Частиномовний поділ в українській мові

За традиційною системою частин мови, вживаною в шкільних підручниках з граматики української мови та в окремих наукових працях, в українській мові нараховується десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук.

Частини мови діляться на повнозначні і неповнозначні. До» повнозначних відносяться іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник; до неповнозначних — прийменник, сполучник і частка. Окремо виділяється вигук, який не відноситься ні до повнозначних, ні до неповнозначних частин мови.

За комплексним (семантичним, морфологічним, синтаксичним, а для похідних слів і словотвірним) критерієм вирізняються п'ять частин мови в таких ієрархічних стосунках (за Теоретичною морфологією Вихованця, Городенської): іменник та дієслово як центральні частини мови і прикметник, числівник та прислівник як периферійні частини мови. Центральність іменника й дієслова виявляється в сукупності притаманних тільки їм визначальних морфологічних категорій і виконанні основних функцій у структурі синтаксичних одиниць-конструкцій. Іменник і дієслово протиставляються власним структуруванням морфологічних категорій: категоріями відмінка, числа і роду (іменник) і категоріями часу, способу, виду і валентності (дієслово). У дієслові морфологічно закріплені категорії роду, числа й особи не є власне-дієслівними, а синтагматично зумовленими опорним іменником у позиції підмета.

Частини мови — це найбільші морфологічні класи слів, що характеризуються такими чотирма ознаками: 1) узагальненим (категорійним) граматичним значенням, абстрагованим від конкретних лексичних значень слів; 2) структурою морфологічних категорій; 3) системою форм словозміни або її відсутністю; 4) спільністю синтаксичних функцій. Наприклад, до класу прикметників належать слова, що позначають ознаку предмета; мають словозмінні категорії відмінка, роду й числа, залежні від морфологічних категорій опорного іменника, і морфолого-словотвірно-синтаксичну категорію ступенів порівняння; вирізняються словозмінною парадигмою з двадцяти одної відмінково-родової форми в однині тощо.

Багато уваги присвячували й присвячують описові основних принципів розподілу слів за частинами мови і питанням недосконалості традиційної класифікації. Ідеться тут передусім про застосування гомогенної (за одним критерієм) чи гетерогенної (за кількома різними критеріями) класифікації.

Традиційну класифікацію частин мови критикували за її непослідовність і відсутність чітких класифікаційних критеріїв.

До полярних поглядів мовознавців належать визнання єдиного критерію класифікації частин мови, з одного боку, і вимога застосування комплексу різних критеріїв — з іншого. У межах класифікації за одним критерієм (гомогенної класифікації) і класифікації за кількома різними критеріями (гетерогенної класифікації) також спостерігаємо внутрішні відмінності. Наприклад, прихильники гомогенної класифікації визнають єдиним критерієм розподілу слів за частинами мови або лексичний, або морфологічний, або синтаксичний критерії. Послідовним прихильником лексичної класифікації частин мови був НІ. Баллі [Балли 1955: 128—130]. Необхідність тільки морфологічного критерію обґрунтовує, зокрема, А. Мухін. На думку О. Суника, загальнограматичні значення частин мови становлять єдину ознаку, за якою слова об'єднуються у ці класи. Гетерогенна класифікація в різних модифікаціях знайшла своє відображення у працях Л. Щерби, В. Виноградова, В. Жирмунського, І. Кучеренка та ін.

Застосування гомогенної класифікації (за одним критерієм), безперечно, не забезпечує послідовної класифікації частин мови, оскільки саме в цих одиницях перетинаються і взаємодіють морфологічний, словотвірний, синтаксичний і лексичний рівні мови. Тільки гетерогенна класифікація, тобто комплексний критерій (семантичний, синтаксичний, морфологічний і для похідних слів словотвірний), дає змогу здійснити всебічну класифікацію слів. Проте сукупність трьох перших критеріїв поширюється на ядро частин мови, периферія ж характеризується неповним (одним або двома) набором критеріїв. До того ж слід зазначити, що оскільки частини мови є семантико-граматичними класами, то граматична спеціалізація слів відіграє тут показову роль.

За гетерогенної класифікації частин мови як найперспективнішої щодо охоплення об'єктивних мовних показників треба зважати на ієрархію критеріїв, їхню підпорядкованість одному визначальному критерієві. Таким виступає, звичайно, семантичний критерій, що вказує на глибинні семантичні чинники, на яких формуються синтаксичні й морфологічні ознаки слів.

Ієрархія критеріїв набуває такого вигляду: роль базового критерію виконує семантичний критерій, що зумовлює граматичну спеціалізацію слова в реченні або словосполученні; синтаксичний критерій, у свою чергу, є базовим для морфологічного критерію. Поряд із загальновизнаними семантичним, синтаксичним і морфологічним критеріями варто назвати ще один критерій — словотвірний, який може бути досить показовим за виділення частин мови у спірних випадках. Словотвірний критерій (як допоміжний, оскільки він стосується тільки похідних слів) знаходить своє відображення у специфічних для окремих частин мови словотворчих афіксах.

Виділення частин мови та їхня кількість ґрунтується на вказаних вище критеріях. Повне охоплення різнорідними критеріями якогось слова є симптомом його належності до ядра лексико-граматичного класу. Відсутність якихось (лексичних, синтаксичних, морфологічних та ін.) ознак засвідчує похідність слова, наявність у ньому дериваційних рис або належність певного елемента до класу не-слів.

Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації дає змогу виділити передусім чотири частини мови — іменник, дієслово, прикметник і прислівник. Саме ці частини мови виступають як незаперечні, на думку О. Пєшковського, Є. Куриловича, Ч. Фріза, Л. Теньєра та ін. До чотирьох частин мови потрібно додати числівник за його семантичну своєрідність, пов'язану з вираженням категорійного значення кількості. Це найслабкіше структурований частиномовний компонент.

Лише сукупність різнорідних критеріїв, проте з базовим характером семантичного критерію, уможливлює виділення двох центральних лексико-граматичних класів (іменник і дієслово) і трьох периферійних класів (прикметник, прислівник і числівник). Семантичний критерій у трьох вимірах охоплює названі перші дві частини мови: по-перше, лексичним значенням іменника є назви конкретних предметів, дієслова — назви дій, процесів і станів; по-друге, дві лексико-граматичні частини мови спрямовані на відображення різних явищ дійсності: іменник відображає предмети, дієслово — дії, процеси, стани; по-третє, ці частини мови характеризуються узагальненим значенням предметності (іменник) і процесуальності (дієслово). Із семантичними ознаками центральних частин мови тісно пов'язані їхні синтаксичні функції (для іменника характерна функція підмета і сильнокерованого другорядного члена речення, для дієслова — функція присудка і співвідносного з присудком головного члена односкладних речень).

Займенникові слова, входячи в іменниковий, прикметниковий, числівниковий або прислівниковий класи, займенникові слова становлять у цих класах окремий підклас, маючи додаткові семантичні (вказівна функція, опосередкований зв'язок із предметом і явищем представлення) і синтаксичні (крім внутрішньої — наявної в реченні — формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної функції, займенниковим словам притаманна зовнішня синтаксична функція — роль засобу поєднання (зв'язку) речень у тексті) ознаки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Морфологічні одиниці	\|	Нечастиномовні слова

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.