Сучасний інструментарій визначення та оцінки міжнародної конкурентоспроможності країн

ТЕМА 3. МЕТОДИКА ОЦІНКИ ДИНАМІЧНИХ МОДЕЛЕЙ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КРАЇН

1. Сучасний інструментарій визначення та оцінки міжнародної конкурентоспроможності країн 1

2. Міжнародна конкурентоспроможність країн за методикою Всесвітнього економічного форуму 6

3. Фактори та умови забезпечення високого конкурентного статусу країни 16

Для оцінки конкурентоспроможності національної економіки застосовують кількісні (hard data) та якісні (survey data) (експертні та соціологічні) методи. Кількісні — базуються на використанні математичних і статистичних методів аналізу для показників. Це здебільшого стосується обсягів ринку в грошовому чи натуральному вираженні, цін, витрат і факторів, які на них впливають. Даний метод використовують у своїх дослідженнях, передусім, консалтингові фірми, які оцінюють конкурентоспроможність різних країн світу та роблять конкретні техніко-економічні обґрунтування різних методів і підходів до їх підвищення. Кількісний аналіз доповнює якісний, оскільки не всі фактори та механізми зростання конкурентних переваг нагромадження потенціалу конкурентоспроможності, можна виміряти. Цей метод достатньо точний, хоча й дає можливість оцінити явище через певний проміжок часу.

У теорії та практиці міжнародних економічних взаємин існує декілька підходів до визначення конкурентоспроможності національної економіки та показників, які її характеризують. На наш погляд, їх можна згрупувати у дві основні групи:

— оцінювання на основі окремих показників, які характеризують вартісні результати виробництва, чи використання певних ресурсів.

— оцінювання на основі системного підходу з використанням як статистичних показників, так і результатів моніторингу.

Однак чи це окремі показники, чи комплексні методики, здебільшого, визначають на таких рівнях:

¨ мікрорівень, на якому визначається конкурентоспроможність фірми з допомогою таких показників як прибутковість, рентабельність, продуктивність праці, ліквідність і кредитоспроможність, а також — якість продукції, ступінь задоволеності споживачів та інші;

¨ мезорівень, на якому визначають конкурентоспроможність галузі та кластерів з допомогою середніх показників діяльності фірм певної галузі, а також, використовуючи торгівельні показники;

¨ макрорівень, на якому визначають конкурентоспроможність країни за допомогою таких показників як динаміка прибутків населення, ефективність використання усіх видів ресурсів, темпи інфляції, рівень зайнятості, сальдо торговельного балансу, питома вага високотехнологічного експорту та інші.

Крім того, здійснюють дослідження міжнародної конкурентоспроможності країни, визначаючи конкурентоспроможність її територій, регіонів, де відбуваються соціально-економічні процеси. В залежності від поглиблення інтеграційних процесів у подальшому все більшого значення набуватиме дослідження конкурентоспроможності на мегарівні. Так, Європейський Союз із 2003 р. розраховує конкурентоспроможність своїх регіонів за показником продуктивності праці регіону за годину роботи.

Деякі з вітчизняних економістів зосереджують увагу на конкурентоспроможності з позиції участі національної економіки в міжнародній торгівлі, за такими показниками як питома вага країни на світових ринках, імпортні квоти тощо, аргументуючи, що завоюванням країною значної частини ринку певного товару підвищує конкурентні переваги і навпаки. Але ні позитивне чи від’ємне сальдо, ні об’єм експортного ринку чи курс обміну національної валюти самі по собі не можуть дати вичерпної інформації стосовно динаміки конкурентоспроможності.

Крім того, і дані досліджень, проведених М. Портером упродовж останніх років підтверджують, що немає кореляційного зв’язку між цими показниками і рівнем життя в країні, як одним із найважливіших індикаторів конкурентоспроможності національної економіки. Хоча ці показники, як складові елементи, входять до різних комплексних методик оцінки міжнародної конкурентоспроможності. Вчений не виявив і значної залежності між конкурентоспроможністю країни і такими показними, як зовнішня заборгованість держави (співвідношення її обсягу до величини ВВП характеризує ступінь обмеженості країни в проведенні активної політики на світовому ринку), золотовалютні резерви, нагромаджена величина експорту (імпорту) інвестованого капіталу, питома вага стратегічно важливих товарів у структурі ВВП (яка характеризує можливість країни зі здійснення тиску на зарубіжних конкурентів) та інші. Звичайно ці показники також можуть характеризувати позицію економіки окремої країни на світовому ринку, проте оцінити її міжнародну конкурентоспроможність не здатні.

Негативним моментом підходу, який ґрунтується на характері зовнішньоекономічних зв’язків країни, тобто лише на окремих показниках міжнародної торгівлі є те, що він не містить посилань на джерела торгівельних успіхів країни. Тому, звісно, більше значення мають ті напрямки, які досліджують міжнародну конкурентоспроможність економік за допомогою таких показників як рівень та темпи зростання продуктивності праці. Перевага такого підходу в тому, що в дзеркалі цих показників можна визначити джерела підвищення конкурентоспроможності. Саме тому йому віддають перевагу як окремі дослідники (праці К. Маркса, В. Леніна), так і державні організації, які займаються питаннями національної конкурентоспроможності, такі як Європейська Комісія, Рада з політики конкурентоспроможності США та інші.

М. Портер підкреслює, що продуктивність — основний показник, який визначає рівень життя в країні, оскільки в ньому криється основне джерело прибутку на душу населення. Він зазначає, що продуктивність людських ресурсів визначає їх оплату праці, продуктивність використання капіталу — прибуток його власників, а продуктивність національних фірм визначає ту абсолютну величину національного прибутку, яка через систему перерозподілу слугує вирішенню загальнонаціональних завдань.

Таким чином, єдине, на чому може ґрунтуватися концепція конкурентоспроможності на рівні країни, — це продуктивність використання ресурсів, постійне підвищення національними фірмами продуктивності, розвиток ними якостей, необхідних для завоювання міцних конкурентних позицій в нових, технологічно складних, сферах. Є досить багато прикладів, які підтверджують цю точку зору. Так, співставлення даних із продуктивності праці в найрозвинутіших країнах Європи й Америки (ВВП по паритету купівельної спроможності на одну людино-годину), показало, що на кінець ХІХ ст. і початок ХХ ст. лідерство Великобританії в світовій торгівлі співпадало з лідерством і в продуктивності праці.

Наступний приклад — ріст продуктивності праці у США в ХХ ст. Саме цей підхід і отримав найбільше поширення в сучасній економічній літературі, зосередивши увагу на джерелах конкурентоспроможності країни. До показників продуктивності національної економіки відносять: зростання продуктивності праці, капіталу; загальну продуктивність факторів виробництва; ріст загальної продуктивності факторів та інші. Але наприкінці ХХ ст. вчені почали дискутувати щодо появи незвичайного феномену — «парадоксу продуктивності праці», викликаного труднощами вимірювання низки економічних процесів, властивих новій інформаційній економіці. Оскільки зростають інвестицій в нові технології, а продуктивність праці сповільнюється, — особливо у сфері послуг. Це пояснюється неспроможністю традиційної статистики відбити структуру сучасної економіки, яка швидко змінюється. Тому зниження продуктивності праці в американській економіці ще не означає зниження її конкурентоспроможності.

У відповідності з теорією Рікардо навіть та країна, чия продуктивність нижча, ніж в інших держав у всіх сферах, може мати порівняльні переваги у виробництві певного товару і знайти своє місце в міжнародній системі розподілу праці. Але в умовах глобалізації та інтеграції концепція конкурентоспроможності по-новому пов’язує основи економічного зростання, розв’язання проблем зайнятості, поліпшення якості життя населення в країні з відкритою економікою. Найреальніше уявлення про відносний стан у країні дають високий рівень життя населення у поєднанні з характеристиками позиції держави в міжнародній торгівлі та показниками продуктивності використання факторів виробництва. Концепція конкурентоспроможності національної економіки як спроможності підвищувати рівень життя в країні через підвищення продуктивності та зайнятості, знайшла не тільки поширення, але своє відображення у програмах ЄС (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Піраміда конкурентоспроможності [у, с. 7]

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фактори, які модифікують механізм конкуренції в умовах глобалізації	\|	Міжнародна конкурентоспроможність країн за методикою Всесвітнього економічного форуму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.