Модель наукомісткої спеціалізації

- об’єктивність спеціалізації індустріально розвинених країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно складних товарів, а країн, що розвиваються – на виробництві та експорті переважно ресурсномістких товарів.

2. Теорія технологічного розриву (імітаційного лагу) – Майкл Познер (1961 р.)

„Одна й та ж сама технологія не завжди одночасно використовується в різних країнах, а її розповсюдження в міжнародному масштабі вимагає певного часу.” Фірми-власники „know-how” не зацікавлені в їхньому швидкому розповсюдженні; „лаг” – період вивчення нової технології, її освоєння. Країна може утримувати позицію провідного експортера на світовому ринку лише за умови постійної інноваційної діяльності.

3. Теорія життєвого циклу продукту – Раймонд Вернон (1966 р.)

- вперше на початку 60-х років була запропонована фахівцями Гарвардської школи бізнесу на чолі з Теодором Левіттом;

Один і той же товар в один і той же час знаходиться в різних країнах на різних стадіях свого життєвого циклу. Для спрощення кількість стадій життєвого циклу зменшується до 3-х:

І ет. – поява нового продукту на ринку (продукт ще не виходить на зовнішні ринки);

ІІ ет. – зрілість продукту, формування певних загальних стандартів нового виробу, визначення його характеристик та технологічних процесів його виробництва (масове виробництво, економія на масштабах),у міжнародному масштабі торгівля обмежується регіоном розвинутих країн;

ІІІ ет. – випуск стандартного продукту. Продукт вже добре знайомий споживачам, а технологія його виробництва – виробникам.

Модель демонструє, як з часом країна-новатор з основного експортера товару перетворюється на його імпортера, а країна-послідовниця – з імпортера стає основним експортером на світовому ринку.

4. Теорія внутрішньогалузевої торгівлі – Стефан Ліндер (1961 р.)

„Міжнародна торгівля промисловими виробами буде більш інтенсивною між країнами з близькими рівнями доходу на душу населення порівняно з товарообігом між країнами з різним рівнем доходу.”

5. Теорія економії на масштабах виробництва ( зростаючої віддачі) – Мюррей Кемп: „У країнах, які мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватися такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабу виробництва.”

6. Теорія міжнародного руху капіталу і прямих закордонних інвестицій– С.Кузнєц, Г.Габерлер, Г.Джонсон, Дж.Гікс, Г.Мейер та ін.: „Планування економічного зростання в країнах, що розвиваються чи перебудовують національні економічні системи на ринковий лад, у сучасних умовах не може бути успішним без залучення іноземного капіталу.”

7. Теорія монополістичних переваг– С.Гаймер, Ч.Кіндлебергер: „Іноземний інвестор знаходиться в гіршій ситуації, ніж місцевий, оскільки гірше знає ринок країни, не має широких зв’язків, більше ризикує, тому йому необхідні певні так звані монополістичні переваги, якими можуть бути:

1) оригінальність продукту; 2) наявність досконалішої техніки; 3) легкий доступ до кредитів; 4) великий підприємницький доступ; 5) перевага в масштабах; 6) особливі пільги для іноземного капіталу тощо.”

8. Теорія інтерналізації– Рональд Коуз, Пітер Баклі, Марк Кессон, Ален Рагмен, Джон Даннінг: В рамках великої ТНК між її підрозділами діє особливий інтернальний (внутрішній) ринок, контрольований керівництвом фірми.

Джон Даннінг – еклектична модель: фірма починає виробництво товарів і послуг за кордоном, тому що одночасно збігаються такі передумови:

1) фірма має переваги в цій конкретній країні;

2) фірмі вигідніше використовувати ці переваги на місці самій, а не через інші фірми, які виступають дистриб’юторами чи ліцензіатами її технологій;

3) фірма використовує деякі виробничі ресурси за кордоном ефективніше, ніж у вітчизняній економіці.

9. Теорія втечі капіталу– М.Кіндлебергер: Втеча капіталу за кордон є таким рухом капіталу, який суперечить інтересам країни, звідки він „втікає”, але відбувається це через несприятливий для його володарів інвестиційний клімат або через незаконність походження цього капіталу.

10. Теорія конкурентних переваг (правило ромба).Наприкінці 80-х рр.. ХХ ст.. професор Гарвардської школи бізнесу Майкл Портер здійснив чотирирічне дослідження десяти країн-провідних експортерів (Великобританія, Німеччина, Данія, Італія, Корея, Сінгапур, США, Швейцарія, Швеція, Японія), і прийшов до висновку, що на конкурентоспроможність країни в міжнародному обміні впливає поєднання чотирьох основних детермінантів:

1) факторні умови, фактори (кваліфікована робоча сила або інфраструктура), які потрібні для успішної конкуренції в конкретних галузях;

2) умови попиту, тобто яким є попит на внутрішньому ринку на продукцію чи послуги, що пропонуються цією галуззю;

3)споріднені та допоміжні галузі;

4) стратегія фірм, їхня структура та суперництво.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорія факторів виробництва	\|	Суть та основні поняття міжнародної торгівлі як форми міжнародних економічних відносин.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.