• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 8. Трудовий договір 7 страница

Для працюючих в особливо шкідливих умовах підприємствами організовується замість молока видача лікувально-профілактичного харчування у вигляді гарячих сніданків в дні роботи. Порядок видачі лікувально-профілактичного харчування регулюється діючою на сьогодні постановою Держкомітету Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7.01.77 р. № 4/П-1 і здійснюється на підприємствах відповідно до рішення власника або уповноваженого ним органу за узгодженням з профспілковим комітетом.

Нормативними актами встановлені також інші норми, спрямовані на забезпечення охорони праці працівників. Так, для працівників, що працюють на відкритому просторі в холодну пору року, передбачені спеціальні перерви в роботі для обігріву і відпочинку; робітники, які працюють па гарячих виробництвах, безплатно забезпечуються газованою водою; на вантажно-розвантажувальних роботах встановлені граничні норми щодо підіймання і перенесення вантажів.

З метою охорони здоров'я працівників власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього та періодичних медичних оглядів працівників деяких галузей і спеціальностей. Як і будь-яка правова норма ця вимога врегульована Положенням про медичний огляд працівників певних категорій (наказ Міністерства охорони здоров'я України № 45 від 31.03,94 р.). При невиконанні працівником вимоги щодо проходження медичного огляду власник має право відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати і притягнути його до дисциплінарної відповідальності. Це ж стосується працівників, які не пройшли в установленому порядку навчання та інструктаж з техніки безпеки.

Отже, для забезпечення охорони прані і техніки безпеки на виробництві обов'язковим є не тільки суворе виконання обов'язків з боку власника або уповноваженого ним органу, а також всіх найманих працівників. Вони зобов'язані дотримуватись норм, правил і інструкцій які встановлюють правила виконання робіт і поведінки на виробничій території і в приміщеннях, вимоги щодо правильного користування знаряддями праці, засобами колективного та індивідуального захисту.

Працівники повинні негайно повідомляти свого безпосереднього керівника про ситуацію, небезпечну для життя і здоров'я людей, про будь-який нещасний випадок, що стався на виробництві.

Таким чином, забезпечення охорони праці на виробництві — це результат взаємних зусиль власника або уповноваженого ним органу і працівників.

Організація роботи з охорони прані базується на поєднанні оперативної діяльності адміністративно-технічного персоналу підприємства з діяльністю служби відділу) техніки безпеки і органів контролю за дотриманням законодавства про працю та охорону праці.

Функція контроль за дотриманням законодавства з читань охорони праці притаманна в першу чергу службі відділу) охорони праці на підприємстві. Вона підкріплень правами, наданими спеціалістам служби (відділу) охорони праці: видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених недоліків; вимагати відсторонення від роботи осіб, які не виконують вимог нормативних актів з охорони праці, тим більше порушують їх; зупиняти роботу виробництв, цехів, дільниць, машин, механізмів, які створюють загрозу життю чи здоров'ю працюючих; подавати керівникові підприємства подання щодо притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги нормативних актів з охорони праці.

На підприємстві передбачено також контроль за дотриманням законодавства з питань безпеки праці і з боку трудових колективів та профспілкових органів — так званий громадський контроль. Трудові колективи здійснюють його через обраних ними уповноважених, які діють на підставі Типового положення, затвердженого Держкомітетом України по нагляду за охороною Прані (наказ № 135 від ; 28.12.93 р.). Вони наділені правом безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог з охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власника пропозиції щодо усунення недоліків, виявлених при перевірці. На час виконання своїх повноважень по перевірці дотримання законодавства з охорони праці представники трудових колективів звільняються від виконання основної роботи із збереженням середнього заробітку.

Участь профспілок у здійсненні громадського контролю за дотриманням власником нормативних актів з охорони праці проявляється через діяльність їх виборних органів і представників. Реалізуючи свої повноваження, вони перевіряють стан охорони праці на підприємстві, виконання умов колективного договору стосовно створення безпечних і нешкідливих умов для працюючих, належних виробничо-побутових умов. Професійні спілки мають право вносити власнику, державним органам управління подання з питань охорони прані і одержувати аргументовану відповідь.

В систему органів контролю і нагляду за дотриманням законодавства про працю і охорону праці на підприємствах всіх форм власності входять спеціально уповноважені на те органи, які не залежать в своїй діяльності від власника підприємства або уповноваженого ним органу.

Органи державного нагляду і контролю — це місцеві органи державного управління — місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів, а також міністерства, державні комітети і відомства, що здійснюють відомчий контроль.

Функції місцевих органів державного управління, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», включають, окрім іншого, забезпечення в межах відповідної території реалізації державної політики Із галузі охорони праці шляхом здійснення контролю за дотриманням нормативних актів з охорони прані, розробки програми заходів щодо забезпечення безпеки і гігієни праці, організації аварійно-рятувальних формувань і робіт в разі необхідності.

Державне управління охороною праці в Україні здійснює Кабінет Міністрів України через Міністерство праці і соціальної політики.

Центральним виконавчим його органом є Комітет з нагляду за охороною праці, основним завданням якого є комплексне управління охороною праці, державний нагляд за дотриманням вимог праці і виробничого середовища, координація робіт з профілактики травматизму невиробничого характеру, проведення експертизи проектної документації і видача дозволу на введення в експлуатацію нових або реконструйованих підприємств (об'єктів), координація науково-дослідних робіт з охорони праці і підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці.

Відповідно до цих завдань Положенням про Державний комітет з нагляду за охороною праці визначені і його функції. Для їх здійснення Комітет з нагляду за охороною праці створює державні інспекції і територіальні управління, посадові особи яких мають право безперешкодно в будь-який час проводити перевірки на підконтрольних підприємствах щодо дотримання ними законодавства з питань охорони праці, вимагати і отримувати від їх посадових осіб пояснення та інші матеріали, за результатами перевірок направляти керівникам підприємств обов'язкові для виконання розпорядження про усунення виявлених порушень аж до зупинки експлуатації виробництв і цехів, а також подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, накладати штрафи і т. їй.

Державний контроль за додержанням норм і правил ядерної та радіаційної безпеки здійснюють Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою, підпорядковані Міністерству охорони навколишнього природного середовища. Ці ж питання входять до компетенції Міністерства охорони здоров'я згідно з Законом України «Про використання ядерної енергії І радіаційну безпеку» від 8.02.95 р.

До органів нагляду і контролю відносяться також управління Державної пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи, установи і заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я, які у випадку виявлення порушень вимог законодавства щодо пожежної безпеки, санітарних норм наділені правом обмежувати, тимчасово призупиняти і навіть забороняти виконання робіт, діяльність підприємств, застосування і використання на них небезпечних для життя і здоров'я працівників речовин, устаткування та ін.

Загальний і виший нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законодавства з питань охорони праці (згідно з Законом «Про прокуратуру») здійснюється Генеральним прокурором і підпорядкованими йому прокурорами.

Важливе значення, яке надається в нашій державі збереженню життя і здоров'я працівників, підкреслюється встановленням відповідальності посадових осіб за порушення законодавства про працю і вимог з охорони праці. "За наявності таких фактів винні посадові особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної і навіть кримінальної відповідальності.

3. Охорона праці жінок

Стверджуючи рівність усіх громадян суспільства, зокрема за ознакою статі. Конституція України проголошує надання жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовні, у праці та винагороді за неї.

Але оскільки жінки, беручи участь у суспільне корисній діяльності, несуть подвійне навантаження в зв'язку з тим, що змушені поєднувати політичну, громадську, виробничу діяльність з виконанням функції материнства, народженням і вихованням дітей, піклуванням за членами сім'ї і т. д.. то держава прагне захистити їх спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг, матеріальною і моральною підтримкою материнства.

Конкретним підтвердженням тому є норми трудового законодавства, які забороняють використання праці жінок на небезпечних для їх здоров'я роботах, на важких роботах, на роботах в гірничодобувній промисловості та на будівництві підземних споруд, за винятком робіт нефізичного характеру, пов'язаних з санітарно-побутовим обслуговуванням. Міністерством охорони здоров'я затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок (наказ № 256 від 29.12.93 р.),

Законодавство забороняє застосування праці жінок па роботах, пов'язаних з підняттям та переміщенням важких речей з перевищенням граничних норм, затверджених Міністерством охорони здоров'я України (наказ № 241 від 10.12.1993 р.). Законодавством передбачені обмеження щодо застосування праці жінок у нічний час. Вона дозволяється лише в тих галузях народного господарства, де це викликано особливою необхідністю і як тимчасовий захід. Перелік таких галузей встановлено Кабінетом Міністрів України. Ст. 175 КЗпП України дозволяє застосування праці жінок в нічний час на підприємствах, де зайняті члени лише однієї сім'ї.

Особливі гарантії і пільги встановлені для жінок у зв'язку з виконанням їх функції материнства. До них відносяться: гарантії при прийомі на роботу вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до трьох років, а також одиноких матерів; заборона їх звільнення з ініціативи адміністрації, а у випадках ліквідації підприємства — обов'язкове працевлаштування; надання вагітним жінкам легшої роботи за наявності медичного висновку, причому зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою, якщо легша робота є нижче оплачуваною; зниження для цієї категорії працівників норм виробітку, норм обслуговування; надання жінкам оплачуваних відпусток у зв'язку з вагітністю і пологами (до і після пологів) загальною тривалістю 126 (140 при ускладнених пологах) календарних днів; можливість приєднання щорічної відпустки до цих соціальних відпусток; надання частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і відпустки без збереження заробітної плати до трьох-річного віку дитини, а за наявності медичного висновку — до шести років; надання жінці, яка здійснює догляд за дитиною, на її прохання роботи па умовах неповного робочого дня. Всі вказані види відпусток зараховуються до загального і безперервного стажу роботи жінки, хоча не враховуються при визначенні стажу для щорічної оплачуваної відпустки. На час перебування у відпустках вказаних видів за жінкою зберігається її посада чи місце роботи.

Гарантії і пільги, передбачені законодавством для жінок у зв'язку з материнством, поширюються на батьків або інших родичів, які виховують дітей без матері, в т.ч. опікунів.

4. Охорона праці неповнолітніх

Неповнолітніми згідно з законодавством вважаються особи, які не досягли 18 років.

Особливості правового регулювання трудових відносин з неповнолітніми зумовлені піклуванням з боку держави про фізичне здоров'я і соціальну пристосованість молодого покоління. Саме цим пояснюються додаткові пільги і гарантії забезпечення трудових прав неповнолітніх. Суть їх зводиться до того, що неповнолітні користуються всіма правами в трудових правовідносинах нарівні з повнолітніми працюючими (ст. 187 КЗІІП), а в деяких випадках навіть мають певні переваги.

Починаючи з реалізації права кожного громадянина на працю, держава допомагає молоді, яка часто не мас достатньої кваліфікації, а інколи і спеціальності, влаштуватись на роботу, тим самим сприяючи ЇЇ соціальній адаптації. Цю функцію держава здійснює через свої служби зайнятості і органи місцевого управління, які забезпечують працевлаштування неповнолітніх в межах визначеної квоти (броні) робочих місць.

Для неповнолітніх встановлені спеціальні правила працевлаштування. Трудовий договір з ними згідно зі ст. 188 КЗІІП може бути укладено лише тоді, коли вони досягли шістнадцяти років. Лише у виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли 15 років. Допускається прийняття молоді (учнів) на роботу з 14 років під час канікул, у вільний від навчання час для виконання легкої роботи, яка не шкодить їх здоров'ю, і лише за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

При працевлаштуванні відповідно до ст. 191 КЗпП України неповнолітні приймаються на роботу лише після проходження обов'язкового попереднього медичного огляду, і до досягнення двадцяти одного року вони щорічно зобов'язані проходити обов'язкові медичні перевірки стану свого здоров'я. Охороняючи здоров'я неповнолітніх, трудове законодавство забороняє використання їх праці на роботах з важкими, шкідливими та небезпечними умовами прані. Перелік таких робіт затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.03.94 р. № 46. При виконанні робіт забороняється примушувати неповнолітніх до підіймання і переміщення вантажів і предметів, маса яких перевищує граничне допустимі норми, встановлені Міністерством охорони здоров'я для працівників залежно від їх статі і віку.

Згідно зі ст. 51 КЗпП для неповнолітніх встановлюється скорочена тривалість робочого часу: для працівників віком 16—18 років — 36 годин на тиждень, 15—16 років та учнів під час канікул — 24 години на тиждень.

Норми виробітку для неповнолітніх працівників встановлюються виходячи із норм виробітку, визначених для дорослих пропорційно скороченому робочому часові.

Забороняється залучати неповнолітніх працівників до роботи в нічну зміну, надурочних робіт і роботи в вихідні дні.

Трудове законодавство встановлює пільги для працівників, молодших 18 років і при наданні відпусток. Так, щорічна основна відпустка для них встановлена більшої тривалості порівняно з відпусткою повнолітніх працівників, її тривалість становить 31 календарний день і надається вона в зручний для них час.

Всі ці пільги, встановлені для неповнолітніх працівників, спрямовані на захист і охорону здоров'я, на забезпечення їх нормального фізіологічного розвитку.

Додаткові гарантії трудове законодавство встановлює також, захищаючи неповнолітніх працівників від незаконного звільнення з роботи. Звільнення працівників, молодших 18 років, за ініціативою власника або уповноваженого ним органу дозволяється лише за згодою районного (міського) комітету у справах неповнолітніх (за умови дотримання загального порядку звільнення).

5. Трудове законодавство про охорону праці осіб зі зниженою працездатністю

До осіб зі зниженою працездатністю відносяться пенсіонери та інваліди, які внаслідок досягнення пенсійного віку чи інвалідності, що могла настати з різних причті, частково втратили працездатність і не можуть конкурувати на ринку праці та виконувати роботу нарівні з повноцінними, фізично здоровими працівниками. Трудове і пенсійне законодавство України забезпечує державну підтримку інвалідів і громадян похилого віку шляхом встановлення додаткових пільг і гарантій щодо трудових правовідносин.

Гарантії трудової зайнятості інвалідів забезпечуються через встановлення місцевими радами народних депутатів квот прийому на роботу інвалідів, створення спеціальних робочих місць для них. Відповідно до цього Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» № 314 від 3.05.95 р., якою затверджено Положення про робоче місце інваліда та порядок їх працевлаштування.

Згідно з вимогами законодавства підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, наприклад, встановлювати скорочений робочий час чи спеціальне обладнання робочого місця, забезпечити інші передбачені законодавством соціально-економічні гарантії.

Забороняється залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт в нічні зміни без їх згоди.

Відмова в укладенні трудового договору, переведення інвалідів на іншу роботу без їх згоди, звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи, яка здійснюється органами Міністерства охорони здоров'я. стан здоров я інваліда перешкоджає йому виконувати його професійні обов'язки, що може загрожувати здоров'ю і безпеці оточуючих чи погіршувати здоров'я інваліда. Особи зі зниженою працездатністю нарівні з іншими громадянами мають право на зайняття індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, бо дозволяє їм реалізовувати свої творчі та організаторські здібності. При ньому працюючі пенсіонери не позбавляються права на пенсію.

Таким чином законодавство захищає найменш захищених членів свого суспільства.

6. Порядок розслідування і обліку нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом

Порядок розслідування нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, регулюється нині діючим Положенням про порядок розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах, організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.93 р. № 623 в редакції постанови № 923 від 17.06.98 р.

Відповідно до нього положення розслідуванню підлягають травми, гострі професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплений, ураження електричним струмом та блискавкою, ушкодження внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контактів з тваринами, комахами та іншими представниками флори і фауни, бо призвели до втрати працездатності на один день і більше або необхідності переведення потерпілого на іншу роботу, бо підтверджено медичним висновком.

Розслідування проводиться протягом 3-х діб після події (протягом місяця, якщо про нещасний випадок на виробництві потерпілий не відразу заявив керівникові або наслідки щодо втрати працездатності проявились не відразу) комісією, призначеною наказом керівника підприємства (установи), до складу якої обов'язково включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці даною підприємства (установи, організації), представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий. Після ретельного обстеження місця події, опитування очевидців і дослідження всіх обставин справи, одержання пояснень від потерпілого комісією за результатами розслідування складається акту п'яти примірниках (форма Н-1), який передається на затвердження власникові підприємства. Затвердження повинне бути здійснене протягом доби після розслідування, після чого примірники акта перелаються потерпілому (особі, яка представляє його інтереси), керівникові структурного підрозділу, де стався нещасний випадок для вжиття заходів з метою запобігання подібним випадкам, керівникові служби охорони праці на даному підприємстві, в профспілкову організацію підприємства, а також державному інспекторові з нагляду за охороною праці. Акти по формі Н-1 реєструються в спеціальному журналі підприємства.

Результати розслідування розглядаються власником або уповноваженим ним органом з метою розроблення і реалізації заходів щодо попередження аналогічних нещасних випадків у майбутньому і відшкодування шкоди потерпілому чи членам його сім'ї, передбаченого ст. 173 КЗпП України.

Відшкодування шкоди, спричиненої працівникові ушкодженням здоров'я, проводиться в порядку, передбаченому Правилами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 24.06.93 р.

За результатами розслідування вважаються пов'язаними з виробництвом і, відповідно, беруться на облік як такі, нещасні випадки, які трапилися з працівником під час виконання ним посадових обов'язків, в т.ч. у відрядженні, па робочому місці, на території підприємства або й іншому місці протягом робочого часу, також під час відпустки, в вихідці, святкові дні. в неробочий час, якщо працівник діяв в інтересах підприємства або за дорученням власника; під час проїзду на роботу чи з роботи, слідування працівника до об'єкта обслуговування за затвердженими маршрутами на громадському транспорті, власному транспортному засобі, пішки, транспорті підприємства чи сторонньої організації, наданому згідно з договором; перед початком роботи і після неї під час приведення в порядок знарядь і засобів виробництва, засобів захисту, одягу, а також особистої гігієни; під час ліквідації аварій, пожеж, наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, використовуваних підприємством; підчас падання шефської допомоги.

Розбіжності щодо розслідування нещасного випадку і його результатів вирішуються в порядку розгляду трудових спорів.

Тема 14. Трудові спори

1. Поняття, причини виникнення трудових спорів та порядок їх розв'язання

В процесі утворення, функціонування і припинення трудових правовідносин між їх учасниками можуть виникати розбіжності — односторонні або й взаємні претензії, зумовлені можливим неспівпаданням інтересів найманих працівників і власника або уповноваженого ним органу. За таких обставин одна із сторін вважає, що її трудові права порушено. Такі непорозуміння чи розбіжності в поглядах, трактуванні умов договорів, букви закону, у вчинках і висновках, спричинених незнанням або неправильним розумінням правових норм, а часто і їх недосконалістю, можуть бути ліквідовані в результаті переговорів між сторонами і прийняття ними компромісного рішення — тоді говорять про врегулювання розбіжностей. В іншому випадку не врегулювання розбіжностей призволить до конфлікту між учасниками трудових правовідносин — трудового спору. Отже, трудовий спір— не неврегульовані шляхом переговорів розбіжності між найманим працівником (колективом найманих працівників) і власником (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, виконання умов трудового і колективного договорів стосовно умов праці і відпочинку.

Для розв'язання трудових спорів законом встановлений певний порядок, процедура.

Згідно зі ст. 221 КЗпП трудові спори розглядають комісії по трудових спорах і районні (міські) суди.

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом, де розглядають трудові спори, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Невдоволеність однієї із сторін її рішенням дає право звернення за розв'язанням трудового спору в суд. Це загальний порядок розгляду трудових спорів. Згідно ст. 232 КЗпП існує судовий порядок розгляду трудових спорів, який передбачає безпосереднє звернення до суду, коли вирішуються:

а) трудові спори працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

б) трудові спори про поновлення працівників на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів, зазначених у ст. 221 (ч. 3) і ст. 222 К.ЗІІП (спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, трудові спори суддів та прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини);

в) трудові спори про звільнення, зміну дати і формулювання причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплату за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень за заявами керівника підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), його заступника, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових органів, органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, за винятком спорів, зазначених у ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП;

г) трудові спори про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої працівниками підприємству, установі, організації;

д) спори про відмову в прийнятті на роботу деяких категорій працівників;

— запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства;

— молодих спеціалістів за направленнями після закінчення учбових закладів;

— жінок — вагітних і тих, що мають дітей віком до 3-х років або дитину-інваліда, одиноких матерів (за наявності дитини віком до 14 років);

— виборних працівників після закінчення строків їх повноважень.

Всі ці спори розглядаються безпосередньо в районних (міських) судах. Там же розглядаються спори з питань застосування законодавства про працю, які відповідно до діючого законодавства вирішувались власником або уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом в межах наданих їм прав.

Хоча в зв'язку з останніми змінами в законодавстві України (роз'ясненнями Верховного Суду щодо тлумачення положень нової Конституції) працівники для вирішення індивідуальних трудових спорів в усіх випадках мають право зразу звертатись безпосередньо в суд або після розгляду справи в комісії з трудових спорів.

Порядок подачі позовної заяви до суду регулюється ст.ст. 137. 138, 125 ЦПК України.

В особливому порядку розглядаються спори певних категорій працівників (суддів, прокурорсько-слідчих працівників і т.д.) відповідно до спеціальних правил, визначених процесуальними нормами.

Найбільш поширеними різновидами справ з трудових спорів є справи про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, про зміну формулювання причин звільнення, про примусову виплату працівникові сум, належних до виплати. Усі ці справи належать до такого виду спорів, який підноситься до застосування встановлених умов праці і визначають класифікацію трудових спорів за змістом. Крім того, класифікація трудових спорів можлива за суб'єктами, які в них беруть участь. За суб'єктами трудові спори можуть бути індивідуальні і колективні. В індивідуальних трудових спорах сторонами виступають працівник і власник або уповноважений ним орган, в колективних — колектив працівників і власник (уповноважений ним орган). Колективні трудові спори можуть виникати не тільки в межах одного підприємства, але і на галузевому, регіональному та національному рівнях.

Порядок розгляду колективних трудових спорів передбачений Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3.03,98 р. Такі спори можуть виникати:

1) з укладення і зміни колективних договорів (їх положень);

2) з виконання положень колективного договору чи його в цілому;

3) з встановлення чи зміни соціально-економічних умов праці;

4) з невиконання вимог законодавства про працю. Моментом виникнення колективного трудового спору є письмове повідомлення сторони, яка вважає свої інтереси постраждалими (як правило, це трудовий колектив або профспілковий комітет), власника або уповноваженого ним органу, місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та Національної служби посередництва і примирення про незгоду з рішенням роботодавця з приводу питань, які ставились.

Встановлення і застосування порядку розгляду трудових спорів базується на основі принципів забезпечення захисту прав працівників, рівності сторін спору перед законом, доступності звернення в органи по розгляду трудових спорів, забезпечення законності і гласності при їх вирішенні, об'єктивності і повноти дослідження суті спору, забезпечення реального виконання і відповідальності посадових осіб за невиконання рішень по трудових спорах.

2. Органи, що розглядають трудові спори

Первинним органом по розгляду Індивідуальних трудових спорів па підприємстві, в організації, с комісія по трудових спорах (КТС), за винятком тих спорів, щодо яких законодавством встановлено інший порядок їх розгляду. Вона утворюється на підприємствах, в організаціях з кількістю працюючих не менше 15 чоловік шляхом обрання до її складу на загальних зборах чи конференції трудового колективу найбільш авторитетних працівників.

КТС — самостійний, постійно діючий нікому не підпорядкований орган. КТС із свого складу обирає голову комісії, його заступника і секретаря.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 428