• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. 5 страница

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” на території України можуть діяти банки, статут­ний фонд яких, сформований за рахунок українських юридич­них і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний капітал яких формується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юри­дичних і фізичних осіб.

За характером відносин банки також поділяють на: банки-гаранти і банки-кореспонденти; за структурою: багато-профільні та безфілійні; за фінансовим станом: стабільні, про­блемні, кризові та банкрути.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку бан­ківської системи необхідні подальша структуризація і спеціалізація комерційних банків, розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових послуг та вдосконаленню кредитно-фінансового механізму в країні.

29. Організаційно-правові форми комерційних банків.

Згідно зі ст. 336 ГК України організаційно-правовими формами банків є публічне (відкрите) акціонерне товариство або кооперативний банк.

Учасниками банку можуть бути юридичні особи та громадяни, резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також збільшувати статутний фонд банку для покриття збитків.

Банки мають право створювати банківські об'єднання, види яких визначаються законом, а також бути учасниками промислово-фінансових груп. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання.

Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить цьому Кодексу та зазначеному закону.

Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам законів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Найменування державного банку повинно містити слово "державний".

Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв), які належать їй у статутному фонді державного банку, через органи управління державного банку. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку цей банк втрачає статус державного.

Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку.

Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.

Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції.

Президент України призначає п'ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідного Указу. Верховна Рада України призначає п'ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови. Кабінет Міністрів України призначає п'ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років.

Кооперативний банк - це банк, створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний кооперативні банки.

Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї, та не може бути меншим 75 млн. грн. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутному фонді банку має право одного голосу.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених цим Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до цього Закону.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

30. Порядок створення комерційних банків.

Уся діяльність зі створення банку здійснюється в кілька етапів. На першому етапі засновники або їх організаційна група готують проекти всіх документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначають організаційно-правову форму діяльності майбутнього банку, тобто господарське то­вариство, у вигляді якого він функціонуватиме. Далі засновни­ки визначають розмір статутного фонду, необхідного для забезпечення нормальної діяльності комерційного банку і до­статнього для запланованого обсягу операцій. Розмір статут­ного фонду не може бути меншим за мінімальну величину, встановлену НБУ.

Після визначення розміру статутного капіталу виконують­ся безпосередні операції щодо його формування проведенням відкритої або закритої передплати акцій чи паї згідно з обра­ною для банку формою господарського товариства.

Після нагромадження необхідної суми статутного капіталу, визначеної установчою угодою, засновники комерційного банку скликають установчі збори, за рішенням яких оформля­ють усі належні документи, необхідні для реєстрації банку.

— Для державної реєстрації комерційного банку уповнова­жені засновниками банку особи подають до територіального управління Національного банку України за місцем створення банку такі документи:

— заяву про реєстрацію банку за підписом голови ради або уповноваженої особи, яка призначена відповідальною за реєстрацію банку установчими зборами;

— установчий договір (крім державного банку), підписа­ний засновниками банку та засвідчений їхніми печатками;

— статут банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою правління банку;

— рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про ство­рення державного банку;

— бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно зі встановленими Національним банком України вимогами;

— інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради дирек­торів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

— бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири-звітних періоди (квартали) для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної. податкової адміністрації України про доходи за останній. звітний період (рік) для учасників фізичних осіб, які ма­тимуть істотну участь у банку;

відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами і матимуть істотну участь, у банку;

копії звіту про проведення відкритої передплати на акції для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів), головно­го. бухгалтера банку тощо.

Національний банк України у тижневий строк з дати по­дання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення передплачених внесків засновників та інших учасників банку.

З метою контролю за діяльністю комерційних банків тери­торіальне управління НБУ за місцем знаходження банку в місячний строк з дати отримання повного пакета документів готує висновок про загальну оцінку фінансового стану, пла­тоспроможність і репутацію засновників банку, наявність власних коштів для внесення до статутного капіталу банку і підтвердження внесення на тимчасовий рахунок банку коштів, до статутного капіталу кожним засновником у передбачених, законом розмірах, наявність приміщення, придатного для розміщення банку та касового вузла, професійну придатність і репутацію голови виконавчого органу (правління) і головного бухгалтера та погодження їх призначення, відповідність уста­новчих документів банку вимогам чинного законодавства і нормативним актам НБУ.

Повний пакет установчих документів і висновок тери­торіального управління НБУ подаються до НБУ. Документи для реєстрації банку розглядаються Генеральним департамен­том банківського нагляду та у разі потреби — іншими депар­таментами і подаються до Комісії з питань нагляду та регулю­вання діяльності банків НБУ. Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається НБУ не пізніше тримісячного строку з часу подання повного пакета передбачених законом документів.

У разі прийняття НБУ позитивного рішення реєстрація ко­мерційних банків здійснюється внесенням відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває стату­су юридичної особи. Національний банк України протягом трьох робочих днів видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

НБУ може відмовити в державній реєстрації комерційному банку в разі: порушення порядку створення банку, невідповідності установчих документів законодавству України, подання неповного пакета документів, необхідних для державної реєстрації банку, або коли ці документи не відповідають вимогам чинного законодавства; у разі, коли у НБУ е докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи задовільного фінансового стану при­наймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку; в разі професійної непридатності та відповідності ділової репутації голови виконавчого органу і головного бух­галтера банку, а також членів виконавчого органу, які не відповідають вимогам НБУ. Про відмову у державній реєстрації банку НБУ приймає мотивоване рішення. Засвідчена Національним банком України копія рішення про відмову в реєстрації банку надсилається уповноваженій особі банку рекомендованим листом або вручається під розпис. Рішення про відмову в державній реєстрації комерційного банку може бути оскаржено в судовому порядку.

Комерційні банки зобов’язані у місячний строк повідомля­ти НБУ про зміни і доповнення, що вносяться до установчих документів, з поданням нотаріально засвідчений копій змінених документів.

31. Відкриття філій та представництв комерційних банків.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії і представництва після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії та представництва банку не ВІ юридичними особами, але мають свої положення і виступають від імені головного банку. Філія має свій рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положенням. Представницт­во банку фінансується головним банком, від якого він висту­пає, але не має права здійснювати банківські операції, філії банків відкриваються за угодою з НБУ на підставі таких доку­ментів;

клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності її;

рішення спостережної ради банку про відкриття філії;

положення про філію, затвердженого спостереженою радою;

інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

Реєстрація філії банку здійснюється НБУ впродовж одного місяця з моменту надання всіх необхідних документів внесенням відповідної інформації до Державного реєстру банків.

НБУ з деяких підстав може відмовити у наданні згоди на відкриття філії.

Правила НБУ встановлюють деякі особливості реєстрації банків за участю іноземного капіталу. Засновниками інозем­них банків можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи або за участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (спільні банки).

Для створення банку з іноземним капіталом його засновни­ки зобов’язані отримати попередній дозвіл НБУ.

32. Припинення діяльності комерційних банків.

Припинення діяльності комерційного банку згідно зі ст. 37 Цивільного кодексу України відбувається ліквідацією або ре­організацією. У разі ліквідації комерційного банку припи­няється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна, банк перестає існувати.

Способи й умови реорганізації комерційного банку, зміст рішення про реорганізацію його докладно визначено в гл. 5 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Реор­ганізація банку здійснюється добровільно за рішенням власни­ка або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом, виділенням, перетворенням. У разі реорганізації всі права та обов'язки банку переходять до правонаступника — іншої юридичної особи.

Порядок припинення діяльності комерційних банків визна­чений Законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом” та іншими нормативними актами. Ліквідація комерційного банку може відбуватися як добровільно, так і примусово. Добровільна ліквідація здійснюється тільки за рішенням загальних зборів засновників, примусова — у разі порушення банками банківського законодавства, здійснення ризикових операцій, що спричинило значну втрату активів або доходів, а також у разі настання ознак неплатоспроможності банку. В цих випад­ках НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати проце­дуру ліквідації банку.

Особливості процедури ліквідації банків передбачені в гл. 16 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Банк може бути ліквідований з ініціативи власників банку та Національного банку України (у тому числі за заявою креди­торів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в по­рядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахування особливостей, передбачених Законом України “Про банки та банківську діяльність” та за згодою Національного банку України.

Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до банківського законодавства. Право звернення до госпо­дарського суду із заявою про визнання банку неплатоспро­можним та його ліквідацію мають: а) кредитори банку; б) Національний банк України. Кредитори банку направляють рекомендованим листом до НБУ заяву Про ліквідацію. банку в разі настання ознак неплатоспроможності банку з до­данням документально підтверджених доказів наявності неви­конаних грошових зобов’язань банку перед ними. Якщо впро­довж одного місяця з дня направлення, заяви зазначені особи не отримали відповідь НБУ, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним. При підготовці справи до розгляду суддя повинен мати обґрунто­ваний висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призна­чення ліквідатора. НБУ зобов’язаний надати один із зазначе­них документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стяг­нення протягом 6 місяців і за цей час не досягнуто домовле­ностей щодо реструктуризації визначеного боргу, НБУ зобов’язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Справа про визнання банку неплатоспромож­ним за заявою кредиторів банку може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії. Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, що ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора, який приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.

Упродовж одного місяця з дня прийняття справи до роз­гляду суд повинен визначатися щодо позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування про­цедури ліквідації з боку НБУ. У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, що відповідає вимогам закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного НБУ, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного НБУ. Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання ліцензії.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті “Урядовий кур’єр” чи “Голос України” за рахунок банку. Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та при­значення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спосте­режної ради і правління банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов’язань банку та зобов’язання щодо сплати податків і зборів вважають таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штра­фу, пені) та інших економічних санкцій щодо всіх видів забор­гованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банку чи передаванням його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законодавством;

7) скасовуються арешт, накладений на майно (у тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обме­ження щодо розпоряджання його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпоряджання майном банкрута не допускається;

8) вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повнова­ження щодо провадження ліквідаційної процедури банку: при­ймає до свого відання майно банку; вживає заходів щодо за­безпечення його збереження; виконує функції з управління та розпоряджання майном банку; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з законодавством; виконує повно­важення органів управління банку; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банку, у тому числі через судові органи; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку; з дня відкриття ліквідаційної про цедури повідомляє працівників банку про звільнення та здійснює його; заявляє заперечення по заявлених до банку ви­могах кредиторів; заявляє відмову від виконання договорів та розриває їх; реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів тощо.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Впродовж трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передавання бухгалтерської та іншої документації банку, печа­ток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквіда­тору. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків Винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чин­ного законодавства України. При виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність. Пра­воохоронні органи зобов’язані.надавати допомогу ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення. Банк вважається ліквідованим з моменту внесення запиту про це до Державного реєстру банків.

33. Операції та послуги комерційних банків.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- операції з валютними цінностями;

- емісію власних цінних паперів;

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- операції за грошовими вимогами, надання гарантій, наук за грошовими зобов'язаннями;

- фінансування під відступлення права грошової вимоги (факторинг) та пов'язане з цим ведення обліку грошових вимог до боржників, пред'явлення до сплати грошових вимог від імені клієнтів або від свого імені, а також інші операції, спрямовані на одержання коштів від боржника;

- лізингові операції;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

- випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

НБУ встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення вищезазначених перших чотирьох операцій та визначає умови, за яких цей дозвіл надається, а саме:

а) рівень регулятивного капіталу банку має відповідати вимогам НБУ, що підтверджується незалежним аудитором;

б) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

в) банком подано план, за яким він здійснюватиме таку діяльність, і цей план схвалений НБУ;

г) НБУ дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Комерційні банки мають право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

34. Створення комерційних банків за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Правила НБУ встановлюють деякі особливості реєстрації банків за участю іноземного капіталу. Засновниками інозем­них банків можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи або за участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (спільні банки).

Для створення банку з іноземним капіталом його засновни­ки зобов’язані отримати попередній дозвіл НБУ.

Крім документів, що подаються українськими засновника ми для утворення комерційного банку, іноземні юридичні особи подають:

нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення уповноваженого органу управління іноземного інвестора про участь у банку в Україні;

письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим конт­ролюючим органом країни, у якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора або письмове запевнення іноземно­го інвестора про відсутність вимог щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за кордон;

витяг з торговельного (банківського) реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію іноземого учасника в країні, у якій зареєстровано головний офіс інозем­ного інвестора;

— нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку Іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іно­земного швестора на кінець останнього повного календарного року.

Іноземні інвестори — фізичні особи для створення ко­мерційного банку подають:

1) письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим конт­ролюючим органом країни, або письмове запевнення інозем­ного інвестора про відсутність вимог законодавства країни його перебування щодо попередньої згоди на здійснення інвес­тиції за кордон;

2) анкету, яка повинна містити, зокрема, інформацію про відсутність судимості.

Ці документи повинні бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі та легалізовані (підтверджені) в установлено­му порядку, якщо інше не передбачено міжнародними догово­рами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Іноземні засновники подають також засвідчені пере­клади українською мовою всіх документів, викладених інозем­ною мовою, з доданням оригіналів. Крім того, до вказаного переліку документів додається ліцензія НБУ на створення банку за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

35. Статутний та інші фонди комерційних банків.

Фонди банку:
- статутний (капітал);
- резервний;
- страховий;
- інші фонди.
Статутний фонд (капітал) - кошти, що внесені акціонерами (пайовиками, засновниками) банку шляхом придбання його акцій. При обчисленні нормативів до суми статутного фонду (капіталу) не включається несплачена частка зареєстрованого статутного фонду (капіталу) та не включається сплачена, але не зареєстрована сума статутного фонду (капіталу). Розрізняють сплачений зареєстрований та несплачений зареєстрований статутний фонд (капітал).
Для реєстрації комерційного банку встановлюється мінімальний розмір статутного капіталу в сумі, яка еквівалентна 1-му млн. екю (євро).
Статутний фонд (капітал) комерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку. Забороняється використовувати для формування статутного фонду (капіталу) бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Розмір статутного фонду (капіталу) визначається засновниками (акціонерами) банку, але не може бути меншим від розміру, встановленого НБУ.
Резервний фонд комерційного банку утворюється за рахунок відрахувань від прибутку і використовується для покриття втрат від операційної діяльності, поповнення статутного фонду (капіталу) і виплат дивідендів при умові, що поточного прибутку виявляється для цього недостатньо. Наявність резервного фонду забезпечує стабільність роботи комерційного банку, зміцнення його фінансової та матеріально-технічної бази, що, у свою чергу, сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами та суттєво зменшує імовірність банкрутства банківської установи.
Джерела, порядок утворення і використання резервного фонду визначаються, як правило, у статутах комерційних банків.
Основним джерелом утворення резервного фонду банку є відрахування з прибутку, величина якого визначається загальними зборами акціонерів банку і фіксується у його статуті. Якщо резервний фонд буде частково або повністю витрачений на покриття непередбачених витрат і збитків, то відрахування до нього відновлюються і проводяться до досягнення встановленого розміру.
Джерелом формування резервного фонду може також бути засновницький прибуток, який отримують засновники банку у вигляді різниці між сумою, одержаною від реалізації акцій, і реальною вартістю активів.
Страховий фонд, що створюється за рахунок розподіленого прибутку, також є цільовим резервом грошових коштів, що призначаються для фінансування витрат щодо усунення наслідків стихійного лиха й неочікуваних для банку обставин. Він утворюється за рахунок відрахувань від прибутку за затвердженими нормативами. Кошти фонду використовуються для:
- фінансування витрат щодо ліквідації руйнівних наслідків стихійного лиха і при відбудові знищених при цьому основних засобів;
- надання матеріальної допомоги працівникам банку у разі втрати ними працездатності та інших непередбачених обставин;
- збільшення статутного фонду (капіталу) за рішенням ради банку.
Комерційні банки утворюють також інші фонди, які призначаються для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри формування цих фондів визначаються загальними зборами акціонерів (учасників). Фонди і загальні резерви банку створюються згідно з установчими документами.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А також для вегетативного розмноження.
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 381