Проекція — захисний механізм, завдяки якому внутрішні імпульси та почуття, неприйнятні в цілому для особистості, приписуються зовнішньому об'єкту і тоді проникають у свідомість як змінене сприйняття зовнішнього світу.
Проекція (від лат. — викидання) вперше з'являється у психоаналізі та належить 3. Фрейду. На його думку, змістом проекції завжди є глибинні прагнення до сексу та агресії. Саме тому проекція виступає як захист — приписування іншим людям та речам почуттів, бажань, в яких суб'єкт відмовляє собі. Засновник психоаналізу у праці "Тотем та табу" [8] зазначає, що "ворожість, про яку не знаєш і надалі не бажаєш знати, переноситься з внутрішнього сприйняття у зовнішній світ та при цьому віднімається від самого себе та приписується іншим".
При виникненні внутрішніх конфліктів проекція слугує меті звільнення Я-концепції від негативних характеристик та перенесенню їх на когось близького чи того, кому ці характеристики властиві. Наприклад, усі знають якими негативними бувають відносини між невісткою та свекрухою. Невістка заздалегідь налаштована на те, що свекруха ставиться до неї набагато гірше, ніж до її чоловіка. Таке емоційно-когнітивне налаштування і робить можливими негативні оцінки будь-яких дій свекрухи, до яких невістка, використовуючи як основний психологічний захист проекцією, ставиться з підозрілістю. Тому і виникають конфлікти при будь-яких розбіжностях між ними.
У зрілих та сприятливих формах проекція є основою емпатії. Оскільки ніхто не в змозі проникнути у чужу психіку і зрозуміти суб'єктивний світ іншої людини, кожний повинен спиратися на здатність проектувати власний досвід. Проекція в згубних формах несе небезпечне нерозуміння та завдає значної шкоди міжособистісним відносинам.