Т.В. Телятицкая 13 страница

1) реально фіксований (золотомонетний стандарт)

2) договірно-фіксований – ординарний (прив’язаний до СДР, долара США, до французького франка до інших валют); кошиковий (прив’язаний до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів Австрії, Алжиру); валютний курс, заснований на системі змінного паритету.

- Плаваючий – визначається через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного “ кошика” товарів.

1) незалежне плавання (на девізних ринках)

2) кероване (регульоване) плавання (втручання центральних банків)

3)змішане плавання по відношенню до однієї валюти (долара США) – всього чотири країни застосовують Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати)

4)спільне плавання (валютне угрупування ЄС використовують)

Номінальний валютний курс – це конкретна ціна національної валюти на іноземну валюту і навпаки.

Реальний валютний курс:

1) - це номінальний помножений на співвідношення рівня цін в двох країнах;

2) - розраховується на базі середніх цін в країнах, які є головними партнерами даної країни (свідчить про конкурентоспроможність товарів відносно до імпортерів)

Спот курс – курс обмін на протязі не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс – це курс на ринку на певну дату.

Форвардний курс – узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження.

4. Валютні біржі та міжнародні ринки валют.

Валютні біржіта міжнародні ринки валют (від середньолат. bursa - гаманець) з'явилися у XV-ХУІ ст. в італійських містах-державах Венеції, Генуї, Флоренції, а також у Голландії, Англії. У дореволюційній Росії валютно-фінансова біржа діяла з 70-х років ХІХ ст. і торгувала іноземною валютою та цінними паперами.

Міжнародні ринки валют (international currency markets) виникли у зв'язку із запровадженням у 1973 р. плаваючих валютних обмінних курсів (floating exchange rates) і зростанням приватної міжнародної ліквідності (private international liquidity), переважно у формі євровалют. Зокрема, виникнення євровалют можна трактувати як реакцію на послаблення позицій долара США. Фахівці вважають євровалюти результатом поглиблення інтеграції світової економіки, що відображає посилення інтернаціоналізації виробничого і фінансового капіталу (productive and financial capital). Появу євровалют зумовило і загострення конкуренції між фінансовими установами, передусім комерційними банками.

Євровалюта - це банківські депозити, що не підлягають внутрішньому банківському законодавству (are not subject to domestic banking legislation).

У період свого виникнення євровалюти були передусім доларами США, депозитованими в Європі. Згодом до американського долара додалися німецька марка та японська єна. Ринок євровалют часто називають ринком євродоларів. Це неправильно, оскільки на ньому був присутній не лише долар США. Не досить точною є і назва "єв-ровалюти" з огляду на те, що половина цих валют зосереджувалася не в Європі, а далеко за її межами - на Багамах, у Панамі, Сінгапурі та Бахрейні. Найбільшим європейським центром євровалют є Лондон.

Отже, ринок євровалют - це незалежний оптовий ринок, де оперують великими сумами. Цей ринок перебуває поза юрисдикцією держав, є джерелом порівняно дешевого кредиту для позичальника і водночас високого прибутку для позикодавця.

5. Світові ринки золота

Цей дорогоцінний метал надходить на ринок у вигляді стандартних зливків (вагою 12,5 кг, проба щонайменше 995; кілька кілограмів, проба 900-916,6; малі зливки вагою 990-1005 г). Об'єктами операцій є також золоті монети старого і сучасного карбування.

У світі налічується понад 50 центрів торгівлі золотом у Європі, Америці, Азії та Африці. Провідними центрами вважаються Лондон і Цюріх.

Залежно від правового режиму, який надає держава, ринки золота поділяються на такі:

o світові (Лондон, Нью-Йорк, Цюріх, Гонконг, Дубай);

o внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро);

o місцеві контрольовані (Афіни, Каїр);

o чорні (Бомбей та ін.).

Протягом 1961-1968 рр. у світі існував "Золотий пул" - Міжнародне об'єднання центральних банків Великобританії, ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії і Федерального резервного банку Нью-Йорка. Його мета полягала у спробі стабілізувати ціну золота на лондонському ринку золота на рівні, близькому до офіційної ціни, регулюючи через Банк Англії купівлю-продаж золота за допомогою державних золотих запасів. "Золотий пул" замінили аукціони золота, що періодично проводили Міжнародний валютний фонд (МВФ), а також уряди США, Індії та інших країн.

Наприкінці 90-х років МВФ і центральні банки ряду країн розпочали продаж своїх золотих запасів, що можна розглядати як певну зміну менталітету - гарантом стабільності національних валют стали вважати не золото, а стабільність економіки. Проте золото продовжувало відігравати роль валютного резерву.

На світові ринки золото потрапляє за допомогою посередників (дилерів). Золоті дилери є фінансовою елітою світу. Фірм-дилерів небагато - лише два десятки. На Лондонському ринку діють 5 дилерів. Найстаріша фірма з'явилася ще у XVII ст., молодшій близько 150 років. Банкірський дім Ротшильдів є лідером серед дилерів.

План лекції:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Т.В. Телятицкая 12 страница	\|	Т.В. Телятицкая 14 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.