• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Перелік рекомендованої літератури 12 страница

Виконавчі органи місцевого самоврядування утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи відповідно до законо­давства, визначають мету, порядок діяльності, затверджують їх статути, регулю­ють ціни й тарифи на відповідну продукцію та послуги створених ними підпри­ємств, встановлюють порядок використання прибутку, їх взаємовідносини з бю­джетом місцевого самоврядування.

Представницькі органи сіл, селищ, міст виключно на пленарних засіданнях приймають рішення щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затверджують місцеві програми приватизації, а також перелік об’єктів ко­мунальної власності, які не підлягають приватизації, визначають доцільність, порядок та умови приватизації об’єктів права комунальної власності; вирішують питання про придбання в установленому законом порядку привати­зованого майна, про включення до об’єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в уста­новленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об’єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної влас­ності відповідної територіальної громади; приймають рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначають межі цих повноважень та умови їх здійснення.

Згідно із законодавством України, сільські, селищні, міські, районні у містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами місцевих бю­джетів та іншими фінансовими ресурсами і визначають напрями їх викорис­тання. Органи місцевого самоврядування можуть утворювати позабюджетні цільові (у тому числі валютні) кошти, затверджувати положення про ці кошти, звіти про використання зазначених коштів.

Виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради вста­новлюють місцеві податки і збори, причому механізм їх справляння та порядок стягнення визначається відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ста­вок, встановлених законами України, а також приймають рішення щодо на­дання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і збо­рах.

Ст. 70 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює положення, згідно з якими радою або за її рішенням іншими органами місцевого само­врядування може бути прийняте рішення про випуск цінних паперів, лотерей, місцевих позик. Таке рішення приймається може бути прийняте, якщо розмір наявних коштів для фінансового забезпечення здійснення завдань і функцій місцевого самовряду­вання виявився недостатнім.

Порядок оформлення позик органів місцевого самоврядування регламентується Указом Президента України «Про впорядкування внутрішніх та зовнішніх запо­зичень, що здійснюються органами місцевого самоврядування» від 18.06.1998 р., який встановлює, що розмір випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, а та­кож позик та кредитів, які отримують органи місцевого самоврядування в банківських установах, визначається місцевими радами під час затвердження відповідних бюджетів з обов’язковим погодженням цього розміру з Міністерством фінансів України.

Кошти від випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, позики та кредити, які отримують органи місцевого самоврядування в банківських установах, залучаються лише для фінансування відповідного місцевого бюджету з обов’язковим внесенням до бюджету витрат на обслуговування зазначених позик та кредитів. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських, районних у містах рад подають щомісячно обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям інформацію щодо надходжень від позик та кредитів, отриманих у банківських установах за станом на перше число поточ­ного місяця.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 жовтня 1997 р. № 48 було затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик, згідно з яким облігація місцевої позики – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зо­бов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений умовами випуску строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Рішення про випуск облігацій місцевої позики приймається сільською, се­лищною, міською, районною, обласною, міст Києва та Севастополя радами, які виступають емітентами облігацій місцевої позики. Рада може уповноважити інші органи місцевого самоврядування або виконавчі органи відповідного рівня здійснити необхідні організаційні заходи, пов’язані з емісією облігацій місцевої позики.

Розміщення облігацій місцевої позики здійснюється на добровільних за­садах. Випуск облігацій місцевої позики здійснюється із зазначенням мети випуску. Розмір випуску облігацій внутрішніх місцевих позик обов’язково погоджується з Міністерством фінансів України.

Рада своїм рішенням: уповноважує відповідні органи місцевого самовря­дування або виконавчі органи відповідного рівня здійснити необхідні ор­ганізаційні та інші заходи, пов’язані з випуском облігацій місцевої позики; за­тверджує інформацію про випуск облігацій місцевої позики, звіт про розміщення облігацій місцевої позики та звіт про погашення облігацій місцевої позики, які подаються до Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку[cvi].

Функція забезпечення задоволення потреб населення в житлових, транспортних, торгових, комунально-побутових послугах та послугах зв’язку здійснюється шляхом реалізації органами і посадовими особами місцевого само­врядування повноваженнь щодо управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхід­ного рівня та якості послуг населенню, утримання і використання комунального житлового фонду і нежилих приміщень, комунального дорожного будівництва і утримання доріг місцевого значення, організації транспортного обслуговування населення, благоустрою і озелененння території, організації, утримання і розви­тку комунальних установ освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, організації ритуальних послуг і утримання місць захоронення.

Правовою основою діяльності органів місцевого самоврядування у зазначених сферах виступають Житловий Кодекс України, Закони «Про міс­цеве самоврядування в Україні», «Про транспорт», «Про дорожній рух», «Про зв’язок», «Про електроенергетику», «Про захист прав споживачів» та інші акти.

Одним з найважливіших напрямків діяльності органів місцевого самоврядування є їх участь у реалізації житлової державної політики. Ст. 30 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює повноваження виконавчих комітетів місцевих рад у цій галузі, які, по суті, відтворюють положення Житлового Кодексу України. Зазначені органи здійснюють розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності, надають відповідно до закону громадянам, які потребують соціального за­хисту, безоплатного житла або за доступну для них плату, видають ордери на заселення жилої площі в будинках державних та кому­нальних організацій.

Крім цього, вони вирішують питання щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності; сприяють розширенню житлового будівництва, надають громадянам, які мають потребу в житлі, допомогу в будівництві житла, в отриманні кре­дитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла, допомогу власникам квартир (будинків) в їх обслугову­ванні та ремонті, сприяють створенню об’єднань співвласників багаток­вартирних будинків, реєструють такі об’єднання.

Відповідно до положень Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР (з наступними змінами), транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету й на основі досягнень науково-технічного прогресу і забезпечується державою[cvii].

Управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції. При цьому органи управління транспортом сприяють органам місцевого самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо соціального та економічного розвитку транспорту, спільно з ними здійснюють програми захисту навколишнього природного середовища, розробляють і вживають узгоджені заходи для забезпечення безперебійної роботи транспорту у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координують роботу, пов’язану із запобіганням аваріям і правопорушенням на транспорті, а також організують взаємодію різних видів транспорту з метою більш ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень надають допомогу підприємствам і організаціям транспорту у поліпшенні використання транспортних засобів відправниками (одержувачами) вантажів і розвитку (в тому числі на пайових засадах) будівельної індустрії, об’єднують кошти підприємств, організацій (за їх згодою), а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення транспортної мережі, будівництва вокзалів, шляхопроводів та інших об’єктів транспорту; організують взаємодію різних видів транспорту з метою більш ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Згідно з вимогами ст.40 Закону України «Про транспорт», координація діяльності всіх видів транспорту в межах регіонів здійснюється комісіями з координації роботи транспорту, що утворюються органами місцевої державної виконавчої влади і місцевого самоврядування і діють відповідно до положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Контроль за додержанням законодавства на транспорті здійснюють відповідні органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад на території відповідної громади уповноважені приймати рішення про організацію стоянок автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону; затверджувати маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транс­порту незалежно від форм власності, узгоджувати ці питання стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законо­давством.

Відносини підприємств транспорту загального користування з органами місцевого самоврядування будуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів відповідно до чинного законодавства України.

Зв’язок є однією з пріоритетних і найважливіших галузей в Україні, невід`ємною частиною виробничої й соціальної інфраструктури територіальних громад і покликаний задовольняти потреби громадян, підприємств, установ, організацій, органів місцевого самоврядування у засобах і послугах електричного і поштового зв’язку.

Порядок взаємодії підприємств, установ і організацій зв’язку з місцевими радами закріплений Законом України «Про зв’язок» від 16.05.1995 р. №160/95-ВР. Засоби і споруди зв’язку, приміщення для відділень зв’язку, телефонних станцій та радіотрансляційних вузлів, жилі приміщення, в тому числі службові для листонош і працівників, які обслуговують ці засоби і споруди, передаються власниками у користування підприємствам і об’єднанням зв’язку на договірних засадах. Приміщення для сільських відділень зв’язку, службові жилі приміщення для обслуговуючого персоналу надаються підприємствам зв’язку на договірних засадах сільськими радами або організаціями – споживачами послуг зв’язку.

Проектуючи подальший розвиток міст та інших населених пунктів, місцеві ради здійснюють за рахунок коштів інвесторів виготовлення проектної документації та будівництво спеціальних приміщень для відділень зв’язку, автоматичних телефонних станцій та станцій радіотрансляційних вузлів, а також переобладнання приміщень, що не відповідають технологічним нормам галузі.

Взаємодія відбувається і під час перевезення підприємствами зв’язку пошти. Підприємства і об’єднання зв’язку мають право перевозити пошту на всіх маршрутах і лініях залізничного, водного, повітряного, автомобільного і гужового транспорту згідно з договорами. Органи місцевого самоврядування, підприємства, об’єднання, установи та організації, транспортні засоби яких використовуються для перевезення пошти, зобов’язані сприяти якнайшвидшому перевезенню за призначенням усієї пошти, що відправляється підприємствами і об’єднаннями зв’язку, та забезпечувати її збереження.

Певні повноваження мають органи місцевого самоврядування для забезпечення зв’язку в умовах надзвичайного стану. Виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських і селищних рад надають підприємствам і об’єднанням зв’язку допомогу в ліквідації аварій, що сталися внаслідок стихійного лиха, і в усуненні їх наслідків, у придбанні необхідних матеріальних ресурсів, а також надають для цього робочу силу, транспортні та інші технічні засоби.

У разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій та в екстремальних ситуаціях, що виникли внаслідок виробничих обставин, підприємства і об’єднання зв’язку з метою забезпечення зв’язком відбудовних робіт та недопущення розповсюдження епідемій, епізоотій через поштові відправлення за погодженням з виконавчими комітетами місцевих рад встановлюють тимчасові обмеження щодо надання послуг зв’язку населенню до закінчення ліквідації наслідків зазначених обставин[cviii].

Діяльність органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення електроенергією регулюється Законом України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р. № 575/97-ВР. Згідно зі ст.10 цього Закону до повноважень органів місцевого самоврядування у відносинах із суб’єктами електроенергетики належать: погодження питань розміщення на підпорядкованій їм території об’єктів електроенергетики, виходячи з інтересів територіальної громади; участь у розробці комплексних планів постачання енергії споживачам на підпорядкованій їм території; участь у розробці й реалізації системи заходів щодо роботи об’єктів електроенергетики у надзвичайних умовах; регулювання тарифів на теплову енергію відповідно до Закону; сприяння розвитку енергетики в регіоні. Органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативне регулювання режимів енергоспоживання[cix].

До питань місцевого значення відноситься створення умов для забезпечення населення послугами торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції планують розвиток цих галузей, здійснюють заходи щодо організації місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі, щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комуна­льного господарства, торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, встановлюють зручний для населення режим роботи вказаних підприємств, що належать до комунальної власності відповідних тери­торіальних громад.

За сучасних умов пріоритетним напрямком діяльності органів місцевого самоврядування стає функція соціального захисту населення. Конституція України визначає нашу державу як соціальну. Соціальною є така держава, яка бере на себе зобов’язання піклуватися про соціальну справед­ливість, достаток своїх громадян, їх соціальний захист, і головне її завдання – досягнення суспільного прогресу, який засновується на закріплених правом принципах соціальної рівності, загальної солідарності і взаємної відповідально­сті. Це держава, на якій лежить відповідальність за задоволення соціальних по­треб членів суспільства у сфері культури, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, охорони праці, сім`ї[cx].

Органи місцевого самоврядування беруть активну участь у реалізації соціальної політики держави, і функція соціального захисту населення, яку вони здійснюють, спрямована, перш за все, на пом’якшення наслідків нинішнього економічного перехідного періоду, на стабільне покращення рівня життя населення, на боротьбу з бідністю, безробіттям, забезпечення достатнього життєвого рівня, особливо для соціально незахищених верств населення.

Правову основу їх діяльності у сфері соціального захисту населення, крім Основного Закону і Закону «Про місцеве самовряду­вання в Україні», складають закони України «Про зайнятість населення», «Про захист прав споживачів», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про ос­нови соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про прожитковий мінімум», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інші нормативні акти.

Державні пенсії, матеріальна допомога та інші гарантії соціального захисту встановлюю­ться в законодавчому порядку. Але виконавчі органи місцевого самоврядування можуть ініціювати встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення. Наприклад, згідно з Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 р. виконавчі комітети сільських, селищних і міських рад можуть за рахунок місцевих бюджетів та власних коштів запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім’ям з дітьми[cxi], а Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соці­ального захисту» від 22.10.1993 р. в ч.4 ст.2 закріплює, що місцеві ради мають право за рахунок власних коштів і благодійних надходжень встановлювати додаткові гарантії щодо соціального захисту ветеранів війни[cxii].

Здійснюючи функцію соціального захисту населення, виконавчі органи місцевого самоврядування мають повноваження щодо вирішення, відповідно до законодавства, питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців строкової служби) або у відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім’ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва.

Особливо об’ємні повноваження щодо соціального захисту інвалідів орга­нам місцевого самоврядування надає Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р., відповідно до якого місцеві ради мають право утворювати власні фонди соціальної допомоги інвалідам. Порядок і умови вит­рачання коштів цих фондів визначаються радами з урахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.

Представницькі органи місцевого самоврядування беруть участь у працевлаштуванні інвалідів, оскільки спільно з підприємствами, установами і організаціями, громадськими організаціями інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлашту­вання інвалідів.

Законодавчо закріплюється, що проектування і забудова населених пунктів, формування жилих районів, розробка проектних рішень, будівництво і реконст­рукція будинків без пристосування для використання інвалідами не допус­кається. У тих випадках, коли з об’єктивних причин неможливо пристосувати для інвалідів діючі об’єкти, за рішенням місцевих рад за участю відповідних підприємств, установ і організацій створюються інші сприятливі умови життєдіяльності інвалідів, зокрема, шляхом будівництва спеціальних об’єктів.

Важливою гарантією нормальної життєдіяльності інвалідів є нормативний припис, згідно з яким підприємства та організації, що здійснюють транспортне обслуговування населення, зобов’язані забезпечити спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та інших об’єктів, яке б дало змогу інвалідам безперешкодно користуватися їх послугами. У тих випадках, коли діючі транспортні засоби не можуть бути пристосовані для використання інвалідами, місцеві ради створюють інші можливості для їх пересування.

Ст.30 вищевказаного закону закріплює, що жилі приміщення, заняті самотніми інвалідами або сім’ями, у складі яких вони живуть, під’їзди, сходові площадки бу­динків, в яких мешкають інваліди, мають бути обладнані спеціальними засо­бами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми ре­абілітації, а також телефонним зв’язком. Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється місцевими радами, підприємствами, установами і ор­ганізаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд. Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають інваліди, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках – відповідними місцевими радами.

Місцеві ради також забезпечують виділення земельних ділянок інвалідам із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для авто­мобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання[cxiii].

Не менш важливим повноваженням соціального характеру є закріплене за виконавчими органами місцевого самоврядування повноваження щодо ор­ганізації для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спеціальних магази­нах і відділах за максимально доступними цінами, а також безоплатного харчування, вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуаль­них послуг у зв’язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; надання допомоги на по­ховання громадян в інших випадках, передбачених законодавством.

Крім вищевикладених власних повноважень, на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у рамках реалізації функції соціального захисту насе­лення Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» покладено виконання делегованих повноважень органів виконавчої влади:

– організація виконання територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття;

– забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, реабілітованих як жертви політичних репресій, військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, сімей, які втратили годувальника, багатодітних сімей, громадян по­хилого віку, які потребують обслуговування вдома, до влаштування в бу­динки інвалідів і громадян похилого віку, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків, на виховання в сім’ї громадян;

– вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов’язаних з охороною материнства і дитинства;

– вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування;

– надання, відповідно до чинного законодавства, одноразової допомоги громадянам, які постраждали від стихійного лиха;

– вирішення, відповідно до чинного законодавства, питань про надання компенсацій і пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи, в інших випадках, передбачених законодавством;

– організація проведення оплачуваних громадських робіт для осіб, за­реєстрованих як безробітні, а також учнівської та студентської молоді у вільний від занять час на підприємствах, в установах та організаціях, що на­лежать до комунальної власності, а також за договорами – на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до інших форм власності;

– участь у веденні колективних переговорів та укладенні територіальних та­рифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) щодо підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній тери­торії; реєстрація колективних договорів і угод, здійснення контролю за їх ви­конанням;

– встановлення, відповідно до чинного законодавства, розмірів і порядку виплати щомісячної допомоги особам, які здійснюють догляд за самотніми громадя­нами, які за висновком медичних закладів потребують постійного сторон­нього догляду;

– бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в ус­тановах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, при­значених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потре­бують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних ро­бочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць.

Для органів місцевого самоврядування одним з напрямків діяльності виступає здійснення зовнішньоекономічної функції. Активна діяльність нашої держави на міжнародній арені та намагання інтегруватися у світову економічну систему вимагає проведення ефективної зовнішньоекономічної політики, яка здійснюється з метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку в Україні, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України, створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. з наступними змінами і доповненнями визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Ст.10 цього Закону закріплює, що до органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать місцеві ради, їх виконавчі органи, а також територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України. Зазначається, що нормативні акти місцевих рад та підпорядкованих їм виконавчих органів стосовно регулювання зовнішньоекономічної діяльності приймаються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Місцеві ради та їх виконавчі органи діють як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України[cxiv].

Конкретні повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в рамках реалізації зовнішньоекономічної функції на місцевому рівні закріплені у ст.35 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», до яких відноситься укладення і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг, а також сприяння зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та ор­ганізацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм влас­ності.

Йдеться про створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності на відповідній території шляхом реалізації наданих повноважень у частині, що стосується, наприклад, попереднього розгляду питань щодо розміщення, спеціалізації та розвитку відповідних підприємств, установ, організацій, підготовки висновків про надання в установленому порядку земельних ділянок, здійснювані органами місцевого самоврядування. Одним з таких пріоритетних напрямів є створення спеціальних (вільних) економічних зон, на яких встановлюється й діє спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування дії законодавства України. На цій території запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб[cxv].

Щодо прийняття рішення про створення спеціальних (вільних) економічних зон, то дане повноваження виключно на пленарних засіданнях реалізують представницькі органи сіл, селищ, міст. Крім цього, вони можуть вирішувати питання, пов`язані зі змінами в статусі цих зон, вносити до відповідних органів пропозиції з цих питань, дають згоду на створення таких зон за ініціативою Президента або Кабінету Міністрів України.

Законодавчо також закріплюється повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування щодо сприяння у створенні на основі законодавства спільних з іноземними парт­нерами підприємств виробничої й соціальної інфраструктури та інших об’єктів та залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць.

Делегованими повноваження в указаній сфері виступають організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі, створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їх діяльності, забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень ре­алізації міжнародних зобов’язань України.

Серед основних напрямків діяльності органів місцевого самоврядування слід назвати й функцію сприяння оборонній роботи держави. Одним з пріоритетних напрямків зовнішньополітичної діяльності Української держави є функція забезпечення оборони країни, спрямована на забезпечення суверенітету, цілісності й недоторканості її території, стабільності державної влади, захисту населення від збройної агресії. Виходячи з військової доктрини, Україна прагне до мирного співіснування з усіма державами, підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії. При цьому, організація оборони України включає: формування воєнної політики держави та воєнної доктрини, розвиток воєнної науки; прогнозування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу для запобігання агресії; охорону державних кордонів; підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони України; вироблення і проведення військово-технічної політики та забезпечення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі; мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і систем управління до дій в умовах воєнного стану; підготовку населення й території країни до оборони.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IV. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 633