• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціально-педагогічна робота у запобіганні формуванню делінквентної поведінки

Лекція 10.

Профілактика асоціальних проявів поведінки неповнолітніх. Профілактика – складна, об’єктивно обумовлена система керованої діяльності, що закономірно склалася на конкретному історичному етапі суспільного життя і яка забезпечує науково-теоретичну і практичну реалізацію заходів, спрямованих на попередження асоціальної поведінки осіб.

Всебічний аналіз мети профілактики правопорушень в плані її педагогічної конкретизації показує, що профілактика є, перш за все, соціальною за змістом. Це пояснюється тим, що педагогічна профілактика правопорушень вимагає включення вихованців у діяльнісно опосередковані міжособистісні стосунки з іншими дітьми, педагогами, батьками з метою формування внутрішніх механізмів саморегуляції поведінки; особистого вибору поведінки в ситуації ризику на основі морально-правових норм [95].

Профілактична діяльність, яка здійснюється на рівні держави через систему заходів, спрямованих на підвищення якості життя, мінімізацію факторів соціального ризику, створення умов для реалізації принципу соціальної справедливості, називається соціальною профілактикою. Соціальна профілактика створює той необхідний фон, на якому більш успішно здійснюються всі інші види профілактики: психологічна, педагогічна, медична і соціально-педагогічна.

Психолого-педагогічна профілактика – це система попереджувальних заходів, які пов’язані з усуненням причин, факторів і умов, що викликають ті чи інші недоліки у розвитку дітей [60, c.11].

Соціально-педагогічна профілактика – це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків і які сприяють прояву різних видів його активності [60, c.12].

Зміст педагогічно-превентивної роботи щодо асоціальної поведінки індивідів включає моральне, правове, фізичне, естетичне, статеве виховання та формування несприйнятливості до нікотину, алкоголю, наркотичних і токсичних речовин.

Моральне виховання: засвоєння неповнолітніми правил людського спілкування і норм моралі; формування моральних почуттів; формування і розвиток таких рис моральності як честь, обов’язок, відповідальність, гуманізм, совість, сором, доброти та подолання егоїзму, грубості, жорстокості; вироблення умінь і навичок поведінки у відповідності з нормами загальнолюдської моралі; виховання активного несприйняття всього того, що суперечить етичним нормам.

Правове виховання: ознайомлення з правилами і обов’язками громадянина України відповідно до Конституції України; формування правової свідомості; вироблення умінь і навичок правомірної поведінки.

Статеве виховання: формування почуттів совісті, сорому, гідності, честі, які регулюють поведінку у міжособистісних стосунках; виховання поваги до протилежної статі; формування вмінь і навичок правильної поведінки між статями.

Виховання несприятливості до нікотину, алкоголю, наркотиків: ознайомлення з негативним впливом нікотину, алкоголю, наркотиків на організм людини; подолання помилкових уявлень про названі фактори впливу на людський організм; формування правильних уявлень, норм поведінки у відповідності до правил здорового способу життя.

Трудове виховання: формування розуміння ролі праці в житті людини; виховання глибокої поваги до людей, які добре і багато працюють та готовність працювати самому; виховання здорових матеріальних потреб; формування прагнення оволодіти професією.

Розумове виховання: формування уявлення про користь знань, розуміння їх значення і прагнення оволодіти ними; вироблення вмінь і навичок самостійної роботи.

Естетичне виховання: формування розуміння краси в оточуючому світі, уміння відрізняти її від потворного; виховання естетичних смаків; прищеплення відповідних умінь і навичок вносити красу в працю, побут, поведінку; подолання жаргону, лихослів’я; прищеплення стійкого імунітету до бездуховності.

Фізичне виховання: виховання прагнення піклуватися про своє здоров’я і подолання зневажливого ставлення до нього; формування санітарно-гігієнічних навичок, подолання неакуратності, неохайності; привчання до щоденних занять фізкультурою і спортом як засобу попередження нездорових інтересів і потреб.

На психолого-педагогічному рівні в різноманітних формах діяльності психологічна робота виявляється в роботі семінарів, консиліумів, соціологічних служб, рад профілактики. Характерним є застосування активних форм і методів роботи. Психолого-педагогічний рівень забезпечує індивідуальний підхід до учнів.

На організаційно-структурному рівні розробляються нормативні і методичні матеріали про взаємодію школи, органів і служб у справах неповнолітніх, батьків, державних і громадських організацій. Робота будується у комплексі взаємозв’язку вчителі-діти - батьки-соціальне середовище.

Єдність організаційного і психолого-педагогічного рівнів дає можливість в умовах гуманізації виховного процесу формувати моральні якості учнів, виходячи з їх прав і обов’язків [69, c. 64-68].

Соціальна профілактика правопорушень. Профілактика правопорушень спрямовується на подолання чинників, що сприяють учиненню правопорушень та формуванню схильності до протиправних дій [79, c.5]. Серед напрямів профілактичної роботи можна виділити:

• правову освіту, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблеми (лекції, кіно-, відео лекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, "навчання на рівних", листівки, буклети тощо);

• надання консультативної допомоги у вирішення проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);

• надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби "Телефон Довіри" тощо);

• соціально-педагогічну допомогу сім'ям з обмеженнями педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);

• соціальний захист і реабілітацію дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);

• сприяння зайнятості населення, особливо — представників соціально-вразливих груп та груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);

• створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заходи, конкурси, вуличні ігрові майданчики);

• соціальну підтримку проявів позитивної соціальної активності (підтримка діяльності громадських організацій, груп соціальної дії, волонтерської роботи);

• профілактику наркоманії та алкоголізму [68, c.537].

Профілактика правопорушень вимагає спільних координованих дій установ державного і місцевого управління, правоохоронних органів, установ соціального захисту, освіти, культури, громадських організацій. Важливим елементом попередження злочинності є соціальна реабілітація осіб, які вже скоїли правопорушення або входять до делінквентних угрупувань. Завданнями соціальної роботи з особами, схильними до делінквентної поведінки та тим, що вчинили злочин, є попередження подальших проявів протиправної поведінки, зменшення шкоди, що вони наносять собі, оточуючим та їх ресоціалізації та реадаптації.

Як правило, робота проводиться з особами, які були умовно засуджені, отримали відстрочку здійснення вироку або з тими, до яких винесено адміністративне покарання. Соціальний патронаж окремої особи передбачає:

1. Встановлення контакту, заснованого на взаємній довірі;

2. Вивчення особистісних і ситуативних чинників учинення правопорушень та особистісних ресурсів клієнта, зокрема його світогляду, переконань, особливостей емоційно-вольової сфери, соціальних зв'язків, мікросередовища;

3. Вкладання угоди про працю, що оговорює правила взаємодії, зобов'язання соціального працівника і клієнта, обмеження дій останнього;

4. Огородження клієнта від впливу кримінальних ситуацій;

5. Корекцію проделінквентних переконань клієнта;

6. Розвиток навичок самоконтролю, вирішення складних життєвих ситуацій;

7. Соціальне представництво інтересів клієнта;

8. Сприяння працевлаштуванню та соціальній самореалізації клієнта[51, c.46]. Особливою проблемою соціальні роботи з особами, схильними до правопорушень, є робота з делінквентними угрупуваннями молоді. Метою цієї роботи є спрямування активності членів групи на соціально-корисні цілі [71, c. 74].

Переорієнтація делінквентного угрупування може складатися з таких кроків:

1. Дослідження особливостей діяльності угрупування.

2. Встановлення контакту з групою.

3. Нейтралізація негативного лідера.

4. Групове дослідження проблем і вибір пріоритетів подальшої діяльності групи.

5. Групове планування дій щодо вирішення спільних проблем.

6. Консультування групи і представництво її інтересів у процесі реалізації плану дій. Передумовами успішної соціальної роботи щодо ресоціалізації та реадаптації осіб, схильних до протиправної поведінки, є створення законодавчої та інституціональної бази для такої роботи, переорієнтація карного законодавства відповідно до завдань соціальної реабілітації [66, c.56].

Соціальна реабілітація осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, є одним з провідних напрямів роботи щодо попередження злочинності. Перебування у виправних колоніях не вирішує всіх завдань ресоціалізації осіб, які вчинили злочин. Статистика свідчить, що значна частка тих, хто відбув покарання, протягом кількох років знов потрапляють на лаву підсудних. Причини цього слід шукати не стільки в особистій схильності до правопорушень, скільки у відсутності ефективної системи подолання проблем екс-в'язнів [83, c.78].

На подолання соціальних і особистісних проблем осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, має бути спрямована реабілітаційна робота. Взаємодія соціального працівника і екс-в'язнем повинна вирішити завдання реадаптація — пристосування останнього до нормальних умов існування — і ресоціалізація — повернення засудженого у суспільство, поновлення ним соціальних зв'язків і засвоєння цінностей, норм, стереотипів поведінки законослухняного громадянина.

Процес соціальної реабілітації людини, яка повернулась з місця позбавлення волі, включає:

• дослідження проблем екс-в'язня, вивчення особистісних ресурсів та рис особистості, що заважають соціальній адаптації;

• сприяння вирішенню проблем забезпечення житлом, набуттю (поновленню) освіти, професійних навичок і працевлаштуванню;

• корекцію індивідуальних рис, що заважають соціальній адаптації, неадекватних засобів реагування;

• консультування з питань вирішення проблем у взаємодії з оточуючими, побутових проблем;

• захист прав і представництво інтересів екс-в'язня;

• нейтралізацію негативного впливу соціального середовища;

• надання психологічної підтримки [79, 84, 85].

Завдання соціального педагога полягає в тому, щоб неповнолітнього якнайшвидше «вирвати» зі зчеплення несприятливих факторів, «направити» на нього міри виховного та профілактичного характеру, а в деяких випадках приділити йому більше елементарної людської уваги, допомогти сформувати міцні психологічні установки позитивного характеру, допомогти швидше адаптуватись до нових умов.

Знаючи окремі вчинки неповнолітнього, важливо не допустити в подальшому формування в нього антигромадських поглядів та виникнення рецидивів правопорушень. Саме в цьому випадку своєчасний позитивний вплив різноманітних засобів та методів, які може використати соціальний педагог може усунути негативний вплив, замінивши його на соціально-позитивне спрямування [11, c.23].

Аналізуючи сучасний стан розробленості даної проблеми, а саме практичне втілення форм та методів соціальної роботи з неповнолітніми можне сказати, що на цьому етапі реформування пенітенціарної системи ведеться кропітка робота Центрів Соціальних Служб для молоді в рамках соціального супроводу неповнолітніх та молоді [81, c.63].

Втілюючи теоретичні розробки по роботі з неповнолітніми правопорушниками у практичну діяльність, соціальний педагог надає:

- психологічні послуги: консультування вихованців з соціально-психологічних проблем; психодіагностика, психологічна адаптація та психо-логічна корекція вихованців;

- соціально-педагогічні послуги: консультування вихованців щодо дотримання їхніх прав, організація соціально-позитивної діяльності вихованців, проведення лекцій та тренінгів з метою пропагування здорового способу життя та привчання до нього;

- юридичні послуги: консультування вихованців з питань цивільного та кримінального права, захисту їхніх прав та інтересів, допомога в оформленні потрібних документів;

- інформаційні послуги: розповсюдження серед вихованців буклетів, листівок, пам'яток профілактичного (пропаганда здорового способу життя) та інформаційного характеру (адреса та телефони необхідних для вихованця закладів після звільнення), інформування вихованців про графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, органів вико-навчої влади та місцевого самоврядування, послуги, які можна отримати в центрах ССМ, проведення відео лекторіїв профілактичного характеру;

- соціально-медичні послуги: інформування вихованців про вплив та наслідки вживання тютюну, алкогольних виробів, токсичних та наркотичних речовин, способи ураження венеричними хворобами, засоби контрацепції, способи інфікування ВІЛ та засоби його уникнення, навички здорового способу життя;

- соціально-економічні послуги: сприяння в наданні вихованцям гуманітарної допомоги, інформуван-ня вихованців про можливості працевлаштування після звільнення.

Також соціальний працівник може здійснювати зв'язок між батьками та родичами ув'язненого і самим ув'язненим, стежити за безперешкодним відправленням кореспонденції засудженому і ним самим, допомагати засудженому в регулюванні фінансових питань, а також питань пов'язаних з відправленням релігійного вірування засудженого [17, с.42].

Соціальні працівники повинні проводити роботу по адаптації особистості підлітка, сприяти формуванню у нього максимально можливої активної життєвої позиції, роз'яснювати його права і обов'язки, стимулювати до активного, адекватного погляду на світ [65, c.21].

Соціальний педагог повинен використовувати різноманітні форми (масові, групові, індивідуальні) та методи соціальної роботи, виходячи із специфіки регіону, наявності матеріальних та людських ресурсів, а також індивідуально-психологічних особливостей і головних проблем і потреб ув'язнених. Також повинен запрошувати висококваліфікованих спеціалістів різного профілю для вирішення проблем засуджених. Він може діяти самостійно або спільно з фахівцем певної галузі [30, c.145].

У спільній діяльності з психологом соціальний педагог може здійснювати такі види соціальної роботи:

- організацію та проведення соціально-педагогічних та соціально-психологічних досліджень, опитувань серед вихованців;

- проводити індивідуальне консультування з питань сімейного мікроклімату, міжособистісних відносин та питань насильства;

- проведення психолого-педагогічної діагностики та обстеження неповнолітніх, що перебувають у ВК;

- психокорекційних та реабілітаційних заходів з вихованцями з метою адаптації їх до суспільства;

- проведення лекцій з питань профілактики суїциду та допомоги при потенційному самогубстві;

- індивідуальні консультації з особами, які мали спробу самогубства, з використанням різноманітних методик (кольоровий тест Люшера, елементи Еріксоніанського гіпнозу, тести "Неіснуюча тварина", "Незакінчені речення", клієнтоцентрована терапія, асоціативні методики);

- проводити психотренінги серед ув'язнених;

- соціально-психологічні індивідуальні консультації з питань адаптації після звільнення, виходу із депресивного стану;

- проводити заняття з особо-вим складом з питань здійснення психокорекційної роботи неповнолітніми, які знаходяться в кризовому стані;

- тренінги з формування навичок поведінки в ситуаціях можливої агресії, навичок для зниження рівня тривожної агресії;

- сеанси психорелаксації;

- проведення тестування неповнолітніх, які щойно прибули до установи, та осіб, що потребують постанови на профілактичний облік;

- проведення тренінгів для працівників ВК з метою зняття емоційного напруження;

- проведення семінарів-тренінгів для вихованців з метою підготовки їх до звільнення;

- проведення первинної психолого-педагогічної роботи з батьками вихованців;

- організація та проведення соціологічних опитувань, тестувань;

- проведення семінарів-тренінгів для вихователів та педагогів ВК, батьків вихованців;

- організація груп психологічної допомоги для вихованців;

- складання індивідуально-діагностичних карток на ув'язнених;

- проведення індивідуальних консультацій з підлітками "груп ризику'', які схильні до суїциду, агресії та конфліктів;

- інтерактивні бесіди з працівниками СІЗО з питань феномену "згоряння".

Разом з лікарями (психотерапевтом, наркологом, фтизіатром) соціальний педагог може здійснювати:

- проведення лекцій, відео - лекторіїв, тренінгів, бесід з профілактики негативних явищ, формування навичок здорового способу життя;

- надавати консультації з покращення стану фізичного та емоційного здоров'я;

- соціально-медичні індивідуальні консультації з питань позбавлення шкідливих звичок, зловживання алкогольними виробами;

- проводити бесіди з засудженими з питань профілактики туберкульозу та інших хвороб;

- проводити лекції, радіо -, відео - лекторії з профілактики куріння, наркоманії, алкоголізму, ВІЛ/СНІДу;

- навчання засуджених методиці "рівний-рівному" з метою профілактики ВІЛ/СНІДу серед однолітків;

- запрошувати на зустріч колишніх наркотично залежних;

- лекції, спрямовані на збереження наявного рівня здоров'я в умовах позбавлення волі;

- сеанси лікувального масажу [10, c,95].

Сумісно з юристом проводити:

- здійснення правової пропаганди;

- зниження правової необізнаності;

- ознайомлення з кримінальним законодавством України та міжнародним законодавством стосовно захисту прав неповнолітніх;

- інформування про житлові права неповнолітніх;

- індивідуальні та групові консультації з нормативно-правових аспе-ктів;

- інформування про державні та громадські установи, які надають підтримку молоді, що звільняється з місць позбавлення волі.

Спільно з фахівцями центру зайнятості, паспортного столу соціальний педагог використовуючи індивідуальні консультації і групові бесіди та лекції в інтерактивній формі надавати інформацію з питань працевлаштування, шляхів пошуку роботи, потреби ринку праці, профорієнтаційна робота з вихованцями (лекції на тему "Поради щодо працевлаштування") тощо [2, c.45].

Також соціальний педагог здійснює роботу по:

- груповій роботі з вихованцями, що знаходяться в карантині;

- груповій та індивідуальній роботі з вихованцями, що готуються до звільнення в "Школі підготовки до звільнення";

- участь у роботі батьківських конференцій, що проходять в колонії

- розповсюджуванню інформаційно-профілактичних буклетів, листівок, пам'яток;

- сприянню формуванню бібліотечного фонду художньої літератури, забезпеченні ув'язнених настільними іграми (шахи, шашки, доміно), у наданні матеріальної допомоги у вигляді про-дуктів харчування та одягу.

- сприянню у забезпеченні молоді в СІЗО миючими засобами та предметами гігієни (зубні щітки, зубні пасти, туалетне мило, господарське мило, шампунь, порошок пральний тощо);

- наданню науково-методичної допомоги працівникам колонії щодо організації роботи по соціальній реабілітації, адаптації та повноцінному розвитку підлітків, молоді;

- сприянню в організації та проведенні фестивалю «Червона калина»;

- підготовці інформаційно-рекламних матеріалів;

- організації "пошти довіри";

- організації роботи клубів;

- сприянню в наданні гуманітарної допомоги вихованцям ВК [63, 66].

Pозподіл неповнолітніх, схильних до девіантної поведінки, на окремі групи, а відтак диференціація методів виховно-профілактичної роботи з ними відбувалися за такими ознаками:

1) розумовими, що передбачало виявлення індивідуальної схильності особистості до вивчення тих чи інших предметів гуманітарного, фізико-технічного, математичного, природничого циклів наук. На основі цього формувалася подальша програма профорієнтації та коригування життєвих планів підлітка;

2) морально-етичними, суть яких полягала в урахуванні ступеня деформації свідомості підлітка, його схильності до антисоціальних дій, загальної спрямованості характеру. Украй важливим було також з’ясування умов скоєння правопорушення або злочину (чи було це ситуативним, викликаним збігом певних обставин, чи ж спланованим заздалегідь, усвідомленим), мотивації дій тощо;

3) трудовими, що покликані виявляти здібності неповнолітнього до певних видів праці (ремесла) та, відповідно, формувати його подальшу орієнтацію на певну виробничу кваліфікацію. Така диференціація була якнайповніше представлена в програмах трудового виховання й освіти спеціальних професійно-технічних училищ, виховно-трудових колоній для неповнолітніх, де утримувані не лише привчалися до трудової діяльності, але й отримували відповідну технічну спеціальність;

4) естетичними, що вказують на необхідність розвитку естетичних здібностей і смаків особистості, можливу орієнтацію на професію митця. У межах режимних установ розвиток естетичних уподобань відбувався через участь вихованців у гуртках художньої самодіяльності, заняттях музикою, живописом, акторською справою і т.п.;

5) спортивними, що передбачають схильність індивіда до занять фізкультурою, спортом. У спеціальних навчально-виховних закладах, виховно-трудових колоніях педалювання розвитку спортивних уподобань вихованців зумовлювалося перш за все пропагандою здорового способу життя, відмовою від тютюнопаління, вживання алкоголю, психотропних речовин;

6) сімейними. Йдеться про вивчення складу родини неповнолітнього девіантна (повна чи неповна, благополучна чи неблагополучна), її матеріального достатку й зайнятості батьків, рівня їхньої педагогічної грамотності, з’ясування соціальних уподобань і життєвих устремлінь. Загалом, про важливість діагностування умов родинного виховання підлітка

вже неодноразово говорилося. Скажемо лише, що своєчасне виявлення соціальних девіацій у межах родини (алкоголізм, схильність до бродяжництва, злочинного способу життя або надмірна зайнятість батьків на роботі, часті відрядження і, як наслідок, неможливість контролювати дозвілля й поведінку дитини) дозволяє скоригувати методику проведення виховно-профілактичної роботи й усунути рецидиви асоціальних проявів (приміром, скоєння більш тяжких злочинів). Ясна річ, що вивчення умов життя підлітка в родині мало сенс лише в межах ранньопрофілактичної діяльності (власне, до скоєння злочину неповнолітнім) й покладалося в основному на шкільну адміністрацію, вчителів і класних керівників [54, c.69].

Подолання негативних моделей поведінки – процес тривалий і неоднозначний. Він передбачає, зокрема, розв’язання цілого ряду конфліктів: “особистість – суспільство”, “особистість – соціальне середовище”, “особистість – група”, “особистість – особистість”. Ураховуючи вищезавважене, можна виділити наступні елементи соціально-педагогічної корекції девіантної поведінки:

1) діагностування порушень соціальних норм і законів шляхом аналізу їх складу й мотивів, виявлення стійких, рецидивних антисоціальних настроїв;

2) дослідження особистісного ставлення неповнолітнього до соціальних норм і вимог, а також до власної поведінки.

Цікаво, що відношення підлітка до загальноприйнятих у суспільстві правил поводження може бути різним: особистість може сприймати власну поведінку як нормальну, адекватну; особистість повністю схвалює свою поведінку, вважає її правильною; зрештою, особа може оцінювати моделі власного поводження як негативні, негідні, проте неспроможна подолати тиск оточення (наприклад, у компанії однолітків або в середовищі інших вихованців режимних установ);

3) застосування відповідних стимулів і санкцій, спрямованих на переосмислення й переоцінку морально-етичних цінностей підлітка, зміну його життєвих устремлінь у напрямку до соціально прийнятних. Система стимулювання й покарання досить активно застосовувалася, зокрема, у виховно-трудових колоніях, спеціальних професійно-технічних училищах.

Слід сказати, що перераховані етапи корекції девіантної поведінки однаково прийнятні як для ранньо-профілактичної діяльності школи, сім’ї, так і для роботи з неповнолітніми правопорушниками в навчально-виховних закладах посиленого режиму утримання. В останньому випадку корекція антисоціальних стереотипів поводження, як уже зазначалося, маєінтенсивний характер, а санкції – примусову форму (приміром, обмеження свободи пересування й спілкування з метоюізолювати неповнолітнього від негативного впливу соціального середовища тощо).

Етапи профілактично-корекційної роботи з асоціально налаштованою молоддю відображає схема:

Формулювання й аналіз психологічної, педагогічної та

соціальної проблеми конкретних відхилень у поведінці

неповнолітніх

¯

Висунення гіпотез, що пояснюють причини виникнення й

формування девіантної поведінки

¯

Діагностування психічної, інтелектуальної, емоційно-вольової та

мотиваційної сфери підлітка

¯

Відбір оптимальних методів, засобів і технологій проведення

перевиховної діяльності

¯

Застосування обраної методики корекційної роботи

¯

Оцінювання результатів педагогічної діяльності, спрямованої на

усунення девіацій в особистісній поведінці неповнолітнього [14, c.187].

Таким чином, система профілактики правопорушень серед неповнолітніх повинна, зокрема, включати:

•усунення причин і умов, які сприяють девіантній поведінці;

• забезпечення прав та соціальних гарантій неповнолітніх;

• надання допомоги дітям з неблагополучних сімей;

• виявлення підлітків, схильних до скоєння правопорушень;

• вдосконалення законодавства [34, c.44].

Читайте також:

1. II. Будова доменної печі (ДП) і її робота
2. IV. Практична робота.
3. VI. Домашня робота.
4. VI. Практична робота .
5. VI. Практична робота .
6. VI. Практична робота.
7. VI. Практична робота.
8. VI. Практична робота.
9. VI. Практична робота.
10. VI. Практична робота.
11. VI. Практична робота.
12. VI. Практична робота.

Переглядів: 2282