Уроки позакласного читання

Традиційно склалося так, що методика викладання літератури розглядає як окремий різновид уроків – уроки позакласного (або додаткового) читання. Певна рація у такому підході є, оскільки йдеться про вивчення творів за спеціальними темами, що пропонуються програмами як рекомендовані для позакласного або додаткового читання. Специфіка даних тем полягає у тому, що вони, з одного боку, доповнюють та поглиблюють знання та уявлення про певні жанри, а, з другого боку, поширюють відомості про тих письменників, творчість яких репрезентовано в основній, тобто в обов’язковій, частині програми.

Так, наприклад, у програмі 7 класу (програма 2001 р.) у зв’язку з вивченням оповідання Е. По „Золотий жук” для додаткового опрацювання рекомендується його ж оповідання „Вбивство на вулиці Морг”, а у зв’язку з вивченням оповідань А. Конан Дойла „Пістрява стрічка” та „Спілка рудих” програма рекомендує для додаткового читання оповідання цього ж автора з циклу „Оповідань про Шерлока Холмса” за власним вибором учнів. Натомість до розділу „Сатира і гумор”, у якому вивчаються оповідання А. П. Чехова та О. Генрі, програма рекомендує для додаткового читання уривки з роману Я. Гашека „Пригоди бравого вояка Швейка”.

Однак, на мій погляд, якщо можна говорити про позакласне читання як про окремий напрямок літературної освіти учнів, то ця окремість лише у незначній мірі впливає на характер уроку, і то, власне, не на його структуру чи типологію, а радше на атмосферу, у якій такі уроки проходять саме через їхній додатковий, необов’язковий кшталт. У певному сенсі можна було б сказати, що уроки позакласного читання поєднують у собі елементи навчальної та позакласної роботи з предмету, оскільки, як пише В. Ф. Черков, „досвід передових педагогів минулого і творчо працюючих сучасних учителів-словесників показує, що вихід у широке позакласне читання, постійна опора на індивідуальний читацький досвід учнів, врахування їхніх читацьких інтересів – це той резерв літературної освіти, використання якого може дати позитивний ефект”.

Отже, для того, аби зрозуміти суть уроків позакласного читання, варто спочатку розділити позакласне читання та уроки позакласного читання. Позакласне читання є поняттям більш широким, тому що включає у себе не тільки твори, які пропонуються програмою як додаткові щодо творів основних, програмових, а й ті твори, які учні читають за порадою учителя або самостійно. У зв’язку з цим я навряд чи помилюся, якщо стверджу, що і уроки за основним курсом повинні спиратися на широке позакласне читання. Адже це дає змогу, вдаючись до співставлень, паралелей, порівнянь із творами, які учні читають через особисте зацікавлення, чи не докорінно змінити ставлення до вивчення літератури у школі. На такий результат можна розраховувати тому, що, привносячи у звичні уроки щось з позанавчального процесу, ми сприяємо оживленню сприйняття також і відповідного навчального матеріалу. Методисти пропонують і конкретні шляхи щодо наближення класного та позакласного читання у процесі вивчення програмового матеріалу.

По-перше, це – систематичне використання позакласного читання на уроках різних типів та форм (наприклад, традиційні поетичні п’ятихвилинки, короткі огляди новинок літератури, індивідуальні та групові завдання на матеріалі позакласного читання).

По-друге, йдеться про організацію самостійної дослідницької роботи учнів над обраною ними темою, яка передбачає вихід у позакласне читання і яка серйозно опрацьовується протягом року, з можливим, але не обов’язковим включенням результатів цієї роботи в уроки за програмою.

І, по-третє, це – планування системи письмових робіт за основними темами курсу з урахуванням завдань, які виходять за рамки теми і передбачають співставлення, огляди, аналіз самостійно прочитаних творів і т. ін.

При цьому звернення до позакласного читання на уроках літератури повинно бути природним і таким, яке залежало б від характеру літературного тексту, що вивчається, а також від реальної читацької ситуації у класі.

Що ж стосується уроків позакласного читання, то вони вже давно увійшли у практику викладання літератури взагалі та зарубіжної літератури зокрема, оскільки їхня яскравість та святковість мають безперечно привабливий характер як для учителів, так і (ще більшою мірою!) для учнів. Проте більша свобода таких уроків і можливість ширшого використання під час їхнього проведення позакласних форм роботи з літератури ще, на жаль, не гарантують відповідного ефекту та бажаного результату. Для досягнення такої мети необхідно, аби ці уроки готувалися серйозно та заздалегідь, а найголовніше – аби вони становили природні, а не штучні елементи усієї системи роботи з предмету.

Так, якщо всі інші уроки, крім уроків позакласного читання, проводитимуться методами переважно репродуктивного характеру і організація уроків спрямовуватиметься на відтворення певного навчального характеру, а не на його творче осмислення та аналіз у відповідних, інноваційних, формах, то навряд чи урок позакласного читання, який буде організовано на інших засадах, справить очікуваний результат. Зрештою, досвід переконує, що, зазвичай, учитель більшу увагу приділяє все ж таки програмовим творам (що є цілком зрозумілим), а уроки позакласного читання перебувають на периферії методичного зацікавлення.

Отже, плануючи систему уроків позакласного читання, необхідно, за Б. І. Степанишиним, передбачити наступне:

– тематичну різноманітність;

– оптимальне співвідношення творів різних жанрів;

– різноманітність форм організації уроків позакласного читання (бесіда, огляд, композиція, концерт, семінар, вікторина тощо) та прийомів активізації читацької самостійності учнів (групові та індивідуальні завдання, використання інших видів мистецтва, міжпредметних зв’язків, ТЗН і т. ін.);

– систематичність та послідовність в оволодінні навичками роботи з книгою.

Окреслені вище методологічні засади змісту уроків позакласного читання також не суперечать тій типології уроків зарубіжної літератури, яка була подана вище, а тому ці уроки за своєю організаційною структурою можуть належати і до уроків творчого читання, і до уроків текстуального вивчення творів, і до всіх інших типів уроків літератури.

Ми розглянули лише деякі з аспектів, що стосуються проблематики сучасного уроку зарубіжної літератури. Але, на мій погляд, і цього цілком достатньо, аби зрозуміти, що найбільшою вадою викладання предмету на рівні організації та проведення уроків є консерватизм мислення учителя та „прикутість” останнього до сталих та незмінних форм, у яких реалізується навчальна діяльність. І, навпаки, сміливі та оригінальні ідеї проведення уроків, які були б водночас адекватними навчальному матеріалу і відповідали б меті вивчення літературі, є чи не найбільшою чеснотою творчого учителя зарубіжної літератури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІІ. Літературознавчі знання.	\|	Висновки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.034 сек.