З практичними завданнями 10 страница

Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5—10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насаджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

2. Суть, причини та форми міграції.

Міжнародна міграція населення – це переміщення людей через кордони держав зі зміною постійного місця проживання або поверненням до нього.

Міграція включає процеси еміграції, імміграції та рееміграції – повернення емігрантів на батьківщину.

На початку ХХI ст. міжнародна міграція стала однією зі складових частин процесу глобалізації. Вона охоплює практично всі континенти і країни, усі соціальні прошарки населення.

Серед причин, що впливають на міграцію, можна виокремити

економічні

До економічних чинників слід віднести:

- наявність країн з різним рівнем соціально_економічного розвитку, що викликає переміщення робочої сили з бідних країн до країн із високим рівнем життя

- стан національного ринку праці та тенденції його розвитку;

- структурну перебудову економіки, яка супроводжується скороченням певних виробництв і розвитком інших;

- темпи та масштаби впровадження досягнень НТП, що супроводжується зростанням потреби в робітниках високої кваліфікації;

- зростання масштабів міграції капіталу, функціонування ТНК і спільних підприємств.

2. Неекономічні. включають політикоправові, релігійні, етнічні (з’єднання сімей і переїзд на історичну батьківщину),екологічні, соціально_культурні, психологічні чинники.

Міжнародна міграція існує у формах:

- трудова,

- сімейна,

- рекреаційна,

- туристична.

3. Центри залучення робочої сили.

Протягом ХХ ст. традиційним центром тяжіння для емігрантів були США.

Практика доводить, що імміграційна політика США орієнтується на залучення висококваліфікованих спеціалістів з інших країн світу. Для 60 % робочих місць у США необхідна вища або середня освіта.

Другим традиційним центром залучення іноземців є Канада. В останні роки вона надає 200 тис. імміграційних віз. При в’їзді в країну перевага надається таким чинникам, як возз’єднання сімей, гуманне ставлення до біженців, досягнення соціальних, економічних, демографічних проблем Канади. Такі принципи лежать в основі канадського законодавства з регулювання міграції. Це передбачає насамперед дозвіл на в’їзд висококваліфікованих спеціалістів і молоді, здатної покращати демографічну ситуацію в районах Півночі.

В останнє десятиліття до традиційних центрів тяжіння іммігрантів приєдналася Західна Європа. Не зважаючи на значні обмеження щодо притоку іноземців, передбачені Шенгенською угодою 1985 р. і Маастрихтською угодою 1992 р., на територію регіону офіційним шляхом щорічно потрапляє майже 2 млн іноземців. Це суттєво перевищує аналогічний показник США.

Головні імміграційні центри цього регіону: Німеччина, Франція, Велика Британія, Швейцарія, Бельгія, Португалія, Швеція, Нідерланди. Відчутна частка іммігрантів_українців. Нашим співвітчизникам за кордоном важко і складно підтвердити свою дипломну кваліфікацію через неузгодженість українського та європейського законодавств щодо освіти, прав мігрантів, недостатнє знання іноземних мов тощо. За цих умов українцям часто доводиться найматися на малокваліфіковану роботу (робітниками будівництв, хімічних підприємств, покоївками, вихователями дітей, танцівницями в розважальному бізнесі або обслуговувати замовлення сексу). Визначальним чинником вибору сфери зайнятості за кордоном виступає заробітна плата. При цьому іммігранти переважно керуються правилом: гідна зарплата – це гідна праця, забуваючи про те, що «гідна праця забезпечується гідною зарплатою». Іноземні роботодавці зацікавлені в найманні саме наших співвітчизників, тому що вони працьовиті, вміють домовлятися, добрі виконавці, відповідальні робітники й не дуже вимогливі в побуті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
З практичними завданнями 9 страница	\|	З практичними завданнями 11 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.056 сек.