Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Висновок

Кожна людська іс­тота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільства вона стає лише тоді, коли для цього існують належні умови, тому важливо якомога раніше виявити задатки до окремих видів діяльності й створити відповідні умови для їх розвитку.

Вплив середовища на розвиток і формування особистості

Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини.

Складаємо схему.

Природне середовище, у тому числі клімат, різно­манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності.

Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо­логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання.

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація— процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль­ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль­ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін­шого — активно залучається до системи соціальних зв'яз­ків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — до­помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі­ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек­тивнішого самовизначення в суспільстві.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Родинна педагогіка вчить батьків, як учити дітей будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер, позбуваєть­ся недоліків. Цього вона не досягла б, перебуваючи тіль­ки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти.

Спеціальної виховної роботи щодо їх профілактики по­требують такі патологічні явища суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Про методику виховної роботи з фор­мування у школярів несприйнятливості до цих негативних явищ йтиметься далі.

Певний позитивний виховний вплив на розвиток осо­бистості мають і засоби масової інформації — телебачен­ня, радіо, преса — як один з компонентів соціального ото­чення.

Використовуючи засоби масової інформації у виховно­му процесі, педагогам і батькам слід мати на увазі, що ок­ремі телепередачі або статті у газетах негативно вплива­ють на розвиток неповнолітніх. Педагоги повинні до­помагати школярам правильно оцінювати побачене чи прочитане.

Розвиток і виховання

Виховання — один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини.

Якщо середовище переважно стихійно впливає на роз­виток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції:

· організовує діяльність, в якій роз­вивається і формується особистість;

· підбирає зміст навчан­ня і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості;

· усуває впливи, які можуть негативно позна­читися на розвитку і формуванні особистості;

· ізолює осо­бистість від несприятливих для її розвитку та формуван­ня умов, які неможливо усунути.

Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і при­родних задатків та набуття нових рис і якостей, що фор­муються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, вит­ривалою, загартованою. Виховання не може докорінно пе­ребудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збіль­шує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвит­кові навіть дуже слабко виражених задатків, неправиль­не — гальмує його.

Виховання не лише визначає розвиток, а й само зале­жить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання — йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому ново­утворення. Таку ідею висунув психолог Л. Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у роз­витку особистості.Суть її в тому, що в розумовому розвит­ку дитини простежуються два рівні: перший — рівень ак­туального розвитку як наявний рівень підготовленості учня, що визначається тим, які завдання він може викона­ти самостійно; другий, вищий рівень — «зона ближнього розвитку», — охоплює завдання, які дитина не може ви­конати самостійно, але впорається з ними за невеликої до­помоги. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою до­рослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вва­жає Л. Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку. Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визрі­ли, але перебувають у стадії становлення.

Ефективність розвитку і формування особистості підвищується за умови, що вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. Тільки ті виховні впливи, які виражають потребу самої дитини і спираються на її активність, цінні як виховні й забезпечують її розвиток.

Діяльність як чинник розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви­ток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основні компоненти діяльності:

1) суб'єкт з його потребами;

2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

3) засіб реалізації мети;

4) результат.

Рушійна сила будь-якої діяльності, вияву в ній ак­тивності - потреби. Завдання педагога — відкрити вихо­ванцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів діяльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.

Види діяльності

Ігрова, нав­чальна, трудова, художня, спортивна, громадська.

Важлива умова ефективності розвитку особистості у діяльності - її активність, здат­ність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколиш­нього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця.

Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі.

Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди.

Праця — вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принци­пом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віково­му етапі превалює певний вид діяльності.

Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному роз­витку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу ці­кавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань. В. Сухомлинський з цього приводу пи­сав: «Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитич­ного існування».

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбут­нього професійного самовизначення.

Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в ко­лективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.

Можливості виховання великі, але не безмежні. Вони залежать не лише від суспільних умов, а й від вікових та індивідуальних особливостей розвитку дітей. Якщо враховується ця залежність, то розширюють можливості виховання, його вплив на розвиток.

Вікова періодизація безпосередньо пов’язана з поняттям про провідну діяльність в житті людини.

На кожному етапі розвитку дитини є своя провідна діяльність, яка характеризується своїми цілями, мотивами та способами виконання.

Провідна діяльність – така, в якій найбільш інтенсивно формується в даний період психіка людини, відбувається її розвиток.Це не просто форма активності, що найчастіше зустрічається у цьому віці. Вона покликана задовольнити актуальні потреби індивіда, що розвивається, у ній диференціюються нові види діяльності, наприклад, елементи навчання у грі, формуються пізнавальні та інші психічні процеси. Характером провідної діяльності зумовлюються у цей період зміни у потребах, інтересах, почуттях індивіда, що розвивається.

Отже,ознаки провідної діяльності:

· відповідність певному віку;

· особливі мета, мотиви, способи здійснення;

· безпосередній вплив на формування пізнавальних та інших психічних процесів;

· зв’язок з іншими видами діяльності.

Основні періоди психічного розвитку особистості визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включають характерні для кожного віку соціальні ситуації розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність, відповідний рівень розвитку свідомості та самосвідомості.

Такими періодами є: ранній вік (від народження до 3 років), дошкільний вік (від 3 до 7), молодший шкільний вік (від 7 до 10), середній шкільний або підлітковий вік (від 10 до 15) і юнацький вік (від 15 до досягнення зрілості).

На кожному віковому етапі розвитку людини формуються і індивідуальні особливості вищої нервової діяльності, фізичного, духовного розвитку, здібностей, інтересів, характерологічних рис та ін.

Знання закономірностей вікового та індивідуального розвитку дітей - одна з умов ефективної педагогічної діяльності.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою ус­пішного виконання певних видів діяльності.

Види здібностей:

· загальні,

· спеціальні.

До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін.

Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява — для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні від­повідні умови.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Потреба — необхідність у чомусь.

Нехтування індивідуальними особливостями призво­дить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають ін­терес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належним чином поставлене вихо­вання передбачає знання кожного учня, тому що без ура­хування індивідуальності школярів неможливе успішне навчання і виховання.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у нав­чанні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індиві­дуальних особливостей з метою забезпечення запрограмо­ваного рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізна­вальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожно­го учня. Такого підходу потребують насамперед важкі ви­хованці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираже­ною затримкою розвитку.

3. Стисла характеристика зарубіжних теорій розвитку особистості

Зарубіжні педагоги дотримуються трьох концепцій розвитку особистості: біологічної, соціологічної, біосоціологічної. Схарактеризуємо їх стисло.

У зарубіжній педагогіці та психології домінують погля­ди, що люди народжуються добрими або злими, чесними або брехливими, що людині від природи властива агресив­ність, жорстокість та інші негативні моральні якості (М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх). Такої позиції дотримуються представники біологічного напряму в педагогіці.

Представники соціологічного напряму (Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та ін.) вважали, що вирішаль­ним фактором у розвитку і формуванні особистості є сере­довище, а головним — вплив домашнього середовища. Йдеться про те, що школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих домашніх умовах.

Представники біосоціологічного напряму (конверген­ції) дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та ін.) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формують­ся як явище соціальне. Зокрема, англійський психолог Д. Шаттлеворт вважає, що на розумовий .розвиток особистості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях: 64% чинників — спадковість; 16 — від­мінності в рівнях домашнього середовища; 3 —відмінно­сті у вихованні дітей в тій же сім'ї; 17% — змішані фак­тори (взаємодія спадковості та середовища)[2].

Залежно від поглядів на роль спадковості чи середови­ща в розвитку особистості, представники цих педагогічних теорій відводять і різну роль процесові виховання в роз­витку особистості: від визнання його цілковитого безсилля (за несприятливих умов середовища) і пасивного пряму­вання за розвитком (Ж. Піаже) до активного втручання в поведінку людини (жорстка «поведінкова інженерія» Б. Скіннера).

Народна педагогіка про розвиток особистості:

Вплив середовища: 3 ким поведешся, від того й набе­решся. З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким. Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся. Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття.

Роль спадковості: Яке коріння, таке й насіння. Яке зіллячко, таке й сім'ячко. Від лося — лосенята, від сви­ні — поросята. Яка гребля, такий млин, який батько, та­кий і син.

Роль виховання: Як бавитимеш дитя, так воно й виро­сте. Бурчання наскучить, приклад научить.

Вікові особливості: Звички трирічного зберігаються до 80 років. Від п'ятирічного до дорослої людини — один крок, а від новонародженого до п'ятирічного — велика відстань. .

Відображення вікових періодів до п'яти років: народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець.


ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Лекція № 6.

Тема. Сутність процесу виховання. Складові частини процесу виховання. Мета виховання. Походження мети. Значення мети у виховному процесі. Сучасне звучання мети виховання.


Читайте також:

  1. IV. Висновок
  2. IV. Висновок
  3. Аудиторський висновок
  4. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
  5. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
  6. Безумовно-позитивний висновок
  7. Висновок
  8. ВИСНОВОК
  9. ВИСНОВОК
  10. Висновок
  11. Висновок
  12. Висновок




Переглядів: 959

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Завдання роботи. | Завдання роботи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.05 сек.