Передісторія Болонського процесу.

План

І ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ КРАЇН ЄВРОПИ

Тема 3. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ

1. Передісторія Болонського процесу.

2. Лісабонська конвенція та Сорбонська декларація як початок гармонізації архітектури європейської системи вищої освіти.

3. Болонська конвенція як засіб створення зони європейської вищої освіти.

Як показує аналіз інтеграційних процесів вищої школи в Європі, формування ідей її європеїзації почалося майже півстоліття тому, задовго до червня 1999 року. Болонська декларація не виникла раптово. Вона – результат узагальнення, цілеспрямованого колективного осмислення об’єктивних соціально-економічних і політичних процесів і їх взаємодії з освітніми системами. Ще в 1949 році, зразу ж після створення Ради Європи, виникла ідея зближення систем вищої освіти, а в 1955 році відбулася перша зустріч ректорів університетів з цього приводу. Передісторію Болонського процесу ділять на три основних періоди.

Перший період – 1957-1982 рр. Ще в 1949 році, зразу ж після створення Ради Європи, виникла ідея зближення систем вищої освіти, а в 1955 році відбулася перша зустріч ректорів університетів з цього приводу. Початком можна вважати Римський договір 1957 року, за яким діяльність ЄС у галузі освітньої політики обмежувалась заохоченням співпраці між державами-членами без втручання у зміст навчального процесу й організацію освітніх систем окремих країн, поважаючи їхню культурну та мовну різноманітність. У 1967 році відбулася перша Європейська спільна конференція міністрів освіти, яка започаткувала складний і суперечливий процес вироблення єдиного загальноєвропейського підходу до вищої освіти. У 1971 році відбулася ще одна зустріч міністрів, які відповідають за освіту, а в 1976 р. презентовано Програму дій: вільний вступ до вищої школи, визнання дипломів, спільні програми навчання, короткі освітні програми тощо.

Другий період формування ідей європейської освітянської інтеграції (1983-1992 рр.) характеризується конкретизацією цілей і завдань, поглибленням більш узгодженої з реаліями країн кооперації вищої освіти в межах Євросоюзу. Розроблялись міжнародні проекти СОМЕТ,ТАСІС та інші. У 1990 р. було прийнято Європейську конвенцію про загальну еквівалентність періодів університетської освіти. 18 вересня 1988 р. в рамках святкування 900-річчя найстарішого в Європі Болонського університету ректори Європейських університетів підписали історичний документ під назвою Велика Хартія Університетів, яка проголошувала фундаментальні засади призначення університетів як центрів культури, знань і досліджень. Велику Хартію підписали і 4 українські університети: Харківський, Дніпропетровський, Одеський та «Київський політехнічний інститут».

Третій період (1992-1998 рр.) розпочався під впливом Маастрихтського договору, який відзначав незадоволення тогочасним станом європейської вищої освіти, пропонував відмову від панування національної держави у питанні підвищення її якості.Започатковані програми ТЕМПУС, СОКРАТЕС, МОЛОДЬ та інші, які передбачали розвиток обміну викладачами і студентами, сприяння освіті дорослих, підтримку вивчення іноземних мов тощо. Опубліковано Програмний документ ЮНЕСКО «Реформи і розвиток вищої школи (1995 р.), Білу книгу «Розвиток, значення, зайнятість. Викладання і навчання: розвиток суспільства, що навчається» та Зелену книгу «Освіта – підготовка – дослідження: перепони для транснаціональної мобільності». Найбільш значущими документами того часу були Лісабонська конвенція про визнання кваліфікацій, які належать до вищої освіти Європи (1997 р.) та Сорбонська спільна декларація (1998 р.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порівняльний аналіз систем вищої освіти у деяких країнах Європи.	\|	Лісабонська конвенція та Сорбонська декларація як початок гармонізації архітектури європейської системи вищої освіти.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.