Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Нові індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток 1 страница

Індустріальний розвиток аграрно-сировинних країн про-
тягом 50—60-х років XX ст. призвів до появи кількох груп,
різних за рівнем розвитку окремих галузей і господарств у
цілому. Чотири країни — Бразилія, Мексика, Аргентина,
Індія — в середині 60-х років забезпечували 43,4 % вар-
тості продукції обробної промисловості всіх країн з аграр-
но-індустріальною структурою господарства. Окрему гру-
пу утворили країни — експортери нафти, які в 1960 p. об'єд-
налися в ОПЕК.

Окремою моделлю індустріалізації є Південна Корея,
Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Головними їх ознаками були
експортна орієнтація обробної промисловості (37—38 % на
рік), швидкі темпи зростання, залучення іноземного капіта-
лу в позиковій або підприємницькій формі. У світовій літе-
ратурі вони дістали назву "нові індустріальні країни". В
аграрно-індустріальному напрямі розвивалася економіка
Венесуели, Філіппін, Колумбії, Таїланду. Через значне зрос-
тання темпів промислового експорту (до 20 %) їх почали
називати "новими експортними країнами". Це суттєво змі-
нило систему міжнародного поділу праці, ускладнило світові
економічні зв'язки.

Процес індустріалізації нових індустріальних країн не
скрізь проходив однаково. Наприклад, Бразилія, Мексика,
Аргентина є найбільшими виробниками сировинних ресурсів,
до того ж мають місткі внутрішні ринки. Однак це не сто-
сується Гонконгу і Сінгапуру. Бразилія володіє майже всіма
матеріальними ресурсами. На її території (8,5 млн км²)

290

зосереджено ЗО % лісових світових масивів. Постійним
джерелом надходження капіталів до Мексики є нафта. За
її запасами вона займає четверте місце після Саудівської
Аравії, Кувейту та Ірану. Значні запаси уранових руд в
країнах Латинської Америки стали основою розвитку атом-
ної промисловості. Характерною рисою мінерально-сиро-
винної бази цих країн є наявність руд рідкісних металів —
ніобію, марганцю, молібдену, нікелю, вольфраму, алюмінію.
Ніобієм — металом, що має стратегічне значення, Бразилія
задоврльняє 70 % потреб світу. Володіючи такими дорогоцін-
ними природними ресурсами, Аргентина, Бразилія, Мекси-
ка добували кошти для динамічного розвитку національ-
них господарств.

Швидкому розвитку нових індустріальних країн сприя-
ли також іноземні інвестиції та значні державні капіта-
ловкладення в національну економіку. Країни Латинської
Америки скоротили імпорт непродовольчих товарів, наро-
щуючи випуск власних товарів. Для цього спочатку треба
було створити базові галузі економіки: гірничорудну, мета-
лургійну, машинобудівну, хімічну, нафтопереробну. Якщо в
70-х роках в країнах Латинської Америки легка і харчова
промисловість становила 40 % ВНП, а базова — 45 %, то в
1992 p. остання дорівнювала вже 72 %. Отже, розвиваючи
галузі обробної промисловості, ці країни впритул наблизи-
лися до рівня розвинених держав. Частка обробної про-
мисловості в США становила 79 %, у Мексиці — 75 %.
Важлива роль у зростанні промислового потенціалу нале-
жить важкій індустрії. Добившись того, що ця галузь у
Бразилії та Аргентині досягла 70 % усього промислового
потенціалу, вони ввійшли в число 20 провідних розвинених
країн світу. Сама ж Бразилія зайняла місце в десятці най-
могутніших держав. Витрати на виробництво однієї тонни
сталевого прокату становлять в США 475 дол., Японії —
500, ФРН — 528, Південній Кореї, Бразилії — 424 дол. Отже,
ві індустріальні країни стали конкурентоспроможними
пій галузі на світових ринках. З 23,4 млн т чавуну, ви-

плавленого в Бразилії в 1980—1988 pp., 2/5 пішло на екс-
порт. Лише в 50—80-х роках індустріальний сектор нових
індустріальних країн зріс у 4 рази, у грошовому вираженні
він становив 184,8 млрд дол.

Завдяки структурним змінам економіки нові індустрі-
альні країни Латинської Америки ввійшли до системи
міжнародної виробничої спеціалізації. Якісні тенденції
промислового розвитку цих держав дістали назву "експорт-
но-промислової орієнтації". За виробництвом окремих видів
продукції промисловості вони не поступаються розвиненим
країнам. Так, Бразилія займає п'яте місце у світі з випуску
тракторів та інших сільськогосподарських машин. Над-
звичайно велику увагу нові індустріальні країни приділи-
ли розвитку наукоємних галузей. Бразилія, наприклад, роз-
горнула біотехнологічне виробництво. Було розроблено і
введено в дію нові покоління ядерних реакторів. На їхній
основі в країнах Латинської Америки діють АЕС.

Серед нових індустріальних країн Азії виділяються
Південна Корея і Сінгапур. Спираючись у своєму бурхливо-
му розвитку на власні ресурси, ці країни розвивали на-
самперед сучасні галузі, які в основному працювали на екс-
порт. Протекціоналістська політика захисту від зовнішньої
конкуренції відіграла позитивну роль в розвитку ряду галу-
зей. Південна Корея, наприклад, створила зовсім нові га-
лузі: гірничорудну, кольорову металургію, машино- і судно-
будівну, автомобільну, електронну тощо. Такі структурні
зміни допомогли їй збільшити обсяг всіх видів промислової
продукції з 50-х до 80-х років у 3 рази. Вражаючих успіхів
нові індустріальні країни Азії досягли в розбудові електро-
технічної та електронної промисловості, їхня частка в 1970 p.
в Південній Кореї в усьому промисловому виробництві ста-
новила 1,8 %, у 80-х роках — 11,5, а у 1989 p. — ЗО %.

Необхідність пріоритетного розвитку наукоємних галузей
зумовлювалася не тільки внутрішніми, а й зовнішніми фак-
торами. Південна Корея лише в 1962—1989 pp. одержала
з-за кордону понад 6 тис. ліцензій, з яких 50 % — японські.

292

В економіці Малайзії успішно розвиваються приватний
і державний сектори. Наприклад, в 1974 p. було створено
національну нафтову компанію "Петронанс", яка отримала
право на монопольну діяльність у розвідуванні, добуванні,
переробці та продажу нафти. Плантаційне господарство, яке
належало колонізаторам, поступово було націоналізовано.
Держава субсидує вирощування каучуконосів, маслинових
пальм. На Малайзію припадає 60 % світового виробництва
пальмової олії.

Малайзія раціонально використовує іноземні інвестиції
для добування нафти і газу. Донедавна уряд дозволяв інозем-
цям володіти майном, але не більше ніж 49 % нерухомості.
Тепер вони можуть володіти будь-яким підприємством чи
плантацією повністю, але за умови, що 50 % виробленої
продукції експортуватимуть за кордон. Такі виробництва
забезпечують роботою 350 тис. малайзійців. Усього в країні
налічується 700 іноземних компаній. Сумарні інвестиції в
1987 р. сягнули 12 млрд дол., з яких частка американ-
ських транснаціональних компаній становила 3,2 млрд дол.
Значні вклади внесли Німеччина, Італія, Канада, Австралія.Зpocrae приплив капіталу з Тайваню і Сінгапуру. Крім
риватних капіталів у Малайзію надходять позики через
урядові канали. В 1987 р. сума їх досягла 10,5 млрд дол.

Малайзійці зуміли добитися дуже великих успіхів у
розвитку мікроелектроніки, робототехніки, персональних
ЕОМ, електронних систем для верстатів, роботоманіпуля-
торів тощо. За участю японського капіталу автоскладальні
цехи перетворилися на самостійні автозаводи.

У 1986—1990 pp. в країні було передано у приватну
власність підприємства державного сектора. Уряд Малайзії
бачить у приватизації надійний шлях підвищення темпів
економічного зростання. Іде пошук покупців, в тому числі
за кордоном, для передавання у приватну власність дер-
жавних залізниць.

У 1947 р. Індія стала незалежною державою. Уряд
вткнувся з неймовірними труднощами державотворення.

Головна з них — занедбане національне господарство. За
200 років британського панування економіка Індії залиша-
лася аграрною, відставала в промисловому відношенні. Краї-
на з 700 млн населення в 1948 p. давала 0,8 % світової
індустріальної продукції. Англійці й далі утримували у
своїх руках більшість підприємств і плантацій. Понад 70 %
населення було зайнято в аграрному секторі. Земля пере-
бувала в руках поміщиків. Орендна плата була висока.
Лихварі визначали все життя знедоленого селянства. В
країні не вистачало продовольства. Економічні труднощі
поглиблювались гострими релігійними, соціальними (кас-
товими), етнічними конфліктами.

Врятувати країну могли тільки радикальні реформи.
Індійське керівництво вважало, що єдиний шлях виходу з
становища, що склалося, це формування, поряд з приват-
ним, державного сектора економіки. Спочатку було на-
ціоналізовано усі природні багатства, шляхи сполучення,
залізниці, іригаційні системи, страхові компанії, аерофлот.
У власність держави перейшли найбільший банк, у кінці
60-х років — усі інші. У 70-х роках було націоналізовано
найбільшу нафтову компанію "Есо". Вже в середині 70-х
років ЗО % промислового виробництва належало держав-
ному сектору. Одночасно уряд інвестував значні капітали
в провідні галузі групи А, зокрема в металургію. При фінан-
совій допомозі ФРН, СРСР, США, інших країн Індія пере-
творилася на один з найбільших центрів важкої про-
мисловості Азії. У 70—80-х роках вона повністю забезпе-
чила себе металом, а значну частину його навіть експортує
за кордон.

Спираючись на власні ресурси та іноземні інвестиції,
Індія розвивала сучасні галузі промисловості — хімічну,
машинобудівну, нафтопереробну, енергетичну.

Випуск сучасної промислової продукції, порівняно з
50-ми роками, збільшився в десятки разів. Індія як індуст-
ріальна держава в 70—80-х роках увійшла в десятку
найбільш промислове розвинених країн.

294

Життєво важливе значення для Індії має сільське гос-
подарство. Населення її зростає, сьогодні воно наближаєть-
ся до 1 млрд чол. Для того щоб забезпечити його продо-
вольством, в країні здійснено аграрну реформу. Держава
ліквідувала за викуп поміщицькі землі, передаючи їх за
невисоку плату хліборобам. Хоча ще й досі ця реформа не
завершена, уряду все ж вдалося підняти сільське господар-
ство на значно вищий рівень. Індія, піднявши втричі уро-
жайність зернових, в основному покінчила з голодом, змог-
ла відмовитися від масового ввезення продовольства з-за
кордону. Починаючи з 60-х років уряд проводить програ-
му "зелена революція". Це цілий комплекс заходів, які спри-
яють піднесенню аграрного сектора. До нього входять бу-
дівництво іригаційних споруд, ефективне використання
хімічних добрив, застосування високоурожайних сортів зер-
нових, виведення породистих тварин.

Сучасна Індія — це індустріально-аграрна країна, яка
завпускає власні супутники, має атомні електростанції, елек-
тронну, автомобільну та інші найсучасніші галузі промисловості. Разом з тим вона надзвичайно суперечлива — голод сусідує з розкошами, новітня наука — з неписьменністю, мир — з кривавими етнічними і релігійними конфліктами.

Драматичним і суперечливим в економічному відно
шенні був шлях, яким довелося пройти людству в
1939—1990 pp. Під час другої світової війни (1939—
1945) господарство більшості країн було зруйновано
або зазнало величезних збитків. Лише окремим з них,
наприклад США, вдалось не тільки зберегти, а й зміцни-
ти промисловість, сільське господарство, фінанси.

У повоєнний період загострилися стосунки між Схо
дом і Заходом. Перший обрав соціалістичну, сталін
ську, модель розвитку господарства, другий — тради

295

цінну цивілізовану, індустріальну. Відбудова про-
мисловості, сільського господарства в умовах тоталі-
тарних режимів проходила повільно, як і зростання
життєвого рівня населення. Країнам Європи, Японії
завдяки плану Маршалла, фінансовій допомозі США
вдалося швидко подолати наслідки воєнної розрухи,
досягнувши довоєнного рівня в економіці та добробуті
населення.

Промисловість, сільське господарство, інші галузі
західних держав у 50—60-х роках розвивалися в умо-
вах прискореного розвитку науково-технічного прогре-
су. Зростали витрати на НДДКР. Виникали нові тех-
нології (лазерні, плазмові, комп'ютерні), транснаціо-
нальні корпорації охопили усі країни Заходу. США, як
і раніше, залишалися лідером у виробничій і фінан-
совій сферах. Діяльність урядів економічно розвинених
країн спрямовувалася на всебічне забезпечення насе-
лення матеріальними і духовними цінностями. Яск-
равим прикладом цього є небувале господарське підне-
сення Японії та ФРН, відоме в історичній науці як
"економічне диво".

Протягом 50—60-х років XX cm. у світовому госпо-
дарстві відбулися зміни у співвідношенні позицій трьох
підсистем за рівнем розвитку та загальним економіч-
ним потенціалом.

За темпами економічного зростання найшвидше
розвивалися так звані соціалістичні країни. Зменши-
лася частка економічно розвинених країн та країн, що
розвиваються, у світовому валовому продукті та про-
мисловому виробництві. В світовому експорті частка
економічно розвинених країн зросла, що свідчить про
збереження їх впливу на світове господарство.

Якісний аналіз розвитку економічних сил свідчить
про переваги економічно розвинених країн. Порівняно
з ними у соціалістичних країнах обсяг валового внутріш-
нього продукту на душу населення становив 26 % у
1950 p. і 45,8 % у 1970 p., у країнах, що розвиваються,
відповідно 15,4 і 7,6 %.

Різними були темпи індустріалізації. В економічно
розвинених країнах господарство розвивалося інтенсив-
но, визначалося галузями, пов'язаними з розвитком
науково-технічного прогресу, швидким технічним пере-
оснащенням промисловості. Сільське господарство до-
сягло рівня індустріального. У соціалістичних країнах
зростання відбувалося на основі екстенсивних факторів.
Лише в другій половині 60-х років Чехословаччина, НДР
перейшли до інтенсивного розвитку. Перевага надава-
лася традиційним галузям, становлення наукоємних
галузей розпочалося в 60-х роках. Індустріалізація
сільського господарства не завершилася. У країнах, що
розвиваються, індустріалізація лише розпочалася, фор-
мується мінімальний промисловий комплекс.

У 70—90-х роках виникли і розвинулися нові інду-
стріальні країни. Як за обсягом виробництва, так і за

297

якістю промислової продукції вони наблизилися до пе
редових країн світу, а в окремих галузях зрівнялися з
ними.

У 60—90 х роках на нашій планеті утворилися де
сятки міждержавних економічних об'єднань. Наймо
гутніше з них — Європейський Союз. У 90 х роках про
стежується стабілізація розвитку економічно розви
нених країн.

Після краху СРСР нерівномірно розвивається еко-
номіка посткомуністичних держав.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Які економічні наслідки другої світової війни? У чому
полягає значення плану Маршалла для відбудови євро
пейської економіки?

2. Визначте тенденції й напрями розвитку світового гос
подарства у 50—90 х роках XX cm. Охарактеризуйте
структурні зрушення у світовому господарстві.

3. Проаналізуйте чинники, що сприяли "економічному
диву" Німеччини та Японії в 50—60-х роках.

4. Які зміни відбулися в структурі промислового вироб
ництва:

а) економічно розвинених країн;

б) колишніх соціалістичних країн;

в) країн, що розвиваються?

5. Яке значення має науково технічний прогрес для роз
витку національних господарств і світової економіки в
цілому?

6. Охарактеризуйте місце сільського господарства в
світовому і національних господарствах.

7. Яка роль держави в розвитку національних господарств
розвинених країн?

298

8. Визначте основні форми і напрями розвитку міжна-
родних економічних відносин у 50—90-х роках XX cm.
Яка роль держави у зовнішньоекономічній діяльності?
Назвіть основні центри економічного суперництва
світового господарства.

9. Проаналізуйте особливості розвитку міжнародної
торгівлі. Які зміни відбулися в товарній структурі та
географічному розподілі зовнішньої торгівлі?

10. У чому полягають особливості вивозу капіталу в світо
вому господарстві?

11. Перелічіть нові індустріальні країни. Розкрийте стра
тегію їхніх економічних програм.

12. Які риси є характерними для фінансової та кредит
но грошової системи економічно розвинених держав
світу?

299

КНИГА 2

ЕКОНОМІЧНА
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Розділ 1. ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНСЬКИХ
ЗЕМЕЛЬ У ПРАІСТОРИЧНІ ЧАСИ
ТА КНЯЖИЙ ПЕРІОД

Територія України в палеоліті належала до високорозви-
нених районів світу. Перша людина з'явилася тут 1,5 млн
років тому. Оскільки клімат був суворий і холодний, люди
селилися переважно в південній частині України. Відомі
1 тис. поселень палеоліту, зокрема Королеве, Рокосове в За-
карпатті, Лука-Врублівецька над Дністром, Амвросіївка в
Донбасі, Кіік-Коба в Криму тощо. Знайдено залишки госпо-
дарсько-побутових комплексів, що складалися з жител, які
нагадують курені, накриті шкурами звірів, ділянок, де об-
робляли кремінь, кістку, ріг, вогнищ і ям-сховищ. Тогочас-
на людина полювала на мамонтів, носорогів, коней, зубрів,
биків, лосів, оленів, птахів.

В Україні мезолітичні пам'ятки датуються IX—VI тис.
до н.е. і знаходяться по всій території

Неоліт тривав від другої половини IV до II тис. до н. е.
Найвідомішою культурою цієї доби була трипільська, найме-
нування якої походить від назви села на Київщині. Три-
пільці селилися на території від Карпат до Південного Бугу,

на Подніпров'ї, Волині, в Степовому Причорномор'ї. Для
поселень характерним було кругове розташування жител.
Трипільці жили в постійних будівлях чотирикутної фор-
ми. Будуючи хату, в землю вбивали дубові стовпи, між яки-
ми закладали стіни з плетеної лози і обмазували глиною.
Дах покривали соломою або очеретом. Він мав чотири схи-
ли та отвір для диму. Долівка була глиняна, в середині
хати знаходилась велика піч, навколо якої — лежанки з
випаленої цегли. Хати розмальовували як усередині, так і
ззовні. З'явилися протоміста площею до 400 га.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сія-
ли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-
городні культури, відомі сьогодні в Україні. Ріллю оброб-
ляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним нако-
нечником, пізніше — ралом. Зерно на борошно мололи ка-
м'яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяни-
ми або крем'яними серпами. Трипільці розводили велику і
дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне
ремесло. Використовувався перший штучний матеріал —
кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого
з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнамента-
ми, жіночі статуетки прародительок. Для щоденного вжит-
ку використовували миски, немальовані горщики сірого
кольору. Зародилися прядіння і ткацтво, з'явився ткаць-
кий верстат. У неоліті остаточно завершилося формування
техніки обробки каменю (шліфування, пиляння, свердлін-
ня), вдосконалилися лук і стріли, з'явилися кам'яні соки-
ри. Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша.
Худобу використовували як тяглову силу. Наслідком нео-
літичної революції стала досить розвинена система обміну.
Є відомості, що трипільці отримували в обмін на хліб і ху-
добу від остготських племен коней, запозичили деякі тех-
нологічні способи керамічного виробництва. В неолітичну
добу поширилося використання міді. Вироби з цього мета-
лу та руда потрапляли на територію України з Балкано-
Дунайського регіону.

304

Трипільці стали праосновою українського народу, який
не прийшов з інших країн, а з незапам'ятних часів жив на
своїй землі, постійно освоюючи територію від Дніпра до
Дністра. Трипілля ставить Україну в один ряд з найдавні-
шими світовими культурами.

Розвинене сільське господарство, високий рівень ремес-
ла, будівництва, духовного життя, які так схожі з шумер-
ською, мікенською культурами, дають підставу сучасним
вченим вважати трипільців одним з найцивілізованіших
народів неолітичної доби.

Бронзовий вік в Україні припадає на II тис. до н. е.
Визначальними рисами цього періоду були існування відтво-
рюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і
орного землеробства, виділення скотарських племен. Висо-
ким був рівень громадського ремесла, насамперед гончар-
ного та бронзо-ливарного. Виникли місцеві центри мета-
лургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіо-
нального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бур-
штин, фаянс, сіль. Металургія на території України розви-
валася на привізній сировині.

Перехід до виробництва заліза на межі II—1 тис. до н. е.
став визначальним моментом початку раннього залізного
віку.

Початком залізної доби на території України вважа-
ють XII—VIII ст. до н. е. Вона пов'язана з кіммерійською
(кінець II — початок І тис. до н. е.), скіфсько-сармато-ан-
тичною (VII ст. до н. е. — IV ст. н. е.), ранніми слов'ян-
ськими культурами (IV—VIII ст. н. е.). Зросла продук-
тивність сільського господарства. У Лісостепу та на Поліссі
основою господарства було орне землеробство з викорис-
танням залізних знарядь праці. Тваринництво стало свій-
ським, виникло стійлове утримання худоби, розвивалося
птахівництво. В степу переважало кочове скотарство. В ході
суспільного поділу праці ремесло почало відокремлювати-
ся від сільського господарства, стало самостійним видом
господарської діяльності. Великого значення набуло залі-

зоробне ремесло. Керамічні вироби виготовляли на гончар-
ному крузі. Поселення мали різноманітні житлові госпо-
дарські та виробничі будівлі. Населення України мало тісні
економічні зв'язки з стародавніми цивілізаціями Близько-
го Сходу, Стародавньої Греції. Головними постачальника-
ми металу на територію України були Закавказзя та Захі-
дна Європа. Тому ранній період залізної доби на україн-
ських землях пов'язують з гальштадською культурою.
Активними були відносини з Візантією.

У період раннього заліза в Україні виділяється пшевор-
ська культура (І ст. до н. е. — І ст. н. е.), її поселення розта-
шовувались на Волині, Подністров'ї, Поділлі та Закарпатті.
Як свідчать археологічні розкопки, господарство цих посе-
лень було дуже розвиненим. Пшеворці застосовували залі-
зоплавильні горни. Використовували також інші сільсько-
господарські знаряддя: залізні серпи, круглі жорна. Сіяли
жито, пшеницю, ячмінь, гречку, горох, просо, овес, коноплю.
Розводили корів, кіз, коней, овець. Основними ремісничими
професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зраз-
ки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопа-
них поселеннях, так і в могильниках. Більшість вчених вважа-
ють, що ця культура тісно пов'язана з зародженням слов'ян-
ства, тобто безпосередньо створена нашими предками.

На схід від пшеворської культури знайдено численні
поселення зарубинецької культури. Сьогодні відомі 500
поселень і понад 1000 могильників. Люди селилися на про-
сторах Полісся, Верхнього і Середнього Дніпра, Південного
Бугу і над Десною в ПІ ст. до н. е. — II ст. н. е. Для еконо-
мічної історії значення цієї культури особливе — завер-
шується багатовіковий процес розвитку найголовніших га-
лузей — землеробства і ремесла, а також налагоджуються
стабільні взаємовигідні торгові зв'язки з античними міста-
ми Північного Причорномор'я.

Економіка зарубинецької культури грунтувалася на
сільському господарстві. На Поліссі велося вирубне земле-
робство, у лісостеповій смузі — орне. Розводили худобу, зай-

306

малися мисливством і рибальством. Виявлено чимало ре-
місничих майстерень, в тому числі ковальських, гончарських,
ювелірних. Серед знайдених виробів найчастіше зустріча-
ються залізні сокири, серпи, ножі, рибальські гачки, нако-
нечники списів, стріл, бронзові пряжки, браслети, шпильки,
посуд, античні прикраси, кераміка, намиста, амфори. Хоч і з
деяким застереженням, зарубинецьку культуру можна вва-
жати східнослов'янською.

Найяскравішим історико-економічним явищем, предте-
чею Київської Русі — України була так звана черняхівська
культура (друга половина II — VII ст. н. е.). Її поселення
охоплювали практично всю етнічну територію України. Чер-
няхівці досягли високого рівня розвитку сільського госпо-
дарства, ремесла, торгівлі, будівництва. На сьогоднішній день
вивчено понад 5000 пам'яток черняхівської культури, дослі-
джено більше ніж 200 поселень та могильників. Оселі розта-
шовувалися на схилах ярів, простираючись на 1,5—2 km.
Поруч із глинобитними низькими мазанками розташовували-
ся будівлі господарського призначення — комори, хліви, пивни-
ці, а також залізоплавильні печі, майстерні, де виготовляли
жорна, керамічні вироби, ювелірні прикраси.

На всій території України зустрічаються місця, де для
виробництва посуду використовували гончарні круги.

Провідною галуззю економіки черняхівців, як і в попе-
редніх культурах, було сільське господарство. Широко прак-
тикувалося двопілля. Вирощували пшеницю, ячмінь, овес,
просо, горох, коноплю, сочевицю. Орне господарство стало
переважати на великих площах, удосконалювалися знаряддя
праці. Це давало можливість жителям не тільки забезпе-
чувати себе хлібом, а й вивозити зерно на зовнішні ринки.
Високорозвинене землеробство і тваринництво зумовили
небувале піднесення промисловості.

В усіх поселеннях черняхівської культури знайдено за-
лишки залізо- та бронзоплавильних майстерень, у яких за-
стосовувалися термічна обробка металу, зварювання тощо.
Сировиною для сталеварного ремесла були місцеві торф'я-

307

но-болотні руди. Виявлено близько 100 найменувань ви-
робів з заліза і сталі. Виробництво кольорових металів роз-
вивалося на привізному матеріалі, переважно з Прибалти-
ки та Північного Причорномор'я. З бронзи, міді, олова, зо-
лота та срібла виготовляли прикраси, хірургічні ножі, гол-
ки, шпильки тощо.

Розвиток сільського господарства, ремесла стимулюва-
ли обмін і розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її
межами. Особливо великих розмірів досягли торгові зв'яз-
ки черняхівців з античним світом, насамперед з Римом, те-
риторія якого в II—III ст. н. е. досягла етнічних кордонів
України. Це підтверджують скарби монет, скляних кубків,
амфор, тонкого червонолакового посуду, прикрас, знайдених
у поселеннях черняхівської культури. Сплави кольорових
металів, бурштин, що нерідко трапляються у розкопаних
оселях черняхівців, завозилися з Прибалтики.

В епоху бронзи на території України одночасно з інши-
ми країнами виникли найдавніші державні утворення. Вони
визріли на існуючих тут численних високорозвинених куль-
турах. У III—IV н. е. черняхівська культура зумовила по-
яву могутнього племінного союзу — держави антів, яку
М. Грушевський та більшість сучасних істориків справед-
ливо вважають праматір'ю українців.

Отже, з найдавніших часів розвиток території України
був складовою частиною еволюції людства. Провідною ри-
сою господарського життя її населення була безперервність
економічного прогресу: від привласнюючого господарства
мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тва-
ринницького господарства. Прогресу форм господарювання
сприяли зміни природно-кліматичних умов. Величезне зна-
чення для економічного розвитку українських земель мали
контакти з сусідніми спільнотами.

Дослідження археологічних пам'яток дає можливість
визначити закономірності економічного розвитку України,
а також стверджувати, що історичні періоди первісної доби
для населення України та Близького Сходу були спільними.

1.1. Процес феодалізації селян і земельні відносини

Середина І тис. н. е. стала початком становлення фео-
дального господарства, що було органічною частиною за-
гальноєвропейського процесу. Не існує єдиного погляду щодо
завершення його формування. Панує думка, що основні риси
феодального господарства сформувалися за часів роздроб-
лення Київської Русі (з середини XII ст.). Іноді стверджу-
ють, що збірники законів Украіни-Руси "Руська Правда" і
"Правда Ярославичів" (друга половина XI ст.) свідчили про
завершення його формування. Утвердження феодальних
відносин в Україні пов'язують також з початком польсько-
литовської доби (з середини XIV ст.).

Протягом V—VII ст. у східнослов'янських племен роз-
почався процес становлення сільської територіальної гро-
мади під назвоюверьв. Вона складалася з самостійних ро-
дин-дворищ, об'єднаних сусідством і економічними зв'яз-
ками. Земля переходила в індивідуальну власність малих
сімей, що витісняли великі патріархальні родини і утворю-
вали самостійні господарства. Поземельні відносини харак-
теризувалися поступовим утвердженням спадкового воло-
діння.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародні економічні відносини	\|	Нові індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток 2 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.