Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Види забруднювачів і джерела забруднення атмосфери 4 страница

- рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;

- постійного відновлення ресурсів;

- консервативного споживання ( коли живі істоти споживають лише те й у такій кількості, яка їм необхідна);

- популяційного контролю (природа не допускає вибухоподібного росту популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження).

Більшість цих та інших екологічних принципів і законів вдало узагальнив американський еколог Б. Коммонер у 1974 р., інтегрувавши їх до чотирьох законів.

Закон перший: у природі все взаємопов’язане. Екологія розглядає біосферу нашої планети як складну систему з багатьма взаємопов'язаними елементами. Ці зв'язки реалізуються за принципами зворотного негативного зв'язку (згадаємо, наприклад, систему «хижак–жертва»), прямих зв'язків (в екосистемах «працюють» усі дії логічної алгебри – «або», «і», «не»), а також завдяки різноманітним взаємодіям, що взаємно виключають одна одну. За рахунок цих зв'язків формуються гармонійні системи кругообігу речовин та енергії. Будь-яке втручання в роботу збалансованого механізму біосфери викликає відповідь одразу за багатьма напрямами, що робить прогнозування в екології надзвичайно складною справою.

Закон другий: ніщо в природі не зникає безслідно, усе має кудись діватися. За своєю сутністю це – фундаментальний закон Природи про вічність матерії. На прикладі біологічного кругообігу видно, як рештки та продукти життєдіяльності одних організмів є в природі джерелом існування для інших. В природній екосистемі екскременти і відходи одних організмів слугують їжею для інших. Вуглець, який виділяють тварини у вигляді вуглекислого газу є поживною речовиною для більшості рослин. Рослини продукують кисень, який використовують тварини. Органічні відходи тварин слугують їжею для бактерій, які розщеплюють їх на дрібні елементи. Відходи бактерій – це неорганічні речовини, такі як азот, фосфор, вуглець, якими живляться водорості.

Людина поки що не створила такого гармонійного колообігу в своїй господарській діяльності. Будь-яке виробництво, крім необхідної продукції, утворює відходи; ці відходи накопичуються, знову втягуються у колообіг речовин і призводять до непередбачуваних наслідків.

Закон третій: природа знає краще. «Живе складається з багатьох тисяч різноманітних органічних сполук, — пише Б. Коммонер, — і часом здається, що принаймні деякі з них можуть бути поліпшені, якщо їх замінити якимось штучним варіантом природної субстанції».

Третій закон екології стверджує, що штучне введення органічних речовин, які не існують у природі, а створені людиною і беруть участь у функціонування живих систем, завдасть скоріше шкоди. Одним із найдивовижніших фактів у хімії живих речовин є те, що для будь-якої органічної субстанції, виробленої живими істотами, в природі є фермент, здатний цю субстанцію розкласти. Тому, коли людина синтезує нову органічну сполуку, яка за структурою значно відрізняється від природних речовин, цілком імовірно, що для неї немає розкладального ферменту, й ця речовина «накопичуватиметься». Другий закон допомагає зрозуміти, які наслідки матиме таке накопичення.

Закон четвертий: ніщо не дається задарма. «Глобальна екосистема є єдиним цілим, і все, що вилучається з неї людською працею, має бути відшкодоване. Сплати за цим векселем не можна уникнути, її можна лише відстрочити», – пише Б. Коммонер.

Четвертий закон стверджує: природні ресурси не є нескінченними. Людина в процесі своєї діяльності нині бере у природи в «борг» частину її продукції, залишаючи під заставу ті відходи й ті забруднення, яким не може чи не хоче запобігти. Цей борг зростатиме доти, доки існування людства не опиниться під загрозою й люди сповна не усвідомлять необхідність усунення негативних наслідків своєї діяльності. Це усунення потребуватиме дуже великих затрат, які й стануть сплатою цього боргу.

Закон біогенної міграції атомів(закон Вернадського). У біосфері відбувається постійний колообіг активних елементів, які переходять від одного організму до іншого, у неживу природу і знову до організму. Елементи, які вивільняються за допомогою мікроорганізмів при гнитті, надходять у ґрунт і атмосферу, знову включаються до колообігу речовин біосфери, поглинаючись живими організмами. У цьому й полягає біогенна міграція атомів. Для цього процесу характерним є накопичення хімічних елементів у живих організмах та їхнє подальше вивільнення у результаті розкладу мертвих організмів.

Біогенна міграція є частиною загальної міграції хімічних елементів біосфери. Головною геохімічною особливістю живої речовини є те, що вона, пропускаючи крізь себе атоми хімічних елементів земної кори, гідросфери та атмосфери, здійснює у процесі життєдіяльності їх закономірну диференціацію. Завершивши свій життєвий цикл, організми повертають природі все, що взяли у неї протягом життя.

В.І.Вернадський підрахував, що за час існування на Землі біосфери створено 3,5.1019 т біомаси, що майже в 2 рази перевищує масу всієї земної кори, яка становить 2.1019 т.

Жива речовина значно прискорила і змінила колообіги різних речовин – води, кисню, азоту, вуглекислого газу тощо. Сучасний склад атмосфери створений завдяки діяльності живої речовини. Обмін повітря між всіма широтами і півкулями Землі відбувається в середньому за 2 роки. Активно переміщується течіями океанічна вода. Вся прісна вода стікає в океан за 14 діб, у льодовиках вода оновлюється за 15 000 років. Жива речовина активно регулює геохімічну міграцію атомів: зберігається стабільність біосфери і здійснюється еволюція як живих організмів, так і всієї біосфери в цілому. Цей особливий вид стану рівноваги, що постійно змінюється, В.І Вернадський називав динамічною рівновагою.

Закон константності біосфери(закон Вернадського). Загальна кількість живої речовини біосфери для даного геологічного періоду є постійною величиною, константою. При зростанні чисельності одного виду (наприклад, людини), зменшуватиметься чисельність інших видів (рослин та тварин).

Закон максимуму біогенної енергії(закон Вернадського-Бауера). За суперництва з іншими системами виживає та, яка найкращим чином сприяє надходженню енергії і яка використовує максимальну її кількість найбільш ефективним способом.

Закон вектора розвитку. У природі будь-який розвиток є односпрямованим. Неможливо прожити життя в зворотному напрямку, тобто від смерті до народження, від старості до молодості. Життя живих систем у природі відбувається лише один раз і в одному напрямку.

Закон мінімуму (закон Лібіха). Витривалість живого організму є найслабшим місцем у низці його екологічних потреб. Це означає, що життєві можливості організму обмежує той екологічний фактор, кількість якого близька до необхідного мінімуму для організму або екосистеми. Подальше зниження його веде до загибелі організму або до деструкції екосистеми.

Юстус Лібіх (1803 – 1873) – видатний німецький хімік, який започаткував основи агрохімії й теорії мінерального живлення рослин. Він першим почав вивчати вплив різних факторів на ріст рослин; при цьому ним було встановлено, що урожай культур часто лімітується не тими елементами живлення, які потрібні в значній кількості, а навпаки – тими, що потрібні в малих кількостях (наприклад, цинк), але яких у землі дуже мало. Висновок “Речовина, що знаходиться в мінімумі, керує врожаєм і визначає величину і стійкість останнього у часі” став відомий як закон мінімуму Ю.Лібіха.

Закон екологічної толерантності (екологічної валентності) (закон Шелфорда).Шелфорд показав, що відсутність або неможливість розвитку екологічної системи визначається не лише нестачею, але й надлишком будь-якого з факторів (тепло, світло, вода і т.д.). Життєдіяльність будь-якого організму можлива лише в певних межах значень екологічного фактора, за межами цих значень (як мінімального, так і максимального) життя неможливе (рис.3.1).

Значення екологічного фактора між його мінімальним і максимальним значенням називається зоною толерантності. В межах зони толерантності виділяють зону нормальної життєдіяльності – в межах якої організм (чи популяція) не лише виживає, а й здійснює всі притаманні даній системі функції (ріст, живлення, розмноження). Межі, за яких усі процеси життєдіяльності відбуваються у найбільш сприятливих умовах, називають зоною оптимуму.

Закон незворотності еволюції (Л. Долло, 1893 р.). Живий організм (вид, популяція) не може вернутись до колишнього стану, який пройдений його предками. Наприклад, наземні хребетні тварини в процесі вторинного пристосування до життя у воді не стають знову рибами і не набудуть ознак, властивих рибам (наприклад, зябер та ін.).

Закон незліквідованості відходів, або закон побічних впливів виробництва (господарства).Для будь-якого господарського циклу характерним є утворення відходів. Відходи можуть бути лише переведені із однієї форми в іншу або переміщені в просторі.

Закон послідовності проходження фаз розвитку. Для природної екосистеми фази розвитку можуть проходити лише в еволюційно закріпленому (історично та екологічно зумовленому) порядку, звичайно від простого до складного.

Закон зниження енергетичної ефективності природокористування. У природі в ході історичного розвитку при одержанні корисної продукції на її одиницю в середньому витрачається все більша кількість енергії.

Закон ноосфери (перетворення біосфери в ноосферу, В. І. Вернадський). На сучасному рівні розвитку людської цивілізації біосфера неминуче перетвориться в ноосферу, тобто в сферу, де розум людства в розвитку природи відіграє основну роль.

Закон розвитку природної системи за рахунок навколишнього середовища. Будь-яка природна система може розвиватись лише за рахунок використання матеріальних, енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Абсолютно ізольований саморозвиток живої системи неможливий. Згідно з законами термодинаміки, можна стверджувати:

- неможливі ні абсолютно безвідходне виробництво, ні «вічний двигун»;

- використовуючи і видозмінюючи середовище життя будь-яка більш високоорганізована біологічна система (вид живого) становить собою потенційну загрозу для більш низькоорганізованих систем. Саме завдяки цьому в земній біосфері неможливо відродити життя, яке було або буде знищене іншими організмами;

- біосфера Землі розвивається не лише за рахунок природних ресурсів планети, а й за рахунок та під впливом космічних систем і, в першу чергу, Сонця.

Закон фізико-хімічної єдності живої речовини (В. І. Вернадський). Вся жива речовина Землі фізико-хімічно єдина. Із цього закону випливає важливий висновок: те, що шкідливе для одних видів істот, є шкідливим і для інших. Будь-які фізико-хімічні фактори впливу, які є смертельними для одних організмів, не можуть не завдавати шкоди іншим живим організмам. Наприклад, тривале використання пестицидів у сільському господарстві є екологічно неприпустимим: шкідники швидко пристосовуються та виживають, а обсяги хімічних речовин, які є забрудниками, доводиться дедалі збільшувати).

Закон екологічного лиха. Стосується території чи акваторії, в межах яких спостерігається перехід стану природного середовища від катастрофічної фази до фази колапсу, що робить її (територію чи акваторію) непридатною для життя.

Правило Лібіха, або закон обмежувального фактора (правило мінімуму), має таке тлумачення: в комплексі факторів сильніше діє той, який ближче до межі витривалості.

Правило взаємодії факторів полягає в тому, що одні фактори можуть підсилювати або пом'якшувати силу дії інших факторів. Наприклад, над­лишок тепла може деяким чином пом'якшувати зниження вологості повітря. Проте це не означає, що фактори можуть взаємозамінюватися.

Закон лімітуючого фактора лежить в основі теоретичного обrрунту­вання величини гранично допустимої концентрації (ГДК) або гранично допустимої дози (ГДД) забрудників. Цілком зрозуміло, що стосовно забруднювальних речовин нижня межа толерантності не має значення, а верхня не повинна збільшу­ватися ні за яких умов. Тому ті порогові значення фактора, за яких ворганізмі ще не відбувається жодних необоротних патологічних змін, які встановлюють експериментально, і слід приймати як ГДК (ГДД).

Потрібно брати до уваги закон рівнозначності умов життя: всі природні умови середовища, необхідні для життя, відіграють рівнозначні ролі. З нього випливає закон сукупної дії екологічних факторів.

 

 

Лекція 4.Забруднення довкілля відходами виробництва.

Класифікація забруднень довкілля. Матеріальні та енергетичні забруднення. Нормування забруднень.

 

Класифікація забруднень довкілля.Приблизно до XIII століття (коли чисельність населення становила 300-350 млн. чоловік) природа активно переробляла всі надхо­дження речовин у біосферу, тобто відбувалося самоочищення. Продукти діяльності людини були переважно ор­ганічного походження. Після перетворення їх редуцентами на неорганічні сполуки вони включалися в природний колообіг речовин. Знаряддя праці чи предмети вжитку, хоча й мали неорганічну природу, використовувались у відносно невеликій кількості, і це не становило загрози для навколишнього природного середовища. Проте в подальшому – із зростанням чисельності населення – значно збільшувалися його матеріальні та енергетичні потреби; для задоволення цих потреб люд­ство почало використовувати багато нових речовин (порох, кислоти, солі, пізніше – різні хімічні препарати для боротьби з шкідниками сільського господарства тощо), які були не властиві природі, і, за умови їх зростаючої кількості вона не встигала до них адаптуватися. Ці речовини не включалися в природ­ний процес колообігу речовин, що призвело до їх накопичення і стало завдавати значної шкоди екосистемам загалом і людині зокрема.

Забруднення – це внесення у навколишнє середовище або виник­нення в ньому нових, зазвичай не характерних хімічних і біологічних речо­вин або внесення в надлишковій кількості будь-яких уже відомих речовин, які чинять шкідливий вплив на людину та природні екосистеми і яких природа не здатна позбутися самоочищенням. Забруднення бувають природними, тобто спричиненими природ­ними, зазвичай катастрофічними чинниками (повені, виверження вулка­нів) та антропогеними (зумовлені діяльністю людини). Речовини, які спричи­нюють забруднення, називають забрудниками, або полютантами.

Існують різні принципи класифікації забруднень навколишнього се­редовища – за типом походження, за часом взаємодії з довкіллям, за способом впливу тощо.

За просторовим поширенням (розміром тери­торій, що охоплюють) розрізняють:

· локальні забруднення (є характерними для міст, значних промислових підприємств, районів видобутку тих або інших корисних копалин, великих тваринницьких комплексів);

· регіональні забруднення охоплюють значні території й акваторії, що підлягають впливу промислових районів;

· глобальні забруднення найчастіше зумовлені викидами шкідливих речовин в атмосферу; вони поширюються на великі відстані від місця виникнення і створюють несприятливий вплив на цілі регіони, а іноді й на всю планету.

За силою та характером дії на навколишнє середовище забруднення бувають:

· фонові;

· імпактні (від англ. іmpact – удар; синонім — залпові);

· постійні (перманентні);

· катастрофічні.

За джерелами виникнення забруднення поділяють на:

· промислові (наприклад, зумовлені оксидом сульфуру SО2). Одним із головних джерел забруднення повітря є спалювання палива на ТЕС і ТЕЦ. Під час спалювання І т вугілля утворюється до 23 кг попелу, 15 кг оксиду сульфуру (IV). У багатьох містах України концентрації за­бруднювальних речовин у кілька разів перевищують ГДК;

· транспортні. Вихлопні гази автомобільного транспорту містять у середньому 4-5 % оксиду карбону (II), сульфуровмісні сполуки, ненасичені вуглеводні й альдегіди, сполуки плюмбуму – в разі застосування етильованого бензину, та канце­рогенні сполуки. Легковий автомобіль під час руху викидає за 1 годину до 3 м3 оксиду карбону (II) СО, а вантажний – понад 6 м3;

· сільськогосподарські. У сільському господарстві для підвищення врожаїв і продуктивності зе­мель застосовують пестициди, які змиваються з полів у ріки, озера та інші водойми;

· побутові (наприклад, синтетичні мийні засоби).

За типом походження розрізняють:

· фізичне забруднення – забруднення, спричинені впливом теплових, електричних, радіаційних та світлових полів у природному середовищі, а також шумом та вібраціями.Фізичне забруднення води полягає у зміні її фізичних властивос­тей: прозорості, вмісту зависей та інших нерозчинних домішок, темпера­тури і радіоактивності. Тверді завислі часточки зменшують прозорість води, пригнічую­чи таким чином процеси фотосинтезу водяних рослин, забивають зябра риб тощо. Особливу небезпеку для біосфери становлять радіоактив­ні домішки, що потрапляють у водойми з викидами АЕС та ТЕС;

· механічне забруднення – забруднення твердими частинками та предметами (викинутими як непридатні, спрацьовані, вилучені з ужитку);

· хімічне забруднення – забруднення твердими, газоподібними та рідкими хімічними речовинами, які надходять у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії. Залежно від виду виробництва відходи підприємств містять різні шкідливі сполуки неорганічної (луги, кислоти, мінеральні солі) та органічної (органічні спо­луки, поверхнево-активні речовини, мийні засоби, пестициди, нафтопро­дукти тощо) природи. Значну кількість органічних сполук, не властивих природі (ксенобіотиків), містять стічні води хімічних підприємств органічного синтезу, вироб­ництва пластмас і мийних засобів (детергентів). Ці сполуки поглинаються фітопланктоном і передаються ланцюгами живлення більш високоорганізованим організмам. У результаті вміст шкідливих речовин у м'ясі хижої риби (щука, судак, окунь) може у десятки і сотні разів пере­вищувати їх вміст у воді.

· біологічне (бактеріологічне) забруднення – забруднення, спричинене патогенними мікроорганізмами (вірусами, бактеріями, грибками), деякі з яких з’явилися завдяки діяльності людини (бактеріологічна зброя, нові віруси, а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною чи випадково. Найбільшими джерелами біологічного забруднення є підприємства шкірообробної промисловості, м'ясокомбінати та цукрові заводи, комунальне господарство.

Забруднення класифікують і за агрегатним станом забруднювальних речовин (газоподібні, тверді, рідкі та комбіновані),а такожза токсичністюзабрудників(надзвичайно небезпечні (І клас небезпеки), високо небезпечні (ІІ клас небезпеки), помірно небезпечні (ІІІ клас небезпеки), мало небезпечні (ІVклас небезпеки)).

Матеріальні та енергетичні забруднення.Згідно з іншою класифікацією, усі антропогенні забруднення біосфери поділяють на дві основні групи – матеріальні та енергетичні.

До матеріальнихзабруднень належать забруднення, зумовлені:

· хімічно інертними (нетоксичними) речовинами. До цієї групи належать нетоксичні викиди в атмосферу (газоподібні, рідкі, твер­ді та змішані), стічні води (умовно чисті й брудні) та тверді відходи (нетоксичні);

· хімічно активними (токсичними) речовинами. До них належать хімічні сполуки: загальносоматичної дії (зумовлюють отруєння всього організму – оксиди карбону, ціанисті сполуки, свинець ртуть, арсен та його сполуки), подразнювальні (викликають подразнення дихальних шляхів та слизової оболонки – хлор, аміак, озон, ацетон, фторид гідрогену), сенсибілізуючі (алергени – розчинники, лаки), канцерогенні (призводять до ракових пухлин, азбест, радон, оксиди хрому), мутагенні (зумовлюють зміну спадкової інформації (свинець, радій, уран).

Енергетичні забруднення зумовлені шумом, вібра­ціями, тепловими викидами, ультразвуком, електромагнітними полями, світловим, лазерним, інфрачервоним, ультрафіолетовим та іонізуючим випромінюванням.

Шумове забруднення. Шум – це сукупність звуків різноманітної частоти та інтенсивності, що виникають у результаті коливального руху частинок у пружних середовищах (твердих, рідких, газоподібних). Шумове забруднення – це неприємні та небажані звуки, які заважають нормально працювати, сприймати потрібні звукові сигнали і викликають різні порушення екосистем.

Шуми негативно впливають на здоров'я людей, знижують їх працездатність, призводять до захворювань серцево-судинної (гіпертонія), нервової та ендокринної систем та органів слуху.

Рівень звукового тиску шумів вимірюють децибелами (дБ). Це умовні одиниці характеристики сили звуку, які показують, наскільки звук (шум) у логарифмічних відносних одиницях вищий за поріг слухо­вого сприйняття людини. Звичайна розмова ведеться в межах інтенсив­ності звуку 30-60 дБ, що відповідає частоті 250–10000 Гц. У разі постійного шуму силою 70 дБ виникає розлад ендокринної та нервової систем, 90 дБ – порушується слух, 140 дБ – з'являється нестерп­ний фізичний біль (140 дБ – т.зв больовий поріг). Всередині приміщень різного призначення рекомен­дують діапазони шумів: для сну, відпочинку – 30–45 дБ; для виробни­чих приміщень – 56–70 дБ (для порівняння: цокання годинника – близько 30 дБ, робота телевізора – до 95 дБ, рух поїзда – 95–100 дБ, лі­така в повітрі – понад 105 дБ.

Характер шуму залежить від його джерела. У зв’язку з цим розрізняють шуми механічного, електромагнітного, аеро- та гідродинамічного походження.

Механічні шуми виникають при зіштовхуванні, терті деталей і механізмів, а також при ударних процесах (кування, штампування, клепання). Джерелами механічного шуму є такі елементи обладнання, як підшипники кочення і зубчасті передачі. Шум зростає із збільшенням швидкості обертання.

Аеро- і гідродинамічні шумивиникають при русі з великою швидкістю газу, пари або рідини в результаті пульсації тиску, зумовленої турбулентними процесами у вільному потоці або біля границь обтічного тіла (напр., в машинах з робочими деталями, що обертаються).

Електромагнітні шуми виникають в електричних машинах і обладнанні в результаті взаємодії феромагнітних мас під впливом змінних магнітних полів.

Частотний склад шуму називають спектром шуму; він дає можливість визначити джерело шуму і допомагає вжити ефективних заходів з його зменшення. Будь-яке джерело шуму має свій, характерний для нього спектр. За характером спектру виробничі шуми поділяються на широкосмугові (з неперервним спектром шириною більше однієї октави) і тональні, в спектрі яких прослуховуються окремі тони (напр., шум дискової пили).

За спектральним складом розрізняють шуми низько-, середньо- та високочастотні з переважанням складових частотою коливання відповідно до 300, від 300-800 і вище 800 Гц. Найбільш подразнювальними є високочастотні шуми (свист повітря, брязкіт металу). Гранично допустимі норми шуму залежать від частоти звуку. Низько­частотні шуми за рівня до 100 дБ не завдають особливої шкоди слуху. Проте високочастотні є небезпечними при рівнях понад 75–80 дБ.

В боротьбі з виробничим шумом застосовуються, не враховуючи індивідуальних засобів захисту, два основних методи:

- зменшення шуму в джерелі його виникнення;

- послаблення шуму на шляху його розповсюдження.

Вібрації – це коливання механізмів, машин та їх елементів. Є корисна вібрація, яка використовується в технологічних процесах, і шкідлива.

При вібрації виробничого механізму коливальні та обертальні рухи передаються предметам та людині, які з ним контактують. Джерелом вібрацій є шліфувальні машини, ріжучий інструмент станків тощо.

Вібрація негативно впливає на центральну нервову систему, шлунково-кишковий тракт, вестибулярний апарат та викликає запаморочення, оніміння кінцівок та захворювання суглобів.

Вібрація є причиною виникнення фахових захворювань – віброзахворюваннь, лікування котрих можливе лише на ранніх стадіях. Хвороба проявляється у порушеннях опорно-рухового апарату, незворотних змінах в кістках і суглобах, зсувах у черевній порожнині, відхиленнях нервово-психічної діяльності; людина частково або цілком утрачає працездатність.

Вібрація буває загальною (коливання передаються всьому тілу від механізмів через підлогу, сидіння або робочий майданчик) і локальною (зумовлена коливаннями інструмента чи устаткування, що передаються до окремих ділянок тіла). Найнебезпечнішою є загальна вібрація частотою 6–9 Гц, оскільки вона збігається з частотою власних коливань внутрішніх органів людини. В результаті цього може виникнути резонанс, це призводить до переміщень і механічних ушкоджень внутрішніх органів. Так, частота власних коливань серця, внутрішніх органів і груд­ної клітки становить 5 Гц, головного мозку – 20 Гц, центральної нервової системи – 250 Гц.

Боротьба з вібрацією, які і боротьба із шумом, може здійснюватися двома шляхами – в джерелі виникнення і на шляху її розповсюдження. Зменшення вібрації на шляху розповсюдження здійснюється трьома основними методами – віброізоляцією, віброгасінням та вібропоглинанням.

Сутьвіброізоляції(яка використовується на практиці найчастіше) полягає в тому, що між джерелом вібрації (машиною або її частиною, фундаментом, підлогою, настилом, плитою перекриття) і об’єктом, який необхідно захистити, поміщаються пружні елементи – амортизатори, які перешкоджають передаванню коливань.

Для зниження вібрації окремих конструкцій і агрегатів застосовують віброгасіння, яке здійснюється за рахунок дії на захищуваний об’єкт приєднаних до нього додаткових коливальних систем з належним чином підібраною масою.

Вібропоглинання(вібродемпфірування) полягає у нанесенні на вібруючі поверхні спеціальних покрить (жорстких та м’яких). Матеріалом для жорстких покрить є тверді пластмаси, листи яких наклеюють на поверхню вібруючої конструкції. Такі покриття ефективні на низьких і середніх звукових частотах. Для зниження рівня вібрацій, які генерують високочастотні шуми, застосовують м’які матеріали – гуму, фетр, войлок, пінопласт.

Теплове забруднення є наслідком теплових викидів переважної біль­шості промислових підприємств, устаткування і машин, що використову­ють процеси горіння, нагрівання, вибуху. Найбільшими джерелами тепло­вого забруднення є ТЕС і АЕС.

Теплові агрегати мають невисокий тепловий ККД і викидають в атмосферу знач­ну кількість теплоти. Теплове забруднення зумовлене і скиданням у водойми теплих вод з різних енергетичних установок.

Надходження нагрітих вод у ріки й озера істотно змінює їх термічний і біологічний режими та зменшує біопродуктивність. Верхня межа витривалості організмів стосовно температурного фактора не перевищує 40–45°С (оптимум становить 15–30 °С; лише окремі види бактерій і водоростей можуть жити і роз­множуватися за температури 80–88°С). Підвищення температури води у водой­мах призводить до таких наслідків: до 26°С шкідливого впливу не спостерігається; в інтервалі 26–З0 °С відбувається пригнічення життє­діяльності риб; при температурі понад З0°С спостерігається шкідлива дія на біоценози, а за 34–36 °С гине риба та деякі види інших організмів. У теплих водах порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражуються паразитами і хворобами.

Головними джерелами електромагнітного випромінювання є радіотелевізійні та радіолокаційні станції, засоби радіозв'язку, високовольтні лінії електропередачі (ЛЕП), електростанції й трансформаторні підстанції, а також лінії електротранспорту (особливо метрополітени). Величина електромагнітного поля поблизу потуж­них ЛЕП (понад 1000 кВ) перевищує норму в 20 разів. Мірою забруднен­ня електромагнітними полями є напруженість електромагнітного поля, яка вимірюється у В/м2. Нормою вважається напруженість електромагнітного поля, що дорівнює 2,5 Вт/ м2.

Електричне поле завжди присутнє навколо будь-яких електричних приладів (навіть тих, що тимчасово не працюють, але приєдані до джерела живлення).

Великі міста постійно вкриває електромагнітний смог. Звичайно, його неможливо зауважити візуально, як зауважуємо дим від заводських труб чи відвали промислових і побутових відходів. Але, власне, електромагнітне забруднення фахівці зараховують до найнебезпечніших екологічних факторів, хоча його дія остаточно ще не вивчена. Поки що навіть важко спрогнозувати, чим обернеться тривале перебування людини в умовах щільного електромагнітного поля, бо минуло ще не так багато часу, відколи мобільний зв'язок, високочастотні побутові прилади та комп'ютерна техніка увійшли в повсякденне життя.

Якісний мобільний зв'язок у містах забезпечують кілька сотень базових станцій стільникового зв'язку. У санітарному паспорті базової станції вказується карта-схема навколишньої території та позначаються три круглі плями – чорного і сірого кольорів. Так маркується територія, на якій не допускаються житлові забудови вище 19 та 22 метрів відповідно. На таких висотах у зонах базових станцій рівень випромінювання сягає критичної межі. Чи завжди будівельники дотримуються цих норм?

Наше тіло складається з частинок, які обертаються під дією електричних потоків. Зовнішнє магнітне поле порушує ці потоки, вносячи у клітини негативну інформацію. Наслідками є порушення сну, депресія, склероз, вроджені аномалії, пухлини, лейкемія.


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. V. Антропогенне забруднення навколоземного простору.
  3. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  4. А. В. Дудник 1 страница
  5. А. В. Дудник 10 страница
  6. А. В. Дудник 11 страница
  7. А. В. Дудник 12 страница
  8. А. В. Дудник 2 страница
  9. А. В. Дудник 3 страница
  10. А. В. Дудник 4 страница
  11. А. В. Дудник 5 страница
  12. А. В. Дудник 6 страница




Переглядів: 1729

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Види забруднювачів і джерела забруднення атмосфери 3 страница | Види забруднювачів і джерела забруднення атмосфери 5 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.015 сек.