• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні правила торгівлі послугами

Генеральна угода з тарифів і послуг регулює застосування країнами—Членами СОТ заходів у галузі торгівлі послугами. Такі заходи включають закони, нормативні акти, адміністративні правила та рішення, що стосуються придбання, оплати чи використання послуг або присутності іноземних постачальників послуг.

Дія положень ГАТС поширюється на заходи державних органів усіх рівнів (центральних, реґіональних та місцевих урядів або органів влади) та недержавних органів (незалежних агенцій, комісій, органів самоврядування тощо), які виконують функції, делеговані органами державної влади. Це положення є винятково важливим, оскільки у сфері послуг реґіональні та місцеві органи влади багатьох країн мають ширшу компетенцію, ніж центральні.

Як зазначалося раніше, основу ГАТС становлять:

― зобов’язання загального характеру, чимало з яких прямо та автоматично поширюються на всіх Членів СОТ та на всі послуги;

― специфічні зобов’язання, тобто конкретні зобов’язання країн, прийняті в результаті переговорів, дія яких обмежується тими секторами та операціями, щодо яких країни прийняли на себе зобов’язання стосовно забезпечення доступу на ринок та національного режиму (розклади специфічних зобов’язань країн в секторі послуг є невід’ємною складовою ГАТС);

― кілька додатків, що охоплюють конкретні сектори (телекомунікації, фінансові та авіатранспортні послуги) чи пов’язані з торгівлею питання — такі, як переміщення фізичних осіб.

Основними загальними зобов’язаннями є забезпечення режиму найбільшого сприяння (ст. ІІ ГАТС) та прозорості (ст. ІІІ ГАТС). Крім того, є низка інших загальних зобов’язань:

― взаємне визнання кваліфікацій, необхідних для постачання послуг (ст. VII ГАТС);

― правила, що регулюють монополії та виключних постачальників послуг, інші види ділової практики, що стримують конкуренцію (ст. VIII та IX ГАТС);

― забезпечення зростання участі країн, що розвиваються, в міжнародній торгівлі послугами (ст. ІV ГАТС).

Першим і найважливішим серед зобов’язань загального характеру є принцип режиму найбільшого сприяння (РНС). У Статті ІІ ГАТС «Режим найбільшого сприяння» зазначено, що «щодо будь-якого заходу, який охоплюється цією Угодою, кожний Член повинен надати негайно і безумовно для послуг і постачальників послуг будь-якого іншого Члена режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких же послуг або постачальників послуг будь-якої іншої країни». Іншими словами, забороняється будь-яка форма дискримінації по відношенню до послуг та постачальників послуг, що мають різні країни походження. Незалежно від того, чи дозволена в секторі країни іноземна конкуренція чи ні, країна повинна застосовувати однаковий режим для послуг та постачальників послуг з решти країн—Членів СОТ.

При цьому країна може вживати заходи, несумісні з РНС, за умови, що такий захід внесено до «переліку вилучень з РНС» і його застосування відповідає умовам Додатку щодо відмови від зобов’язань за Статтею ІІ. Термін дії цих вилучень загалом не повинен перевищувати 10 років з моменту набуття чинності ГАТС. Іншими словами, вони мають бути скасовані до 1 січня 2005 року.

Винятки з РНС можуть бути результатом угод, укладених з метою економічної інтеграції, в яких Члени СОТ надають одна одній преференційні режими щодо послуг. Зрозуміло, що такі угоди не повинні призводити до підвищення бар’єрів у торгівлі послугами для інших (третіх) країн.

Наприклад, уряд Малайзії зазначив винятки з РНС, які дозволяють країні надавати преференційний режим для країн-членів АСЕАН щодо інвестування в сектор рекламних послуг. Малайзія також залишила за собою право обмежувати іноземну участь (присутність) окремих компаній та бізнесових структур у всіх секторах послуг з метою досягнення визначених урядом пріоритетів національного розвитку.

Канада, наприклад, зазначила винятки з РНС, що дозволяє їй надавати преференційний режим американським страховим агент­ствам щодо доступу на ринок страхових послуг у провінції Онтаріо. Також Канада не надає всім Членам COT РНС щодо заснування банків на її території: рішення з цього приводу приймається лише в результаті двосторонніх переговорів з окремими країнами.

Ще одне зобов’язання загального характеру (транспарентність) вимагає від усіх країн—Членів СОТ публікувати інформацію про всі заходи, що стосуються торгівлі, та створити національні довідкові пункти, призначені для надання відповідей на запити інших Членів.

Кожна країна—Член СОТ повинна «оперативно і, за винятком надзвичайних обставин, щонайпізніше напередодні набрання чинності публікувати інформацію про всі відповідні заходи загального застосування, які мають відношення до цієї Угоди або торкаються її дії». Це стосується й випадків, коли уряд підписав угоди, що мають відношення до торгівлі послугами. Оприлюднені повідомлення повинні містити інформацію не лише про заходи центральних органів управління, а й про запроваджені зміни щодо регулювання сектора послуг на реґіональному та місцевому рівнях.

Крім зобов’язання щодо публікування інформації про всі запроваджувані заходи, країни мають оперативно, принаймні раз на рік, інформувати Раду з торгівлі послугами «про прийняття нових або внесення будь-яких змін до існуючих законів, нормативних актів або адміністративних розпоряджень», які суттєво впливають на ринок послуг у секторах і підсекторах, щодо яких були прийняті конкретні зобов’язання.

Для реалізації принципу прозорості уряди зобов’язуються «оперативно давати відповіді на всі запити будь-якого іншого Члена щодо конфіденційної інформації, яка стосується будь-яких заходів загального застосування або міжнародних угод» і створити «один або більше інформаційних пунктів». Ці пункти призначені для урядового, а не для приватного сектора.

Фірми приватного сектора можуть інформувати офіційних осіб своєї країни про заходи іншої держави, що суперечать її зобов’язанням. У цьому разі країна може вирішити таке питання через механізм врегулювання суперечок СОТ. Також країна може інформувати Раду з торгівлі послугами про будь-які заходи іншої країни, які, на її думку, негативно впливають на виконання ГАТС. Така процедура відома як зустрічне інформування.

Специфічні зобов’язання, що стосуються доступу на ринок, національного режиму, а також інших додаткових зобов’язань, повинні зазначатися в розкладах специфічних зобов’язань країн. Специфічні зобов’язання можуть прийматися по відношенню до будь-якого з 4 способів постачання послуг, передбачених ГАТС (транскордонна поставка, споживання за кордоном, комерційна присутність і присутність фізичних осіб). Щодо того чи іншого сектора та способу поставки послуг відповідне зобов’язання може коливатися від дозволу вільної конкуренції до цілковитої заборони доступу на ринки та надання національного режиму. В багатьох випадках країни—Члени СОТ вибирають проміжний стан — певні обмеження в певних секторах.

Національний режим у межах внутрішнього ринку втілює принцип недискримінації між іноземними та місцевими фірмами. Порівняно з ГАТТ, де зобов’язання стосуються лише ввезених товарів, національний режим в ГАТС застосовується не тільки до імпортованих послуг, а також і до постачальників послуг на ринку.

В Статті XVII ГАТС «Національний режим» зазначено, що «у секторах, які входять до національного Розкладу, і за виконання умов та кваліфікаційних вимог, обумовлених у ньому, кожний Член повинен надати послугам і постачальникам послуг будь-якого іншого Члена щодо всіх заходів, які торкаються поставки послуг, режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає таким же своїм послугам або постачальникам послуг».

Таким чином, критерієм недискримінації є рівність конкурентних можливостей, що значно посилює принцип національного режиму ГАТС порівняно з ГАТТ. Це цілком виправдано, оскільки національний режим має важливіше значення для послуг, ніж для товарів. У торгівлі товарами існує тенденція до «обмежень на кордоні» (тому основний наголос у ГАТТ спрямований на зменшення тарифів, заборону кількісних імпортних обмежень тощо), тоді як послуги підлягають більше внутрішньому національному контролю, що визначає не лише методи, а й обсяги поставок у межах ринку.

Зобов’язання за національним режимом ГАТС застосовуються тільки для послуг, які входять до національних розкладів зобов’язань. Якщо сектор або послуга включені до національного розкладу і там не міститься обмежень, то уряд зобов’язаний ставитися до іноземних послуг або компаній, що надають послуги на їхньому ринку, не менш сприятливо, ніж до таких самих національних послуг та постачальників послуг, тобто в повному обсязі виконувати умови національного режиму.

Чимало країн включило обмеження до національного режиму, які базуються на врахуванні історичних, соціально-культурних, політичних чинників або програм уряду, що існували до укладання ГАТС. Тут, зрозуміло, залишається дискримінація закордонних компаній, що надають послуги, на відміну від аналогічних національними постачальників.

Багато країн залишає обмеження щодо прав власності на землю для іноземних постачальників послуг. Є також чимало інших обмежень. Чилі, наприклад, вимагає від іноземних інвесторів тримати свій капітал у країні принаймні 3 роки від дати входження на ринок. Також принаймні 85 % найманих працівників компаній, що надають послуги шляхом комерційної присутності (іншими словами, розташованих у Чилі), повинні бути чилійцями, за винятком компаній, у яких служить менше 15 працівників.

Доступ до ринку передбачає, що країна повинна «надати послугам та постачальникам послуг будь-якого іншого члена режим, не менш, сприятливий, ніж той, який надається згідно з правилами, обмеженнями і умовами, узгодженими і зазначеними в його Розкладі» (Стаття XVI ГАТС «Доступ на ринок») [1, с. 316].

На відміну від ГАТТ для товарів, в ГАТС не існує загального зобов’язання надавати постачальнику послуг безумовного права входження на ринок. Умови доступу до ринку визначаються країнами залежно від сектора та способу постачання послуги. При цьому країна зобов’язана надати доступ до ринку тією мірою, якою це передбачено в її розкладі зобов’язань. Стаття XVI ГАТС «Доступ на ринок» визначає обмеження, які можуть існувати щодо доступу на ринок:

― обмеження кількості постачальників послуг або у формі кількісних квот, монополій, виключних постачальників послуг, або вимоги підтвердження економічної необхідності;

― обмеження загальної кількості операцій з послугами або активів у формі кількісних квот чи вимог підтвердження економічної необхідності;

― обмеження загальної кількості операцій з послугами або загального обсягу продукції послуг, вираженого у показниках, що встановлюють цифрові одиниці у формі квот чи вимоги підтвердження економічної необхідності;

― обмеження загальної кількості фізичних осіб, які можуть бути зайняті у певному секторі послуг, або кількості фізичних осіб, яких постачальник послуг може найняти і які необхідні, і мають безпосереднє відношення до поставки певної послуги у формі кількісних квот чи вимоги підтвердження економічної необхідності;

― заходи, які обмежують або вимагають конкретних типів юридичних осіб або спільних підприємств, через які постачальник послуги може надавати послугу;

― обмеження на участь іноземного капіталу у формі обмеження максимального відсотка іноземного володіння акціями або загальної вартості індивідуальних чи сукупних іноземних інвестицій» [1, с. 316].

Більшість із цих заходів не є дискримінаційними за своєю природою, оскільки вони також можуть застосовуватися і для національних постачальників послуг. Проте всі вони використовуються з метою здійснення контролю над діяльністю іноземних постачальників на внутрішньому ринку шляхом кількісних та інших обмежень.

Наприклад, Польща вимагає, щоб усі закордонні компанії, які бажають постачати послуги шляхом комерційної присутності, створювали товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства. Це правило стосується навіть спільних підприємств. Австралія встановила, що іноземці, які надають юридичні послуги в країні, можуть лише приєднуватися до австалійської юридичної фірми як наймані працівники або консультанти, і не можуть вступати у самостійні партнерські зв’язки чи наймати місцевих юристів (мати власну юридичну практику).

На сьогодні найважливішим є те, сам текст ГАТС визначає, що доступ на ринок повинен бути забезпеченим на умовах розкладу. Це перешкоджає збереженню інших бар’єрів на шляху доступу до ринку там, де це не передбачено розкладами країн.

Розглянемо деякі інші загальні зобов’язання за ГАТС. Визнаючи те, що заходи внутрішнього регулювання є винятково важливими для контролю та обмеження міжнародної торгівлі послугами, ГАТС вимагає від урядів здійснювати регулювання сфери послуг «розумно, об’єктивно та неупереджено» — Стаття VI ГАТС «Внутрішнє регулювання».

ГАТС також намагається запобігати використанню урядами адміністративних рішень, що є прихованими протекціоністськими заходами — це стосується як надання переваг внутрішнім фірмам, так і встановлення бар’єрів для іноземних фірм. Для цього уряди повинні створити адекватні механізми (судові, арбітражні, адміністративні) для перегляду та виправлення адміністративних рішень, що негативно впливають на іноземних постачальників послуг чи стримують міжнародну торгівлю послугами.

Положеннями ГАТС Раді з торгівлі послугами надані виключні повноваження щодо створення необхідних дисциплін для забезпечення того, щоб заходи, які стосуються «кваліфікаційних вимог і процедур, технічних стандартів та вимог ліцензування, не створювали невиправданих бар’єрів у торгівлі послугами».

ГАТС не забороняє існування монополій та виключних постачальників послуг як таких. Однак уряди зобов’язані згідно зі Статтею VIII ГАТС («Монополії і виключні постачальники послуг») забезпечувати, щоб «будь-який монопольний постачальник послуг на його території при монопольній поставці послуги на відповідному ринку не діяв у спосіб, що є несумісним із зобов’язаннями цього Члена», режимом найбільшого сприяння та конкретними зобов’язаннями.

ГАТС зобов’язує уряди країн надавати гарантії того, що монопольний постачальник на їхній території дотримується зобов’язань за РНС і не зловживає своїм монопольним становищем, надаючи послуги поза сферою монополії. На вимогу Ради з торгівлі послугами необхідно надавати інформацію про те, як структуровано монополію і в яких межах їй дозволено діяти. А якщо уряд країни дає право новій монополії на надання послуг, які передбачені його зобов’язаннями, то про це необхідно заздалегідь (не пізніше ніж за три місяці) поінформувати Раду з торгівлі послугами.

Все це стосується й виключних постачальників послуг, якщо країна «формально або фактично дозволяє або створює невелику кількість постачальників послуг і значно обмежує конкуренцію серед таких постачальників на своїй території».

ГАТС визнає, що певні види ділової практики потенційно можуть обмежити міжнародну торгівлю послугами і закликає країни до проведення консультацій, обміну інформацією та інших форм співробітництва з метою обмеження такої діяльності.

Хоча ділова практика і вважається вельми важливою проблемою в сфері послуг, Рада з торгівлі послугами не планує проводити ґрунтовної роботи з неконкурентної діяльності. Це пояснюється тим, що взаємозв’язок торгової та конкурентної політик вивчається в СОТ окремо.

З моменту прийняття зобов’язань щодо відкриття певних секторів послуг для іноземних компаній шляхом зазначення цих секторів у національному розкладі зобов’язань, уряд країни не повинен обмежувати рух із країни коштів, які є платежем за надану послугу в цій галузі згідно зі Статтею ХІ ГАТС «Платежі та перекази». Проте країна може застосовувати обмеження на платежі та перекази за виняткових обставин, пов’язаних з необхідністю ліквідації диспропорцій платіжного балансу. Такі обмеження мають бути тимчасовими й відповідати вимогам та умовам Статті ХІІ ГАТС «Обмеження з метою захисту платіжного балансу».

Врегулюванню суперечок щодо торгівлі послугами в ГАТС присвячені дві статті — Стаття ХХІІ «Консультація» та Стаття ХХІІІ «Врегулювання суперечок і виконання рішень». Ці статті дозволяють будь-якому Членові СОТ звернутися по консультацію до іншого Члена з будь-якого питання, що стосується торгівлі послугами. Якщо питання, через яке виникла суперечка, неможливо вирішити на рівні двосторонніх консультацій, то країни можуть звернутися до Ради з торгівлі послугами чи Органу з врегулювання суперечок для його розв’язання (порядок розв’язання суперечок у міжнародній торгівлі докладно викладено в розділі 3.3 цієї монографії).

На сьогодні ГАТС не регулює заходи, що визначають порядок закупки держаними установами послуг для державних цілей. Тобто загальні зобов’язання щодо дотримання РНС, специфічні зобов’язання щодо доступу на ринок та національного режиму не застосовуються до законів, правил і вимог, якими регулюються державні закупівлі послуг, здійснені урядовими установами для державних цілей. Цей виняток не поширюється на державні закупівлі для комерційного перепродажу чи використання при наданні послуг на комерційній основі.

Ми розглянули основні правила міжнародної торгівлі послугами, що формують відповідні зобов’язання країн. Але уряди всіх країн цікавлять можливості досягнення гнучкості національних торговельних політик, їх адаптивності до умов міжнародного економічного середовища. Зрозуміло, що мова йде про спектр винятків, якими можуть оперувати уряди з метою дотримання національних інтересів. В ГАТТ існує сформована та опрацьована система винятків щодо регулювання торгівлі товарами. Аналогічні положення передбачені і в ГАТС:

― Стаття Х «Надзвичайні захисні заходи»;

― Стаття ХІІ «Обмеження з метою захисту платіжного балансу»;

― Стаття XVI «Загальні винятки»;

― Стаття XIV-bis «Винятки з міркувань безпеки».

Стосовно надзвичайних захисних заходів слід зазначити, що відповідна стаття ГАТС лише констатує необхідність і терміни проведення переговорів з цього питання. Умови обмежень з метою захисту платіжного балансу є аналогічними щодо відповідних положень ГАТТ.

Загальні винятки стосуються можливості застосування країнами заходів, необхідних для:

― захисту суспільної моралі чи збереження громадського порядку;

― захисту життя і здоров’я людей, тварин та рослин;

― забезпечення дотримання законів чи регулятивних положень, які стосуються: запобігання практиці введення в оману або невиконання зобов’язань за контрактами у сфері послуг; захисту приватного життя; безпеки [1, с. 313—314].

Загальні винятки не повинні застосовуватися з протекціоністською метою (як приховані обмеження торгівлі послугами).

Стаття XIV-bis Генеральної угоди з торгівлі послугами «Винятки з міркувань безпеки» передбачає, що ніщо в цій Угоді не передбачає можливості «висунення до будь-якого з урядів вимог щодо надання інформації, розголошення якої він вважає як таке, що суперечить суттєво важливим інтересам його безпеки» або створення перешкод для вжиття заходів, «які він вважає за необхідні для захисту істотно важливих інтересів його безпеки», або ж перешкоджають виконанню своїх зобов’язань згідно зі Статутом ООН в ім’я збереження міжнародної безпеки та миру.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. II. Основні засоби
3. II. Правила щодо аргументів.
4. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
5. V. Етичні правила психологічних досліджень
6. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
7. VII. Правила техніки безпеки і гігієни праці.
8. А ви слідуєте цім правилам, коли виступаєте публічно?
9. Автомати для комбінованої торгівлі
10. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
11. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
12. Антидемпінгове регулювання у світовій торгівлі.

Переглядів: 759