Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ТЕМА 5. СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Актуальні проблеми соціальної педагогіки

 

План

1. Соціальна адаптація.

2. Соціальна профілактика.

3. Соціальна терапія.

4. Соціальне консультування.

5. Соціальне обслуговування.

6. Соціальна реабілітація.

 

Не менш важливого значення в процесі діяльності соціального педагога набуває володіння технологіями соціальної адаптації особистості. Соціальна адаптація являє собою процес активного пристосування людини до нових для неї соціальних умов життєдіяльності, протягом якого вона набуває рівноваги і стійкості до впливу змінних умов соціального середовища. Повна соціальна адаптація людини передбачає сукупність наступних адаптацій:

- організаційна адаптація (сприяння створенню для людини сприятливих умов для життя і діяльності). Передбачає використання методів організації практичної діяльності і поведінки індивіда;

- економічна адаптація (процес засвоєння нових соціально-економічних норм і принципів економічних відносин між індивідами, групами). Найефективнішими є методи організації пізнавальної діяльності та формування свідомості особистості, а також формування перспективи;

- педагогічна адаптація (пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда). Найефективніші методи здійснення даного виду адаптації – переконання та прикладу;

- психологічна адаптація (процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з метою покращення сприйняття і запобігання пошкодження рецепторів від надмірного навантаження). Основні методи роботи соціального педагога – стимулювання діяльності і поведінки індивіда;

- професійна адаптація ( пристосування індівіда до нового виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умов праці і особливостей конкретної спеціальності). Найпоширенішими методами професійної адаптації є методи формування свідомості, перспективи, організації практичної діяльності і поведінки особистості.

Соціальна адаптація здійснюється за такими стадіями (етапами):

1) стадія початкова (етап формування адаптаційних навиків і розвитку здібностей, які покликані в подальшому полегшити соціальну адаптацію);

2) стадія терпіння (пристосувальницький етап, у ході якого і соціальне середовище, і індивід визнають рівноцінність еталонів поведінки);

3) стадія пристосування (етап засвоєння соціально корисних ролей);

4) етап правової адаптації;

5) стадія повної адаптації (етап “асиміляції”, коли індивід відмовляється від попередніх зразків і цінностей і повністю визнає нові).

Соціальна терапія – форма втручання (інтервенції) в світ клієнта чи його оточення, орієнтована на допомогу клієнту через вплив на психічні і соматичні функції його організму. Основною метою соціальної терапії є оптимізація відносин у системах “людина - людина”, “людина - група”, “людина - світ”.

Технології соціальної терапії ґрунтуються на досягненнях психології, психіатрії, психотерапії та соціальної педагогіки. Кожен із методів, що використовуються в соціальній терапії включає два елементи:

- інтелектуальний, пов’язаний із інформаційним впливом слова;

- емоційний, який зумовлюється використанням міміки, жестів та особливостей характеру соціального педагога.

Усі методи соціальної терапії використовуються у двох формах:

1) індивідуальній – використовується стосовно клієнтів, вирішення проблем яких вимагає жорсткої конфіденційності, або які не бажають приймати участь у груповій соціальній терапії;

2) груповій, яка дозволяє клієнту глянути на себе очима групи і, відповідно, відкорегувати поведінку, а також, у разі необхідності, розробити ефективну програму індивідуальної терапії. З метою ефективного вирішення соціальних проблем можна запропонувати групі наступні вправи: релаксація, пантомімічні сцени, рольові ігри,гештальттерапія і т.д.). Групи при цьому можна умовно поділити на:

- навчальні;

- спільної діяльності;

- групи для батьків;

- чоловічі та жіночі групи.

Склад групи може змінюватись в залежності від поставленої мети та визначених завдань.

Технологія роботи в групі покликана розв’язувати такі завдання:

1) забезпечення нормального розвитку членів групи;

2) самоствердження особистості;

3) виховання почуття громадянськості;

4) попередження дисфункцій у групі;

5) корекція мети, коли це необхідно задля одного чи кількох членів групи.

Найпоширенішими методами соціальної терапії є:

- трудова терапія, яка грунтується на тонізуючій і активізуючій дії праці на психофізичну сферу людини. Особливого значення набуває при психічних розладах. Трудова терапія дозволяє організувати спільну діяльність, сприяючи налагодженню хороших стосунків між людьми, знімаючи стан напруження і переживання. Трудова терапія є універсальним видом соціального розвитку, підтримки, і допомоги різним категоріям населення;

- терапія самовиховання (найбільший ефект дає при використанні аутогенного тренування). Метод включає наступні прийоми: а) самоввивчення; б) переоцінювання своєї особистості; в) самоаналіз; г) створення бажаного образу “я”; д) формування індівідуальних прагнень; е) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; є) сенсорна репродукція поведінки “я-образу” в найрізноманітніших ситуаціях діяльності і спілкування; ж) накладання стереотипів “я-образу” на реальну поведінку в житті і діяльності;

- методи поведінкової терапії, які стосуються тренінгу соціальних навиків. Формування навиків соціального функціонування здійснюється за допомогою таких методів: а) організація вільного часу; б) терапія зайнятістю, в) бесіди про професію; г) виконання клієнтом функцій підкорення та управління;

дискусійна терапія, що відбувається за такою схемою:

1) знайомство членів групи;

2) обговорення сподівань клієнтів, їх переживань;

3) переживання і обговорення групового напруження;

4) наростання протистояння і агресії у відношенні до керівництва групою;

5) виявлення істинного ставлення до керівника, вироблення групових норм поведінки стосовно керівника;

6) виявлення проблем, пов’язаних із самостійністю, відповідальністю і активністю;

7) формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно розв’язати, активної мотивації до участі у роботі групи, норм і традицій групи;

8) аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окремої людини;

9) обговорення результатів терапії, підведення підсумків.

- соціотерапія – вплив на соціальне оточення клієнта за допомогою державних і громадських організацій;

- музикотерапія – грунтується на формуванні у слухачів переживань, пов”язаних з минулим, сучасним та майбутнім;

- ритмотерапія, яка пов”язується з, ритмами природи, біоритмами життя і т.д.;

- арттерапія – лікування засобами мистецтва, що передбачає використання таких методів: а) використання вже існуючих творів мистецтва через іх аналіз і інтерпретацію клієнтами; б) формування у клієнта прагнення самостійно творити; в) творчість самого спеціаліста, спрямована на взаємодію із клієнтом;

- кольоротерапія – передбачає підбір необхідного кольору як з метою стимуляції, так і корекції свого стану;

- психогімнастика – одна з форм психотерапії, за якої взаємодія грунтується на руховій експресії, міміці та пантоміміці;

- натурпсихотерапія ( ланшафттерапія) – лікування природою;

- логотерапія – розмовна психотерапія, яка посилює міру самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості;

- бібліотерапія – аналіз прочитаної літератури, що дозволяє об”єктивно оцінити стан клієнта;

- імаготерапія – передбачає використання з метою терапії рольової гри (гри образами), де використовуються наступні прийоми: переказування літературного твору в наперед встановленій ситуації, переказування і драматизація народної казки, виконання ролі у спектаклі.

В технологіях соціальної терапії прийнято використовувати методи комплексно.

Одним з видів технологій соціально-педагогічної діяльності є технології соціального консультування. Соціальне консультування – діяльність, спрямована на надання допомоги клієнту у пошуку розв’язання проблемної ситуації; процес, в ході якого спеціаліст допомагає клієнту вивчити і зрозуміти зміст даної проблеми і запропонувати різні варіанти вирішення цієї проблеми. Найчастіше соціальне консультування виступає у формі поради, визначення альтернативних шляхів вирішення проблеми, надання клієнту необхідної інформації. Розрізняють декілька типів соціального консультування:

- загальне консультування клієнтів соціальними педагогами;

- спеціальне консультування клієнтів відповідно до направлення спеціалістами соціальних служб;

- навчальне консультування спеціалістів соціальних служб працівниками керівних установ і організацій;

- договірне консультування спеціалістами соціальних служб з різноманітних питань.

Соціальне консультування вимагає наявності у спеціаліста таких якостей:

1) емпатія;

2) повага клієнта;

3) конкретність і чіткість;

4) знання самого себе ;

5) щирість і відвертість;

6) відповідність мови поведінці;

7) уміння працювати з тим, що є на даний момент.

Основними принципами консультування є:

- визначеність;

- добровільність;

- методична грамотність і компетентність.

Процес консультування складається з наступних етапів:

1) з’ясування причин, що змусили клієнта звернутись за допомогою;

2) аналіз, оцінка і діагностика проблеми;

3) формулювання проблеми і визначення цілей консультування;

4) визначення стратегії і плану дій;

5) виконання запланованих дій (рекомендації);

6) оцінка результатів консультації і висновки.

Технологія консультування подібна до технології посередництва. Посередництво може здійснюватись між: державою, організацією та клієнтом; між організаціями чи закладами; між спеціалістами різного відомчого підпорядкування; між різними соціальними групами; міжособистісне посередництво. В посередницькій діяльності виділяють три етапи:

- изначення проблеми клієнта;

- вибір закладу, що зможе допомогти у вирішенні проблеми клієнта;

- допомога клієнту у налагодженні зв’язків і сприяння у прийомі відповідним закладом.

Для кращої ефективності посередництва варто використати такі прийоми:

1) виготовлення виписки для клієнта з переліком установ, їх адресами, телефонами, прізвищами спеціалістів, з якими клієнт спілкуватиметься;

2) написання супровідного листа;

3) попередня домовленість з установою про співпрацю з даним клієнтом;

4) сприяння у організації супроводу клієнту.

Наступним видом технологій соціально-педагогічної діяльності є соціальна профілактика. Соціальна профілактика – науково обґрунтовані і своєчасно виконувані дії, спрямовані на:

- попередження можливих фізичних, психологічних та соціокультурних відхилень у окремих індивідів і груп ризику;

- збереження, підтримання, та захист нормального рівня життя і здоров”я людей;

- сприяння в досягненні поставленої мети і розкритті внутрішнього потенціалу.

Об’єктами соціальної профілактики виступають:

1) негативні сторони в об’єктивних умовах життєдіяльності людей;

2) негативні сторони в організаційно-управлінській діяльності державних та громадських органів самоврядування;

3) негативні сторони в міжособистісних стосунках і поведінці людей;

4) негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні.

Основні принципи соціальної профілактики:

- директивності (обов’язковості і своєчасності у виконанні);

- системності;

- конкретності;

- реальності;

- законності.

Найпоширенішими методами соціальної профілактики є метод формування перспективи, метод позитивного прикладу, вправи.

Соціальне обслуговування - це надання конкретних соціальних послуг людям, які залежать від інших для задоволення їх потреби у нормальному розвитку і життєдіяльності. Об’єктами соціального обслуговування виступають, насамперед, люди похилого віку, сім”ї з дітьми, інваліди та інші категорії населення.

Технології соціального обслуговування ґрунтуються на принципах:

- рівних можливостей громадян незалежно від національності, статі, віку;

- доступності;

- добровільності;

- сприяння соціальній адаптації з врахуванням власних сил;

- адресності;

- гуманізму;

- профілактичної спрямованості;

- законності і врахування міжнародних стандартів.

Технології соціального обслуговування передбачають виконання соціальним педагогом наступних функцій:

1) соціальної допомоги;

2) соціального консультування;

3) соціальної корекції та реабілітації;

4) реалізації надзвичайних заходів із подолання наслідків стихійного лиха і соціальних конфліктів.

Соціальна реабілітація – це відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, а також відновлення самого соціального середовища і умов життєдіяльності особистості, які були обмежені або порушені з яких-небудь причин. Соціальна реабілітація є частиною і умовою нормальної соціальної адаптації особистості.

У соціальній педагогіці розрізняють такі типи соціальної реабілітації: психологічна, педагогічна, медична, економічна, професійна, побутова.

Ефективність соціальної реабілітації зумовлюється додержанням наступних принципів: етапності, комплексності наступності і послідовності в проведенні реаблітаційних заходів, обов”язковості і добровільності, доступності.

Розрізняють такі рівні соціальної реабілітації:

- медико-соціальний;

- професійно-трудовий;

- правовий;

- психологічний;

- соціально-психологічний;

- соціально-рольовий;

- соціально-побутовий.

На кожному з цих рівнів використовуються певні методи соціальної реабілітації. Так, на психологічному рівні використовуються різноманітні діагностичні (лікувально-відновлюючі і психотерапевтичні) способи ліквідації наслідків посттравматичного стресу.

В залежності від конкретної проблеми, соціальний педагог складає програму реабілітації клієнта.

Наприклад, програма соціальної реабілітації дитини-інваліда складається з таких частин:

1) вивчення вихованця, з”ясування причин захворювання, відставання в розвитку і навчанні;

2) визначення форм і методів індивідуальної роботи;

3) організацію навчання і виховання з врахуванням здоров”я дитини;

4) організацію трудової діяльності дитини;

5) надання допомоги вихованцю, який перебуває в ситуації кризи;

6) консультування батьків;

7) дотримання прав дитини.

При цьому, соціальний педагог зобов”язаний дотримуватись таких основних принципів лікувальної педагогіки:

- відповідальності за здоров”я дитини;

- співчуття і турботи по відношенню до дитини;

- профілактики психічної, фізичної і соціальної кризи в стані дитини;

- індивідуального підходу в роботі з дитиною;

- об”єднання зусиль лікарів, батьків і дитини в процесі реабілітації;

- дотримання головної заповіді “Не нашкодь!”;

- заохочення дитини в її діяльності;

- використання в роботі факторів навколишнього середовища, природи, спілкування дитини з дорослими та однолітками.

Виходячи з основної мети лікувальної педагогіки – оздоровлення дитини – виділяють її основні засоби:

1) загальнотерапевтичні, спрямовані на зміцнення здоров”я дитини, на її позитивне спілкування як основу психічного здоров”я;

2) лікувальні – організація консультацій спеціалістів для діагностики стану здоров”я і визначення лікування;

3) профілактичні – залучення дітей до різноманітної творчої діяльності з метою попередити відхилення в фізичному, психічному стані здоров’я, навчання культурі організації вільного часу, організації режиму в школі, вдома; навчання спостереженню за своїм здоров’ям; створення в центрі чи школі місць, де дитина могла б звільнитись від своїх переживань, страхів, негативних емоцій та напруження.

Найважливішим методом лікувальної педагогіки є метод переконання, який грунтується на суггестивному самонавіюванні. Окрім цього методу ефективними у лікувальній педагогіці є методи: ігротерапії (особливо, ігри на свіжому повітрі), аретотерапії (позитивного прикладу), імаготерапії, натурпсихотерапії.

Однією з актуальних соціально-педагогічних проблем є проблема девіантної поведінки. При формуванні соціально-педагогічних технологій реабілітації девіантів слід враховувати наступні положення:

1) врахування позитивних якостей девіанта;

2) формування майбутніх позитивних життєвих намірів і сподівань;

3) залучення до суспільно-корисної діяльності, яка б зацікавила самого девіанта;

4) довіра і повага.

В процесі реалізації програми реабілітації особи з девіантною поведінкою соціальний педагог виконує такі функції:

- відновлення, що передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважали у індивіда перед виникненням дезадаптації;

- компенсації, яка полягає у формуванні у індивіда прагнення виправити певні негативні якості;

- стимуляції, спрямовану на активізацію позитивної мотивації діяльності індивіда.

При впровадженні технологій реабілітації девіантів використовуються методи: стимулювання діяльності, навіювання, перспективи, прикладу та вправи.

Особливої уваги соціального педагога заслуговують так звані “діти вулиці”. Робота з ними здійснюється, в основному, у двох напрямах:

1) створення умов для виживання таких дітей (організація нічлігу, харчування, надання медичної допомоги);

2) звільнення від негативного досвіду попереднього життя через зміцнення віри у власні сили та своє майбутнє.

Основним методом роботи з такими особами є соціально-педагогічний патронаж, основна форма роботи – організація соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування “Я-концепції”.

Ефективність реалізації програми реабілітації осіб з девіантною поведінкою зумовлюється:

1) високою мотивацією усіх учасників програми: дитини, батьків, соціального педагога, спеціалістів;

2) психолого-педагогічною компетентністю спеціалістів;

3) координацією діяльності різноманітних державних служб: освіти, охорони здоров”я, міліції та ін.

Розглянемо технологію соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників у закладах пенітенціарної системи. Основними принципами програми реабілітації малолітніх правопорушників є:

- залучення до праці;

- повага особистості вихованця;

- самоврядування;

- співпраця педагогів і вихованців.

Розрізняють такі типи діяльності соціального педагога у ВТК:

1) карально-виховна;

2) виправно-виховна;

3) освітня;

4) трудова.

Технологія діяльності соціального педагога у виховно-трудовому закладі включає наступні етапи:

А) вивчення документів засудженого, його особистості, з’ясування причин виникнення відхилень; розробка програми реабілітації засудженого з врахуванням форм і методів виховної роботи;

Б) реалізація програми реабілітації, якій сприятимуть - допомога засудженому в адаптації до нових умов життєдіяльності та попередження виникнення можливих конфліктів з іншими вихованцями;

В) оцінка результатів перевиховання в закладі;

Г) оцінка результатів реабілітації після відбування засудженим покарання (визначається на основі дотримання правових норм по відношенню до звільненого, наявності у нього житла, середовища, у якому йому доведеться жити в майбутньому, відношення до нього оточення).

Технології соціальної реабілітації засуджених передбачають використання таких методів:

1) залучення засудженого до трудової діяльності;

2) метод перспективи;

3) метод позитивного прикладу.

Найважливішими засобами соціальної реабілітації засуджених виступають: слово, праця, режим, релігія.

Ефективність виконання програми реабілітації залежить від:

- особливостей засудженого;

терміну перебування в колонії;

колективу, в який він потрапив;

досвіду соціального педагога;

виховних можливостей закладу.

Технології індивідуальної, групової соціально-педагогічної діяльності та роботи в мікросоціальному середовищі.

Методи індивідуальної соціально-педагогічної діяльності, або соціально-педагогічна робота з індивідуальним випадком, використовуються тоді, коли соціальний педагог, спільно з клієнтом, розв”язує його особистісні і соціальні проблеми.

У своїй роботі з клієнтом соціальний педагог керується такими принципами:

- клієнт індивідуальний;

- клієнт має право на власні почуття та їх виявлення;

- соціальний педагог повинен проявляти контрольовані емоції;

- клієнт повинен відчувати з боку соціального педагога підтримку;

- клієнт має право на власний вибір;

- клієнт має право на конфіденційність.

Загальну схему роботи соціального педагога з індивідом можна подати в такому вигляді:

1) встановлення первинних зв”язків і потреб клієнта у змінах;

2) дослідження проблеми;

3) мотивація;

4) концептуалізація проблеми;

5) дослідження стратегій вирішення;

6) вибір стратегії;

7) реалізація стратегії;

8) еволюція (розвиток самого клієнта).

Індивідуальна робота здійснюється за допомогою методів:

- психосоціального;

- поведінкового;

- цільового;

- оперантної зміни поведінки;

- респондентної зміни поведінки;

- екологічного;

- методу вирішення проблем;

- раціонального методу;

- терапії реальністю.

Соціальна групова робота є практичним методом соціально-педагогічної діяльності, який допомагає особистості розширити своє соціальне функціонування і, завдяки цілеспрямованому досвіду групи, більш ефективно справитись з своїми індивідуальними, груповими чи проблемами в мікросоціумі.

Робота з групою включає найрізноманітніші види діяльності соціального педагога:

1) розвиток групи в цілому та індивіда зокрема;

2) розвиток взаємодопомоги і підтримки серед членів групи;

3) використання групового процесу для життєдіяльності групи;

4) розвиток автономії в групі.

Не менш важливе значення у життєдіяльності соціуму відіграють технології соціально-педагогічної роботи з мікросоціумом. На сьогоднішній день існує багато підходів до класифікації соціальних груп. Розглянемо деякі з них.

Виходячи із змісту діяльності соціального педагога розрізняють:

1) групи дозвілля;

2) освітні групи:

- групи сімейної освіти;

- групи професійної орієнтації;

- групи вільного вибору;

3) соціальні групи, спрямовані на:

- збереження адаптивних моделей;

- зміну адаптивних моделей;

5) групи соціальної терапії.

Виходячи із таких критеріїв, як тип послуги і особливості діяльності соціального працівника розрізняють наступні моделі соціальної роботи з групою:

А) модель соціальних цілей. При використанні даної моделі соціальний педагог виконує роль помічника;

Б) клінічна модель (включає такі елементи, як контракт, план лікування, формування групи, оцінка і вирішеня проблеми). У даному випадку соціальний педагог виконує роль учасника взаємодії;

В) модель взаємодопомоги. При використанні даної моделі соціальний педагог виступає у ролі посередника.

Виходячи із кінцевої мети діяльності, розрізняють такі типи соціальних груп:

- групи відновлення (основна мета – спільне раціональне дозвілля);

групи відновлення умінь (основна мета – відновлення втрачених умінь або набуття нових);

освітні групи (розглядають такі питання, як раціональний розподіл сімейного бюджету, виховання дітей та ін.);

групи посередництва (основна мета – гармонізація потреб особистості і суспільства);

групи самодопомоги, які формуються на основі таких принципів:

люди з спільними проблемами краще розуміють один одного;

вирішення проблеми своїми силами на очах у інших сприяє формуванню почуття власної гідності;
*спільне розв”язання проблем дає відчуття впевненості у своїх силах;
*в ході спільного вирішення проблем індивід засвоює необхідні в майбутній життєдіяльності ролі;
*емпатія в групі сприяє взаємодопозі.
Прикладами таких груп є: групи анонімних алкоголіків, депресантів, анонімної сім”ї (батьки, у яких діти – інваліди) і т.д.
- терапевтичні групи, які сприяють розвитку навичок міжособистісного спілкування, розвитку та самоусвідомленню особистості, корекції здоров”я.
Технологія розвитку групи включає наступні стадії:
1) стадія переговорів, яка передбачає вибір ролей, орієнтацію в ситуації, що склалася;
2) стадія влади, у ході якої відбувається рольове становлення та визначення лідерів;
3) стадія переговорів, де налагоджується взаємодія між членами групи, формулюються спільні мета, ролі та завдання групи;
4) функціональна стадія, яка відзначається значною груповою активністю, взаємною підтримкою та відвертістю між членами групи;
5) стадія розпаду групи, коли окремі члени групи і група в цілому повністю осмислюють і вирішують свої проблеми.
Соціально-педагогічна робота з мікросоціумом являє собою професійну допомогу індивідам, групам, об”єднаних спільними цінностями та інтересами, які проживають в однакових соціальних і економічних умовах на одній території та мають спільні проблеми.
В процесі формування та використання технологій роботи в мікросоціумі соціальний педагог виконує функції: адвоката, брокера, експерта та соціального орієнтиру.
Основними принципами використання технологій роботи з мікросоціумом є:
- доступності;
- активної співпраці соціального педагога з членами мікросоціуму;
- розвитку нових ініціатив;
- створення сітки підтримки;
- активізації підходів;
- міжвідомчої взаємодії.
Умовно технології соціально-педагогічної роботи з мікросоціумом поділяються на:
1) технології локального розвитку;
2) технології соціального планування;
3) технології проведення соціальних акцій.
Основними методами, які використовуються в технологіях роботи з мікросоціумом є: соціальне планування; розвиток територіального самоврядування, соціальні акції та ін.


МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

 

 


Читайте також:

  1. D і 3D технології креслення в AutoCAD
  2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  4. OLAP-Технології
  5. PR-ІНСТРУМЕНТАРІЙ І МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
  6. PR-технології у виборчій кампанії.
  7. PR-технології.
  8. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  9. Web-технології
  10. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  11. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  12. Автоматизація метрологічної діяльності




Переглядів: 2887

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ТЕМА 4. ІНОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ В СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОТІ | ТРЕНІНГ №2

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.022 сек.