Сучасні правила міжнародної торгівлі послугами (ГАТС)

Значення та структура ГАТС

Успіх торговельних переговорів щодо товарів у рамках ГАТТ став очевидним на початку 80-х років перед Уругвайським раундом багатосторонніх торговельних переговорів. Застосування в міжнародній торговельній системі значних скорочень ставок тарифів на промислові товари стимулювало динамізацію світового торговельного обміну та зростання сукупного світового доходу, а розвиток міжнародного торговельного права в ГАТТ зробив передбачуваним режим світової товарної торгівлі. На цьому тлі торгівлі послугами не приділялося належної уваги. Це можна пояснити кількома причинами. По-перше, на всіх попередніх етапах розвитку міжнародної торгівлі послуги розглядалися лише як доповнення до торгівлі товарами та виробництва. По-друге, більшість сфер послуг жорстко регулювалася на внутрішніх ринках з протекціоністською метою, а деякі з них були суспільними монополіями. По-третє, переговори про внутрішнє регулювання сфери послуг з метою елімінації перешкод для торгівлі сприймалися в більшості країн як загроза державному суверенітету.

Але в середині 1980-х років більшість урядів країн, особливо індустріально розвинутих, стикнулися з проблемою загальносвітового економічного спаду, зростання інфляції та загрозливими рівнями безробіття. Неабиякої актуальності набула необхідність розвитку міжнародної торгівлі послугами. Уряди розраховували, що з ліквідацією перешкод для міжнародної торгівлі та забезпеченням експортерів послуг передбачуваною законодавчою базою в сфері торгівлі й інвестицій активізація експорту автоматично стимулюватиме розвиток сфери послуг. А це, в свою чергу, сприяло би безінфляційному зростанню всередині країн, пом’ягшуючи проблеми, пов’язані зі структурними зрушеннями, які на той час були необхідні для переходу до ресурсозберігаючих та наукомістких технологій.

На середину 80-х років у галузевій структурі ВВП як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються, сфера послуг домінувала. Так, в країнах ОЕСД в структурі ВВП послуги становили в середньому 72 %, а в країнах, що розвиваються, — 58 %. У найменш розвинутих країнах на послуги припадає близько третини ВВП.

Таким чином, масштаби сектора послуг і дедалі вищі темпи міжнародної торгівлі ними обумовили зацікавленість більшості країн у створенні багатосторонньої системи регулювання світового ринку послуг.

З огляду на сукупність зазначених чинників на початку Уругвайського раунду в 1986 році країни домовилися включити в процес переговорів торгівлю послугами.

Створення угоди щодо лібералізації торгівлі послугами було досить складним процесом, насамперед тому, що така форма торгівлі не потребує перетину кордону фізичним товаром, а бар’єри в торгівлі послугами є досить різноманітними та залежать від великої кількості локальних регулюючих пропозицію послуг норм, які є специфічними для кожної країни. Наприклад, урядові нормативні акти, спрямовані на захист споживача шляхом встановлення стандартів для професійної кваліфікації, або вимоги до тренінгів та сертифікації професіоналів дозволяють тільки дуже обмежене визнання іноземних документів, що діє як перешкода в торгівлі освітніми чи консалтинговими послугами. Вже зазначалося, що торгівля послугами мала тенденцію бути підпорядкованою більшому регулятивному контролю, ніж продаж фізичних товарів. Тож лібералізація не могла бути досягнутою за допомогою проведення переговорів щодо зменшення тарифів та кількісних обмежень, що було типово для ГАТТ. Крім того, торгівля послугами підпадала під дію регулятивних норм як на національному, так і на наднаціональному рівнях, а тому сторони, що вели переговори, повинні були враховувати й це.

Укладання угоди щодо послуг було також ускладнено тим, що в світовій практиці існують різні методи надання міжнародних послуг. У деяких галузях для компанії може бути необхідним відкриття реґіонального представництва для надання певних послуг (банки, рекламні агенції, ресторани тощо). Тому на доступ до ринок у таких випадках впливають обмеження щодо прямих іноземних інвестицій. В інших випадках спеціалізовані послуги, такі, як розваги, можуть бути надані лише артистами чи музиками, яким для цього потрібно здійснити короткострокову подорож до іншої країни, щоб дати концерт. У цьому разі імміграційні закони або обмеження щодо дозволів на працевлаштування можуть бути бар’єрами для експорту таких послуг.

Та незважаючи на ці труднощі, одним з найвагоміших досягнень Уругвайського Раунду багатосторонніх торговельних переговорів було прийняття Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС), яка стала одним із трьох основних компонентів світової торговельної системи поряд з Генеральною угодою з тарифів і торгівлі 1994 р. та Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.

ГАТС сформувалася як досить комплексна угода: крім головних правил, що стосуються всіх видів послуг, вона містить кілька додатків щодо специфічних послуг і секторів, а також схеми специфічних зобов’язань для кожного члена. Важливо зазначити, що ГАТС є рамковою угодою, тобто забезпечує т. зв. стартові умови та правила, які надалі уточнюватимуться, вдосконалюватимуться і коригуватимуться сторонами. Навіть за умов збереження значних обмежень в торгівлі послугами, які відображені в зобов’язаннях країн, ГАТС підвищує прозорість національних режимів у сфері послуг та є бар’єром, що запобігає подальшим обмеженням у національних режимах країн-членів. Очікується, що подальші переговори матимуть результатом значнішу лібералізацію торгівлі послугами загалом.

Методологічно ГАТС можна поділити на три головні складові:

― Загальні положення, що містять концепції, принципи та правила, які застосовуються до всіх заходів, що впливають на торгівлю послугами;

― Додатки, що стосуються регулювання специфічних сфер послуг та специфічних об’єктів;

― Специфічні зобов’язання кожного з членів (містяться в розкладах) щодо доступу на ринок та національного режиму.

Із чотирьох загальних зобов’язань у торговельній угоді — це режим найбільшого сприяння, національний режим, прозорість та доступ до ринку, — які визначені в ГАТС, лише прозорість та РНС є зобов’язаннями, що застосовуються до всіх сфер послуг, зазначених в Угоді; інші ж два — національний режим та доступ до ринку — є зобов’язаннями, що узгоджуються.

Специфіка та класифікація послуг як предмета торгівлі

Фахівці зазначають, що послугам притаманні певні особливості, які відрізняють їх від товарів, обумовлюють специфічність організації та обліку міжнародної торгівлі ними, суттєво впливають на міжнародні маркетингові дії фірм-експортерів послуг. Так, Ф. Котлер називає чотири особливості послуги як товару: неосяжність, невіддаленість від джерела, непостійність якості та нездатність до збереження.

Існує низка статистичних систем та класифікацій послуг (часто непорівнянних між собою), зокрема: Керівництво з платіжного балансу (п’яте видання МФВ), Система національних рахунків 1993 року, Класифікація основних продуктів ООН, Міжнародна стандартна галузева класифікація всіх видів економічної діяльності, Класифікація торгівлі послугами ОЕСР та Євростату, рекомендації зі статистики міжнародної міграції ООН тощо. Розглянемо основні з них.

Система національних рахунків 1993 року являє собою комплексну систему рахунків, пов’язаних з економічною діяльністю та секторами економіки країни. Для збору даних по операціях певної країни з усіма іншими в цій системі передбачений «рахунок зовнішніх операцій». У рамках цього рахунку існує «рахунок зовнішніх операцій по товарах та послугах», де окремо реєструються торгівля товарами та послугами.

До речі, ГАТС не дає визначення послуг, а в системі національних рахунків 1993 року застосовується таке визначення: «Послуги не можуть приймати форму матеріальних об’єктів, на які могли б розповсюджуватись права власності. Реалізація послуг та їх виробництво невід’ємні одне від одного. Послуги являють собою результат різноманітної діяльності, що здійснюється виробниками на замовлення споживачів, і яка зазвичай призводить до зміни стану одиниць, що споживають ці послуги. Момент завершення виробництва збігається з моментом надання цих послуг споживачам».

В ГАТС виділяються такі 4 способи (методи) постачання послуг:

1. Транскордонне постачання: послуги надаються фірмою в одній країні, а споживач перебуває в іншій (наприклад, консультаційні послуги, що надаються через міжнародні телефонні мережі).

2. Споживання за кордоном: споживачі приїжджають до іншої країни, щоб отримати чи придбати послуги (наприклад, туристичні послуги, освіту тощо).

3. Комерційна присутність: постачальник через філіал, представництво, дочірню компанію чи іншу структуру надає послуги на території іншої країни, де перебуває споживач (наприклад, послуги в країні філіалу іноземного банку).

4. Присутність фізичних осіб, які здійснюють подорож до країни споживача для надання йому послуг (наприклад, відрядження консультантів, медиків та ін.). Це також називається тимчасовим в’їздом. Можливість тимчасового в’їзду є важливою для менеджерів або спеціалізованого персоналу.

Рис. 1. Способи поставки послуг згідно з ГАТС

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правила внутрішньої підтримки вітчизняного товаровиробника	\|	Основні правила торгівлі послугами

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.116 сек.