні етилованого бензину і попаданні його на ав­томобілі, устаткування, майданчики, підлогу та інші місця їх слід негайно очищати або знешкоджувати. Для цього необхідно за­сипати піском або тирсою забруднену підлогу або майданчики, а металеві поверхні протерти ганчір'ям, змоченим гасом.

Використовувати цистерну і тару з-під етилованого бензину для перевезення нехарчових вантажів дозволяється тільки після видалення та знешкодження залишків етилованого бензину. Для знешкодження тари з-під етилованого бензину необхідно звільнити ^ц від залишків бензину, промити гасом, а зовні обтерти ганчір'ям, змоченим гасом. Операції з переливання, приймання та відпускання

125

етилованого бензину мають бути механізованими. Насоси, пали-вопроводи, бензоколонки, шланги та інші пристрої, що застосову­ються, повинні бути справними і не мати підтікання. При ремонті паливозаправних колонок, насосів та іншої заправної апаратури з-під етилованого бензину без демонтажу необхідно максимально захистити працюючих від вдихання парів бензину (працювати слід на відкритому повітрі з навітряної сторони або в добре вентильо­ваному приміщенні). У кінці роботи необхідно знезаражувати ін­струмент, обладнання і робоче місце старанним очищенням і об­тиранням їх ганчір'ям, змоченим гасом.

Миття, розбирання та ремонт двигунів або системи живлення автомобілів, що працюють на етилованому бензині, дозволяється цроводити тільки після нейтралізації відкладень тетраетилсвин-цю гасом або іншими нейтралізуючими рідинами.

Заправку автомобілів етилованим бензином слід проводити з бензоколонки шлангом, який має роздавальний пістолет. Забо­роняється заправляти автомобілі етилованим бензином за допо­могою відер, лійок тощо, а також відпускати етилований бензин у тару (каністри). Оператор заправних станцій і водій повинні знаходитися при заправленні з навітряного боку автомобіля.

Забороняється:

• при продувці системи живлення або переливанні етилова­ного бензину засмоктувати його ротом;

• використовувати етилований бензин у двигунах, що пра­цюють усередині приміщень (внутрішньоцеховий транс­порт, стаціонарні двигуни тощо);

• застосовувати етилований бензин для роботи паяльних ламп, бензорізів, чищення одягу, промивання деталей тощо;

• застосовувати етилований бензин на випробувальних ста­нціях підприємства без обладнання додатковою надійно діючою вентиляцією;

• зберігати етилований бензин поза межами спеціально об­ладнаних складів, сховищ тощо.

Робітники (у т.ч. водії), які стикаються з етилованим бензи­ном, повинні бути забезпечені на час роботи засобами індивідуа­льного захисту відповідно до встановлених норм. У разі попа­дання етилованого бензину на руки та інші частини тіла необ­хідно вимити ці місця гасом, а потім теплою водою з милом. Б інструкціях з охорони праці для операторів заправних станцій, а

також на виконання окремих видів робіт, при яких робітники мають контакт з етилованим бензином,, повинні бути зазначені вимоги особистої безпеки при роботі з етилованим бензином. -

Застосування антифризу та гальмівних рідин.На підприємс­твах для попередження отруєння гальмівною рідиною або анти­фризом повинен бути чітко встановлений порядок їх відпускан­ня, зберігання та витрачання за призначенням.

Антифриз (низькозамерзаючі рідини) та гальмівні рідини слід зберігати і перевозити в справних, герметично закритих ємнос­тях (бочках та споживчій тарі). Перед тим як налити антифриз або гальмівну рідину, необхідно ретельно очистити тару від твер­дих осадів, нальотів та іржі, промити лужним розчином і пропа­рити. У тарі не повинно бути залишків нафтопродуктів. Анти­фриз і гальмівну рідину наливають у тару не більше як на 90% її ємності. На тарі, в якій зберігають (перевозять) антифриз та гальмівну рідину, і на порожній тарі з-під них повинен бути незмивний напис великими літерами «ОТРУТА», а також знак, установлений для отруйних речовин. Тару з антифризом і гальмів­ною рідиною зберігають у сухому приміщенні, яке не опалюється.

Забороняється:

• наливати антифриз і гальмівну рідину в тару, яка не від­повідає зазначеним вище вимогам;

• переливати антифриз і гальмівну рідину шлангом шля­хом засмоктування ротом;

• застосовувати тару з-під антифризу і гальмівної рідини для перевезення і зберігання харчових продуктів;

• перевозити антифриз і гальмівну рідину разом з людьми, тваринами, харчовими продуктами.

Злитий із системи охолодження двигуна антифриз повинен бути зданий за актом на склад для зберігання. Вимоги до збері­гання відпрацьованого антифризу такі, як і для свіжого.

Перед заправкою системи охолодження антифризом необхідно:

• перевірити, чи немає в системі охолодження (в з'єднуваль­них шлангах, радіаторі, сальниках водяного насоса тощо) течі, за наявності її необхідно ліквідувати;

• промити систему охолодження чистою гарячою водою.

Заправку системи охолодження двигуна антифризом і галь­мівної системи гальмівною рідиною слід проводити тільки за

допомогою спеціально призначеної для цієї мети посудини. За­правна посудина повинна бути очищена і промита і мати відпо­відний напис: «Тільки для антифризу» або «Тільки для гальмів­ної рідини».

При роботі з цими рідинами слід вживати заходів, що виклю­чають попадання в них нафтопродуктів (бензину, дизельного па­лива, масла тощо). Заливати антифриз у систему охолодження без розширювального бачка слід не до горловини радіатора, а на 10% менше об'єму системи охолодження, тому що під час роботи двигуна (при нагріванні) антифриз розширюється більше води, що може призвести до його витікання. Після кожної операції з гальмівною рідиною та антифризом (одержання, видача, заправ­ка автомобіля, перевірка якості) треба ретельно мити руки водою з милом. При випадковому заковтуванні антифризу або гальмів­ної рідини потерпілому слід негайно надати медичну допомогу. Забороняється допускати до роботи з антифризом і гальмівною рідиною осіб, які не пройшли інструктажу з вимог техніки безпе­ки при їх використанні та зберіганні.

3.4. Водопостачання і каналізація

Підприємства повинні бути обладнані господарчо-питним і ви­робничим водопостачанням, а також фекальною і виробничою каналізацією згідно зі СНиП 2.04.01-85 «Внутренний водопро­вод и канализация зданий». Виробничі дільниці повинні забез­печуватися питною водою. Для постачання питною водою слід передбачати автомати, фонтанчики, закриті бачки з фонтануючи­ми насадками та інші пристрої. Улаштування внутрішнього гос­подарчо-питного водопроводу у виробничих і допоміжних примі­щеннях обов'язкове за відсутності централізованого джерела во­допостачання і при кількості працюючих у зміну не більше 25 чоловік; у цих випадках забезпечення працюючих питною водою здійснюється з урахуванням місцевих умов.

Відстань від робочих місць до джерел питного водопостачан­ня повинна бути у виробничих приміщеннях не більше 75 м, на відкритих площадках - не більше 50 м. Температура питної води повинна бути не вище > 20 °С і не нижче +8 °С. Робітники кузні повинні забезпечуватися газованою підсоленою водою (із

128

вмістом кухонної солі до 5 г на 1 л води) із розрахунку 3-5 л води на одного працюючого в зміну.

Забезпечення працюючих газованою підсоленою водою не зві­льняє адміністрацію підприємства від обов'язків забезпечення робітників прісною водою на загальних підставах. Температура води під час ручного миття автомобілів при температурі навко­лишнього повітря нижче О °С повинна бути не нижче +20 °С. Підприємства, які не мають можливості підключення до каналі­заційної системи, повинні передбачати влаштування (будівницт­во) зовнішніх убиралень з вигрібними ямами або ємностями. Вигрібні ями необхідно своєчасно очищати, а вбиральні утриму­вати в належному санітарному стані.

Стічні води від миття автомобілів, миття підлоги в приміщен­нях для зберігання або обслуговування автомобілів, які містять горючі рідини та завислі речовини, перед злиттям у каналізацій­ну мережу повинні очищатися в місцевих очисних установках. Після очищення стічних вод від миття автомобілів вміст завис­лих речовин і нафтопродуктів не повинен перевищувати встано­влених норм.

Видалення осаду з очисних установок пропускною здатністю більше 1,5 л/с має бути механізованим. Осади і зібрані нафто­продукти з очисних споруд видаляються в міру їх накопичення.

Забороняється передбачати систему зворотного водопостачання для миття асенізаційних автомобілів і тих, що перевозять отруй­ні та інфіковані речовини.

Бензо- і маслоуловлювачі повинні мати справні гідрозатвори і природну вентиляцію. Для відведення стічних вод на підприєм­ствах, які обслуговують автомобілі, що працюють на зрідженому нафтовому газі, слід передбачати:

• гідрозатвори на трубопроводі від мийки автомобілів в міс­цеві очисні споруди;

• колодязі з гідрозатворами перед приєднанням каналіза­ційної мережі для дощових вод до міської мережі.

129

Розділ 4

Техніка безпеки

4.1. Вимоги безпеки при експлуатації транспортних засобів

4.1.1. Вимоги безпеки до технічного стану та обладнання транспортних засобів

Технічний стан, обладнання та укомплектованість автомобілів, причепів, напівпричепів усіх типів, марок, призначень, а також усіх механічних засобів з робочим об'ємом циліндрів більше 50 см³, що перебувають в експлуатації, повинні відповідати Пра­вилам технічної експлуатації рухомого складу автомобільного транспорту, Правилам дорожнього руху України, Санітарним пра­вилам з гігієни праці водіїв автомобілів, інструкціям заводів-виробників.

До робочого місця водія автомобіля ставляться такі вимоги:

• огородження робочого місця водія в салоні легкового ав-томобіля-таксі (захисний екран) та автобуса, якщо воно ; передбачено, має бути в справному стані;

• вітрове та бокове скло не повинно мати тріщин та затем­нень, не допускається використовувати додаткові предме­ти або наносити покриття, що обмежують оглядовість із місця водія, погіршують прозорість скла;

• бокові шибки повинні плавно пересуватися від руки або склопідйомними механізмами;

• на сидінні та спинці сидіння не допускаються провали, рвані місця, виступні пружини та гострі кути; сидіння та спинка повинні мати справне регулювання, що забезпечує зручну посадку водія;

• ручки біля дверного прорізу, замки всіх дверей кузова або кабіни, а також привід керування дверима, сигналізація

роботи дверей (відкрито, зачинено), аварійні виходи автобу­сів та пристрої приведення їх у дію повинні бути справними; • підлога кабіни (салону) автомобіля повинна застилатися килимком, що не має випадкових отворів та інших по­шкоджень.

Шум і інфразвук у кабіні.До несприятливих виробничих чинників у кабінах автомобілів належать шум. Основними його джерелами є двигун з вентилятором системи охолоджування і випускним трубопроводом, ходова частина, кузов і вантаж. Істо­тний внесок у загальний рівень шуму можуть здійснювати при­чіп і шумовий клімат середовища руху.

Практично всі дослідники підтверджують виявлену закономі­рність збільшення шуму зі зростанням швидкості руху і зноше­ності автомобілів, причому при розгоні переважає шум від вихло­пної системи двигуна. У зношених автомобілях серед інших дже­рел шуму зростає роль кузова.

Результати численних досліджень впливу шуму на організм людини показують, що зазначені вище рівні можуть викликати у водіїв зниження слухової чутливості, зміни в серцево-судинній, ендокринній, центральній і вегетативній нервових системах і т.д.

Встановлені істотні зміни слуху у великої групи водіїв ванта­жних автомобілів, як тимчасові після зміни, так і постійні при тривалому професійному стажі, особливо у водіїв у віці 50 років і більше.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IX. Відомості про військовий облік
3. IX. Відомості про військовий облік
4. А. В. Дудник 1 страница
5. А. В. Дудник 10 страница
6. А. В. Дудник 11 страница
7. А. В. Дудник 12 страница
8. А. В. Дудник 2 страница
9. А. В. Дудник 3 страница
10. А. В. Дудник 4 страница
11. А. В. Дудник 5 страница
12. А. В. Дудник 6 страница

Переглядів: 474