МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Тема 12. Інституціональні форми інтеграції у світове господарствоПлан 1. Стан і перспективи розвитку відкритої національної економіки. Основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил. 2. Інституціональні форми інтеграції національної економіки у світове господарство. 3. Основи безпеки національної економіки. 4. Цілі та напрями зовнішньоекономічної політики держави.
12.1. Стан і перспективи розвитку відкритої національної економіки Становлення відкритої національної економіки є характерною ознакою економічної глобалізації та об'єктивною тенденцією світового розвитку. Більшість країн світу мають відкриту економіку та інтегровані у світове господарство і світовий ринок. Для відкритої економіки характерним є наступне. На макрорівні — це стала зовнішньоекономічна спеціалізація країни; конвертованість національної валюти; участь у міжнародних ринках товарів, праці, інвестицій; певна відповідність національних та світових цін тощо. На мікрорівні суб'єктам відкритої економіки властивий вільний вихід на зовнішні ринки та вільний вибір партнерів як у країні, так і поза її межами. За впливом на світові економічні процеси розрізняють великі та малі відкриті економіки. Велика відкрита економіка завдяки масштабам виробництва, реальній участі у міжнародному поділі праці, ступеню впливу на світові ринки товарів, капіталів, послуг, а також економічному й ресурсному потенціалу справляє відчутний вплив на формування світових економічних процесів. Мала відкрита економіка, як правило, знаходиться під впливом тих тенденцій, що складаються на світових ринках внаслідок взаємодії великих відкритих економік. Певний тип взаємодії великих і малих відкритих економік пропонується в теорії «нового міжнародного поділу праці», який останніми роками виконує роль офіційної доктрини ряду промислово розвинутих країн і міжнародних організацій та умовно поділяється на такі концепції як «взаємозалежність» країн та «модернізація» наявної моделі міжнародного поділу праці. За першою концепцією, залежність розвинутих країн від тих, що розвиваються, ґрунтується на екологічних чинниках (обмеженість та вичерпність ресурсів, несталість зовнішнього оточення), а залежність країн, що розвиваються, від розвинутих країн — на техніко-технологічних досягненнях останніх. За другою концепцією, обґрунтовується доцільність модернізації міжнародного поділу праці у напрямі встановлення нової галузевої спрямова ності країн. Для країн, що розвиваються, рекомендують відмовитися від протекціоністських заходів та поширити залучення іноземних інвестицій у виробництво трудоємних, матеріалоємних, стандартизованих виробів, їх експорт, в першу чергу, у промислово розвинуті країни. Розвинутим країнам рекомендують зосередити свої інтереси на галузях з великою часткою висококваліфікованої праці та інтенсивним науково-технічним прогресом. В якості альтернативних моделей національної відкритої економіки розглядають розвиток: по-перше, найбільш багатих країн «сімки»; по-друге, процвітаючих країн-супутників (Австрія, Норвегія, Швейцарія, Швеція, країни Південно-Східної та Східної Азії), які можуть у найближчі 20-25 років увійти в першу десятку, по-третє, країн — сировинних придатків (периферії) розвиненого світу, що розвивають виробництво, необхідне для задоволення потреб країн «сімки». Становлення відкритої економіки України пов'язане з ліквідацією державної монополії зовнішньої торгівлі, використанням принципу порівняльних переваг в міжнародному поділі праці, різних форм спільного підприємництва, вільних економічних зон. Перед країною постає складне завдання скористатися наявними перевагами та знайти шляхи отримання вигод від глобалізації, перетворити глобальну ринкову силу у продуктивну силу національної економіки. Головний інтерес України — посісти таке місце у світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Країні слід перейти від екзогенно-залежного до ендогенно-орієнтованого розвитку. Якщо екзогенно-залежна модель розвитку національної економіки характеризується високим рівнем експортно-імпортної залежності від інших країн світу та пригніченим внутрішнім ринком, то ендогенно-орієнтована модель розвитку будується на партнерських зовнішньоекономічних відносинах та стратегії випереджаючого розвитку, тобто орієнтована на захист національних інтересів в умовах глобалізації. Для того щоб відставання України від розвинутих країн за рівнем ВВП на душу населення скоротилося до прийнятних меж, необхідно забезпечити середньорічні темпи зростання близько 6% на рік, тобто обрати доктрину випереджаючого (замість наздоганяю чого) розвитку. Для зміцнення міжнародних позицій країни слід враховувати наступні виміри інтеграції у світове господарство: — глобальний, пов'язаний зі світовими глобальними відносинами та світовими регулятивними інститутами; — регіональний, який передбачає інтеграцію країни у регіональні ринки та відповідні інститути (ЄС, СНД, тощо) шляхом реалізації стратегії багато полюсності (на відміну від одно полюсності, на якій в окремих випадках наголошується); — локальний, який передбачає двосторонні відносини з країнами та формування ТНК за такими напрямами: ресурсно-технологічний (мета-ло-рудні, агропромислові); техніко-технологічний (приладобудування, аерокосмічна техніка, літакобудування, суднобудування), транспортно-інфраструктурний ( нафта, газ, електроенергетика). З урахуванням потенціалу української економіки, стратегічними пріоритетами її розвитку в умовах глобалізації мають стати53: • системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності; • ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією і орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку; • міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію надмірної залежності від окремих зарубіжних ринків; • становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом; • безпосередня участь у формуванні світової інфраструктури через взаємодію зі світовими інститутами; • інтеграційна взаємодія з ЄС, СНД, центрально- та східноєвропейськими угрупованнями країн; • забезпечення необхідного рівня економічної безпеки з діючими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз. Ефективно реалізувати визначені пріоритети можливо шляхом адекватної економічної політики з продуктивним використанням власних, насамперед інтелектуальних ресурсів.
12.2. Основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил Інтернаціоналізація національних продуктивних сил реалізується у різних формах: організаційно-економічні (міжнародна спеціалізація та кооперування); соціально-економічні (міжнародна торгівля, рух капіталів, робочої сили, валют); відносно меж країни — внутрішні, зовнішні54, за рівнями економіки — мікрорівень, мезорівень, макрорівень тощо. Основні форми інтернаціоналізації національних продуктивних сил — міжнародна спеціалізація і кооперування, що у вузькому значенні трактуються виключно як виробнича діяльність на базі довгострокових договірних відносин, а в широкому — синонімічні поняттю «міжнародне співробітництво» у різних сферах господарської діяльності підприємств. На мікрорівні національної економіки міжнародна спеціалізація і кооперування представлені такими формами55: поставка підприємствам комплектуючих підприємств та обладнання з наступною оплатою їх вартості продукцією, яка має бути виготовлена на їх основі; надання ліцензій та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їх вартості поставками продукції, отриманої з їх використанням; підряд; спільне виробництво, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР); спільне підприємство; спільний проект. Так, на основі підряду український завод «Чернігівавтодеталь» поставляє карданні вали російському автомобілебудівному підприємству ВАТ «ГАЗ». Прикладом об'єднання виробничих потенціалів є спільне виробництво 6 українського НВП «Машинопроект» та російського ВАТ «Рибінські мотори» з метою створення двигунів потужністю 60 МВт; сімферопольське підприємство, яке здійснює складання автомобілів «Газель» з комплектуючих, що надходять з російського ВАТ «ГАЗ». Має перспективи спільне виробництво в авіаційній галузі за участю авіаційного об'єднання імені Антонова (м. Київ) та білоруського НВО «Агат». В рамках спільних проектів українськими підприємствами здійснюються поставки в Росію систем управління для ракет-носіїв «Протон», «Союз» (ВО «Комунар», м. Харків), «Космос» (ВО «Київський радіозавод»), для станції «Мир» і Міжнародної космічної станції, що створюється (АТ «Хартрон», ВО «Київський радіозавод», ВО «Київприлад» та ін.); для інших космічних апаратів різного класу (ВО «Моноліт», АТ «Хартрон» м. Харків, ВО «Київ прилад», АТ «Чернігівський радіоприладний завод»). Українсько-російське співробітництво в рамках заснованих в Росії транснаціональних фінансово-промислових груп (ТФПГ) відбувається за участю п'яти українських підприємств57 без об'єднання власності. У формі спільного проекту втілюється українсько-російський проект «Середньотранс-портний літак», а також проект України, Росії, Норвегії та США «Морський старт». Прикладів інвестиційного та технологічного співробітництва України з країнами ЄС поки що небагато. Одним з них є залучення капіталів шведської фірми АОА, відомої як другий у світі продуцент кріогенного обладнання, до дніпропетровського заводу «Дніпрокисень» через продаж 25% акцій цього підприємства. У сфері космічного співробітництва України з Євро Таблиця 12.1 Показники зовнішньої торгівлі України у1995-2006 рр.(млрд. дол. США)
Три основні складові українського експорту — метал, хімічні товари та транспортні послуги, які виконували роль «локомотиву « зовнішніх продаж у 1997-2000 роках, поступово втрачають темпи зростання. Таким чином, вичерпується потенціал зовнішнього товарообігу на старій структурній основі факторної моделі національної конкурентоспроможності. На шляху до інноваційної моделі, за відсутності ефективних механізмів прискореного нарощування експорту в галузях, які випускають продукцію з високим рівнем доданої вартості, українська економіка потребує певного перехідного періоду. Перспективи розвитку експортного комплексу України визначаються реальним станом промислового та сільськогосподарського виробництва. Пріоритетними експортнорозширюючими галузями української економіки є чорна металургія, агропромисловий комплекс, харчова промисловість і виробництво алкогольних напоїв; важке і високотехнологічне машинобудування; аерокосмічна галузь; військова промисловість; високотехнологіч- тура й ефективність не відповідають потребам формування національної економіки відкритого типу. Незважаючи на те, що Україна представляє собою великий ринок товарів, послуг та капіталів, реалізація цього потенціалу є досить незначною. Так, частка України у світовому експорті становить близько 1,5%, а в імпорті — 1%, що виявляється останніми роками як тенденція (табл. 12.1). пейською космічною агенцією (ЄКА) перспективними є технології супут-никового зв'язку, дистанційного зондування Землі, систем космічного транспортування, систем орієнтації й управління орбітальними станціями. На макрорівні національної економіки інтернаціоналізація продуктивних сил являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарсь-ких зв'язків завдяки міжнародній мобільності факторів і результатів виробництва. Кількісно це відображається у випереджаючих темпах зростання міжнародної торгівлі та руху інвестицій порівняно з темпами зростання загальносвітового ВВП. Розглянемо основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил за такими формами міжнародних економічних відносин, як міжнародна торгівля, міграція населення та рух капіталу. Міжнародна торгівля товарами та послугами посідає провідне місце в системі світогосподарських зв'язків. За останні десятиріччя тут відбулися певні якісні та кількісні зрушення, зокрема: • у географічній структурі світової торгівлі — скорочення частки слаборозвинутих країн, збільшення частки розвинутих і нових індустріальних країн; зниження аграрно-сировинної спрямованості експорту країн, що розвиваються; • у галузевій структурі світової торгівлі — скорочення питомої ваги сировинних товарів (крім палива), збільшення питомої ваги машин, устаткування, послуг, науково-технічної продукції (особливо в експорті розвинутих країн); • у зовнішньому товарообороті — зростання частки ТНК і міжфірмо-вих зв'язків; підвищення темпів зростання торгівлі послугами; уповільнення темпів зростання міжнародної торгівлі. Поряд з ускладненням умов реалізації продукції на зовнішньому ринку збільшується кількість довгострокових угод, угод на двосторонній та регіональній основі, спостерігається застосування заходів державного протекціонізму. Зовнішньоторговельні зв'язки України є нераціональними, характеризуються участю країни переважно у регіональному поділі праці, а їх струкні виробництва (порошкова металургія, хімічна промисловість); сфера послуг (транспорт, туризм, інжиніринг). Зростання відкритості українського суспільства неминуче призводить до включення країни у міжнародний обмін робочою силою. Міжнародна міграція робочої сили дедалі набуває глобального характеру та охоплює абсолютну більшість країн світу. Наприкінці XX століття загальна кількість мігрантів оцінювалася у 125 млн чол., що складає близько 2% населення планети. У 90-х роках цей показник значно зріс, насамперед за рахунок інтеграції в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Східної Європи. Міжнародна міграція робочої сили в умовах економічної глобалізації перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку національної економіки країни. Для України, як постачальника робочих рук на європейський та світовий ринок процес еміграції дозволяє, по-перше, знизити рівень безробіття та ослабити таким чином напруженість у суспільстві; по-друге, поповнити валютний фонд країни за рахунок грошових переказів емігрантів, що надходять в Україну; по-третє, ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили (згідно з розробленими МОП рішеннями) від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів. Крім того, міждержавна трудова міграція — це важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, який можна ефективно використовувати для пристосовування до кон'юнктури глобальних ринків. Проте масовий відтік продуктивної робочої сили, особливо учених і спеціалістів, негативно впливає на структуру працездатного населення, супроводжується ослабленням та розривом сімейних зв'язків, завдає певних економічних збитків. Після зняття штучних перешкод на шляху з'єднання сімей кількість емігрантів з України швидко зросла. Здебільшого емігрували євреї, німці, угорці, греки. Упродовж 1994-1998 рр. найбільша кількість населення з України вирушила в Росію (798,0 тис. чол.), Ізраїль (101,6 тис. чол.), США (69,0 тис. чол.), Німеччину (49,7 тис. чол.). За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн українських громадян, переважна частина з них влаштовується на роботу нелегально. У складі міграційного руху українського населення мають місце майже всі види та форми: внутрішня (у межах країни) та зовнішня (між країнами) міграція; еміграція, імміграція та рееміграція; міграція робочої сили та «відтік умів»; постійна (стаціонарна), тимчасова (ротація), сезонна, маятникова; міграція репатріантів, осіб, депортованих за національною ознакою, біженців, нелегалів (транзитні мігранти). Інтелектуальна міграція набуває таких форм, як виїзд на постійне проживання; тимчасова робота в інших країнах за контрактом; робота в іноземних компаніях та спільних підприємствах на території України (еміграція без виїзду за кордон). Економічні й професійні мотиви «відтік умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю реалізувати творчі можливості. Імпорт іноземної робочої сили в Україну відбувається у зв'язку із впровадженням у виробництво закордонних технологій, «ноу-хау», створення спільних підприємств, здійснення програм приватизації. Головними каналами імміграції є рееміграція з Росії та інших нових незалежних країн, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя (Північна та Південна Америка, Австралія, Канада тощо), запрошення спеціалістів та робочих кадрів за ліцензіями з країн Європи, Азії, Америки, в'їзд біженців, які рятують своє життя, та повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Реалії міграційних процесів в Україні потребують удосконалення законодавчої бази міграційних процесів; інституціоналізації самостійної міграційної служби у центрі та на місцях, а також спеціалізованих бірж праці для мігрантів; укладання міждержавних угод з країнами — потенційними користувачами та постачальниками робочої сили; формування міграційних фондів для вирішення проблем міграції, рееміграції, проблем екологічних мігрантів і депортованих; підвищення престижу інтелектуальної праці в країні та захисту інтелектуальної власності українських спеціалістів за ко Таблиця 12.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну по країнах світу в 1996-2007 рр. (на початок року в млн дол. США)
Таблиця 12.3 Прямі інвестиції з України по країнах світу в 1996-2007 рр. (на початок року в млн дол. США)
За аналізом ситуації на ринку прямих іноземних інвестицій прогнозується збільшення їх обсягів у таких галузях: • сільське машинобудування — завдяки можливості нарощувати збут сільськогосподарської техніки місцевого виробництва; • фармацевтична та медична промисловість — унаслідок обмеженої пропозиції українських ліків і медичного обладнання; • промисловість будівельних матеріалів — через очікування буму в сфері індивідуального будівництва; • електротехніка — зокрема, інвестиції будуть спрямовуватися на встановлення обладнання тепло- і гідроелектростанцій; • галузь зв'язку, яка після приватизації «Укртелекому» протягом наступних 10-12 років може отримати, за деякими експертними оцінками, понад 2 млрд. дол. інвестицій. рдоном; сприяння інституціоналізації функціонування недержавних міграційних установ. Україна стає активним учасником міжнародної міграції капіталу та міжнародного ринку інвестицій, оскільки потребує значних капіталовкладень. Основними кредиторами України до останнього часу були міжнародні фінансові організації та уряди розвинутих країн. Так, МВФ працює з українським урядом за трьома програмами: програма трансформації економіки; програма короткострокового фінансування, спрямована на досягнення макроекономічної стабілізації; програма розширеного фінансування. З початком емісії українських євробондів Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів, де покупцями цих цінних паперів виступили в основному приватні інвестори. Важливим джерелом необхідних ресурсів мають стати прямі іноземні інвестиції, обсяги яких ще недостатні Розглянемо більш докладно проблеми інституціоналізації відносин економічної інтеграції України з Євросоюзом, Росією, країнами СНД. За урядовими програмами розвитку економіки України відносини з Євросоюзом розглядаються як базовий вектор геостратегічної орієнтації. Так, своєрідною «компенсацією» за експортні втрати машинобудівників та харчовиків України на ринках СНД постало збільшення експорту продукції металургії до країн Заходу, перш за все Західної Європи. Збільшився експорт олійного насіння, головними імпортерами якого є Іспанія та Нідерланди. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук в такі країни, як Німеччина, Фінляндія. Головним споживачем шкіряної сировини українського походження (а її експортні обсяги значно зросли) є Італія. Збільшилися обсяги експорту одягу та предметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговельним партнером України в торгівлі міддю та виробами з неї є Німеччина. Сукупні обсяги торгово-економічної взаємодії України з ЄС останніми роками постійно зростають. Так, з початку нового століття щорічний товарообіг товарами та послугами між Україною та країнами Європи складає близько 10-15 млрд. дол. Пріоритетні інтереси розширення форм інтеграційних відносин з країнами ЄС для України пов'язані з наступним: - країни-члени ЄС є потужним ринком для збуту продукції, яка виготовляється в Україні; - присутність в європейському ринковому просторі дозволить Україні брати участь у програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу; - лібералізація та взаємне відкриття економічних кордонів є певною гарантією притоку іноземних інвестицій. Серед науково-технічних пріоритетів у співробітництві з ЄС найбільш важливими є: розвиток мікроелектроніки та робототехніки; взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії розвиток
12.3. Інституціональні форми інтеграції національної економіки у світове господарство Міжнародна економічна інтеграція відображає сучасні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил та набуває різних форм, етапів і вимірів. Так, початкова інтеграція національних економік відбувається завдяки розвитку міжнародної діяльності відносно автономних економічних суб'єктів, у стадію часткової (локальної) інтеграції вступають за поширенням форм міжнародного співробітництва, розвитком діяльності ТНК, а стадії інституційної досягають з інтеграцією у регіональні угрупу-вання зі створенням органів наддержавного регулювання. Якщо переплетення, взаємопроникнення та зрощування процесів виробничого відтворення проходить у формі «часткової інтеграції», то регіональна інтеграція є формою «інституційної інтеграції» національних економік за виміром «зона вільної торгівлі -> митний союз —> спільний ринок —> економічний союз». Регіональні об'єднання національних економік розрізняються за глибиною та характером обраної інтеграційної стратегії, сферами і масштабами діяльності, кількістю держав-членів тощо. Така інтеграція, з одного боку, посилюючи ринкову уніфікацію економічного розвитку країн-учасниць, прискорює процес глобалізації, з іншого — може привести до певних форм «закритого» регіоналізму, закладає умови міжрегіональної та міжконтинентальної конкуренції. Важливою складовою національного розвитку стає економічна та гео-політична визначеність у сучасній системі світогосподарських координат з урахуванням різних вимірів економічної інтеграції. Україна має двосторонні відносини майже з усіма країнами світу, а в процеси транснаціоналізації включена переважно з позицій країни розташування філіалів і представництв ТНК. На регіональному рівні шляхом реалізації стратегії багатополюсності Україна має офіційно визначений євроінте-граційний пріоритет з одночасним розвитком взаємовигідної співпраці у межах інших регіональних угод із традиційними партнерами з країн СНД, Єдиного економічного простору (ЄЕП), Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) та ін. На глобальному рівні вона встанови Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС можна вважати: - загальне покращання макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічне просування економічних реформ; - розв'язання проблем, які були спричинені, наприклад, практикою антидемпінгових розслідувань з боку ЄС, зокрема із більш широким та послідовним застосуванням Україною існуючих методів антидем-пінгу; - розв'язання проблем, які виникають у зв'язку зі вступом України до СОТ, що є однією з передумов налагодження відносин з Євросою-зом; - розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчизняного виробництва на західноєвропейських ринках; - участь в системі субрегіонального та прикордонного соціально-економічного співробітництва, зокрема на рівні Вишеградської групи та ЦЕФТА62, а також в системі єврорегіонів. Таким чином, відносини Україна — ЄС варто розглядати як процес, що має на меті розвиток національної економіки за європейськими стандартами та певне зближення з євроструктурами. Цей процес потребує тривалої підготовчої роботи і в межах країни, і у взаємодії з країнами ЄС (часткова інтеграція), а власне інституційна інтеграція не є реальною для України в найближчі роки. У економічних відносинах України з Російською Федерацією, з точки зору потужності зустрічних товаропотоків, порівняно інтенсивних виробничо-коопераційних зв'язків, ринково-збутових чинників, домінуючим вектором є співробітництво. На пострадянському просторі експортно-імпортні операції України з Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за номенклатурою. Основу українського експорту до Росії складають продукція металургійної промисловості (передусім вироби із чорних металів, феросплави, профілі, алюміній), машинобудування (електричні машини, ванта оптроніки та лазерної техніки; розробка нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів; створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв'язку; спільні дії, спрямовані на покращання енергозаощадження, перехід до використання нових та поновлюваних джерел енергії. У кредитно-фінансовій сфері основним партнером України є Європейській банк реконструкції та розвитку (ЕБРР). Йдеться про сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, кредитування малого, середнього та корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, сприяння інвестиціям, модернізації та будівництву транспортної інфраструктури, впровадженню енергозаощаджувальних та екологічних технологій. Для активізації партнерства Україна — ЄС були створені такі інститути, як Рада та Комітет Співробітництва, парламентський комітет з числа депутатів Верховної Ради України та Європарламенту, Міжвідомчий комітет з розвитку відносин з ЄС. З боку ЄС українськими «справами» займається Генеральний Директорат з відносин із країнами Центральної і Східної Європи та Новими Незалежними Державами, постійне представництво України при Союзі в Брюсселі, посольство ЄС та місія Глави делегації Європейської Комісії в Києві. Прикордонному співробітництву в центрально-східноєвропейському регіоні, або єврорегіоні61, сприяють такі структури, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних приморських регіонів, а також формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально-економічного простору. Втім, у відносинах України з ЄС існують певні проблеми. До них належать, наприклад, антидемпінгові розслідування проти українських товарів, що негативно позначаються на зовнішньоторговельному і платіжному балансі країни.
12.4. Основи безпеки національної економіки* Економічна безпека визначається таким станом національної економіки, за якого забезпечуються національні інтереси, стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави . • створення стратегічних трансєвропейських та євразійських транспортних коридорів, зокрема, Євроазіатського, коридору, з метою об'єднання ринків країн Азії і Європи, значного збільшення транзитних товаропотоків; • освоєння космічного простору, спільні дослідження в астрономії та астрофізиці; • створення спільних фінансово-промислових груп на базі функціонально споріднених виробництв та підприємств; • співробітництво в сфері екології та раціонального природокористування, розробка та поширення екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, використання нетрадиційних джерел енергії; • спільна розробка родовищ корисних копалин сировинних паливно-енергетичних ресурсів. Перспективна геоекономічна модель економічної інтеграції України у світове господарство повинна охоплювати комплекс географічних векторів, галузей виробництва, сфер діяльності. У співпраці з іншими країнами необхідно змістити акценти на партнерську промислово-технологічну взаємодію на базі взаємовигідних інвестиційних та коопераційних відносин. Тільки активна і узгоджена в усіх геоекономічних площинах позиція України може сприяти розв'язанню актуальних проблем розвитку держави. Головна стаття експорту України до Росії — це послуги, пов'язані з транзитом енергоносіїв українською територією. Безумовним «лідером» імпорту з Росії є енергоносії (природний газ та нафта), які складають більше 70% від загального обсягу імпорту, продукція машинобудування (механічне обладнання, автомобілі), продукти хімічної промисловості (зокрема, синтетичний каучук) тощо. Чинниками, що стримують нарощування експорту української продукції до РФ, є жорсткі кількісні обмеження та високі митні тарифи на товари машинобудування, сільського господарства, зокрема цукру, та інші протекціоністські заходи. Складовою двостороннього співробітництва країн є прикордонна співпраця, на сприяння розвитку якої в лютому 2000 р. була підписана Програма міжрегіонального і прикордонного співробітництва України та Російської Федерації. Наявний процес економічної інтеграції країн СНД відображає певні відмінності в умовах та завданнях економічного розвитку, а також певні політичні суперечності. Активізацію економічного співробітництва в рамках СНД може забезпечити послідовний переговорний процес, узгодження правових систем, регулятивних механізмів, заходів зовнішньоекономічної політики. Найбільш реальним для України в рамках СНД та у двосторонніх відносинах з пострадянськими країнами є запровадження зони вільної торгівлі. Основними напрямами співробітництва країн СНД можуть бути63: • інтенсивний розвиток виробничо-технологічної кооперації підприємств і галузей, які пов'язані традиційними зв'язками, що склалися за часів єдиної держави; • спільний вихід на ринки третіх країн з кооперованою продукцією, з великомасштабними будівельно-монтажними послугами; Основними завданнями економічної безпеки є забезпечення пропорційного та безперервного економічного зростання, приборкання інфляції та безробіття, формування ефективної структури економіки та розвинутого ринку цінних паперів, скорочення дефіциту бюджету та державного боргу, підвищення якості життя населення, підтримання стійкості національної валюти тощо. Ці завдання визначають стратегію економічної безпеки як формування та обґрунтування стратегічних пріоритетів, національних інтересів, засобів і механізмів вирішення економічних проблем. У макроекономічному аналізі економічної безпеки вирізняють такі складові: економічну незалежність, стійкість і стабільність національної економіки, здатність до саморозвитку й прогресу. Економічна незалежність означає, насамперед, можливість здійснення державного контролю за використанням національних ресурсів, спроможність забезпечити національні конкурентні переваги для рівноправної участі у міжнародній торгівлі. Стійкість і стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, стримування дестабілізуючих чинників. Здатність до саморозвитку і прогресу означає спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні інтереси, створювати сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, розвивати інтелектуальний потенціал. Економіка, яка постійно розвивається, здатна протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам. Надійність та ефективність економічних пропорцій, вертикальних і горизонтальних зв'язків дозволяє пом'якшити наслідки дестабілізуючих процесів. Основним суб 'єктом економічної безпеки виступає держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Об 'єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі складові економічної безпеки. Національні економічні інтереси відіграють головну роль у системі економічної безпеки. Визначення цих інтересів потребує аналізу поточного стану економіки, з'ясування основних тенденцій розвитку та розробки заходів їх державного коригування. До пріоритетних економічних інтересів України належать: • створення самодостатньої соціально орієнтованої економіки; • збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалу; • забезпечення економічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; • побудова рівноправних і взаємовигідних економічних відносин з іншими державами. Загрозами економічній безпеці країни є сукупність умов і чинників, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільству, державі, ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів. Таблиця 12.4 Окремі показники-індикатори економічної безпеки національної економіки
Розрізняють внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці країни. Основними внутрішніми загрозами слід вважати: • у науково-технічній сфері: руйнування науково-технічного потенціалу, зменшення науково-технічних розробок, скорочення потенціалу фундаментальної науки, невизначеність державної науково-технічної політики, відтік наукових кадрів за кордон або в іншу сферу діяльності; • в економічній сфері: скорочення обсягів виробництва у провідних галузях, розрив господарських зв'язків, монополізацію економіки, криміналізацію суспільства, наявність структурних диспропорцій, великий внутрішній борг, високий рівень зношеності основних фондів, енергетичну кризу, низький рівень продуктивності праці та інвестиційної діяльності; високий рівень інфляції та безробіття, зростання «тіньової» економіки, низький платоспроможний попит населення, цінові диспропорції між промисловістю та сільським господарством, загрозу втрати продовольчої незалежності країни, масове ухилення від сплати податків; Так, нормальний циклічний спад ВВП становить 5-15% від його потенціального значення. Пороговим спадом вважають 30%, за умов вищого спаду втрати можуть бути незворотними. Нормальним рівнем інфляції вважається середньорічний темп зростання цін на 5-6%. У разі інфляції 6— 10% необхідно вживати спеціальних обмежувальних заходів. Зі світового досвіду відомо, що в період радикальних перетворень рівень безробіття може досягати 15—20%. Однак він не повинен триматися більше 3-5 років. Пороговим рівнем безробіття вважається 10%. Розрив у річних доходах 10% найбагатших та 10% найбідніших верств населення не повинен перевищувати 6-8 разів. А індикатор концентрації доходів (коефіцієнт Джині) у розвинутих країнах становить 0,15-0,17. Коли частка населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, досягає 8-10%, це призводить до тривалої кризи та стагнації. Інтегральний індекс економічної безпеки66 держави визначається за багаторівневою оцінкою, що враховує індекси безпеки окремих сфер економіки (макроекономічна, виробнича, фінансова, інвестиційна, зовнішньоекономічна, науково-технологічна, соціальна, демографічна, енергетична, продовольча), які, в свою чергу, є також багаторівневими. Так, фінансова безпека включає бюджетні, валютні, боргові та інші індекси. Слід зазначити, що інтегральний індекс економічної безпеки країни за останнє десятиріччя має позитивну динаміку (див. рис. 12.1)67. До зовнішніх загроз економічній безпеці країни належать: економічна залежність від імпорту, від'ємне зовнішньоторговельне сальдо, нераціональна структура експорту — надмірний вивіз сировинних ресурсів; втрата позицій на зовнішніх ринках; зростання зовнішньої заборгованості, нераціональне використання іноземних кредитів; неконтрольований відтік валютних ресурсів за кордон. Економічна безпека оцінюється за певними критеріями — показника-ми-індикаторами та їх пироговими величинами, перевищення яких загрожує безпеці країни65. Порогові значення індикаторів економічної безпеки є кількісними параметрами, що окреслюють межу між безпечною й небезпечною зонами в різних сферах економіки (див. табл. 12.4). Індикатори економічної безпеки дають можливість не тільки кількісно визначити параметри необхідного розвитку економічної системи, а й сформулювати якісні вимоги, котрі є, по суті, завданнями (цілями) економічної безпеки. На шляху реалізації цих цілей слід усунути або мінімізувати загрози (виявлені за результатами аналізу індикаторів економічної безпеки), а також розвивати наявні потенційні можливості поліпшення стану економічної безпеки. Зовнішньоекономічна політика країни є логічним продовженням внутрішньої економічної політики, проте з власними ознаками та інструментами. Так, економічно могутні країни та регіональні інтеграційні об'єднання спроможні істотно впливати на міжнародні економічні відносини та проводити зовнішню політику з позиції сили для захисту своїх інтересів. Країни з невисоким рівнем розвитку змушені пристосовуватися до такого порядку і формувати зовнішню політику на підставі реальних економічних можливостей або об'єднуючись у регіональні економічні утворення.
12.5. Цілі та напрями зовнішньоекономічної політики держави Структурними елементами зовнішньоекономічної політики (ЗЕП) є суб'єкти, об'єкти і ресурси. Головним її суб'єктом є держава, тому основоположним принципом зовнішньоекономічної діяльності є принцип всеосяжності, що означає загальнообов'язковість рішень держави для всіх суб'єктів міжнародних економічних відносин. Виділяють різні типи цілей ЗЕП: кількісні (наприклад, зростання зовнішньоторговельного обороту); якісні (підвищення конкурентоспроможності товарів на світовому ринку); короткострокові (стимулювання експорту), середньострокові (створення спільних високотехнологічних підприємств з іноземними партнерами); довгострокові (регіональна інтеграція та довгострокове співробітництво з певними країнами). Головна мета зовнішньоекономічної політики України — формування основ сучасної відкритої економіки, її ефективне включення у міжнародний поділ праці, активне використання його переваг для зміцнення економічної незалежності країни, створення сприятливих умов для національного економічного зростання. Стрижнем сучасної зовнішньоекономічної політики має стати формування в країні конкурентоспроможної економіки на інноваційній основі, що передбачає створення і застосування макротехнологій та відповідного інституціонального забезпечення. До основних напрямів зовнішньоекономічної політики слід віднести: • впровадження обґрунтованого протекціонізму, підтримка найбільш ефективних імпортозаміщуючих виробництв шляхом застосування компенсаційних митних тарифів, скасування пільгових імпортних тарифів та державних гарантій іноземним кредиторам на ввезення продукції, аналоги якої виробляються в Україні; підвищення контролю за якістю імпортних товарів; • зміцнення експортного потенціалу країни, сприяння розвитку екс-портоорієнтованих галузей та виробництв, використання з цією метою податкових пільг для виробників експортної продукції вищих ступенів переробки, державних гарантій під експортні кредити, системи страхування експортних ризиків та інших інструментів. Боротьба проти дискримінації та політична підтримка вітчизняних експортерів; • оптимізація структури платіжного балансу, підтримка його додатного сальдо; підвищення питомої ваги товарів з високою часткою доданої вартості в експорті; • мінімізація обсягів зовнішніх позик, їх використання, головним чином, на потреби вітчизняного виробництва. Розробка та реалізація системи заходів для зниження тягаря зовнішнього боргу, залучення прямих іноземних інвестицій, реекспорту вітчизняного капіталу; • доведення до рівня світових стандартів однієї із зон вільної торгівлі та відпрацювання на її основі режимів та механізмів зовнішньоекономічної діяльності; • забезпечення керованого плавання гривні та підтримка курсу національної валюти у відповідності з наявними реаліями; удосконалення механізмів її конвертації; • ефективне використання геополітичного положення України для поглиблення географічної диверсифікації зовнішніх зв'язків, удосконалення їх регіональної спрямованості. Пріоритетний розвиток співробітництва з ЄС та країнами СНД, відновлення позицій на ринках, що були втрачені. Поширення взаємовигідних економічних зв'язків з країнами Близького Сходу та Перської затоки та взаємовигідне співробітництво з міжнародними економічними і фінансовими організаціями.
Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|