МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
ТЕМА 5. СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІАктуальні проблеми соціальної педагогіки
План 1. Соціальна адаптація. 2. Соціальна профілактика. 3. Соціальна терапія. 4. Соціальне консультування. 5. Соціальне обслуговування. 6. Соціальна реабілітація.
Не менш важливого значення в процесі діяльності соціального педагога набуває володіння технологіями соціальної адаптації особистості. Соціальна адаптація являє собою процес активного пристосування людини до нових для неї соціальних умов життєдіяльності, протягом якого вона набуває рівноваги і стійкості до впливу змінних умов соціального середовища. Повна соціальна адаптація людини передбачає сукупність наступних адаптацій: - організаційна адаптація (сприяння створенню для людини сприятливих умов для життя і діяльності). Передбачає використання методів організації практичної діяльності і поведінки індивіда; - економічна адаптація (процес засвоєння нових соціально-економічних норм і принципів економічних відносин між індивідами, групами). Найефективнішими є методи організації пізнавальної діяльності та формування свідомості особистості, а також формування перспективи; - педагогічна адаптація (пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда). Найефективніші методи здійснення даного виду адаптації – переконання та прикладу; - психологічна адаптація (процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з метою покращення сприйняття і запобігання пошкодження рецепторів від надмірного навантаження). Основні методи роботи соціального педагога – стимулювання діяльності і поведінки індивіда; - професійна адаптація ( пристосування індівіда до нового виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умов праці і особливостей конкретної спеціальності). Найпоширенішими методами професійної адаптації є методи формування свідомості, перспективи, організації практичної діяльності і поведінки особистості. Соціальна адаптація здійснюється за такими стадіями (етапами): 1) стадія початкова (етап формування адаптаційних навиків і розвитку здібностей, які покликані в подальшому полегшити соціальну адаптацію); 2) стадія терпіння (пристосувальницький етап, у ході якого і соціальне середовище, і індивід визнають рівноцінність еталонів поведінки); 3) стадія пристосування (етап засвоєння соціально корисних ролей); 4) етап правової адаптації; 5) стадія повної адаптації (етап “асиміляції”, коли індивід відмовляється від попередніх зразків і цінностей і повністю визнає нові). Соціальна терапія – форма втручання (інтервенції) в світ клієнта чи його оточення, орієнтована на допомогу клієнту через вплив на психічні і соматичні функції його організму. Основною метою соціальної терапії є оптимізація відносин у системах “людина - людина”, “людина - група”, “людина - світ”. Технології соціальної терапії ґрунтуються на досягненнях психології, психіатрії, психотерапії та соціальної педагогіки. Кожен із методів, що використовуються в соціальній терапії включає два елементи: - інтелектуальний, пов’язаний із інформаційним впливом слова; - емоційний, який зумовлюється використанням міміки, жестів та особливостей характеру соціального педагога. Усі методи соціальної терапії використовуються у двох формах: 1) індивідуальній – використовується стосовно клієнтів, вирішення проблем яких вимагає жорсткої конфіденційності, або які не бажають приймати участь у груповій соціальній терапії; 2) груповій, яка дозволяє клієнту глянути на себе очима групи і, відповідно, відкорегувати поведінку, а також, у разі необхідності, розробити ефективну програму індивідуальної терапії. З метою ефективного вирішення соціальних проблем можна запропонувати групі наступні вправи: релаксація, пантомімічні сцени, рольові ігри,гештальттерапія і т.д.). Групи при цьому можна умовно поділити на: - навчальні; - спільної діяльності; - групи для батьків; - чоловічі та жіночі групи. Склад групи може змінюватись в залежності від поставленої мети та визначених завдань. Технологія роботи в групі покликана розв’язувати такі завдання: 1) забезпечення нормального розвитку членів групи; 2) самоствердження особистості; 3) виховання почуття громадянськості; 4) попередження дисфункцій у групі; 5) корекція мети, коли це необхідно задля одного чи кількох членів групи. Найпоширенішими методами соціальної терапії є: - трудова терапія, яка грунтується на тонізуючій і активізуючій дії праці на психофізичну сферу людини. Особливого значення набуває при психічних розладах. Трудова терапія дозволяє організувати спільну діяльність, сприяючи налагодженню хороших стосунків між людьми, знімаючи стан напруження і переживання. Трудова терапія є універсальним видом соціального розвитку, підтримки, і допомоги різним категоріям населення; - терапія самовиховання (найбільший ефект дає при використанні аутогенного тренування). Метод включає наступні прийоми: а) самоввивчення; б) переоцінювання своєї особистості; в) самоаналіз; г) створення бажаного образу “я”; д) формування індівідуальних прагнень; е) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; є) сенсорна репродукція поведінки “я-образу” в найрізноманітніших ситуаціях діяльності і спілкування; ж) накладання стереотипів “я-образу” на реальну поведінку в житті і діяльності; - методи поведінкової терапії, які стосуються тренінгу соціальних навиків. Формування навиків соціального функціонування здійснюється за допомогою таких методів: а) організація вільного часу; б) терапія зайнятістю, в) бесіди про професію; г) виконання клієнтом функцій підкорення та управління; дискусійна терапія, що відбувається за такою схемою: 1) знайомство членів групи; 2) обговорення сподівань клієнтів, їх переживань; 3) переживання і обговорення групового напруження; 4) наростання протистояння і агресії у відношенні до керівництва групою; 5) виявлення істинного ставлення до керівника, вироблення групових норм поведінки стосовно керівника; 6) виявлення проблем, пов’язаних із самостійністю, відповідальністю і активністю; 7) формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно розв’язати, активної мотивації до участі у роботі групи, норм і традицій групи; 8) аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окремої людини; 9) обговорення результатів терапії, підведення підсумків. - соціотерапія – вплив на соціальне оточення клієнта за допомогою державних і громадських організацій; - музикотерапія – грунтується на формуванні у слухачів переживань, пов”язаних з минулим, сучасним та майбутнім; - ритмотерапія, яка пов”язується з, ритмами природи, біоритмами життя і т.д.; - арттерапія – лікування засобами мистецтва, що передбачає використання таких методів: а) використання вже існуючих творів мистецтва через іх аналіз і інтерпретацію клієнтами; б) формування у клієнта прагнення самостійно творити; в) творчість самого спеціаліста, спрямована на взаємодію із клієнтом; - кольоротерапія – передбачає підбір необхідного кольору як з метою стимуляції, так і корекції свого стану; - психогімнастика – одна з форм психотерапії, за якої взаємодія грунтується на руховій експресії, міміці та пантоміміці; - натурпсихотерапія ( ланшафттерапія) – лікування природою; - логотерапія – розмовна психотерапія, яка посилює міру самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості; - бібліотерапія – аналіз прочитаної літератури, що дозволяє об”єктивно оцінити стан клієнта; - імаготерапія – передбачає використання з метою терапії рольової гри (гри образами), де використовуються наступні прийоми: переказування літературного твору в наперед встановленій ситуації, переказування і драматизація народної казки, виконання ролі у спектаклі. В технологіях соціальної терапії прийнято використовувати методи комплексно. Одним з видів технологій соціально-педагогічної діяльності є технології соціального консультування. Соціальне консультування – діяльність, спрямована на надання допомоги клієнту у пошуку розв’язання проблемної ситуації; процес, в ході якого спеціаліст допомагає клієнту вивчити і зрозуміти зміст даної проблеми і запропонувати різні варіанти вирішення цієї проблеми. Найчастіше соціальне консультування виступає у формі поради, визначення альтернативних шляхів вирішення проблеми, надання клієнту необхідної інформації. Розрізняють декілька типів соціального консультування: - загальне консультування клієнтів соціальними педагогами; - спеціальне консультування клієнтів відповідно до направлення спеціалістами соціальних служб; - навчальне консультування спеціалістів соціальних служб працівниками керівних установ і організацій; - договірне консультування спеціалістами соціальних служб з різноманітних питань. Соціальне консультування вимагає наявності у спеціаліста таких якостей: 1) емпатія; 2) повага клієнта; 3) конкретність і чіткість; 4) знання самого себе ; 5) щирість і відвертість; 6) відповідність мови поведінці; 7) уміння працювати з тим, що є на даний момент. Основними принципами консультування є: - визначеність; - добровільність; - методична грамотність і компетентність. Процес консультування складається з наступних етапів: 1) з’ясування причин, що змусили клієнта звернутись за допомогою; 2) аналіз, оцінка і діагностика проблеми; 3) формулювання проблеми і визначення цілей консультування; 4) визначення стратегії і плану дій; 5) виконання запланованих дій (рекомендації); 6) оцінка результатів консультації і висновки. Технологія консультування подібна до технології посередництва. Посередництво може здійснюватись між: державою, організацією та клієнтом; між організаціями чи закладами; між спеціалістами різного відомчого підпорядкування; між різними соціальними групами; міжособистісне посередництво. В посередницькій діяльності виділяють три етапи: - изначення проблеми клієнта; - вибір закладу, що зможе допомогти у вирішенні проблеми клієнта; - допомога клієнту у налагодженні зв’язків і сприяння у прийомі відповідним закладом. Для кращої ефективності посередництва варто використати такі прийоми: 1) виготовлення виписки для клієнта з переліком установ, їх адресами, телефонами, прізвищами спеціалістів, з якими клієнт спілкуватиметься; 2) написання супровідного листа; 3) попередня домовленість з установою про співпрацю з даним клієнтом; 4) сприяння у організації супроводу клієнту. Наступним видом технологій соціально-педагогічної діяльності є соціальна профілактика. Соціальна профілактика – науково обґрунтовані і своєчасно виконувані дії, спрямовані на: - попередження можливих фізичних, психологічних та соціокультурних відхилень у окремих індивідів і груп ризику; - збереження, підтримання, та захист нормального рівня життя і здоров”я людей; - сприяння в досягненні поставленої мети і розкритті внутрішнього потенціалу. Об’єктами соціальної профілактики виступають: 1) негативні сторони в об’єктивних умовах життєдіяльності людей; 2) негативні сторони в організаційно-управлінській діяльності державних та громадських органів самоврядування; 3) негативні сторони в міжособистісних стосунках і поведінці людей; 4) негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні. Основні принципи соціальної профілактики: - директивності (обов’язковості і своєчасності у виконанні); - системності; - конкретності; - реальності; - законності. Найпоширенішими методами соціальної профілактики є метод формування перспективи, метод позитивного прикладу, вправи. Соціальне обслуговування - це надання конкретних соціальних послуг людям, які залежать від інших для задоволення їх потреби у нормальному розвитку і життєдіяльності. Об’єктами соціального обслуговування виступають, насамперед, люди похилого віку, сім”ї з дітьми, інваліди та інші категорії населення. Технології соціального обслуговування ґрунтуються на принципах: - рівних можливостей громадян незалежно від національності, статі, віку; - доступності; - добровільності; - сприяння соціальній адаптації з врахуванням власних сил; - адресності; - гуманізму; - профілактичної спрямованості; - законності і врахування міжнародних стандартів. Технології соціального обслуговування передбачають виконання соціальним педагогом наступних функцій: 1) соціальної допомоги; 2) соціального консультування; 3) соціальної корекції та реабілітації; 4) реалізації надзвичайних заходів із подолання наслідків стихійного лиха і соціальних конфліктів. Соціальна реабілітація – це відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, а також відновлення самого соціального середовища і умов життєдіяльності особистості, які були обмежені або порушені з яких-небудь причин. Соціальна реабілітація є частиною і умовою нормальної соціальної адаптації особистості. У соціальній педагогіці розрізняють такі типи соціальної реабілітації: психологічна, педагогічна, медична, економічна, професійна, побутова. Ефективність соціальної реабілітації зумовлюється додержанням наступних принципів: етапності, комплексності наступності і послідовності в проведенні реаблітаційних заходів, обов”язковості і добровільності, доступності. Розрізняють такі рівні соціальної реабілітації: - медико-соціальний; - професійно-трудовий; - правовий; - психологічний; - соціально-психологічний; - соціально-рольовий; - соціально-побутовий. На кожному з цих рівнів використовуються певні методи соціальної реабілітації. Так, на психологічному рівні використовуються різноманітні діагностичні (лікувально-відновлюючі і психотерапевтичні) способи ліквідації наслідків посттравматичного стресу. В залежності від конкретної проблеми, соціальний педагог складає програму реабілітації клієнта. Наприклад, програма соціальної реабілітації дитини-інваліда складається з таких частин: 1) вивчення вихованця, з”ясування причин захворювання, відставання в розвитку і навчанні; 2) визначення форм і методів індивідуальної роботи; 3) організацію навчання і виховання з врахуванням здоров”я дитини; 4) організацію трудової діяльності дитини; 5) надання допомоги вихованцю, який перебуває в ситуації кризи; 6) консультування батьків; 7) дотримання прав дитини. При цьому, соціальний педагог зобов”язаний дотримуватись таких основних принципів лікувальної педагогіки: - відповідальності за здоров”я дитини; - співчуття і турботи по відношенню до дитини; - профілактики психічної, фізичної і соціальної кризи в стані дитини; - індивідуального підходу в роботі з дитиною; - об”єднання зусиль лікарів, батьків і дитини в процесі реабілітації; - дотримання головної заповіді “Не нашкодь!”; - заохочення дитини в її діяльності; - використання в роботі факторів навколишнього середовища, природи, спілкування дитини з дорослими та однолітками. Виходячи з основної мети лікувальної педагогіки – оздоровлення дитини – виділяють її основні засоби: 1) загальнотерапевтичні, спрямовані на зміцнення здоров”я дитини, на її позитивне спілкування як основу психічного здоров”я; 2) лікувальні – організація консультацій спеціалістів для діагностики стану здоров”я і визначення лікування; 3) профілактичні – залучення дітей до різноманітної творчої діяльності з метою попередити відхилення в фізичному, психічному стані здоров’я, навчання культурі організації вільного часу, організації режиму в школі, вдома; навчання спостереженню за своїм здоров’ям; створення в центрі чи школі місць, де дитина могла б звільнитись від своїх переживань, страхів, негативних емоцій та напруження. Найважливішим методом лікувальної педагогіки є метод переконання, який грунтується на суггестивному самонавіюванні. Окрім цього методу ефективними у лікувальній педагогіці є методи: ігротерапії (особливо, ігри на свіжому повітрі), аретотерапії (позитивного прикладу), імаготерапії, натурпсихотерапії. Однією з актуальних соціально-педагогічних проблем є проблема девіантної поведінки. При формуванні соціально-педагогічних технологій реабілітації девіантів слід враховувати наступні положення: 1) врахування позитивних якостей девіанта; 2) формування майбутніх позитивних життєвих намірів і сподівань; 3) залучення до суспільно-корисної діяльності, яка б зацікавила самого девіанта; 4) довіра і повага. В процесі реалізації програми реабілітації особи з девіантною поведінкою соціальний педагог виконує такі функції: - відновлення, що передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважали у індивіда перед виникненням дезадаптації; - компенсації, яка полягає у формуванні у індивіда прагнення виправити певні негативні якості; - стимуляції, спрямовану на активізацію позитивної мотивації діяльності індивіда. При впровадженні технологій реабілітації девіантів використовуються методи: стимулювання діяльності, навіювання, перспективи, прикладу та вправи. Особливої уваги соціального педагога заслуговують так звані “діти вулиці”. Робота з ними здійснюється, в основному, у двох напрямах: 1) створення умов для виживання таких дітей (організація нічлігу, харчування, надання медичної допомоги); 2) звільнення від негативного досвіду попереднього життя через зміцнення віри у власні сили та своє майбутнє. Основним методом роботи з такими особами є соціально-педагогічний патронаж, основна форма роботи – організація соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування “Я-концепції”. Ефективність реалізації програми реабілітації осіб з девіантною поведінкою зумовлюється: 1) високою мотивацією усіх учасників програми: дитини, батьків, соціального педагога, спеціалістів; 2) психолого-педагогічною компетентністю спеціалістів; 3) координацією діяльності різноманітних державних служб: освіти, охорони здоров”я, міліції та ін. Розглянемо технологію соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників у закладах пенітенціарної системи. Основними принципами програми реабілітації малолітніх правопорушників є: - залучення до праці; - повага особистості вихованця; - самоврядування; - співпраця педагогів і вихованців. Розрізняють такі типи діяльності соціального педагога у ВТК: 1) карально-виховна; 2) виправно-виховна; 3) освітня; 4) трудова. Технологія діяльності соціального педагога у виховно-трудовому закладі включає наступні етапи: А) вивчення документів засудженого, його особистості, з’ясування причин виникнення відхилень; розробка програми реабілітації засудженого з врахуванням форм і методів виховної роботи; Б) реалізація програми реабілітації, якій сприятимуть - допомога засудженому в адаптації до нових умов життєдіяльності та попередження виникнення можливих конфліктів з іншими вихованцями; В) оцінка результатів перевиховання в закладі; Г) оцінка результатів реабілітації після відбування засудженим покарання (визначається на основі дотримання правових норм по відношенню до звільненого, наявності у нього житла, середовища, у якому йому доведеться жити в майбутньому, відношення до нього оточення). Технології соціальної реабілітації засуджених передбачають використання таких методів: 1) залучення засудженого до трудової діяльності; 2) метод перспективи; 3) метод позитивного прикладу. Найважливішими засобами соціальної реабілітації засуджених виступають: слово, праця, режим, релігія. Ефективність виконання програми реабілітації залежить від: - особливостей засудженого; терміну перебування в колонії; колективу, в який він потрапив; досвіду соціального педагога; виховних можливостей закладу. Технології індивідуальної, групової соціально-педагогічної діяльності та роботи в мікросоціальному середовищі. Методи індивідуальної соціально-педагогічної діяльності, або соціально-педагогічна робота з індивідуальним випадком, використовуються тоді, коли соціальний педагог, спільно з клієнтом, розв”язує його особистісні і соціальні проблеми. У своїй роботі з клієнтом соціальний педагог керується такими принципами: - клієнт індивідуальний; - клієнт має право на власні почуття та їх виявлення; - соціальний педагог повинен проявляти контрольовані емоції; - клієнт повинен відчувати з боку соціального педагога підтримку; - клієнт має право на власний вибір; - клієнт має право на конфіденційність. Загальну схему роботи соціального педагога з індивідом можна подати в такому вигляді: 1) встановлення первинних зв”язків і потреб клієнта у змінах; 2) дослідження проблеми; 3) мотивація; 4) концептуалізація проблеми; 5) дослідження стратегій вирішення; 6) вибір стратегії; 7) реалізація стратегії; 8) еволюція (розвиток самого клієнта). Індивідуальна робота здійснюється за допомогою методів: - психосоціального; - поведінкового; - цільового; - оперантної зміни поведінки; - респондентної зміни поведінки; - екологічного; - методу вирішення проблем; - раціонального методу; - терапії реальністю. Соціальна групова робота є практичним методом соціально-педагогічної діяльності, який допомагає особистості розширити своє соціальне функціонування і, завдяки цілеспрямованому досвіду групи, більш ефективно справитись з своїми індивідуальними, груповими чи проблемами в мікросоціумі. Робота з групою включає найрізноманітніші види діяльності соціального педагога: 1) розвиток групи в цілому та індивіда зокрема; 2) розвиток взаємодопомоги і підтримки серед членів групи; 3) використання групового процесу для життєдіяльності групи; 4) розвиток автономії в групі. Не менш важливе значення у життєдіяльності соціуму відіграють технології соціально-педагогічної роботи з мікросоціумом. На сьогоднішній день існує багато підходів до класифікації соціальних груп. Розглянемо деякі з них. Виходячи із змісту діяльності соціального педагога розрізняють: 1) групи дозвілля; 2) освітні групи: - групи сімейної освіти; - групи професійної орієнтації; - групи вільного вибору; 3) соціальні групи, спрямовані на: - збереження адаптивних моделей; - зміну адаптивних моделей; 5) групи соціальної терапії. Виходячи із таких критеріїв, як тип послуги і особливості діяльності соціального працівника розрізняють наступні моделі соціальної роботи з групою: А) модель соціальних цілей. При використанні даної моделі соціальний педагог виконує роль помічника; Б) клінічна модель (включає такі елементи, як контракт, план лікування, формування групи, оцінка і вирішеня проблеми). У даному випадку соціальний педагог виконує роль учасника взаємодії; В) модель взаємодопомоги. При використанні даної моделі соціальний педагог виступає у ролі посередника. Виходячи із кінцевої мети діяльності, розрізняють такі типи соціальних груп: - групи відновлення (основна мета – спільне раціональне дозвілля); групи відновлення умінь (основна мета – відновлення втрачених умінь або набуття нових); освітні групи (розглядають такі питання, як раціональний розподіл сімейного бюджету, виховання дітей та ін.); групи посередництва (основна мета – гармонізація потреб особистості і суспільства); групи самодопомоги, які формуються на основі таких принципів: люди з спільними проблемами краще розуміють один одного; вирішення проблеми своїми силами на очах у інших сприяє формуванню почуття власної гідності; МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ
Читайте також:
|
||||||||
|