• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історія виникнення менеджменту як науки.

Управління існує з того часу, коли з’явилися перші організації, тобто фактично з часу появи самого світу. Практика управління формувалася в Шумерії, Македонії (при Олександрі Македонському), Римі, Київській Русі та інших давніх державах.

Менеджмент як наука про управління своїм древнім аналогом має політику як науку про управління державою. Вважається, що грецький філософ Аристотель вперше виділив та узагальнив загальні принципи управління, які придатні для будь-яких людських організацій.

Особливостями управлінських процесів до 1900р. були:

- менші, ніж в сучасних умовах, пропорції між чисельністю керівників та не керівників;

- невелика чисельність керівників середньої ланки;

- підвищена роль лідера (головного керівника);

- переважаюче використання адміністративно-командних важелів.

Саме тому, не дивлячись на управління, старе як світ, мало хто задумувався, як управляти організаціями системно.

Слід зазначити, що в історії управління є випадки, які виникли в стародавні часи та збереглися до наших днів.

Інтерес до управління як науки з’явився на початку ХХ ст. в США, а з моменту опублікування книги Фредеріка Тейлора “Принципи наукового управління” в 1911р. управління стає галуззю самостійного наукового дослідження.

В цей же рік в США відбувається перша наукова конференція, яка визнає менеджмент як науку, та видається перший підручник з менеджменту для ……… таким чином, батьківщиною сучасного менеджменту являється США.

Як наука менеджмент пройшов певний шлях свого розвитку. Американський менеджмент виділяє такі етапи з точки зору різних шкіл.

1. Школа наукового управління (1855-1920рр.). Найтісніше пов’язане з роботами Фредеріка Тейлора, Френка та Лілії Гілбрет, Генрі Гантта.

Тейлор та Гілбрет, які починали свою кар’єру робітниками, виконували дослідження на рівні організації виробництва, займалися спостереженнями, замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу, нормуванням праці.

2. Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950), яку започаткував Анрі Райоль, якого часто називають батьком менеджменту. Він був великим менеджером (керував великою французькою вугільнобю компанією) як і інші засновники адміністративної школи.

Ліндон Урвік (консультант з питань управління в Англії).

Джеймс Муні (менеджер компанії “Дженерал Моторс”).

Заслугою прихильників адміністративної школи було те, що вони розвинули та сформулювали основні принципи управління.

Файоль сформулював такі принципи:

- поділ праці на функції (безпосередньо виробництво та управління);

- повноваження та відповідальність;

- дисципліна;

- єдиновладдя;

- єдність напрямку діяльності;

- підпорядкування особистих інтересів загальним;

- винагорода персоналу;

- централізація влади;

- ієрархія управління;

- порядок;

- справедливість;

- стабільність робочого місця персоналу;

- ініціатива;

- корпоративний рух.

До основних функцій управління за Файолем слід віднести:

- планування;

- організація;

- розпорядництво;

- координування;

- контроль.

Починаючи з 30-х років, підходи до менеджменту змінюються. Центр ваги зміщується з правових та економічних знань в галузь соціології та психології.

Виникає так звана:

3. Школа людських стосунків (1930-1950рр.). Її заснували Мері Паркер Фоллет та Елтон Мейо.

Фоллет вперше визначила менеджмент як “забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб”. Школа рекомендувала виконувати особливі прийоми в управлінні, а саме:

- прийоми покращення людських взаємин в колективі;

- безпосередній вплив керівників на працівників;

- консультації керівників з підлеглими;

- використання широких можливостей спілкування на роботі.

У 1950р. виникає:

4. Школа поведінських наук. Її засновіниками були такі вчені, як: Кріс Анджиріс, Дуглас Мак-Грегор, Фредерік Герцберг.

Вчені вивчали поведінку людей в економічній системі та розробили ряд методів налагодження між особистих стосунків підвищення ефективності людських ресурсів шляхом обмеженого нагляду за підлеглими та експериментування. Вчені намагалися розробити методику, яка б дозволила кожному працівнику усвідомити та розвинути свої здібності.

В сучасних умовах менеджмент розглядають як процес, тобто як сукупність безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії є безперервним процесом, тому такий підхід одержав назву прецесійного. Його прихильники – Мескон, Альберт Хедоурі.

Системний підхід базується на використанні теорії систем у менеджменті (використовується з кінця 50-х рр.). Система – це сукупність взаємопов’язаних елементів (частин), які, постійно взаємодіючи, визначають її характер.

Усі організації (об’єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів як структурні підрозділи, технологія, люди.

Існують закриті системи, тобто які не залежать від зовнішнього середовища, та відкриті – ті, які взаємодіють із зовнішнім середовищем. Всі організації є відкриті системи.

Великі частини систем самі можуть утворювати системи, які стосовно першої системи можна назвати підсистемами (цех, відділ тощо). Цей поділ можна продовжити.

Попередні школи зосереджували увагу на якійсь одній підсистемі (Біхевіористи – на соціальній підсистемі, Тейлор – на технічній), а це вело до невдач. Тому прихильники системного підходу підкреслюють, що варто вивчати всі підсистеми організації (технічну, економічну, соціальну). Графічно організацію як відкриту систему зображають так:

Вхід Вихід

Розроблений наприкінці 60-х рр. Ситуаційний підхід випливає з поняття ситуації як конкретного набору обставин, що діють на організацію протягом певного часу. Він спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації. При цьому, менеджер повинен:

- розуміти процес управління;

- норми групової та індивідуальної поведінки;

- процедури системного аналізу;

- методи планування, мотивації, контролю;

- методи прийняття раціональних рішень;

- уміти оцінювати сильні та слабкі сторони методик, що використовуються;

- правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у даній ситуації і ефект від переміни змінних величин;

- знаходити такі прийоми менеджменту, які в даній ситуації мають найменший негативний ефект.

В Україні управлінська наука розвивалась в рамках підходів, які панували в колишньому СРСР. Дослідження спрямовувались на вдосконалення адміністративно-командної системи і певний досвід(як позитивний, так і негативний) у галузі управління був накопичений.

Науковці виділяють сім етапів за радянських часів:

І етап (жовтень 1917р. – березень 1921р.)

Розроблено форми й методи державного управління, принципи централізму, диктатури та державного регулювання економіки.

ІІ етап (1921 – 1928 рр.). Неп.

Здійснювалось подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, зроблена спроба застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління.

ІІІ етап (1929 – 1945 рр.)

Пов’язаний з індустріалізацією і присвячується вдосконаленню існуючих структур управління, планування та організації виробництва.

ІV етап (1946 – 1965 рр.)

Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, перехід від територіальної та територіально-галузевої структури управління, що врешті-решт призвело до поглиблення адміністрування.

V етап (1965 – 1975 рр.)

Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність економічних реформ у рамках адміністративно-командної системи.

VI етап (1975 – 1985 рр.)

Він підтвердив необхідність радикальної міни економічних відносин та корінних економічних реформ.

VII етап (1985р. – наш час)

Спочатку пов’язаний зі спробами діючою командно-адміністративної системи. Початок ринкових перетворень.

Перехід формування національної економіки та розвитку …………… потребує спеціального вивчення та викладу.

На різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий вклад в неї внесли такі відомі українські вчені , як: О. Терлецький, М. Пявник, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановський, І. Вернадський, М. Вольський, Г. Цехановецький, І. Коропецький та ін.

Читайте також:

1. XVII ст.). Виникнення козацтва.
2. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
3. Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту
4. Базові засади менеджменту
5. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
6. Біблійні теми та історія раннього християнства у драмах Лесі Українки
7. Біохімічна гіпотеза виникнення життя.
8. Біохімічні чинники виникнення втоми при виконанні короткочасних вправ максимальної і субмаксимальної потужності
9. БУДІВНИЦТВО В ПЕРСПЕКТИВІ ПРОЕКТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
10. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення
11. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення та джерела фінансування
12. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та можливі джерела покриття

Переглядів: 4613