• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 12. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Протокол №1 від 29.08.2013р.

Міністерство освіти і науки України

ПВНЗ«Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука»

Лекція на тему:

«ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО»

затверджено на засіданні

кафедри економіки та фінансів

12.1. Відкритість національної економіки і конвертованість моделей національних економічних систем.

12.2. Принципи інтеграції національної економіки у світову економічну систему.

12.2. СОТ як інституціональна основа інтеграції у світову економічну систему.

12.4. Інституціональні аспекти участі національної економіки у міжнародних валютно-фінансових відносинах та формування безпеки національної економіки.

12.1. ВІДКРИТІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ І КОНВЕРТОВАНІСТЬ МОДЕЛЕЙ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Ефективність функціонування будь-якої національної економіки залежить не тільки від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство. Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерним є широке залучення країн у міжнародні взаємозв’язки, посилення їх взаємозалежності, що стало основою формування світового господарства. Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони.

Світове господарство – це сукупність національних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці. Проте створення світового господарства не означає автоматичного включення в нього всіх національних економік. Серед багатьох факторів, що впливають на входження і рівень інтеграції кожної країни в систему світового господарства, визначальними є два. По-перше, економічна, а, можливо і політична вигода для країн – учасниць світового інтеграційного процесу. При цьому головним критерієм повинен бути не тільки поточний національний інтерес, але й пов’язаний з віддаленим майбутнім. По-друге, участь у світовій економічній інтеграції для будь-якої країни стає можливою за умови певної адаптації національного господарства і правової бази держави до уніфікованих норм і вимог світового господарства.

Рішення щодо інтеграції кожної конкретної країни у світове господарство завжди є складним процесом, оскільки вимагає всебічного урахування наслідків і результатів не тільки для національної економіки окремої країни, але й для світової економічної спільноти в цілому. Серед головних умов інтеграції і участі країни в міжнародних економічних союзах та інших міжнародних організаціях на сучасному етапі виділяються: політична стабільність у країні, відсутність різких коливань у стані національної економіки і, нарешті, відкритість економіки. Закрита економіка - це економіка, всі товари якої виробляються і продаються всередині країни. Відкрита економіка - це економіка, яка бере участь в економічних відносинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології). Відкритість національної економіки означає:

- прозорість, тобто вільний доступ до національних макроекономічних відомостей;

- економічну свободу всередині країни;

- участь країни та її економічних суб’єктів у світовому інтеграційному процесі.

Передумовою відкритості економіки є економічна свобода, яка базується на дотриманні в країні трьох принципів: свободи індивідуального вибору, свободи приватного обміну і гарантії приватної власності. Залежно від цього світова спільнота має можливість визначати не тільки стан і можливості економіки тієї або іншої країни, але й встановлювати ступінь сприятливих умов для створення в ній іноземних і змішаних підприємств, доцільність розміщення кредитів у даній країні та ін.

До ознак відкритості й конвертованості національної економіки також відносять:

- відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення (це приблизно: у маленьких країнах (Голландія, Бельгія, Австрія) - 55-70%; у середніх країнах (Франція, Англія) - 40-45%; у великих країнах (США, Китай, Індія, Росія) - 20-25%;

- частка зовнішнього торговельного обороту в загальному обсязі виробництва;

- частка експорту в загальному обсязі виробництва;

- частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

- частка закордонних інвестицій відносно внутрішніх інвестицій.

Лідерами рейтингу відкритості економіки є економічно розвинені й «нові» промислово розвинені країни, в тому числі Гонконг, Малайзія та ін.

Таким чином, можливості тієї чи іншої країни щодо включення у світове господарство та міжнародну економічну систему за умов прискорення розвитку міжнародних інтеграційних процесів все більше залежать від показника відкритості й конвертованості національної економіки. Однак економічна відкритість країни повинна мати певні межі, тобто не виходити за рамки глобальних інтересів держави, оскільки це може мати негативні наслідки. Кожна сучасна держава, що проводить політику відкритої економіки, одночасно прагне певною мірою обмежити міжнародне втручання у свою економічну діяльність. Практично всі країни, економіка яких визнана відкритою, обмежують вивезення новітніх зразків техніки і передових технологій, еміграцію з країни вчених і фахівців, стежать за співвідношенням між експортом та імпортом. Країни, що розвиваються, як правило, обмежують вивезення стратегічної сировини, валюти, дорогоцінних металів та інших цінностей.

Висока ефективність моделей відкритих національних економік пояснюється наступними факторами: інноваційною структурою капіталовкладень і високим рівнем витрат на НДПКР (науково-дослідницькі і проектно-конструкторські роботи); наявністю висококваліфікованої робочої сили; комплексом розвинутої інфраструктури; специфічними системами стимулювання високої якості продукції та оптимальною системою менеджменту.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішим є глобалізація. Глобалізація – це категорія, що відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів. З 60-х років XX ст. вона набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік шляхом тісної взаємодії і сплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому просторі; поширення безпосередніх і опосередкованих зв’язків між суб’єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин.

12.2. ПРИНЦИПИ ІНТЕГРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У СВІТОВУ ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ

Інтеграція України до світової економічної системи в умовах глобалізації вимагає подальшого розвитку національної економіки і надання їй економічних рис, характерних для вже інтегрованих у світову економічну систему національних економік. У зв’язку з цим одним із стратегічних завдань розвитку національної економіки є визначення нових напрямків, принципів, форм, засобів та етапів реалізації інтеграції у світову економічну систему. Основними з них є:

- розвиток власних галузей, які мають конкурентні переваги у світовій економіці;

- створення ефективного внутрішнього ринку як основи для завоювання нових позицій та їх закріплення на міжнародних ринках;

- забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

- досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

- постійна адаптація національного зовнішньоекономічного законодавства відповідно до вимог і норм міжнародних організацій, перш за все СОТ;

- формування власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

- інтеграційна взаємодія із СНД, Європейським Союзом, центрально- і східноєвропейськими угрупованнями країн;

- забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури і фінансових криз.

Важливе значення щодо інтеграції України у світову економічну систему має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни. Найбільш прийнятною для вітчизняної економіки є експортно орієнтована модель розвитку національної економіки. Реалізація такої моделі передбачає оцінку експортного потенціалу, розробку експортно-імпортної стратегії, забезпечення адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У той же час світова практика доводить, що експорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення «ноу-хау» інвестицій найбільше сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках. Вивезення ж сировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність від більш розвинених держав і кон’юнктури міжнародних ринків, веде до занепаду обробної промисловості й машинобудування. Яскравим доказом цього є різкий спад економіки України в умовах світової фінансової кризи. Крім того, на стан національної економіки в цілому також впливає експортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то це сприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Для подальшого розвитку національної економіки та її інтеграції до світової економічної системи необхідна розвинена виробнича і соціальна інфраструктура, яка б відповідала світовим стандартам. У зв’язку з цим потрібні:

- розвиток транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності держави. Діючі в Україні транспортні комунікації потребують підвищення їх якості й підтримки належного стану транспортних засобів, сервісного обслуговування тощо;

- розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з їх включенням до міжнародних систем. У зв’язку з цим важливого значення набуває інформаційне забезпечення (складні технологічні засоби, їх широко розвинута мережа, професійні спеціалісти з інформаційних технологій).

Україна зацікавлена у подальшій лібералізації зовнішньо-економічних зв’язків з країнами – членами СНД, і перш за все з Росією. Пріоритетними напрямами економічної співпраці з Російською Федерацією згідно з національними інтересами України визначені:

- науково-технічне та інноваційне співробітництво;

- співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

- інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв’язків;

- розвиток транспортної мережі України в інтересах обох держав;

- розвиток фондових ринків і ринків праці.

Окрім цього стратегія розвитку національної економіки включає рух у напряму європейської інтеграції, використання форм і механізмів, які забезпечать більш повне й ефективне використання потенціалу зовнішньоекономічних зв’язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в сфері інноваційних технологій, залученні прямих інвестицій, впровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Важливими напрямами співпраці України з країнами Центральної та Південно-Східної Європи можуть стати транзитні перевезення, взаємовідносини у сфері агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної галузі.

Слід зазначити, що для повноцінної інтеграції України до світової економічної системи потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників й споживачів та наближення до світових норм і стандартів.

Важливим напрямом забезпечення економічного розвитку України є нарощування конкурентоспроможності національної економіки, про що вже йшла мова в розділі 10. Конкурентоспроможність національної економіки - це зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни на внутрішньому й зовнішньому ринках; здатність країни в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки виробляти товари і послуги, що відповідають установленим міжнародним стандартам; спроможність забезпечувати соціально-економічну оптимальність за будь-якого впливу внутрішніх і зовнішніх факторів і на цій основі підвищувати рівень реальних доходів населення та підтримувати його у довгостроковій перспективі.

Міжнародні рейтинги є інструментом для вимірювання конкурентоспроможності економіки країни та визначення її місця у світовій економічній системі. Загальновідомий основний рейтинг оцінки конкурентоспроможності національної економік - індекс глобальної конкурентоспроможності, який щорічно репрезентується Світовим економічним форумом, дає оцінку середньострокових перспектив економічного зростання (на 5-8 років). Аналіз рейтингів окремих країн за індексом глобальної конкурентоспроможності показує, що найвищу позицію в них займають високорозвинуті країни. Їх індекси за 2007-2008рр. становлять 5,51 – 5,67 (США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина та ін..). Конкурентні переваги зазначених країн базуються на високих технологіях та інноваціях, розвинутій інфраструктурі й бізнес-культурі, компетентному макроекономічному управлінні, заснованому на тісному співробітництві держави, провідних наукових центрів та бізнесу, високому рівні захисту прав інтелектуальної власності, якісних інституціях влади й регуляторного середовища, що характеризується верховенством закону та ефективною судовою системою.

Незважаючи на те, що індекс глобальної конкурентоспроможності України за 2005-2007 рр. підвищився з 3,3 до 3,98 (при найвищому значенні цього показника 5,81), переваги явної відкритості національної економіки, що визначаються конкурентним статусом її продукції та інноваційною політикою, не використовуються повною мірою. Конкурентна позиція України визначається переважно експансією екстенсивної експлуатації природних і трудових ресурсів за відсутності інституційних стимулів до нарощування національної інноваційної системи.

Створення сприятливих інституційних умов для формування конкурентних переваг національної економіки в перспективі передбачає:

- забезпечення інноваційної діяльності, розвитку високотехнологічних галузей, виробництва наукомісткої, енергоощадної, експортоорієнтованої продукції, інтелектуальної власності, створення умов для гармонійного поєднання науково-технологічного та підприємницького середовища (шляхом запровадження податкових пільг, кредитів і позик);

- розвиток інфраструктури інноваційної економіки - спеціалізованих організацій підтримки інновацій, а саме технопарків, бізнес-інкубаторів, технологічних фірм та підприємств;

- концентрацію матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів на реалізації пріоритетів інноваційного розвитку (нанотехнологій, ядерної енергетики, авіа-, ракето-, суднобудуванні) , збільшення частки ВВП, що інвестується у дослідження та розробки;

- розвиток пріоритетних напрямів наукомістких високотехнологічних виробництв шляхом створення потужних об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами ЄС, країн СНД та Азійсько-Тихоокеанського регіону;

- стимулювання розвитку венчурного капіталу, лізингу, впровадження ефективних механізмів правової, фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспективних проектів у сфері малого підприємництва;

- визначення та реалізації нових пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, запровадження ефективної системи сертифікації та стандартизації продукції, ефективної патентної політики;

- підтримка потужних національних корпорацій і фірм, подальша інтеграція у світову економічну систему на основі зміцнення позицій у світовому обороті високотехнологічної продукції, спеціалізації з надання інтелектуальних послуг у галузі фундаментальних і прикладних наукових досліджень та професійної освіти;

- забезпечення соціальної орієнтації структури національної економіки на основі розвитку внутрішнього ринку, підвищення споживчого попиту продукцію та оплати праці, зменшення існуючої диференціації в доходах населення, нарощування інвестицій у розвиток людського та інтелектуального капіталу;

- стимулювання розвитку недержавних організацій з метою структуризації та консолідації громадянського суспільства, зміцнення довіри між суб'єктами суспільного, економічного і політичного життя.

Таким чином, підвищення конкурентоспроможності національної економіки не може бути досягнуто без мобілізації її внутрішніх факторів розвитку у взаємозв'язку з глобальними трансформаціями на основі загальноцивілізаційних тенденцій інформатизації, постіндустріалізації та соціалізації сучасної ринкової економіки.

12.3. СОТ ЯК ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ОСНОВА ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВУ ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними організаціями, що є регуляторами цього процесу, на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торговельна організація, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо).

З 90-тих років Україна чітко визначилася з пріоритетами соціально-економічного міжнародного співробітництва - підвищити рівень розвитку економічної системи до міжнародних вимог та активізація відносин з ЄС (тепер - це політика прискореного входження в ЄС). Для досягнення поставленої мети Україна уклала ряд міжнародних і державних договорів, за якими вона бере активну участь в Угоді про розвиток вільної торгівлі в Центральній Європі (ЦЕФТА), Угоді про чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), у роботі НАТО, ТАСІС тощо. У 1992 р. Україна стала учасницею ОБСЄ (у рамках Гельсінського процесу), у 2003 р. було укладено угоду про спільне виконання програми "Підготовка шляхів до запровадження інструменту нового суспільства" з Вишеградською групою, реалізується практична участь України в програмах сусідства "Польща - Україна - Угорщина" та "Угорщина - Словаччина - Україна". Україна тісно співпрацює з європейськими сусідами в напрямку формування єврорегіонів для забезпечення транскордонного співробітництва: "Буг", "Карпати", "Нижній Дунай". Готові до функціонування вільні економічні зони на інноваційній основі, що можуть дати значний економічний ефект країнам і регіонам-учасникам.

Наша держава ратифікує угоди, використовує у практиці господарювання та управління економікою рекомендації ряду міжнародних економічних організацій (СОТ, МВФ, Група Світового Банку, Європейський Банк реконструкції і розвитку, НАФТА, ГАТТ, НАТО, ООН та ін.). Бере участь у спільних інвестиційних проектах разом з вказаними структурами тощо. З більшістю з них укладаються довгострокові угоди зі спільними фінансовими зобов'язаннями за їх виконанням, в деяких Україна є постійним членом груп та органів або вільним членом слухань тощо. Наприклад, за допомогою міжнародних економічних організацій в Україні протягом останніх шести років активно розробляються та реалізуються проекти у сферах стабілізації загальної економічної політики, електроенергетики та теплопостачання, екологічної стабілізації, розвитку міст, підняття сільського господарства, управління державним сектором економіки, соціальній політиці, фінансів тощо. Світова організація торгівлі - СОТ (World Trade Organization, WTO) - головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) в 1995 році.

Головною метою діяльності СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі. До головних функцій СОТ відносяться:

- нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

- забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;

- розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

- нагляд за торговельною політикою країн;

- обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне регулювання; антидемпінгове регулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Україна провела значну роботу щодо пристосування свого механізму митного регулювання до вимог СОТ. Зокрема, в 2001 р. було прийнято Єдиний митний тариф, в основу якого покладено систематизований перелік ставок мит (експортних, імпортних, транзитних), якими обкладаються товари, що ввозяться на територію України або вивозяться за її межі. З його прийняттям в Україні було запроваджено цілісну систему зовнішньоторговельного оподаткування товарів і створено умови для її приєднання до СОТ. Міжнародний досвід свідчить, що країни-члени СОТ отримують значні переваги. Найсуттєвішими перевагами вступу України до СОТ є наступні:

- зростання іноземних інвестицій в економіку України. Досвід країн Центральної та Східної Європи свідчить, що після вступу до СОТ обсяги прямих іноземних інвестицій в цих країнах зростають;

- зменшення тарифних i нетарифних обмежень доступу українських товарів практично на всі найважливіші товарні ринки розвинутих країн світу i, відповідно, збільшення валютних надходжень від експорту вітчизняної продукції;

- одержання українськими товарами режиму найбільшого сприяння, а також національного режиму щодо внутрішнього оподаткування та регулювання у торговельному просторі всіх країн-членів СОТ, тобто одночасне покращання умов торгівлі з багатьма країнами світу;

- можливість захисту інтересів українських виробників згідно з процедурою розгляду торгових спорів СОТ.

Головною перевагою, яку отримають українські підприємці внаслідок вступу України до СОТ, стане створення прозорого й передбачуваного бізнесового середовища в Україні. Після набуття Україною членства в СОТ країни – торговельні партнери зобов’язані будуть знизити імпортні тарифи та інші нетарифні торговельні бар’єри щодо української продукції.

Окрім цього лібералізація ринку фінансових i банківських послуг позитивно вплине на оздоровлення та підвищення конкурентоспроможності української економіки, створить сприятливий інвестиційний клімат в Україні.

Разом з тим потрібно вказати й негативні наслідки, які може викликати вступ до СОТ:

- використання України розвиненими країнами як ринку збуту своєї продукції;

- внаслідок цінової конкуренції, вимог міжнародних стандартів слід очікувати скорочення традиційних ринків збуту для українського експорту;

- занепад неконкурентоспроможних галузей економіки, зокрема, сільського господарства;

- проблеми неузгодженості українських національних стандартів якості продукції міжнародним нормам;

- перетворення України на країну з вузькою спеціалізацією, що призведе до зростання імпортозалежності;

- дискримінація національних товаровиробників.

Від вступу України до СОТ передусім виграють експортноорієнтовані галузі (перш за все металургія та хімічна продукція), і значно погіршиться становище підприємств, які в основному зорієнтовані на внутрішній ринок (автомобілебудування, електронна промисловість, сільське господарство харчова, легка промисловість та ін.).

Більшість негативних наслідків проявить себе у короткотерміновій перспективі – періоді, необхідному будь-якій країні для адаптації роботи підприємств у нових умовах лібералізованого ринку. Отримані від вступу до СОТ переваги матимуть системний довготерміновий характер.

Таким чином, СОТ є інституціональною основою для забезпечення поступової інтеграції України в світову економічну систему.

12.4. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ УЧАСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИНАХ ТА ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Міжнародні валютно-фінансові відносини сьогодні характеризуються складністю, суперечливістю і водночас поглибленням координації економічної політики держав. Учасниками міжнародних валютно-фінансових відносин є держави, юридичні й фізичні особи.

Міжнародні валютно-фінансові відносини - це сукупність відносин, що пов'язані із функціонуванням валюти в міжнародній торгівлі, економічному й технічному співробітництві, наданні та отриманні позик, кредитів тощо.

Правова регламентація виникнення змін чи припинення валютно-фінансових відносин базується на міжнародних, міждержавних угодах та національних правових актах. Координація міжнародних валютно-фінансових відносин політики здійснюється і на рівні держав, і в рамках міжнародних організацій, провідне місце серед яких займають Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Міжнародні валютно-фінансові і банківські організації забезпечують ефективне функціонування валютно-фінансової сфери, сприяють співробітництву між країнами.

Міжнародні валютні відносини ґрунтуються перш за все на регулюванні валютних курсів. Зміна курсів валют безпосередньо і неоднаково впливає на вартість товарів у міжнародній торгівлі і вартість інвестицій, що виражені в цих валютах. Зниження курсу національної валюти викликає падіння цін національних товарів на світовому ринку, виражених в іноземній валюті, що, в свою чергу, сприяє експорту. Ціни на іноземні товари, виражені в національній валюті, стають вище, в результаті чого імпорт скорочується. Крім того, внаслідок падіння курсу національні активи і цінні папери дешевшають і стають більш привабливими для іноземних інвесторів, що викликає зростання припливу іноземного капіталу у вітчизняну економіку. Підвищення курсу національної валюти має зворотній ефект.

Для участі національної економіки в міжнародних валютно-фінансових відносинах необхідно створити гнучкий механізм регулювання, спрямований, перш за все, на зміцнення національної грошової одиниці країни з її включенням у систему міжнародних розрахунків і вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. Повноцінною незалежна національна економіка вважається за наявності в ній міцної національної грошової одиниці. У свою чергу, національна грошова одиниця може зміцнитися за умови високоефективної національної економіки, в якій повинні бути зацікавлені держава й окремі виробники. Сприятливий вплив на розвиток як національної економіки в цілому, так і зовнішньоекономічної діяльності має включення національної грошової одиниці в систему міжнародних розрахунків, тобто забезпечення її конвертованості щодо валют інших країн або функцій платежу на ринках світу.

Вирішення проблеми зовнішньої заборгованості сприятиме швидкому розвитку економічних і соціальних процесів усередині країни і в міжнародному співробітництві.

Безпека національної економіки визначається як спроможність національної економіки забезпечити свій вільний і незалежний розвиток, стабільність громадянського суспільства та його інститутів, достатній оборонний потенціал країни за усіх несприятливих умов і варіантів розвитку подій, а також здатність держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Вона передбачає не тільки захищеність національних інтересів, але й здатність інститутів влади створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, забезпечення і підтримку соціально-політичної стабільності.

Правовою базою забезпечення національної безпеки України, є: Конституція України; Закони України: «Про національну безпеку України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», податкове та валютне законодавство; законодавство України про приватизацію, банкрутство, зовнішньоекономічну діяльність; Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Митний, Бюджетний, Господарський кодекси України тощо, які мають безпосереднє відношення до регулювання відносин в економічній сфері;Укази й Розпорядження Президента України; Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України; Відомчі нормативні акти міністерств та відомств; Міжнародні договори України.

Економічна безпека є важливою складовою національної безпеки й характеризує стан рівноваги і соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічної політики. Економічна безпека включає такі складові:

- економічну незалежність, тобто, насамперед можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати конкурентні переваги національної економіки для забезпечення участі в міжнародній торгівлі та інтеграції у світову економічну систему;

- стабільність національної економіки, що передбачає стійкість усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності;

- здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати й захищати національні економічні інтереси, здійснювати ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

До принципів забезпечення економічної безпеки України відносять:

- дотримання законності;

- баланс економічних інтересів національної економіки;

- взаємну відповідальність усіх суб’єктів суспільства;

- забезпечення заходів, пов'язаних із захистом національних економічних інтересів;

- інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою.

Міжнародна економічна безпека включає комплекс міжнародних умов діяльності, домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі надається можливість вільно обирати й здійснювати свою стратегію соціального та економічного розвитку, не зазнаючи зовнішнього тиску і розраховуючи на невтручання, розуміння та взаємоприйнятну і взаємовигідну співпрацю з боку інших держав. Забезпечення міжнародної економічної безпеки сприяє співробітництву держав у вирішенні не тільки їхніх національних проблем, але й глобальних проблем людства. Належний рівень економічної безпеки досягається здійсненням єдиної державної політики, підкріпленої системою скоординованих заходів, адекватних внутрішнім і зовнішнім загрозам. Без такої політики неможливо домогтися виходу з кризи, примусити працювати механізм управління економічною ситуацією, створити ефективні механізми соціального захисту населення.

Інституціональними чинниками формування безпеки національної економіки є:

- розробка державою комплексу необхідних і довготривалих заходів щодо попередження і боротьби з внутрішніми і зовнішніми загрозами, здійснення оцінки результатів їх впровадження;

- створення інформаційної бази для об'єктивного і всебічного моніторингу економіки й суспільства та його проведення з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз національним інтересам, об'єктам економічної безпеки;

- організація роботи органів законодавчої, виконавчої і судової влади, громадських та інших організацій та об'єднань, посадових осіб з реалізації комплексу заходів щодо забезпечення економічної безпеки згідно з чинним законодавством.

При цьому забезпечення економічної безпеки повинна відповідати таким вимогам:

- забезпечення надійного захисту національних інтересів;

- функціонування в межах, визначених законом;

- удосконалення існуючої нормативної бази;

- прогнозування і своєчасне відвернення загроз економічній безпеці;

- наявність чіткої структури і функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової влади;

- ефективне функціонування як у звичайних, так і в надзвичайних умовах.

Читайте також:

1. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
2. Автоматизовані форми та системи обліку.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Акредитив та його форми
5. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
6. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
7. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
8. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
9. Безособові дієслівні форми на –но, -то
10. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
11. Білінійні і квадратичні форми в евклідовому просторі
12. Бланки, форми і штампи

Переглядів: 647