Філософія та світогляд і його типи.

Вивчення філософії як особливої галузі людського знання та
інтелектуальної Ідіяльності ми починаємо з питання про людину та її становище в світі. Це зумовлено, перш за все, тим, що # філософія, як і будь-які інші види людської діяльності, постає людською спрі'ївою: не було би людини, ми не вели би про все це розмову. По-друге, з чим би ми не мали справи - з природою, творчістю, наукою, пізнанням - ми завжди, так чи інакше, маємо справу з людиною. Не в тому сенсі, що людина настільки егоїстична, що власний голос заглушує їй "грім небесний", а в тому, що реально ми можемо вести розмову про будь-що лише тоді, коли воно ввійшло в контакт із нами, із нашим сприйняттям.

Людина своєю активністю створює універсум, в якому живе і про який знає, бо ми не знаємо, що є світ сам по собі; ми знаємо той світ, який нам відкрився через нашу діяльність, працю, впізнання, експерименти, фантазію і т. ін. Саме з того огляду слід розуміти твердження А. Шопенгауера про те, що світ є нашим уявленням, або слова Ф. Ніцше про те, що все є лише проявами життя. За влучним висловом М. Хайдеггера, людина є "отвором у бутті", бо на рівні людини та через людину глибинні потенції буття вперше виходять у своє виявлення.

Унаслідок того, що людина постає ніби епіцентром, або зосередженням, універсуму, вона сама виявляє себе надзвичайно по-різному та суперечливо. Можна нескінченно перебирати людські життя та долі, але вони завжди в чомусь виявляться новими, несподіваними. Власне кажучи, саме тому людське самопізнання постає невичерпним за змістом та горизонтами виявлення. Мимоволі виникає питання: завдяки чому людина має такі властивості? Що становить основи її буття? Водночас перед нами постає та окреслюється питання і про те, якими людськими потребами зумовлене існування філософії (яка, за словами французького філософа, математика та фізика Р. Декарта-, лише одна відрізняє нас від дикунів).

Намагаючись осмислити людину, ми порівнюємо її з іншими істотами та явищами світу, і в такому порівнянні перед нами вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини у світі.

1. Першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. В загальному плані розумність постає перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, а й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти певні/ми засобами оцінки дійсності.Розумність людини - це та Ті особливість, яка найчастіше кидається у вічі при міркуваннях про людину і яка зумовлює необхідність людського самоусвідомлення.

2. Значною мірою якості людини та її становище в світі пов'язані з її біологічною нвспвціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень.

Коли ми маємо справу з твариною, то можемо лише за особливостями будови її організму визначити, що це за істота і яким може бути спосіб її життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т. ін.). У тваринному світі досить чітко та однозначно діє закон співвідношення органів та функцій: якщо є певний орган, він повинен виконувати саме такі функції. Коли ж народжується людина, ми можемо прогнозувати можливі варіанти Гі життя, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів. Мало того, народу/сена людина взагалі може "випасти" з людського суспільства і не набути навіть елементарних навичок людської поведінки (пряма хода, користування предметами побуту та ін.), не кажучи вже про опанування культурою, видами людської професійної діяльності та ін. Звичайно, і тут ми бачимо, що народжується саме людина, проте ми розуміємо, що її життя не може бути зведеним до життя її організму, і яким саме життям вона проживе, того особливості 'її анатомічної будови не визисічають. Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовий музичний слух, проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.

3. Відсутність якоїсь певної (однієї) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободу: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не спонукувана: "Доля людини покладена на неї саму" (Ж.-П.Сартр); "Людина - це передусім проект... "(Ж.-П.Сартр), тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя.

4. В іншому аспекті неспеціалізованість постає як універсальність людини: якщо людина не призначена однозначно ні до чого конкретного, то вона потенційно, так би мовити, за суттю, може бути всім. І справді, загалом нормально розвинена людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності. Мало того, з цього огляду людина "відкрита" майбутньому, тобто може створювати принципово нові види діяльності та поведінки. Саме завдяки універсальності, різноманітності, незапрограмованостілюдини існує історія людства, тварини, наприклад, не мають власної історії у тому сенсі, аю вони віками, із популяції в популяцію діють одноманітно, а людська історія являє собою досить швидку й динамічну зміну суспільств, культурних досягнень, видів діяльності, способів життя. Певна річ, що за наявності єдиної жорсткої програми життєвих здійснень людини все це було б неможливе.

Той факт, що людина є істотою неспеціалізованою, що вона не ре
алізує своїм життям певної, заздалегідь наданої їй програми, має не
лише позитивне значення, а й свою не дуже приємну сторону: нада
ної програми життя немає, а тому людина сама повинна її знайти, сфор
мулювати. Якщо ж вона цього чомусь не зможе зробити, то віддасть
своє життя невідомо чому - чи-то традиції, чи-то життєвій стихії,
але й результат життя у такому випадку також буде не зовсім
належати саме цій людині. Перед нами окреслюється така ситуа
ція: людина є істотою неспеціалізованою, а тому вільною та універ
сальною. Вона "може бути всім ", але саме тому може бути й нічим.
Тому в людській історії, у розвитку окремої людини так гостро
стоїть питання про пошуки життєвих орієнтирів, про людський
життєвий вибір, людське самовизначення.
5. Людина як істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою
смертність, обмеженість та скінченність свого життя (принаймні
- свого земного життя). Цей момент відіграє в історії людства та в
житті окремої людини надзвичайно важливе значення: життя на
дається людині лише один раз, тому ціна життєвого вибору фак
тично оплачена ціною життя\ ми маємо можливість виправдати
своє перебування у цьому світі й у цьому житті лише один раз, у
єдино можливому для нас варіанті. Тому тема смерті в людській
думці невіддільна від теми життя. В аспекті розглянутих особли
востей людини вона надзвичайно посилює і загострює проблеми
людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу. Адже в разі
помилки повторити "життєвий експеримент" буде вже неможливо.
Звідси - знамениті міркування М. Монтеня: "Розмірковувати про
смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться по
мирати, той забуде, що таке бути рабом". "Міра життя - не в
його тривалості, а в тому, як ви його використали".

Людина сучасної цивілізації майже піде не стикається з природою в її первісному вигляді: її оточують переважно штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Внаслідок того людина прогресує не за рахунок змін в організмі, а за рахунок розвитку власної діяльності, за рахунок удосконалення соціокультурпихнадбань. Але ось тут слід звернути увагу на надзвичайно важливий факт: річ у тім, що навички людської соціокуль-турнсії діяльностіне передаються генетичне. / це пояснюється тим, що предмети культури не становлять частини людського організму, існують поза ним, а генетична передаються лише відомості про будову організму.

0тже, народжуючись, людина, для того щоб стати людиною, повинна опанувати способами соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін.

Буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, людській активності. Ми є людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття. Якщо ж ми чомусь не робимо таких зусиль, то, як кажуть, "спускаємося на дно " суспільного життя, певною мірою втрачаючи людські якості. Отже, лише прилучення до культури, але прилучення внутрішньо активне, дійове, вольове та свідоме, робить нас людьми.

Розглянуті особливості становища людини в світі засвідчують, що задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною народитися; проте ця умова є необхідною, але недостатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя (якщо ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив наше життя, ми все одно позбавлені знань про те, що і як саме нам призначено), тому вона сама повинна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки у кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися власним життям. Історичне покликання та глибинне виправдання філософії полягає саме у тому, щоб виробити і падати людині інтелектуальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Флософія як специфічний тип знання.	\|	Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.