• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Принцип практики. 6 страница

Завдяки соціальним потребам людина в своїй життєдіяльності могла керуватись образом належного, потрібного, але ще наявно не існуючого співвідношення речей. Завдяки цьому цінності формували особливий світ духовного буття, що підносив людину над реальним. З розвитком суспільства і його структуруванням, поглибленням духовності людини, ускладнювалось і ціннісне світосприйняття, охоплюючи все нові потреби. Цінності допомагали людині будувати соціально привабливий світ можливої дійсності, підносячи їх над буденністю. Ціннісні виміри дали змогу усвідомити дві площини реальності — ідеальну і реальну, співвідносячи їх, розглядаючи ідеальний світ як взірцевий щодо реального. Отже, суспільні цінності хоч і виростали з реальних соціальних потреб, поступово набували ідеалізованих рис. Цим і пояснюється їхня складна двоїста суб'єкт-об'єктна природа.

Ціннісна свідомість творить власний світ, це світ емоційних переживань, ціннісних образів. У ціннісній формі людина не об'єктивує, а суб'єктивує зовнішню дійсність, привласнюючи її, наділяючи людськими смислами, стверджуючи тотожність з собою. Тому цінністю є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність.

Світ цінностей — це світ саме практичної діяльності. Наше емоційне ставлення до явищ зовнішнього буття, їх оцінка здійснюється в практичному житті. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим є предмет сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення він має для нас, в чому його цінність.

Таким чином, аксіологія як теорія цінностей має починати аналіз природи цінностей з дослідження характеру і структури людської діяльності.

Існує певна ієрархія цінностей, що розрізняються між собою по ступені значимості для людини.

Це, по-перше, цінності, які є потрібними, необхідними засобами задоволення потреб. Наприклад, повітря, продукти харчування, одяг, предмети першої необхідності.

По-друге, це цінності, які не є строго необхідними, але приносять користь. Це такі засоби, які допомагають кращим задовольнити наші потреби або відповідають нашим бажанням. Корисними можуть бути такі блага, без яких людина може обійтися, тобто які не є необхідними. З іншого боку, якщо існує вибір між різними необхідними благами, то перевага віддається тому благу, що є більше корисним у порівнянні з іншими необхідними благами. Як правило, корисність характеризує різний ступінь відповідності того або іншого предмета нашим потребам-бажанням. Іншими словами, корисність є мірою відповідності предмета нашим потребам-бажанням.

По-третіх, крім необхідної і корисної існує ще цінність приємного. Приємним є все, що викликає позитивні емоції, що робить нам приємність, насолода, радість. Приємне офарблює життя в райдужні фарби, заряджає бадьорістю, всією гамою позитивних емоцій або захищає від негативних емоцій, відволікає від тяжких переживань. Не будучи в кожному окремому випадку корисним або необхідним, приємне в цілому є життєво важливим для людини.

Структура цінностей:

Потреба —цінності виростали з потреб для розвитку та існування індивіда.

Інтерес —орієнтований на умови, які забезпечують можливість задоволення потреби.

Мета —спонукальний імпульс до активної діяльності, в якій відтворюється ідеальний образ задоволеної потреби, що спонукає людину до діяльності.

4. Глобальні проблеми людства.

Глобальними— називаються такі проблеми, які своєю значимістю охоплюють інтереси всіх народів земної кулі. В наш час рівень розвитку циклізації досягнув найвищих вершин за всю історію людства. Сучасна цивілізація як. показник досконалості матеріальної і духовно культури відзначається ознаками високого рівня розвитку.

Соціально- екологічні проблеми:

Забруднення повітряного і водного басейнів Землі, загрозливе зростання відходів життєдіяльності людини.

Проблема зміни клімату і можливість кліматичної катастрофи.

Збіднення тваринного і рослинного світу планети.

Скорочення сільськогосподарських угідь і лісів, погіршення родючості ґрунтів.

Соціально-економічні глобальні проблеми:

Проблема ресурсів;

Проблема продовольча;

Демографічна криза;

Економічна відсталість значної кількості країн.

Соціально-політичні проблеми:

Проблеми війни та миру.

Загроза використання ядерної зброї.

Зберігання ядерної зброї.

Проблеми людства:

Масове розповсюдження хвороб (СНІД, діабет, онкологічні та серцево-судинні захворювання, туберкульоз та інші).

Проблеми збереження культурної спадщини людства.

Матеріальна і духовна незабезпеченість життя.

Обмеження прав і свобод громадян.

Взаємини між людьми.

Міжнародний тероризм.

Наркомафія.

В умовах сучасної науково-технічної революції (НТР) відбувається процес перекладання на плечі машин не тільки фізичної, а й розумової праці людини. Людство використовує найновіші досягнення науки і техніки для створення таких радіоелектронних і телемеханічних видів обладнання, щоб вивільнити людину, від виробничого процесу зовсім, особливо в тих умовах, які є дуже шкідливими або небезпечними для життя людини (як приклад, в умовах хімічної та радіоактивної небезпеки, робота в космосі, в гарячих цехах і т. д.).

Для сучасної НТР характерні, пошук і застосування нових видів енергії (термоядерна, сонячна, енергія морських при­пливів та відпливів та інші).

Характерною ознакою сучасності став досить могутній потік різного роду інформації.

Застосування комп'ютерної техніки в інформаційній справі викликало справжній інформаційний вибух, який дає можливість в найкоротші строки залучити до НТР найвідсталіші в минулому країни і народи планети. Все це в значній мірі прискорює ритм життя на планеті: раптові і разючі зміни в економічному житті цілих народів, а це в свою чергу породжує суспільно-політичні зміни у світі.

Сучасна цивілізація породила сучасні проблеми. Це є закономірним для всіх рівнів цивілізації. Але наша цивілізація настільки могутня і всеохоплююча, що її проблеми стали глобальними.

Розвиток атомної енергетики – це ознака прогресивності сучасної НТР. Це зрозуміло кожному, хто усвідомлює, що запаси таких енергетичних ресурсів, як вугілля, нафта, газ дуже швидко зменшуються і незабаром закінчаться уже на планеті.

Однак бурхливий розвиток термоядерної енергетики катастрофічно швидко збільшує кількість радіоактивних відходів в атмосферу. Вони забруднюють навколишнє середовище і загрожують життю людей (з моменту катастрофи на ЧАЄС кількість онкологічних захворювань подвоїлась). Кожна країна намагається радіоактивні відходи вивозити за межі своєї території, приносячи шкоду іншим. Це стало ще однією дуже серйозною проблемою на планеті.

Всі глобальні проблеми сучасного світу мають спільні риси і якщо не вирішити хоч одну з них,це приведе до загибелі людства. Саме тому громадськість планети вживає багато заходів до вирішення цих проблем. В ООН створено ряд міжнародних органів, які покликані регулювати діяльність народів всіх країн, світу так, щоб зменшити, якщо не припинити зовсім, шкідливий вплив діяльності людини на навколишнє середовище, запобігти виникненню кровопролитних воєн із застосуванням зброї масового знищення населення і негативного впливу на природу.

Так міжнародна організація ООН „МАГАТЕ" здійснює всесвітній контроль за дотриманням міжнародних правил використання атомної енергії, ліквідації ядерних відході. В ООН прийнято цілий ряд міжнародних правових норм, які передбачають дотримання санітарного режиму в процесі господарської діяльності людства в космосі, в атмосфері, на Землі, на воді, під землею, під водою.

Дотримання цих норм контролюється спеціально створеними інспекціями ООН.

Багато країн Америки, Європи, Азії та інших регіонів заключили міжнародні угоди по спільному використанню космічних просторів, морських та океанських вод та інших територій з метою зменшення шкідливого впливу на середовище і досягнення хорошого економічного ефекту. Тільки спільні дії всіх людей планети по збереженню чистоти навко­лишнього середовища, тільки повне усвідомлення всіма народами того, що планета Земля -наш спільний дім може забезпечити можливість позитивного вирішення всіх гострих проблем, сучасного життя.

Питання для самоперевірки

Яку роль відіграють цінності в характеристиці буття людини?

Поясніть поняття і походження слова “аксіологія”.

Яким на Ваш погляд є світ цінностей сучасної людини?

Який вплив має НТР на умови існування людини?

В чому сутність і критерії суспільного прогресу?

Які риси глобальних проблем сучасного світу?

В яких рисах визначається співвідношення науково-технічного, соціального і духовного прогресу?

Як розв'язуються людством глобальні проблеми?

СЛОВНИК ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ

АБСТРАГУВАННЯ — це зосередження основної уваги на тому, що є безпосереднім предметом наукового дослідження. Абстрагування сприяє проникненню пізнання у сутність явищ, руху пізнання від явища до сутності.

АГНОСТИЦИЗМ — філософське вчення про непізнаваність світу. Агностики (від гр. а - негативна приставка та gnosis - знання) — це філософи, що затверджують, що світ пізнаваний лише в обмежених межах. Агностицизм називають також гносеологічним песимізмом.

АКСІОЛОГІЯ — слово аксіологія, походить з грецької мови, що в буквальному перекладі означає axios — цінність і logos — вчення. Отже, аксіологія — це філософське вчення про цінності.

АНАЛІЗ — це розчленування предмета на його складові (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їх всебічного вивчення.

АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ — Поряд з розвитком філософської думки в країнах давнього Сходу виникла і розвивалась філософська думка в античній Греції. До античності (від лат. "антикус" — давній) відносять період існування міст-держав Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, який охоплює біля тисячі років, з VI ст. до н. є. (або ще раніше) і до падіння Римської імперії в V ст. н. є. Своїх класичних форм філософія набуває саме в Стародавній Греції, де виникає гармонійне поєднання світоглядно-оцінного та раціонально-системного підходів, відбувається зв'язок із зачатками наук та розвивається логічний апарат.

АНТИЧНИЙ СВІТОГЛЯД — орієнтований на зовнішній світ (космоцентризм). Людина займає в ньому центральне місце в силу центрального положення Землі в структурі світобудови.

АПОЛОГЕТИ — обґрунтували можливість існування філософії на основі християнського віровчення. Зазнаючи гоніння влади, християнство перших століть мало потребу в теоретичному захисті, здійсненим апологетикою. Найбільш відомим представником апологетики був Юстин Мученик (бл. 100–165), він вважав, що християнство має набагато більше переваг над язичницькою мудрістю.

АПОЛОГЕТИКА — (від гр. apologia — захист) — це ранньохристиянська філософська течія, що захищала ідеї християнства від тиску пануючої язичеської ідеології.

АСКЕТИЗМ — це такий спосіб життя, який відкидає природні потреби і бажання, надаючи перевагу духовним потребам.

АТМОСФЕРА — (гр. atmos - пар + sphaira - куля) - газоподібна оболонка Землі.

БІОСФЕРА — оболонка земної кулі, в якій існує або існувало життя.

БУДДИЗМ — напрям у філософії, який обіцяв потойбічне райське життя, тим хто більше мук приймає на цьому світі і проявляє покірність перед правителями.

БУТТЯ — все, те що існує та оточує людину. Протилежністю буттю є те, чого нема, чого не існує, тобто небуття. Буття – все існуюче, як єдине ціле, об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості людини.

ВЕДИ — усі філософськи напрямки Стародавньої Індії так чи інакше пов'язані з Ведами (в буквальному перекладі слово означає «відати», «знати») — найдавнішими пам'ятками індійської культури, створеними давньоіндійсь­кою (ведійською) мовою у кінці II — першій половині І тисячоліття до н. е. В образній мові Вед яскраво виражається прадавній світогляд, перша філософська уява про світ, про людину, про життя. Веди були записані на листах пальми, і розповідали про першопредків та богів, містили в собі гімни, міфи, заклинання. Складалися Веди з чотирьох збірок: «Рігведа» — веда гімнів (викликає найбільший філософський інтерес), «Самаведа» — веда пісень та мелодій, «Яджурведа» — веда жертвопринесень та «Атхарваведа» — веда заклинань на всі випадки життя.

ВІДОБРАЖЕННЯ — процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей взаємодіючих об’єктів. Здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилась в процесі еволюції людини, як суспільної істоти. Мозок стає органом людської свідомості тільки тоді, коли людина залучається до суспільного життя.

ГЕНЕЗИС — (від гр. виникнення) - поняття, що виражає як момент зародження, виникнення предметів і явищ, так і процес їх закономірного розвитку, пов'язаного із боротьбою протилеж-ностей.

ГІПОТЕЗА — спроба вирішення наукової проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена.

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ — глобальними називаються такі проблеми, які своєю значимістю охоплюють інтереси всіх народів земної кулі. В наш час рівень розвитку циклізації досягнув найвищих вершин за всю історію людства.

ГНОСЕОЛОГІЯ — (від гр. gnosis – знання) навчання про пізнання та теорію пізнання Таким чином, частина філософського знання присвячена проблемам пізнання світу отримала назву теорії пізнання або гносеології.

ГНОСТИЦИЗМ — філософське вчення, яке затверджує, що світ пізнаваний. Гностики (від гр. gnosis - знання) — це філософи, що затверджують, що сівт пізнаваний вичерпно й безумовно. У сучасній літературі цей напрямок часто називається гносеологічним оптимізмом.

ГУМАНІЗМ — філософська течія культури епохи Відродження спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

ДАО — шлях речей, першооснова, першопочаток та завершення всього. Людина дотримується закону землі, земля дотримується закону неба, небо дотримується закону Дао, а Дао — самого себе (в природі все взаємопов’язано).

ДАОСИЗМ— засновником даосизму, згідно з легендою, був Лао-Цзи (престарілий мудрець), що жив у VI-V ст. до н. е., до речі історичність Лао-Цзи й досі піддається сумніву. Основу всього існуючого, за вченням Лао-Цзи, становить Дао.

ДЕДУКЦІЯ — це метод пізнання, коли на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.

ДІАЛЕКТИКА— (від гр. dialektik — мистецтво вести бесіду, спір) — це вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та пізнання і сформований на цьому вченні універсальний метод мислення та діяльності. Світ розвивається за особливими законами, які вивчає діалектика. Таким чином, діалектика – це вчення про загальні закони розвитку природи, суспільства й мислення. Діалектика — це розуміння світу і спосіб мислення, за якого різні явища та предмети розглядаються в їх взаємозв'язку, у взаємодії протилежних сил та тен­денцій у процесі зміни і розвитку.

ДЖАЙНІЗМ — виникає в VІ-V ст. до н. е., напрям у філософії, який вважав, що досягти благополуччя і божої милості можна шляхом відмови ввід земних благ: жити під відкритим небом, не вимагаючи житла, одягу, вишуканої їжі.

ДОГМА— (від гр. dogma — думка) — це положення, безумовно прийняте на віру й не підмет сумніву й критиці.

ДУАЛІЗМ — визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи.

ЕКСПЕРИМЕНТ — це дослідження будь-яких явищ шляхом активного впливу на них за допомогою створення нових умов, відповідних меті дослідження, або шляхом зміни проходження процесу в певному напрямку.

ЕКЛЕКТИКА— це поверхове, безпринципне, меха­нічне поєднання в одній концепції різних позицій без виділення головного, визначального.

ЕМПЕРІЗМ — (від грецьк. — досвід) уважає основним джерелом достовірного наукового знання досвід та орієнтується на природничі науки. Засновником емпіричного методу пізнання вважають англійського філософа Френсіса Бекона (1561—1626 рр.). Головним трактатом Бэкона є «Новий Органон» (на честь «Органона» Аристотеля).

ЕМПЕРІЧНИЙ РІВЕНЬ ЗНАННЯ — (від гр. еmреігіа — досвід) — це знання, отримане безпосередньо з досвіду. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання. Емпіричне пізнання формується в процесі взаємодії з об'єктом дослідження, коли ми безпосередньо впливаємо на нього, взаємодіємо з ним, обробляємо результати і робимо висновок.

ЕСТЕТИКА — наука, яка досліджує і вивчає закономірності розвитку мистецтва.

ЖИТТЯ — суттєва ознака біологічних та суспільних форм руху матерії. Найважливішими її властивостями є подразливість, ріст, розмноження, в основі яких лежать процеси самооновлення, пов'язані з відтворенням і підтриманням живою системою своєї цілісної організації шляхом обміну з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією.

ЖИТТЯ ЛЮДИНИ — це складний процес свідомого, цілеспрямованого, перетворювального впливу на на­вколишній світ і на саму себе для забезпечення свого існування, функціонування та розвитку.

ЗАКОН — це об’єктивність, те, що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості. Слід розрізняти закони природи і закони суспільства. Перші діють стихійно. Другі виявляються через свідомі дії людей. І це накладає певний відбиток на дію законів. Отже, закон—філософська категорія, яка відображає необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для даної галузі відношення між явищами об'єктивної діяльності.

ЗАКОНИ РОЗВИТКУ— це закони, які діють протягом усієї історії людства і характерні для соціальної форми руху матерії. До таких законів слід віднести закон про визначальну роль способу виробниц­тва у суспільному житті, про визначальну роль суспільного буття щодо суспільної свідомості тощо. Закони розвитку визначають зміну стану суспільної системи у часі. Це масштабні закони. До них також нале­жать основні закони діалектики, які виявляють свою дію і в суспільстві.

ЗАКОНИ ФУНКЦІОНУВАННЯ — це закономірні об'єктивні зв'язки, які діють у даний момент часу, на даному етапі розвитку суспільства, на певній його стадії. Скажімо, закон вартості діє лише за умов існування товарного виробництва. Закони розвитку і закони функціонуван­ня співвідносяться як загальне і особливе.

ЗАКОН ЄДНОСТІ І БОРОТЬБИ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ — цей закон є ядром, суттю діалектики. Він характеризує найосновніше в розвиткові — його джерело, яким є протиріччя, тобто взаємозв'язок протилежностей. Протилежності — такі сторони, моменти або предмети, які одночасно: 1) нерозривно пов'язані, одна передбачає існування іншої (добро — зло, низ — верх); 2) взаємовиключають одна одну; 3) взаємопроникають і, за певних умов, переходять одна в одну (позитивне і негативне, прогрес і регрес, матеріальне та ідеальне).

ЗАКОН ВЗАЄМНОГО ПЕРЕХОДУ КІЛЬКІСНИХ ЗМІН У ЯКІСНІ — цей закон характеризує механізм розвитку, тоб­то як, яким чином відбувається розвиток. Його сут­ність полягає в тому, що поступове накопичення кількісних змін у певний момент неминуче призводить до докорінних якісних перетворень (стрибків), до набуття нової якості, яка, в свою чергу, здійснює зворотний вплив на характер і темпи кількісних змін. Щоб з’ясувати суть закону взаємного переходу кількісних змін у якісні, необхідно розкрити зміст таких категорій, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок. Наприклад, перетворення одних хімічних елементів у інші залежить від змін величини заряду ядра атома, перетворен­ня води в лід чи пару — від зміни температури.

ЗАКОН ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ — цей закон характеризує напрямок розвитку, його поступальність, циклічність та спадкоємність. Розвиток сприймається як процес, що нібито повторює пройдені етапи, але по­вторює їх по-іншому, на більш високому рівні. Кожний цикл сприймається як виток в розвиткові, а спіраль — як ланцюг циклів. Наприклад: зерно — рослина — нові зерна; теорія — практика — нова теорія.

ЗНАК — це замінник будь-якої речі або явища. Він завжди має матеріальну складову — носій (написане або озвучене слово, стан нейронів кори головного мозку) і значення, сенс — те, що він виражає, позначає.

ЗНАННЯ — взаємодія суб'єкта й об'єкта пізнання з метою отримання результату (знання).

ЙОГА — виникає приблизно в ІІ ст. до н.е.. Її засновником стає Патанджалі. Школа йоги – це школа досягнення гармонії фізичного, психічного та духовного станів людини. Існувало декілька видів йоги: «Раджа-йога» (або, царська йога); «Джняна-йога» (або, йога пізнання); «Карма-йога» (або, йога зречення); «Бхакті-йога» (або, йога любові до бога Атмана). У сутрах Патанджалі знаходимо два визначення йоги: «йога – це зосередження» і «йога – це припинення діяльності свідомості».

ІДЕАЛІЗАЦІЯ — це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мислимої побудови можливих об'єктів. Межі ефективності ідеалізації визначаються практикою.

ІДЕАЛІЗМ — виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи і матерії. Відокремлюють два види ідеалізму: об’єктивний (над світом панує світовий вищий розум) та суб'єктивний (розглядає реальний світ лише як суб'єктивний світ людини,

ІДЕЯ — відображає зв’язки та закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея не просто відображає дійсність такою, якою вона є, але і її можливий розвиток та тенденції.

ІНДУКЦІЯ — це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. В реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією та органічно пов'язана з нею. У процесі пізнання нерідко доводиться, спираючись на вже існуючі знання, робити висновки, які є новим знанням про невідоме. Це здійснюється за допомогою саме таких методів, як індукція і дедукція.

ІНДИВІД — це одиничний представник людського роду, окремо взята людина без її біосоціальних особливостей. Якщо йде мова пре. індивід, то мають на увазі окрему одиницю, людину без її внутрішнього і зовнішнього світу. Так наприклад, окремі одиниці збірних понять в неживій природі називають словом штука (10 штук олівців), а в людському суспільстві окрема одиниця називається індивідом. В процесі аналізу структурного складу суспільства ще вживається поняття індивідуальність.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ — це вираз власного внутрішнього світу індивіда. Це індивід з його внутрішніми переконаннями, думками, поглядами, способами мислення. Індивідуальністю людина стає тільки тоді, коли набуває своїх власних, поглядів, переконань і самостійного осмислення світу. Однак повноцінною людину вважають тільки тоді, коли вона формується як особистість.

ІНТЕРЕС — орієнтований на умови, які забезпечують можливість задоволення потреби.

ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД — передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями. Це певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності.

КАТЕГОРІЇ — це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в яких знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності. Є відображенням світу в поняттях, категоріях, концепціях та судженнях.

КОНЦЕПЦІЯ — спосіб розуміння, пояснення, або тлумачення основної ідеї теорії.

КУЛЬТУРА — з'явилося в латинській мові (сиltиrа — оброблення, відхід) і спочатку відносилося до обробки землі. Римський оратор Цицерон уперше застосував слово культура в переносному значенні для характеристики людського мислення: «Філософія є культура розуму». Загальне визначення культури – це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності.

ЛОГІКА — походить (від гр. logos – слово, вчення), тобто це вчення о законах мислення.

ЛОГІЧНИЙ МЕТОД — це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі, в системі понять. Історичний і логічний методи органічно поєднані. Завданням історичного дослідження є розкриття конкретних умов розвитку тих чи інших явищ. Завданням логічного дослідження є розкриття ролі, яку окремі елементи системи відіграють у складі розвитку цілого.

ЛОКАЯТТА — це давньоіндійський матеріалізм. Цей напрям стверджував, що світ складається з матерії: повітря, вогонь, і вода. Людину він вважав концентрацією всіх цих видів матерії.

ЛЮДИНА – біологічна істота. В біологічній класифікації людина належить до виду homo sapsens, сімейства гомінид, загону приматів, класу ссавців, підтипу хребетних, типу хордових, під царству багатоклітинних, царству тварин, над царству еукаріот (ядерних організмів), і це об’єднує її зі всім живим в природі і зі всією природою взагалі.

МАТЕРІАЛІЗМ — (від лат. materialis – речовинний) виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, безкінечний у просторі і часі. Тобто, матерія, природа, буття – є первинними. Свідомість, мислення є продуктом, властивістю матерії – мозку, а отже є вторинними. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно від людини. Людина, навпаки, є часткою природи, її свідомість породжена природою. В різні історичні епохи матеріалізм набував різних форм та видів: наївний (первісний) та зрілий (науковий), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний.

МАТЕРІЯ - це об`єктивно-реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаване людиною. Матерія існує незалежно від свідомості і дана людині в сприйнятті (відчуттях), русі, просторі та часі. Матерія існує в 3-х світах: мегасвіт (Всесвіт); макросвіт (наш); мікросвіт (найдрібніші частки)

МІСТИКА — (від гр. mystika — таїнство) — навчанню про можливості пізнання Бога винятково шляхом надприродного споглядання — шляхом одкровень, осяянь й інших ірраціональних засобів.

МІФОЛОГІЯ — це сукупність міфів та оповідей про походження Всесвіту, про богів і героїв, що передаються у формі усних переказів. Це форма суспільної свідомості та світосприйняття людини, характерна для ранніх стадій суспільного розвитку. Міфологією ми називаємо науку про міфи. Міфи існували у всіх народів світу і домінували у духовному житті первісного суспільства.

МІФОЛОГІЧНИЙ СВІТОГЛЯД — історично перший тип, що сформувався на ранніх стадіях розвитку суспільства і являв собою першу спробу людини знайти свідомість свого існування, пояснити походження й пристрій миру, появу на землі людей і тварин, причини стихійних явищ природи, визначити своє місце в навколишньому світі.

МЕТОД — це засіб пізнання.

МЕТОДОЛОГІЯ — це засіб пізнання існуючої реальності (дійсності), що опирається на систему універсальних принципів та законів.

МЕХАНІСТАМИ — називали тих філософів, які дотримувалися переконання єдності всіх космічних і земних сил, що володарем Всесвіту є природа. Людина є складовою частиною природи і на неї механічно переносяться її властивості. Основна філософська ідея „механістів" звучала так: „Природа є життя". Цю групу ще називали натурфілософами, а їх філософію - натурфілософією.

МОВА – наслідок свідомості. Мова – це система знаків, яка служить засобом людського спілкування й мислення. Способом вираження мови є знаки, букви та жести.

«НЕГАТИВНА ДІАЛЕКТИКА» - це абсолютизація критичного негативного аспекту діалектики. Вона втілюється в різноманітних формах заперечення – критиці, відкиданні, знищенні тощо. «Негативній» діалектиці властиві насамперед однобічність, визнання лише одного боку діалектики – як сучасної теорії розвитку і методу пізнання.

НЕКЛАСИЧНА ЕВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ— (ХІХ-ХХ ст.) представлена двома напрямками: раціональним й ірраціональним. До раціонального можна віднести: марксизм, позитивізм, структуралізм й ін.; до ірраціонального можна віднести: екзистенціалізм, психоаналіз, релігійну філософію й ін.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 564