• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ 12

ди, це може бути підставою вимагати розірвання договору купів-лі-продажу акцій. Угода автоматично припиняє дію, якщо акції виставляються для публічного продажу.

Аналіз законодавства штатів свідчить, що можна виділити лише чотири основних групи питань, з яких рішення можуть ухвалюватись акціонерами:

1) обрання та відкликання директорів;

2) затвердження рішень або операцій, які потребують такого затвердження (обрання аудитора, укладення угод із заінтересо­ваністю директорів);

3) ухвалення змін до статуту та внутрішнього регламенту компанії;

4) ухвалення фундаментальних змін «у статусі корпорації, тобто змін, які виходять за рамки звичайної підприємницької діяльності (реорганізація, відчуження всього майна корпорації, примусовий обмін акцій, розпуск корпорації).

У деяких штатах акціонери можуть накладати вето на рі­шення ради директорів про виплату дивідендів або викуп кор­порацією власних акцій, а також затверджувати компенсацію, сплачену за акції без номінальної вартості.

Особливістю американської системи є те, що збори можуть приймати рішення із зазначених питань лише за наявності від­повідної рекомендації ради директорів. Без такої рекомендації акціонери не можуть ухвалити відповідне рішення¹.

Іншим обмежувальним щодо повноважень акціонерів чин­ником є те, що рада директорів самостійно може вносити зміни до внутрішнього регламенту корпорації (документ, подібний до вітчизняного статуту). Це повноваження поділяється нею із за­гальними зборами. Тобто як рада директорів, так і збори упов­новажені вносити зміни до регламенту. Таке право ради не по­ширюється на питання, які законом або статутом віднесені до виключної компетенції зборів, або щодо яких акціонерами бу­ло чітко визначено позицію щодо неможливості внесення змін радою.

Відмінністю американської моделі є визнання окремого пра­вового статусу посадових осіб або менеджменту корпорації. Як­що в європейському праві поняттям менеджменту охоплюється

¹ Виняток становлять лише закони незначної кількості штатів (напри­клад, Массачусетса).

Європейська та американська моделі корпоративного управління 361

діяльність директорів та секретаря товариства (компанії), то у праві США рада директорів може посідати окреме місце — між загальними зборами й менеджментом. Але це характерно лише для великих публічних корпорацій. Тобто фактично однорівне-ва система таких корпорацій функціонує подібно до дворівне­вої, і рада директорів стає більш схожою на наглядову раду, ма­ючи, втім, набагато ширші функції та повноваження.

Американська доктрина підкреслює, що директори корпора­ції наділяються своїми повноваженнями законом, а не отриму­ють їх від акціонерів (тобто такі повноваження є оригінальни­ми, а не делегованими). Вони не є представниками чи агентами акціонерів. На відміну від політичної системи, в якій обрані на­родом депутати мають діяти в інтересах своїх виборців, дирек­тори є повністю самостійними і мають дбати про інтереси кор­порації та акціонерів у цілому, а не тільки про інтереси тих осіб, якими вони були призначені. Але така незалежність директорів обмежується тим фактом, що повноваження щодо їх обрання та відкликання належать усе ж таки акціонерам, і тому в амери­канській практиці є досить рідкісними випадки, коли директори та акціонери перебували у відносинах відкритої конфронтації.

Цікавим є те, що право зміщувати директора з посади нале­жить не тільки акціонерам, а й суду. Суд може скористатися та­ким правом, якщо дійде висновку, що поведінка директора була шахрайською чи недобросовісною, або він припустився грубого порушення повноважень чи встановлених обмежень.

Особливу роль в американській системі корпоративного управління відіграють також інституційні інвестори— інвести­ційні та пенсійні фонди, страхові компанії, банки, кредитніспіл­ки тощо. їх частка у капіталі сучасних публічних корпораційзазвичай становить від 50 до 80 відсотків. Пакет акцій, щонале­жить окремому інституційному інвестору, як правило, є незнач­ним(не більше 5—10%), але інвестори можуть спілкуватисяміж собою, визначаючи спільну стратегію щодо тієї чи іншоїкорпо­рації (у 1992 р. було знято обмеження щодо такогоспілкуван­ня). Крім того, американський фондовий ринок єдуже чутли­вим до дій інституційних інвесторів. Курс акційможе впасти катастрофічно, якщо декілька впливових інституційних інвес­торів «скинуть» акції тієї чи іншої корпорації на фондовому рин­ку іце буде помічено фінансовими аналітиками.

Розділ 12

Розглянемо деякі цікаві положення американського законо­давства щодо загальних зборів.

Загальні збори традиційно поділяються на річні та позачер­гові. Річні збори не обмежені питаннями порядку денного, вони можуть ухвалювати рішення з будь-яких питань (не втручаю­чись у компетенцію директорів). Більше того, в порядку денно­му, що розсилається акціонерам, порядок денний річних зборів може взагалі не зазначатися. На відміну від річних, позачергові збори повинні обов'язково скликатися з установленим поряд­ком денним та можуть ухвалювати рішення тільки з тих питань, які були в ньому зазначені. МВСА встановлює, що строки пові­домлення акціонерів про скликання зборів мають становити не менше 10 та не більше 60 днів до дати проведення зборів.

Кворумна загальних зборах утворюють акціонери, що воло­діють більшістю акцій з правом голосу. Втім, статутом чи регла­ментом можуть бути знижені або підвищені вимоги до кворуму. Законами штатів зазвичай встановлюється мінімум, за який не можна виходити при зниженні вимог до кворуму (найчастіше це 1/3). Не виключається можливість встановлення у внутріш­ніх документах необхідності присутності всіх акціонерів, але на практиці це може призводити до блокування роботи зборів. МВСА та закони штатів закріплюють, що кворум встановлюєть­ся лише один раз, на початку зборів. І якщо після реєстрації та визначення кворуму акціонери залишають збори, то це вже не впливає на їх правомочність.

МВСА та закони штатів детально висвітлюють вимоги щодо більшості, яка необхідна для прийняття рішень.Закони шта­тів зазвичай встановлюють, що рішення ухвалюються простою більшістю голосів. До прийняття МВСА голоси акціонерів, які утрималися, враховувалися як подані проти. Наразі ст. 7.25 (с) МВСА встановлює, що при голосуванні більшість визначається як відносна, тобто потрібно, щоб кількість голосів, поданих «за», перевищувала кількість голосів, поданих «проти».

Відступлення від цих правил голосування припускається лише в разі обрання директорів — при вирішенні цього питання законодавство штатів дозволяє або навіть вимагає проведення кумулятивного голосування,за допомогою якого до ради дирек­торів може потрапити представник меншості акціонерів (такий директор часто називається «партизаном»).

Європейська та американська моделі корпоративного управління 363

Втім, у юридичній літературі останніх років кумулятивне' голосування піддається істотній критиці:

1) наявність у раді директорів представника меншості часто розглядається як чинник, що дестабілізує роботу ради, оскільки дуже часто такий директор займає позицію невиправданої кон­фронтації;

2) таке голосування часто використовується конкурентами для введення до ради «лазутчика» з метою отримання конфіден­ційної інформації, дестабілізації, ведення таємних переговорів з іншими директорами;

3) кумулятивне голосування є досить складним, і часто воно «спотворює» склад ради, оскільки туди не потрапляють пред­ставники більшості; таке голосування зумовлює широке поле для маніпуляцій (існують системи ро.чрахунків, що дозволяють досвідченим особам залишити контролюючого акціонера без на­лежного представництва у раді);

4) за наявності обов'язку директорів діяти в інтересах кор­порації в цілому, а не акціонера, яким вони обрані, наявність директора-партизана у раді не має суттєвого значення.

Слід визнати, що кумулятивне голосування набуває істот­ного значення у закритих корпораціях з двома-трьома учасни­ками, один із яких є контролюючим. У такому разі завдяки ку­мулятивному голосуванню міноритарні акціонери отримують представництво у раді.

Статути багатьох штатів дозволяють директорам, обраним шляхом кумулятивного голосування, голосувати «зваженими голосами», тобто тією кількістю голосів, яку отримав кожен із директорів при обранні.

Більшість штатів дозволяють ухвалювати рішення безпрове­дення зборів, якщо вони затверджуються одностайно уписьмо­вій формі. Деякі штати (їх трохи більше десятка) йдуть далі іне забороняють ухвалювати письмові рішення простою більшістюголосів (як у публічних, так ів приватних компаніях).

Американське право передбачає ведення реєстру акціоне­рів.У великих корпораціях ця функція, як правило,виконуєть­ся незалежними агентами. Особа, включена дореєстру, імену­ється «зареєстрованим власником». З усіх питань корпорація має відносини лише із зареєстрованими власниками: саме вони отримують повідомлення про збори, беруть у них участь, отри-

Читайте також:

1. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
2. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
3. V розділ. Товарна політика підприємства
4. VI розділ. Маркетингова цінова політика
5. VII розділ. Маркетингові рішення з розподілу та збуту товару
6. VIII розділ. Маркетингова політика комунікацій
7. А) Роздільне складання таблиць (За підручником Богдановича М.В.)
8. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
9. Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.
10. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
11. Аналіз бойових дій пожежних підрозділів
12. Б – розділення гелю на дві фази

Переглядів: 367