• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Перелік рекомендованої літератури 8 страница

Одним із ефективних засобів роботи з кадрами є посилення мотивації та стимулювання праці, заохочення державних службовців та їх соціальної захищеності. У цьому напрямку Президент безпосередньо приймає рішення щодо нагородження, заохочення чи стягнення до працівників свого апарату, посадових осіб органів виконавчої влади. Стратегією реформування системи державної служби в Україні, затвердженою Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. №599/2000, передбачено продовжити роботу з удосконалення системи оплати праці, підвищення стимулюючої ролі посадових окладів і водночас створити чіткий і прозорий механізм відповідальності державних службовців.[xc] Цим же актом визначено, що для здійснення систематичного контролю за проходженням державної служби та професійними досягненнями державних службовців варто запровадити системи оцінок під час щорічного підбиття підсумків виконання державними службовцями своїх обов’язків і завдань, а також проведення періодичної, один раз на три роки, атестації державних службовців.

Гарантії діяльності Президента України

Характер завдань, що стоять перед Президентом України, широкий спектр повноважень і висока політична відповідальність глави української держави обумовлюють необхідність створення чіткої системи гарантій президентської діяльності. Слід звернути увагу на те, що вони досі не знайшли належного, послідовного і комплексного відображення у чинному законодавстві. Тому виявлення і систематизація гарантій президентської діяльності потребує аналізу відповідних положень вітчизняного та зарубіжного конституційного законодавства, їх порівняння з прерогативами монарха та гарантіями депутатської діяльності як найбільш близькими за змістом державно-правовими інститутами. Застосування такого підходу дає можливість викласти систему гарантій діяльності Президента України у такому вигляді:

1. Юридичні гарантії: а) вказівка у Конституції України вичерпного переліку підстав дострокового припинення повноважень глави держави; б) неможливість зміщення Президента Верховною Радою України, за винятком процедури імпічменту; в) отримання президентського мандата безпосередньо від народу; г) регламентація усіх повноважень глави держави виключно на конституційному та законодавчому рівні; д) заборона передачі президентських повноважень будь-якій іншій особі; е) право недоторканності на час виконання президентських повноважень; є) загроза відповідальності за посягання на честь і гідність Президента; ж) конституційне закріплення загальнообов’язковості його актів; з) довічне збереження звання Президента; і) право глави держави звертатися до народу з посланнями з метою отримання підтримки політичних ініціатив.

2.Організаційні гарантії –створення потужної Адміністрації Президента України (зі штатним розписом близько 700 осіб) і мережі консультативних та координаційних структур (близько 40), що здійснюють організаційне, правове, консультативне, інформаційне й аналітичне забезпечення діяльності глави держави, детальну підготовку президентських рішень, контролюють їх виконання і забезпечують зв’язок Президента з іншими органами державної влади. Два допоміжні органи при главі Української держави – Адміністрація Президента і Рада національної безпеки та оборони України навіть отримали конституційне закріплення. Згідно з Указом Президента України №1625/99 від 29 грудня 1999 р. (із змінами, внесеними згідно з указами Президента №278/2000 від 23 лютого 2000 р. і №397/2000 від 9 березня 2000 р.), до складу Адміністрації Президента України входить Глава Адміністрації, Перший заступник та заступники Глави Адміністрації, Прес-секретар Президента, Постійні Представники Президента у Верховній Раді України, Конституційному Суді та Кабінеті Міністрів України, Апарат Президентської Ради, Служба Президента України, Секретаріат Адміністрації Президента, 7 Головних управлінь і 10 управлінь.

Президент України має свій оркестр, який обслуговує державні заходи, що проводяться за участю глави держави або під його особистим патронатом.

3.Матеріально-технічні гарантії – наявність власних бюджетних асигнувань на представницькі функції, поїздки, утримання апарату і т.ін.; наявність окремої резиденції, власних транспортних засобів, охорони. Видатки на утримання Президента України та його адміністрації передбачаються у Державному бюджеті окремим рядком. Протягом останніх років розмір асигнувань на зазначені цілі був майже аналогічним обсягу видатків на утримання Кабінету Міністрів України та його апарату.

Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про забезпечення, обслуговування та охорону Президента України» від 4 січня 1992 р. №2033-ХІІ, заробітна плата Президента України складає 22 мінімальні заробітні плати; на період перебування на посту Президентові надаються заміська резиденція та службова квартира в м. Києві, спеціально обладнані літак і вертоліт, автомобільний транспорт[xci]. Витрати на представницькі цілі всередині країни і під час вітання зарубіжних держав здійснюється за рахунок державного бюджету, а охорона Президента і його сім’ї забезпечується Управлінням державної охорони України.

Деякі матеріально-технічні гарантії зберігаються за Президентом довічно, навіть після виходу його у відставку: а) за ним зберігається розмір посадового окладу; б) йому надається державна дача з необхідним обслуговуванням, охороною і транспортним забезпеченням; в) за ним та його дружиною зберігається медичне та санаторно-курортне обслуговування.

4. Символічно-церемоніальні гарантії – «почесні права»: на користування атрибутами президентської влади, на президентське звання, на урочистий прийом. Напередодні приведення до присяги новообраного глави держави, 29 листопада 1999 р., було видано спеціальний указ, яким встановлено офіційні символи Президента України – прапор (штандарт), знак, гербова печатка і булава, – та закріплено порядок їх використання. Нові символи вперше були використані вже наступного дня, 30 листопада: знак Президента України (орденський ланцюг) був покладений на Л.Д.Кучму, а гербова печатка і булава вручені йому під час церемонії інавгурації у палаці «Україна». На сцені, де знаходилося крісло глави держави, був встановлений штандарт Президента. Символи Президента України повинні постійно знаходитись у службовому кабінеті глави держави в його резиденції у м. Києві.

Згідно з ч.3 ст.105 Конституції України, звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Глава держави завжди діє «ex officio», тобто саме як офіційна особа. Будь-який його виступ, заява чи вчинок, незалежно від наявності спеціальних повноважень, розглядаються як державна акція і, зазвичай, здійснюються згідно з встановленим протоколом. При виїзді глави держави з офіційним візитом за кордон він має право на почесну зустріч і користується особливими пільгами та привілеями. У складі Адміністрації Президента України діє Управління протоколу, яке відповідає за належну організацію і проведення всіх протокольних заходів за участю глави держави.

Підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що гарантії діяльності Президента України займають значне місце у його правовому статусі і потребують детального правового закріплення у відповідному законі. Роль такого акта найкраще міг би відіграти статутний Закон «Про Президента України». При цьому, статус Президента України доцільно було б доповнити деякими гарантіями, притаманними статусу парламентарів, зокрема, такими як непорушність повноважень глави держави, використання Президентом засобів масової інформації, відповідальність посадових осіб за невиконання обов’язків щодо глави держави, захист трудових прав Президента, надання службової житлової площі.

Органи державної виконавчої влади в системі державного будівництва України: організація роботи

1. Кабінет Міністрів України у системі органів
державної влади України

Порядок формування і припинення повноважень Кабінету Міністрів України

Уряд є найважливішою складовою частиною і центральною ланкою всього державного механізму. Він виступає як основний державний орган, що забезпечує проведення внутрішньої й зовнішньої політики держави, під його керівництвом знаходиться державний апарат, фінанси країни, іноземні справи.

Статус і роль уряду залежать від форми правління. В президентських республіках, а також країнах, що поєднують риси абсолютної і дуалістичної монархії, уряд розглядається як сукупність радників при главі держави, повноваження яких залежать від повноважень останнього, оскільки він виступає главою уряду. Таким чином, уряд тут, як правило, не складає єдиного колегіального органу. В країнах з парламентарними формами правління уряд виступає колегіальним носієм виконавчої влади, який є відповідальним перед парламентом за політичний курс, який він проводить[xcii].

Аналізуючи конституційний статус уряду – Кабінету Міністрів України, можна дійти висновку, що загалом він обумовлений змішаною формою правління в нашій державі, оскільки уряд є відповідальним перед Президентом України і одночасно підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом загальної компетенції у системі органів виконавчої влади, який спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

До основних урядових завдань, закріплених у ст.116 Конституції України, належать:

– забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності;

– здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;

– виконання Конституції й законів України, актів Президента України;

– забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

– забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури;

– забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

– вжиття заходів щодо гарантування обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

– забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів.

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах:

1. Поділу державної влади – уряд здійснює виконавчу владу у встановлених Конституцією межах незалежно від органів законодавчої та судової влади, крім випадків, передбачених Конституцією України. Неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, об’єднань громадян у вирішення питань, віднесених до відання уряду, не допускається.

2. Верховенства права – Кабінет Міністрів у своїй діяльності дотримується вимог утвердження та гарантування прав і свобод людини, відповідальності держави перед громадянами за забезпечення їм гідних умов життя.

3. Законності – він здійснює свої повноваження на основі та відповідно до Конституції та законів України, указів Президента України.

4. Колегіальності – Кабінет Міністрів є колегіальним органом, що приймає рішення після вільного демократичного обговорення питань на своїх засіданнях.

5. Науковості – уряд України у своїй діяльності спирається на наукове обґрунтування здійснюваної ним державної політики, активно використовує новітні досягнення наукових досліджень, організаційно-технічні засоби та інформаційні технології.

6. Гласності – Кабінет Міністрів регулярно інформує громадськість про свою діяльність, працює у режимі постійного діалогу з населенням; прийняття таємних рішень можливе лише у випадках, визначених законом.

Процес формування Кабінету Міністрів складається з кількох етапів, на першому з яких здійснюється попереднє узгодження кандидатури на посаду Прем’єр-міністра, для чого Президент проводить відповідні консультації з Головою Верховною Ради та головами депутатських груп і фракцій. Узгоджена кандидатура вноситься главою держави на розгляд парламенту. Одночасно з письмовою пропозицією до Верховної Ради подаються інформаційні матеріали щодо кандидата на посаду Прем’єр-міністра: відомості про освіту, фах; виписка з трудової книжки про трудову діяльність; автобіографія з висвітленням найбільш істотних результатів трудової діяльності; декларація про доходи, зобов’язання фінансового характеру, відомості про нерухоме та інше цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери відповідно до вимог, встановлених для державного службовця першої категорії; відомості щодо самостійного входження кандидата до складу керівних органів підприємств, організацій, господарських товариств тощо.

Другий етап включає безпосередній розгляд кандидатури на посаду Прем’єр-міністра у парламенті. Порядок розгляду цього питання детально регламентується Постановою Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. № 287/96-ВР «Про процедуру надання згоди на призначення Прем’єр-міністра України» (із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України № 1326-XIV від 22.12.1999 р.), відповідно до якої перед внесенням на розгляд Верховної Ради України питання про надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України проводяться зустрічі кандидата на цю посаду з групами (фракціями) народних депутатів України. Потім на пленарному засіданні парламенту кандидат на посаду Прем’єр-міністра України виступає з доповіддю про основні напрями діяльності нового складу Кабінету Міністрів України (до 30 хв.), після закінчення якої надається час (до 45 хв.) на запитання народних депутатів та відповіді на них. Після цього проводиться обговорення запропонованої кандидатури (до 45 хв.), включаючи виступи представників груп (фракцій) народних депутатів України. Під час розгляду кандидатури Прем’єр-міністра у засіданні Верховної Ради може брати участь Президент України. Він може зняти з розгляду запропоновану ним кандидатуру в будь-який момент її обговорення, але тільки до початку процедури голосування щодо неї.

На третьому етапі Верховна Рада України дає згоду на призначення глави уряду більшістю від конституційного складу і оформлює своє рішення відповідною постановою. Вказане рішення приймається у режимі поіменного голосування. У разі, коли запропонована главою держави кандидатура на посаду Прем’єр-міністра не дістала підтримки необхідної більшості депутатів, Президент представляє Верховній Раді у 10-денний строк іншу кандидатуру, щодо якої проводиться нове обговорення і голосування. Повторне подання відхиленої кандидатури не допускається.

Після цього Президент підписує Указ про призначення Прем’єр-міністра України, який подає главі держави кандидатури до складу уряду: Першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-міністрів, міністрів. Президент приймає рішення про призначення кандидатів, поданих прем’єром, на відповідні посади в уряді і видає указ номінаційного характеру.

Конституція встановила певні обмеження щодо входження до складу уряду. Члени Кабінету Міністрів України не можуть бути народними депутатами або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової або творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу підприємства, установи, організації, метою яких є одержання прибутків.

Склад Кабінету Міністрів України формується в термін, що не перевищує 60 днів після припинення повноважень попереднього уряду. Кожен склад Кабінету Міністрів утворюється на строк повноважень діючого Президента України і складає повноваження перед новообраним главою держави.

Не пізніше 30 днів після утворення Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді України для затвердження Програму своєї діяльності на весь термін повноважень, що містить концептуальний виклад стратегії діяльності і засобів виконання завдань уряду України. До Програми діяльності додається схема структури Кабінету Міністрів України з інформацією про його персональний склад. Програма вважається затвердженою, якщо за неї проголосували більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів припиняє свої повноваження у випадку обрання нового Президента України, заяви про відставку або смерті Прем’єр-міністра України, звільнення Прем’єр-міністра Президентом України або прийняття парламентом резолюції недовіри уряду.

Президент має право у будь-який час звільнити з посади будь-якого члена уряду. Водночас кожен член Кабінету Міністрів України має право з політичних чи особистих мотивів заявити Президентові про свою відставку. Заява щодо відставки на ім’я Президента подається через Прем’єр-міністра України. Прем’єр-міністр зобов’язаний невідкладно доповісти про заяву Президентові та повідомити свої міркування щодо прийняття чи неприйняття відставки.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України Верховна Рада може розглянути за пропозицією не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу і прийняти резолюцію недовіри більшістю від конституційного складу. Однак питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховної Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом одного року після схвалення програми діяльності уряду.

Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого уряду, але не довше ніж 60 днів.

2. Структура Кабінету Міністрів України. Розподіл повноважень між посадовими особами уряду України

Здійснення адміністративної реформи призводить до відповідних змін у структурі уряду. Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. №1574/99 «Про склад Кабінету Міністрів України» (із змінами, внесеними указами Президента від 29.05.2001 р. №345/2001 та від 05.06.2001 р. №405/2001) до складу Кабінету Міністрів України входить 21 посадова особа:

– Прем’єр-міністр України;

– Перший віце-прем’єр-міністр України;

– Три віце-прем’єр-міністри України (з питань агропромислового комплексу, з питань економічної політики, з гуманітарних питань);

– Міністр аграрної політики України;

– Міністр внутрішніх справ України;

– Міністр екології та природних ресурсів України;

– Міністр економіки України та з питань європейської інтеграції України;

– Міністр палива і енергетики України;

– Міністр закордонних справ України;

– Міністр культури і мистецтв України;

– Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

– Міністр оборони України;

– Міністр освіти і науки України;

– Міністр охорони здоров’я України;

– Міністр праці та соціальної політики України;

– Міністр промислової політики України;

– Міністр транспорту України;

– Міністр фінансів України;

– Міністр юстиції України.

Посади Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не відносяться до категорій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу». Прем’єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри забезпечують виконання покладених на них завдань відповідно до розподілу функціональних повноважень, які були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. №784.

Згідно з названою постановою, Прем'єр-міністр України як глава уряду керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на забезпечення виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів, керує розробленням та реалізацією внутрішньої і зовнішньої політики держави та державної регіональної політики, координує проведення в Україні адміністративної реформи.

До повноважень Прем’єр-міністра України належить спрямування та координація діяльності Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Крім цього, він веде переговори і підписує в установленому порядку міжнародні договори, здійснює керівництво відповідними колегіальними органами (комітетами, комісіями, радами), кординує роботу з проведення приватизації, очолює Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності.

В межах своїх повноважень Прем’єр-міністр України спрямовує, координує та контролює діяльність Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державного комітету у справах охорони державного кордону, Управління державної охорони, Міністерства юстиції (і через нього - Державного комітету у справах релігій), Міністерства з надзвичайних ситуацій (у частині, що стосується питань цивільної оборони), Державної митної служби, Державної податкової адміністрації, Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу, Фонду державного майна, Національного космічного агентства України, Державного департаменту з питань виконання покарань, а також Спеціального представництва Кабінету Міністрів України у справах Європейського Союзу.

Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України:

– забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, реалізацію повноважень Кабінету Міністрів України у відповідних напрямах діяльності;

– очолюють відповідні урядові комітети, які забезпечують розроблення проектів урядових рішень відповідно до стратегії державної політики, розгляд та узгодження проектів нормативно-правових актів;

– відповідають згідно з розподілом функціональних повноважень за підготовку питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України, вносять пропозиції щодо порядку денного цих засідань;

– забезпечують згідно з розподілом функціональних повноважень взаємодію Кабінету Міністрів України з Президентом України та Верховною Радою України в процесі підготовки, прийняття і реалізації законодавчих та інших нормативних актів, а також поточну діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

– беруть участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України, в роботі відповідних колегіальних органів, що утворюються Президентом України і Кабінетом Міністрів України, колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, у засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим, роботі обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

– ведуть переговори і підписують в установленому порядку міжнародні договори згідно з наданими повноваженнями;

– здійснюють керівництво відповідними колегіальними органами (комісіями, радами тощо).

Досить широке коло повноважень покладено на Першого віце-прем'єр-міністра України,який виконує обов’язки Прем’єр-міністра України у разі його відсутності і за дорученням Прем’єр-міністра України представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами та організаціями в Україні та за її межами. Він організовує підготовку та виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, організовує формування та реалізацію державної промислової політики, державної політики у паливно-енергетичному комплексі, у сфері використання та охорони природних ресурсів, з питань екологічної безпеки, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

У межах своїх функціональних повноважень Перший віце-прем’єр-міністр України спрямовує, координує та контролює діяльність: Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства промислової політики, Міністерства палива і енергетики, Міністерства транспорту, Держкоменергозбереження, Державного комітету ядерного регулювання, НАК «Надра України», НАК «Нафтогаз України», Держкомзв’язку, а також об’єднань підприємств, яким делеговано функції з управління державним майном.

Віце-прем’єр-міністр України з питань економічної політики організовує роботу з формування і реалізації: державної внутрішньої та зовнішньої економічної політики; державної бюджетної, податкової, цінової політики та з питань державного матеріального резерву; державної регуляторної політики з питань розвитку конкуренції на внутрішньому товарному ринку, демонополізації, приватизації та розвитку підприємництва. До його функцій належить організація розроблення та здійснення заходів, спрямованих на удосконалення системи функціонування банківських і небанківських фінансових установ, розвиток ринку капіталу та його інфраструктури, розвиток економічних реформ. Крім того, він забезпечує планування і прогнозування заходів щодо економічного розвитку країни, активізації зовнішньоекономічних зв’язків та інвестиційних процесів, організовує розроблення та здійснення заходів, спрямованих на збільшення експортного потенціалу, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку, вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення стратегії і тактики розвитку макроекономічних процесів.

Істотною є роль Віце-прем’єр-міністра України з питань економічної політики і в процесі здійснення адміністративної реформи. Він вживає заходів для забезпечення ефективного функціонування системи державної служби, здійснює контроль за підготовкою та реалізацією пропозицій щодо практичного впровадження положень Концепції адміністративної реформи в Україні в частині реформування органів виконавчої влади.

Віце-прем’єр-міністр України з питань економічної політики в межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність: Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції (і через нього – Держбуду та Держстандарту); Міністерства фінансів (і через нього – Головного контрольно-ревізійного управління та Державного казначейства), Держпідприємництва, Держкомстату, Антимонопольного комітету, Головдержслужби, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, ДАК «Укрресурси», Національного депозитарію, Української державної інноваційної компанії. Крім того, в межах своїх функціональних повноважень він координує діяльність Державної митної служби, Державної податкової адміністрації та Пенсійного фонду.

На Віце-прем’єр-міністра України з питань економічної політики покладено забезпечення зв’язку Кабінету Міністрів України з Національним банком, комерційними банками, Європейським Союзом і міжнародними фінансовими організаціями, Торгово-промисловою палатою, фондовими та валютними біржами, а також взаємодії органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування, їх добровільними об’єднаннями.

Віце-прем’єр-міністр України з питань агропромислового комплексуорганізовує роботу з розроблення та реалізації стратегії функціонування агропромислового комплексу, зокрема з питань забезпечення продовольчої безпеки держави, проведення реформування земельних та майнових відносин на засадах приватної власності, створення інфраструктури продовольчого ринку, забезпечення на ринкових засадах агропромислового виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами та сировиною. Він також організовує розроблення та реалізацію державної політики у сфері агропромислового та лісогосподарського комплексів, земельних і водних ресурсів.

Віце-прем’єр-міністр України з питань агропромислового комплексу в межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність: Мінагрополітики; через Мінекоресурсів - Держкомлісгоспу, Держводгоспу та Держкомзему; ДАК «Хліб України»; НАК «Украгролізинг»; Державного агентства з управління державним матеріальним резервом у частині продовольчих ресурсів; Української академії аграрних наук; Національного аграрного університету. Він також забезпечує взаємодію органів виконавчої влади з добровільними формуваннями і громадськими організаціями, діяльність яких безпосередньо пов’язана з агропромисловим виробництвом.

Віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питаньорганізовує роботу з формування і реалізації державної політики в гуманітарній, науково-технічній та політико-ідеологічній сфері, з питань сім’ї та молоді, охорони здоров’я, освіти, науки, культури і мистецтва, преси та інформації, фізичної культури і спорту, туризму, міжнаціональних і конфесійних відносин, виставкової та інноваційної діяльності; координує здійснення заходів щодо реалізації державної мовної політики. Крім того, він організовує роботу з формування і реалізації державної соціальної політики з питань: реформування системи соціального та пенсійного забезпечення, охорони праці та загальнообов’язкового державного соціального страхування; удосконалення та реалізації державної житлової політики, політики доходів і зайнятості населення; благодійництва та гуманітарної допомоги; функціонування громадських організацій.

Віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань в межах своїх функціональних повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність: Мінкультури; Міністерства освіти і науки; Міністерства охорони здоров’я; Міністерства праці та соціальної політики (і через нього - Державного комітету у справах ветеранів); Держкомархіву; Держкомінформу; Держкоммолодьспорттуризму; Вищої атестаційної комісії України; Пенсійного фонду; Українського національного фонду Взаєморозуміння і примирення; Національної телевізійної компанії; Національної радіокомпанії; Українського національного інформаційного агентства; Національної академії наук, Академії педагогічних наук, Академії медичних наук, Академії правових наук, Академії мистецтв; Української академії аграрних наук (у частині координації державних науково-технічних пріоритетів).

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IV. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 499