Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВИСНОВКИ

 

Історія української державності другої половини XVII – XVIII ст. не була стабільною. Постійних змін зазнавали її територія і кордони, неодноразово переносилася столиця (а такою вважалася резиденція гетьмана). Змінювалося правове становище козацької державності, оскільки кожен новий гетьман Лівобережної України при своєму обранні був змушений підписувати нові договірні статті з Російською державою, які все більше обмежували автономію українських земель. Змінювалося також і становище станів українського суспільства, їх економічні права і привілеї, а також кількісне співвідношення.

Особливо негативне значення для української державності мав період громадянської війни другої половини XVII ст. (доба Руїни), внаслідок якої у 1663 р. відбувся територіальний розкол України на дві державні частини: Лівобережну і Правобережну із власними державними структурами. Андрусівське перемир’я 1667 р. юридично закріпило розподіл українських земель сусідніми державами: під контролем Росії опинилася Лівобережна Україна (Гетьманщина), під владою Польщі – Правобережжя, Запорозька Січ перебувала під опікою обох держав (до зникнення турецької загрози). Туреччина з 1672 до 1699 рр. окупувала Поділля.

Після ліквідації Правобережного гетьманства 1676 р. польська влада через деякий час відновлює козацький устрій на Правобережній Україні і використовує козацтво у власних інтересах – для боротьби проти Туреччини та колонізації спустошеного краю. У XVІII ст. польська політика була вкрай несприятливою для Правобережжя, що викликало розгортання гайдамацького руху і занепад самої Речі Посполитої. Лівобережне гетьманство, інкорпороване до складу Російської держави, поступово втрачало свої автономні права. Запорозька Січ була усунута з політичної арени, а запорозьке козацтво використовувалося в усіх військових кампаніях Російської держави, що призводило до значних людських втрат та зубожіння козацтва. Українські землі, розділені сусідніми державами, зазнали у ХVІІІ ст. посилення польських феодально-кріпосницьких порядків на Правобережжі, а на Гетьманщині, Слобожанщині та Запорожжі – посилення Російською державою централізації та ліквідації автономії. Наприкінці ХVІІІ ст. українські землі перетворилися на звичайну провінцію Російської імперії.

 

Бойко, О. Д. Історія України: посібник / О. Д. Бойко. – К.: Академія, 2002. – С. 167-203.

Борисенко, В. Занепад Української держави за гетьманування Івана Виговського / В. Борисенко // Пам’ять століть. – 1999. – № 5. – С. 3-18.

Герасименко, Н. О. Данило Апостол – гетьман Лівобережної України (1727 – 1734 рр.) / Н. О. Герасименко // Український історичний журнал. – 1992. – № 3. – С. 92-102.

Горобець, В. М. Українсько-російські політичні відносини другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст.: тенденції, характер, етапи / В. М. Горобець, О. К. Струкевич // Український історичний журнал. – 1997. – № 1. – С. 22-43.

Гуржій, О. Іван Скоропадський / О. Гуржій. – К.: Альтернативи, 2004. – 312 с.

Гуржій, О. Українська козацька держава в другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.: кордони, населення, право / О. Гуржій. – К.: Основи, 1996. – 222 с.

Гуржій, О. І. Гетьманська Україна / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – К.: Альтернативи, 1999. – 304 с.

Даниляк, П. Г. Барська конфедерація: хід подій та наслідки / П. Г. Даниляк // Український історичний журнал. – 2007. – № 5. – С. 134-145.

Дорошенко, Д. І. Нарис історії України в 2-х томах. Т.2 (від половини ХVІІ століття) / Д. І. Дорошенко.– К.: Глобус, 1991. – С. 51-267.

Запорозькі Січі // Історія українського козацтва: нариси: у 2 т. Т.1 / відп. ред. В.А. Смолій. – К.: Києво-Могилянська академія, 2006. – С.558-688.

Історія України / за ред. В. А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – С. 94-136.

Історія України: Джерельний літопис / за ред. В. І. Червінського, М. І. Обушного. – К.: Дирекція ФВД, 2008. – С. 185-239.

Кресін, О. В. „Пакти й конституції законів і вольностей Запорізького Війська...” 1710 р. / О. В. Кресін // Український історичний журнал. – 2005. – № 2. – С. 192-203.

Липинський, В. Україна на переломі. 1657 – 1659. Замітки до історії українського державного будівництва в ХVІІ-ім століттю / В. Липинський // Український історичний журнал. – 1992. – № 2, 4, 5.

Мельник, Л. Г. Правління гетьманського уряду (1733 – 1735 рр.) / Л. Г. Мельник // Український історичний журнал. – 2001. – № 5. – С. 81-91.

Мельник, Л. Г. Українсько-турецькі взаємовідносини і політичні проекти П. Орлика / Л. Г. Мельник // Український історичний журнал. – 1997. – № 6. – С. 24-34.

Олійник, О. Л. Ще раз про причини ліквідації Запорозької Січі / О. Л. Олійник // Український історичний журнал. – 1992. – № 2. – С. 33-39.

Смолій, В.А. Українська національна революція ХVІІ ст. (1648 – 1676 рр.) / В. А. Смолій, В. С. Степанков. – К.: Києво-Могилянська академія, 2009. – С.304-360.

Станіславський, В. В. Гетьман Правобережної України Андрій Могила / В. В. Станіславський // Український історичний журнал. – 2002. – № 4. – С. 110-121.

Станіславський, В. В. Політичні відносини Запорозької Січі з Річчю Посполитою та Правобережною Україною в 1686 – 1699 рр. / В. В. Станіславський // Український історичний журнал. – 1998. – № 6. – С.3-11; 1999. – № 1. – С.18-31.

Стороженко, І. С. Збройні сили України від останньої третини ХVІІ ст. до кінця ХVІІІ ст. / І. С. Стороженко // Український історичний журнал. – 1998. – № 1. – С. 87-93.

Ступак, Ф. Я. Доброчинна діяльність гетьмана І. Мазепи / Ф. Я. Ступак // Український історичний журнал. – 2005. – № 1. – С. 138-148.

Чухліб, Т. В. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663 – 1713) / Т. В. Чухліб. – К.: Києво-Могилянська Академія, 2004. – 288 с.

Чухліб, Т. В. Україна та Польща під час правління короля Яна ІІІ Собеського: пошуки втраченого миру / Т. В. Чухліб // Український історичний журнал. – 2002. – № 1. – С. 38-52.

Швидько, Г. К. Історія держави і права України (Х – початок ХІХ ст.): навч. посібник / Г. К. Швидько. – Д.: Вид-во Дніпропетров. унів-ту, 1998. – С. 99-110.

Яворницький, Д. І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. – К.: Наук. думка, 1990-1991. – Т. 2, 3.

Яковенко, Н. М. Нарис історії середньовічної та модерної України. – К.: Критика, 2005. – С. 370-428, 465-528.

Яковлєва, Т. Г. Кримсько-турецький фактор у політиці гетьманів України у 60-ті рр. XVII ст. / Т. Г. Яковлєва // Український історичний журнал. – 2003. – № 2. – С. 14-24.

Яковлів, А. Українсько-московські договори в ХVІІ – ХVІІІ віках / А. Яковлів // Український історичний журнал. – 1993. – № 4-8, 9, 11-12; 1994. – № 1-4, 6; 1995. – № 2, 6.


[1] Виговський Іван (? – 1664) походив зі старовинного українського шляхетського православного роду, який осів у с. Вигове Овруцького повіту Київського воєводства. Після закінчення Києво-Могилянської колегії в 30-х роках служив у державних установах. Воєнні дії 1648 р. застали його у польському війську. Викуплений з татарського полону Б. Хмельницьким, став одним із його найближчих соратників (як генеральний писар брав активну участь у розробці й ухваленні всіх важливих рішень козацького уряду, а інколи був співавтором гетьманських листів та універсалів).

[2] Немирич Юрій (1612 – 1659) походив зі старовинного панського роду Київщини і належав до найбагатших аристократів Речі Посполитої. Отримав блискучу освіту в кількох європейських університетах (Лейден, Амстердам, Оксфорд, Кембридж, Сорбонна), автор наукових праць з історії і теології. Визвольну війну спершу не сприйняв, однак незабаром підтримав політику компромісів з Козацькою державою. Протестантські релігійні переконання підштовхнули його в 1655 р. перейти на бік шведів. У липні 1657 р. зрілий 45-річний політик переїжджає до Чигирина, де вступає на козацьку службу та переходить у православну віру. Ці карколомні вчинки були незрозумілими для сучасників і викликали до нього недовіру як у Польщі, так і в Україні.

[3] Хмельницький Юрій (1641 – 1685) – син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. Був обраний гетьманом України в 1657 р. та в 1659 – 1663 рр. Відмовившись від булави, у 1663 р. постригся в ченці під іменем Гедеона. У 1677 – 1681, 1683 – 1685 рр. був відправлений турецьким султаном завойовувати Україну з титулом князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького. Столицею його володінь став Немирів (нині Вінницької області). Не успадкував здібностей і волі свого батька, був надто вразливим і побожним, випещеним та імпульсивним, хворим на епілепсію. Це зробило його сліпою іграшкою в руках долі.

[4] Павло Тетеря(бл. 1620 – 1671) – гетьман Правобережної України у 1663 – 1665 рр. Родом із київської, а за іншими даними, волинської шляхти; генеральний писар за часів І. Виговського, а потім головний радник Ю. Хмельницького.

[5] Іван Брюховецький(? – 1668) – гетьман Лівобережної України в 1663 – 1668 рр. За найбільш імовірними даними походив з дрібної службової шляхти Волині. При дворі Б. Хмельницького займався вихованням гетьманича Юрія, а також виконував дипломатичні доручення. Блискуче володів ораторськими здібностями, мистецтвом популістських заходів, тонким розумінням людської психології, що забезпечило йому авторитет серед козацьких низів Запорожжя.

[6] Дорошенко Петро (1627 – 1698) – гетьман Правобережної України у 1665-1676 рр. Народився в козацькій родині в Чигирині; отримав непогану освіту (можливо, у Києво-Могилянській колегії); був активним учасником Визвольної війни і одним з найближчих соратників Б. Хмельницького, борцем за незалежність України. Після складення гетьманських повноважень у 1677 р. переїхав до Москви, з 1679 до 1682 рр. служив воєводою у В’ятці. Після служби проживав у маєтку у с. Ярополчому під Москвою. Далекою правнучкою гетьмана від шлюбу у Ярополчому стала дружина Олександра Пушкіна Наталія Гончарова.

[7] Упоминки – щорічна данина (грішми, хутрами та іншими коштовностями), яку з кінця XV до кінця XVII ст. сплачували Польща та Велике князівство Литовське, а також Московська держава Кримському ханству, а згодом Османській імперії. Упоминки мали утримувати кримських татар від грабіжницьких нападів на сусідні землі, але досягти цього ніколи не вдавалося.

[8] Іван Самойлович (? – 1690) – гетьман Лівобережної України у 1672 – 1687 рр., син священика з Правобережжя. Здобув освіту у Києво-Могилянській колегії. Під час служби у козацькому війську був писарем Красноколядинської сотні, сотником, значковим товаришем, полковником, генеральним суддею. У 1687 р. був скинутий з гетьманства і засланий до Сибіру.

[9] У 1709 р. С. Палія було повернуто із заслання і призначено білоцерківським полковником, однак наступного року він помер.

[10] Українська укріплена лінія – це збудована у 1731 – 1733 рр. система фортифікаційних споруд від впадіння Орелі у Дніпро до Сіверського Дінця, призначена для оборони проти татарських нападів.

[11] Мануфактура – перше капіталістичне підприємство, в основі якого лежить розподіл праці, але зберігається використання ручної праці.


Читайте також:

  1. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
  2. В 30-х роках було зроблено спробу систематизувати курс методики викладання літератури. Виходять такі праці.
  3. В.М.Шоботов. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 438
  4. Вимоги до бібліографічного опису наукової літератури
  5. Виникнення куртуазної літератури.
  6. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури, мистецтва та об’єкти суміжних прав
  7. Відмінності в розвитку літератури у демократичних і тоталітарних державах
  8. Деякі проблеми сучасної української літератури для дітей.
  9. Джерела дитячої літератури.
  10. Для підсилення ефекту доцільно заздалегідь підготуватися і надіслати тези доповіді і список виступаючих у дебатах.
  11. Додати блоки в список
  12. Жанрово-тематична специфіка літератури латинською мовою




Переглядів: 663

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ | Ігор I Рюрикович

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.087 сек.