• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види забруднювачів і джерела забруднення атмосфери 3 страница

- збільшується захворюваність людей (хвороби очей та органів дихання).

Кислотний сніг завдає ще більшої шкоди, ніж дощ, оскільки він може накопичуватись упродовж тривалого часу, що призво­дить до значного закиснення ґрунту під час танення снігу навесні. Кислот­ність талої води в може буди десятки разів вища від кислотності води дощової.

Смоги.Окремо взяті речовини, що забруднюють повітря, є менш небезпечними, ніж їхні суміші.Хімічні реакції, що відбуваються безпосередньо в повітрі, спричиняють виникнення димних туманів – смогів (від англ. smoke – дим і fog – туман). Смоги виникають за певних умов: по-перше, при великій кількості пилу і газів у повітрі; по-друге, при тривалому існуванні антициклональних умов погоди, за яких забруднювачі накопичуються в приземному шарі атмосфери. Назва «смог» стала відомою після грудня 1952 року, коли в Лондоні утворився туман, який зумовив велику кількість смертельних випадків. У холодній повітряній масі міста сформувалася інверсія; промислові дими, що продовжували надходити в атмосферу, змішалися з насиченим вологою повітрям і утворили над містом густу хмару з високим вмістом оксидів сірки. Такий стан в атмосфері спостерігався більше двох тижнів, протягом яких зафі­ксовано майже 4000 смертельних випадків. Наприкінці 1962 року в Рурі (ФРН) смог убив за три дні 156 осіб. Смоги, що виникають у зимову пору року, одержали назву лондонських.

Відомі ще так звані лос-анджелеські,або фотохімічні смоги,які виникають у літній період. За умови інтенсивного впливу сонячної радіації у насиченому вихлопними газами автомобілів повітрі проходять складні реакції з утворенням нових високотоксичних забруднювачів – фотооксидантів (озон, органічні перекиси, нітрити та ін.), що подразнюють слизові оболонки шлунково-кишкового тракту, легенів та органів зору. Тільки в Токіо смог викликав отруєння 10 тис. осіб у 1970 році та 28 тис. у 1971 р.

Антропогенне забруднення літосфери.У процесі еволюції людина почала змінювати поверхню землі; особливо великих обсягів ці зміни досягли за останні шістдесят років. Після 1950 р. в усьому світі почався швидкий процес урбанізації, який зумовив збільшення чисельності міського населення. У цей час інтенсивно розвивалася господарська інфраструктура, що супроводжувалося серйозними змінами поверхні літосфери – будувалися залізничні та автомобільні шляхи, прокладалися нафтопроводи, лінії електропередач та зв’язку.

90% великих водосховищ світу побудовані також після 1950 р. Крім водосховищ побудовано канали великої протяжності, мережі дрібних каналів, а також дренажні системи. У мережах зрошувальних і дренажних каналів відбуваються активні ерозійні процеси.

Поверхня літосфери порушується і під час гірських розробок та створення кар’єрів, а також під час геологорозвідувальних робіт, які супроводжуються копанням шурфів, бурінням свердловин, проведенням вибухових робіт при проведенні геологічної розвідки. Це зумовлює, як правило, активізацію небезпечних стихійних природних явищ: завалів, просідання ґрунту, створення умов для формування снігових лавин, сприяння збільшенню поверхневого стоку.

На сучасному етапі розвитку відбувається великомасштабне втручання людини в систему водо-, нафто- і газоносних горизонтів літосфери, які розташовані на різних глибинах. При цьому вплив на літосферу здійснюється кількома шляхами.

Частина поверхневого стоку переводиться у підземний при:

· зрошуванні. Під час зрошування в магістральних каналах і безпосередньо на полях даремно витрачається до 30% води. У результаті на більшій частині зрошувальної території відбувається піднімання рівня ґрунтових вод і навіть виникають заболочені території;

· підтопленні земель у районі водосховищ. Таке піднімання рівня ґрунтових вод і заповнення ненасиченої зони зумовлюють зміни механічних властивостей ґрунту, сприяють руйнуванню берегів водосховищ, розвитку суфозії – вимивання з ґрунту мінеральних частинок, просідання верхніх шарів ґрунту та утворення порожнин;

· переведення частини поверхневого стоку в підземний вини­кає в усіх населених пунктах в результаті роботи водогінної та каналізацій­ної систем. При цьому виникають руйну­вання фундаментів, осідання ґрунтів, розвивається суфозія;

· закачування за­бруднених відпрацьованих вод у глибокі свердловини та закачу­вання гарячої води і пари в нафтові свердловини з метою збільшення нафтовіддачі пласту. Обсяги негативних наслідків таких закачувань величезні.

Потужним засобом впливу на літосферу є відкачу­вання води з різних горизонтів підземних вод для водопостачання.

Вторгненням у літосферу є добування на­фти і газу. За період розвитку нафтогазових родовищ пробурено тисячі таких свердловин глибиною до 2 км, і на їхньому місці виникли великі депресійні урвища; розкрито і розгерметизо­вано глибокозалеглі водо-, нафто- і газоносні горизонти.

Крім розвідувальних і промислових свердловин досить гли­бокі горизонти надр пронизують шахти з видобування корисних копалин: вугілля, поліметалічних руд, солей. Утворені підземні пустоти весь час зростають за об'ємами і площами і зумовлюють про­сідання ґрунту. На більшості підприємств із видобутку вугілля, на жаль, не практикується заповню­вати вироблений підземний простір.

Райони видобутку нафти, газу та вугілля є джерелами виділення в атмосферу метану, який є одним із чинників утворення парникового ефекту.

У нормальних природних умовах усі процеси, які відбува­ються в ґрунті, знаходяться у рівновазі. Основним фактором порушення рівноваги стану ґрунту є антропогенний. У резуль­таті розвитку господарської діяльності людини відбувається еро­зія, дефляція (вітрова ерозія), заболочування, засолення і забруднення ґрунтів.

Зараз на кожного жителя нашої планети припадає менше, ніж 1 га орної землі. Ці незначні площі продовжують скорочуватись через невмілу господарську діяльність людини. Так, в Україні за останні 25 років вміст гумусу в ґрунті зменшив­ся з 3,5 до 3,2%, площі кислих ґрунтів збільшилися на 1,8 млн. га (25%), а площі засолених - на 0,6 млн. га (24%). Через неправильну меліорацію майже 50 тис. га орних земель підтоплені.

Великі площі родючих земель у світі гинуть при гірничо­промислових роботах, при будівництві підприємств і міст. Зни­щення лісів і природного трав’яного покриву, багаторазове розорювання землі без дотримання правил агротехніки призводить до виник­нення ерозії ґрунту - руйнування і зміни родючого шару водою і вітром. Водна ерозія полягає у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод. Вітрова ерозія, або дефляція (розвіювання і видування ґрунту) завдає руйнації у посушливих степових, напівпустельних і пустельних районах з піщаними і супіщаними ґрунтами.

Одним із наслідків промислової діяльності людини є інтен­сивне забруднення ґрунтового покриву. Основнимизабруд­нювачами ґрунту є метали та їх сполуки, радіоактивні елементи, а також добрива і пестициди, які використовуються у сільському господарстві.

До небезпечних хімічних забруднювачів ґрунтів належить ртуть та її сполуки. Ртуть потрапляє в навколишнє середовище з отрутохімікатами, відходами промислових підприємств, які містять металеву ртуть та її сполуки.

Ще більш масовий і небезпечний характер має забруднення ґрунту свинцем. Відомо, що при виплавлянні однієї тонни свин­цю в навколишнє середовище з відходами викидається до 25 кг цього металу. Сполуки свинцю використовуються як добавки до бензину (тетраетилсвинець), тому автотранспорт є серйозним джерелом свинцевого забруднення ґрунтів. Особливо багато свинцю в ґрунтах вздовж великих автомагістралей. Ґрунт стає «мертвим» при вмісті в ньому 2-3 г свинцю на 1 кг ґрунту (навколо деяких підприємств вміст свинцю досягає 10-15 г/кг).

Радіоактивні елементи можуть потрапляти в ґрунт і накопи­чуватись у ньому в результаті випадання опадів від ядерних ви­бухів або при скиданні в навколишнє середовище рідких та твердих відходів АЕС та промислових підприємств, діяльність яких пов'язана з використанням атомної енергії.

На родючість ґрунтів негативно впливає надмірне використання хімічних речовин, що використовуються для боротьби зі шкідниками, бур'янами і хво­робами рослин. Серйозними проблемами навколишнього середовища також є:

- спустелювання (аридизація) земель – деградація ґрунту в посушливих районах, викликана згубним впливом людської діяльності і антропогенними змінами клімату. Основними причинами спустелювання є виснаження і надмірне забруднення ґрунтів, їх нераціональне використання та вирубування лісів;

- засолення ґрунтів. Воно виникає в результаті нагромадження у верхніх шарах ґрунту надлишку шкідливих для живих орагізмів легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів) за рахунок ґрунтових і поверхневих вод, а найчастіше внаслідок нераціонального зрошування. У результаті утворюються солонці і солончаки.

- створення звалищ промислових і побутових відходів.

Антропогенне забруднення гідросфери.Людство щорічно витрачає понад 3000 км^З води і потреба у її використанні щороку зростає. Глобальною екологічною проблемою сучасності стає забруднення і виснаження водних ресурсів. Вода після її використання скидається у водойми і річки, і майже третина її – без належного очищення. Велика частина води в результаті водоспоживання безповоротно втрачається. Щорічно безповоротне водопостачання становить близько 150 км^З, тобто 1 % стоку прісних вод.

Гідросфера зазнає найбільшого антропогенного впливу внаслідок:

- скидання забрудне­них відпрацьованих промислових і комунальних стічних вод. Щороку в річки скидається до 450 млрд. м³ стічних вод; вони містять різноманітні органічні речовини і сполуки важких металів. Більше половини великих річок у світі страж­дають від надмірного забруднення або пересихають. З 500 най­більших річок тільки дві є більш-менш «здоровими» - це Ама­зонка в Південній Америці і Конго в Африці. Це пов'язано з тим, що на берегах обох річок розташовано мало промислових підприємств;

- поверхневого стоку з територій сільсько­господарських об'єктів і угідь.

Розкладання великої кількості органічних речовин у водой­мах, що надійшли зі стічними водами, викликає дефіцит кисню і накопичення сірководню, розмноження синьо-зелених водоростей («цвітіння» води), що у свою чергу ви­кликає масове знищення водних організмів, особливо промислових видів риби. Присутність великої кількості органічних речовин ство­рює у мулах відновне середовище, внаслідок чого виникає особливий тип мулових вод, що містять сірководень, аміак, іони металів. Забруд­нення води органічними речовинами називається евтрофікацією.

Небезпечним є теnлове забруднення води. Воно зумовлене викиданням у відкриті водойми підігрітих вод від АЕС, ТЕС та інших енергетичних установок. Тепла вода змінює термічний і біологічний режим водойм і негативно впливає на гідробіонтів. Побічним фактором теплового забруднення води є підсилення ток­сичної дії більшості шкідливих домішок.

Країни, які мають вихід до моря, часто здійснюють тут захоронення матеріалів і речовин (дамnінг); їх обсяг становить близько 10% від усієї маси забруднювальних речовин, що надхо­дять у Світовий океан.

Радіоактивне забруднення Світового океану зумовлюють джерела іонізаційного вип­ромінювання, затоплені атомні підводні човни і радіонукліди, які потрапили в океан в результаті підводних ядерних вибухів, захоронення радіоактивних відходів.

Значну частку в забруднення води вносять детергентu (ми­ючі засоби). До їх складу входять як активна основа поверхнево­активні речовини (ПАР) і різні добавки: лужні і нейтральні елек­троліти, пероксидні сполуки, а також речовини, що сповільнюють або перешкоджають сорбції забруднювачів. Детергенти, потрапляючи у водні об'єкти, викли­кають спінювання, погіршують органолептичні властивості води, порушують процеси кисневого обміну, токсично впливають на фауну, утруднюють процеси біологічного окислення органічних речовин, перешкоджають біологічному очищенню стічних вод.

Тяжкі екологічні наслідки викликає забруднення води сирою нафтою, нафтопродуктами та неочищеними водами нафтопере­робних заводів.

При потраплянні у воду нафта утворює тонку поверхневу плівку (0,1 мм). Хвилі сприяють тому, що плівка розривається і утворює краплі, які розсіюються в товщі води і проникають на глибину до 5 м.

Під дією сонця та органічних речовин відбувається фото­хімічне і біологічне окиснення нафтової плівки і розсіяних на­фтових крапель. В результаті утворюються поліароматичні вуглеводні, роз­чинні у воді. Вони акумулюються в організмах гідробіонтів, переходять у донні відклади. Похідні нафти мають канцерогенні властивості, і при попаданні в організм людини можуть викли­кати онкологічні захворювання.

Лекція 3.Екологічні фактори.

Екологічні фактори. Типи взаємодії між живими організмами.

Екологічні системи.

Загальні принципи стабільності та стійкості екологічних систем.

Основні закони загальної екології.

Екологічні фактори. Типи взаємодії між живими організмами. Вплив середовища на організми зазвичай оцінюють через окремі фактори. Екологічні фактори – складові (елементи) природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування (за межами здатності пристосування настає смерть). Екологічним фактором є будь-який нерозчленований далі елемент середовища, здатний прямо чи опосередковано впливати на живі організми. Серед них розрізняють фактори прямого впливу на організми (наприклад, промисел) і опосередкованого – вплив на місце проживання (наприклад, забруднення середовища, знищення рослинного покриву, будівництво гребель на ріках тощо).

Розрізняють такі групи екологічних факторів (загальна кількість факторів – близько 60), об'єднані за певною ознакою:

- за часом – фактори часу (еволюційний, історичний, діючий) та періодичності (періодичний і неперіодичний);

- за середовищем виникнення (атмосферні, водні, геоморфологічні, фізіологічні, генетичні, екосистемні);

- первинні та вторинні;

- за походженням (космічні, біотичні, абіотичні, природно-антропогенні, антропогенні);

- за характером (інформаційні, фізичні, хімічні, термічні, біогенні, кліматичні, комплексні);

- за спектром впливу (вибіркової чи загальної дії);

- за умовами дії;

- за об’єктом впливу (летальні, екстремальні, обмежувальні, мутагенні).

В природі екологічні фактори діють комплексно (закон сукупної дії екологічних факторів). Особливо важливо пам’ятати це, оцінюючи вплив хімічних забруднювачів, коли “сумаційний” ефект (на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших, до чого додається вплив стресової ситуації, шумів, різних фізичних полів – радіаційного, теплового, гравітаційного чи електромагнітного) значно змінює умовні значення ГДК, наведені в довідниках.

Рис. 3.1. Вплив інтенсивності фактора на життєдіяльність організму:

А – екологічний мінімум; В – екологічний максимум.

Прояв впливу факторів виражається у зміні життєдіяльності організмів та зміні чисельності популяцій. При цьому слід зазначити такі закономірності:

1) за певних значень фактора складаються найсприятливіші умови для життєдіяльності організмів. Такі умови називають оптимальними, авідповідні значення фактора – оптимумом (рис.3.1);

2) чим більше значення фактора відхиляється від оптимального, тим сильніше пригнічується життєдіяльність особин. У зв'язку з цим виділяють зону їх нормальної життєдіяльності;

3) діапазон значень фактора, за межами якого нормальна життєдіяльність особин стає неможливою, називають межею витривалості. Розрізняють верхню і нижню межі витривалості. Діапазон значень фактора, за межами якого організм почувається пригнічено, називають зоною пригнічення (пecимуму).

Діапазон значень оптимуму і песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності (екологічної толерантності; лат. «толеранція» - терпіння)– здатності організму пристосовуватися до змін умов серодовища. Екологічна валентність різних видів відрізняється одна від одної: північний олень витримує коливання температури повітря від –55 до 25–30^оС, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5–6^оС. Найбільше поширені організми з широким діапазоном толерантності щодо всіх екологічних факторів. Найвища толерантність характерна для бактерій і синьо-зелених водоростей, які виживають у широкому діапазоні температур, радіації, солоності, рН.

За екологічною валентністю організми поділяють на стено- та еври­біонти. Стенобіонти (грец. «стенос» – вузький та «біос» – життя) ­організми, що можуть жити за дуже незначної зміни факторів середови­ща (температури, кислотності, вологості, солоності тощо). До стенобіон­тів належать орхідеї, далекосхідний рябчик, форель та ін. Еврибіонти (грец. «еурі» – широкий) - організми, що можуть жити за значних змін фак­торів середовища (колорадський жук, пацюки, вовки, таргани, очерет тощо).

Серед сукупності різних факторів виділяють лімітуючі, тобто такі, зна­чення (рівень, доза) яких наближається до межі витривалості організму (значення фактора менше або більше від оптимуму). Найчастіше лімітуючими факторами є температура, світло, тиск, біогенні речовини тощо.

За іншою класифікацією, існують такі групи факторів середовища, які впливають на організми:

- абіотичні (фактори неживої природи - – хімічні (хімічний склад повітря, сольовий склад води, кислотність і склад ґрунтових розчинів); фізичні, або кліматичні (сонячна енергія, температура, вологість, атмосферний тиск, фізичні поля); топографічні (характер рельєфу, висота над рівнем моря); та едафічні (ґрунтові умови зростання рослин – механічний склад ґрунту, вологоємність, альбедо);

- біотичні (фактори живої природи – вплив одних організмів або їхніх угруповань – на інші);

- антропогенні (вплив діяльності людини на живу природу).

Біотичні фактори поділяють на дві групи: внутрішньовидові та міжви­дові взаємодії. Під внутрішньовидовими, або гомотипічними, реакціями розу­міють взаємодію між особинами одного виду. До гомотипічних реакцій належить, зокрема, внутрішньовидова конкуренція — боротьба за можливість вижити, за джерело енергії, яку отримують рослини у вигляді сонячного світла, а тварини у вигляді різної поживи. Тому в боротьбі за оволодіння джерелами енергії відбуваєть­ся напружена конкуренція, виникає суперництво між особинами одного виду. Відносно всіх видів конкуренції існує правило: чим більше збігають­ся потреби конкурентів, тим жорстокіша конкуренція (правило конкурент­ної боротьби). Розрізняють дві основні форми конкуренції — пряму і побічну. Пряма конкуренція, або інтерференція, здійснюється прямим впливом однієї осо­бини на іншу, наприклад, унаслідок агресивних зіткнень між тваринами або виділення токсинів (алелопатія) рослинами та мікроорганізмами. Побічна конкуренція не передбачає безпосередньої взаємодії між особинами. Вона відбувається опосередковано – внаслідок споживання різними тва­ринами одного й того самого ресурсу, який обов'язково має бути обмеже­ним. Тому таку конкуренцію зазвичай називають експлуатаційною.

Міжвидові, або гетеротипічні, реакції – це взаємодії між особинами різних видів. Дві популяції або впливають, або не впливають одна на одну. Якщо вплив є, він може бути сприятливим чи несприятливим.

Симбіоз – явище закономірного, невипадкового співжиття особин (симбіонтів), які належать до різних видів(наприклад, рака-самітника та крабів – з актиніями, паразитичні гриби – з рослинами, утворюючи лишайник). Основними формами симбіозу є мутуалізм, коменсалізм та паразитизм. У випадку мутуалізму жодна зі сторін не може існувати без іншої (наприклад, жуйні тварини (або людина) та мікроорганізми їхнього кишково-шлункового тракту). У випадку коменсалізмуодин організм (коменсал) існує за рахунок іншого (хазяїна), не завдаючи йому шкоди. Такий тип взаємодії проявляється у формі квартирантства (використанні коменсалом для оселення організму хазяїна або частини його середовища проживання) або нахлібництва (живлення залишками їжі хазяїна). Наприклад, так звані риби-«прилипайли» пересуваються, приліпившись до акули чи іншої великої риби; вони також живляться об’їдками, що залишаються після хазяїна. Інший приклад харчових коменсальних стосунків демонструють деякі види птахів, які рухаються за колонами мандрівних мурашок і ловлять комах, павуків і дрібних плазунів, що їх сполохує на своєму шляху мурашина навала.

Паразитизм є специфічною формою співжиття (симбіозу) організмів різних видів, з яких один (паразит) використовує іншого (хазяїна) як середовище існування та джерело живлення. Хазяїн, як правило, не гине відразу, а деякий час викорис­товується паразитом. А відтак, паразитизм можна розглядати як особли­ву форму хижацтва.

Хижацтвом називають таку взаємодію між організмами різних видів, за якої один (хижак) поїдає іншого (жертву). Хижацтво відіграє важливу роль у регулюванні кількісного складу популяцій.

Аменсалізм – форма взаємодії організмів різних видів, за якої один із них (аменсал) потерпає від пригнічення росту і розмноження, а другий (інгібітор) не зазнає шкідливого вливу, але й не має користі для себе. Аменсалізм спостерігається, наприклад, між плісеневими грибами роду Penicillium, які продукують антибіотик пеніцилін, і бактеріями, ріст яких при цьому пригнічується.

Вирішальне значення в природі має міжвидова конкуренція, оскільки вона більшою мірою, ніж інші гетеротипічні реакції, визначає роль видів в екосистемах.

Міжвидова конкуренція – це така взаємодія, коли два види суперничають через одні й ті самі джерела існування – поживу, життєвий простір тощо. Причому вона виникає в тих випадках, якщо використан­ня джерела ресурсів одним видом призводить до обмеженого викорис­тання його іншим.

Рис. 3.2. Структура екологічної системи

Внутрішньовидова конкуренція сильніша від міжвидової, однак пра­вило конкуренції поширюється на останню. Конкуренція між двома вида­ми тим сильніша, чим ближчі їхні потреби. Два види з цілком однакови­ми потребами не можуть існувати разом: один з них через деякий час обо­в'язково буде витіснений (принцип конкурентного витіснення, або прин­цип Гаузе).

Екологічні системи. Основною функціональною одиницею біосфери є екологічна система (екосистема), до складу якої входять живі організми та абіотичне середо­вище (рис.3.2). Екосистема – єдиний природний або при­родно-антропогенний комплекс, утворений живими організмами та се­редовищем їх існування, в якому живі й неживі компоненти поєднані між собою причинно-наслідковими зв'язками, обміном речовин та розподілом потоку енергії.

Екологічна система є функцією біоценозу Б_з, біотопу Б_m, обміну речовин (Р), енергії (Ея) та інших екологічних факторів ∑Е_ф:

Е = f (Б_з,Б_m, Р,Е_я ∑Е_ф)

Біоценоз– це сукупність живих організмів, які взаємодіють між собою за допомогою трофічних або просторових зв’язків і населяють більш-менш однорідну ділянку суші чи води. Послідовна зміна біоценозів, що спадкоємно виника­ють на одній і тій самій території внаслідок природних чи антропогенних факторів, називається сукцесією (рис.3.3).

Рис. 3.3. Сукцесія сибірського темнохвойного лісу

після спустошливої лісової пожежі (узагальнена схема)

Стійкою екологічною системою є біогеоценоз. Біогеоценоз (рис.3.4)–однорідна ділянка суходолу чи водної поверхні з певним складом живих (біоценоз) та неживих (приземний шар атмосфери, ґрунт, вода, сонячна енер­гія) компонентів, що динамічно взаємодіють між собою в процесі обміну речовин та енергії. Біогеоценоз є більш загальним поняттям і його складови­ми є біотоп і біоценоз.

Рис. 3.4. Схема будови біогеоценозу (за В.М.Сукачовим)

Біотоп– ділянка суходолу чи водойми з однотипни­ми умовами рельєфу, клімату та інших абіотичних факторів, яку займає пев­ний біоценоз. Біотоп – неорганічний компонент біогеоценозу. Отже, біоце­ноз – спільнота живих організмів, що мешкають у межах одного біотопу.

У кожній екосистемі можна виділити такі компоненти:

1) неорганічні речовини (вуглець, азот, вуглекислий газ, вода та ін.), які вступають у колообіг;

2) органічні речовини (білки, вуглеводи), які об’єднують біотичну та абіотичну частини екосистеми;

3) клімат (температура, вологість, тиск та ін.);

4) продуценти – виробники живої органічної речовини з неорганічної (це - переважно рослини), Продуцентами є автотрофні (хемо- та фототрофні) організми, що продукують органічну речовину з неорганіч­ної. Продуценти є первинного ланкою ланцюгів живлення;

5) консументи( рослино- та м'ясоїдні тварини) – організми, які споживають органічну речовину, створену продуцентами або перетворену консументами нижчих рівнів екологічної піраміди. Розрізняють консументи першого порядку (травоїдні), другого і вищих порядків (хижаки, паразити тощо);

6) редуценти – організми (пе­реважно бактерії, гриби), які в процесі життєдіяльності перетворюють, розкладають органічні рештки на неорганічні речовини, тобто на прості мінеральні сполуки. Редуценти є заключною ланкою ланцюгів живлення.

Екологічна ніша – діапазон (відповідно до абіотичних та біотичних факторів) умов, за яких живе і відтворює себе популяція. Тобто це загальна сума вимог організму до умов існування, включаючи простір, який він займає, функціональну роль у співтоваристві (наприклад, трофічний статус) та його толерантність стосовно факторів середовища – температури, вологості, кислотності, складу ґрунту тощо.

Загальні принципи стабільності та стійкості екологічних систем. Основою стабільності та стійкості екологічних систем є біологічне різноманіття – варіативність живих організмів на всіх рівнях біологічної організації.

В 1992 році самміт ООН з питань довкілля в Ріо-де-Жанейро прийняв Конвенцію про біорізноманіття та визначення біорізноманіття як «мінливості серед живих організмів із будь-яких ареалів, включаючи, зокрема, суходольні, морські та інші водні, та серед екологічних комплексів, частинами яких вони є: це включає мінливість всередині видів, між видами, та між екосистемами».

Високе біорізноманіття забезпечує стабільність та продуктивність екосистем. Різні види, займаючи відповідні екологічні ніші, забезпечують використання ресурсів. Конкуренція за ресурси між видами сприяє ефективнішому природному добору.

Біологічне різноманіття складається з видового, популяційного, ценотичного та генетичного різноманіття.

Внаслідок господарювання людини відбулися значні зміни в ландшафтах та середовищах існування. Різко зменшилася площа, зайнята природними угрупованнями. Спостерігається антропогенне забруднення значних територій, в т.ч. важкими металами, радіонуклідами, стійкими органічними сполуками, що загрожує втратою гено-, цено- та екофонду та формує соціально-екологічний дискомфорт населення.

У Програмі йдеться, зокрема про таке. Біота України нараховує понад 70 тис. видів, з них флора та мікобіота - понад 27 тис. (гриби і слизовики - 15 тис., водорості - 5 тис., лишайники - 1,2 тис., мохи - 800 і судинні рослини - 5,1 тис., фауна - понад 45 тис. видів (з них комахи - 35 тис., членистоногі без комах - 3,4 тис., черви - 3,2 тис. тощо).

Основні закони загальної екології. На думку відомого еколога Д. Чіраса, природа розвивається і функціонує за чотирма основними принципами:

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. V. Антропогенне забруднення навколоземного простору.
3. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
4. А. В. Дудник 1 страница
5. А. В. Дудник 10 страница
6. А. В. Дудник 11 страница
7. А. В. Дудник 12 страница
8. А. В. Дудник 2 страница
9. А. В. Дудник 3 страница
10. А. В. Дудник 4 страница
11. А. В. Дудник 5 страница
12. А. В. Дудник 6 страница

Переглядів: 2096