Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






ВИСНОВОК

ВСТУП

Сучасна правова система України вступила на стан реформування, що зумовлено побудовою в нашому суспільстві демократичної, соціальної, правової держави, яка б існувала і творила право для людини, для захисту її загальновизнаних прав і свобод. Встановлення європейського типу публічного правопорядку і законності в країні – його має забезпечити і гарантувати на своїй території молода незалежна державна – є метою такого реформування правової системи.

Правова система України поділяється на підсистеми – галузі права. Цивільне право є однією з фундаментальних галузей правової системи нашої держави. Суспільні відносини, пов’язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, які є головними в перебудовному процесу, що триває в державі, ґрунтуються на цивільно-правових засадах, регулюються цивільним правом. Воно тісно пов’язане з економікою держави, є юридичним виразом економічних основ її суспільного життя. З появою в Україні відносин, які базуються на приватній економічній свободі, підприємництві, рівності усіх форм власності, виникає необхідність у більш ефективних засобах її правового регулювання, а відтак – удосконаленні існуючих та запровадженні принципово нових норм цивільного права.

Слід зупинитися на актуальності та меті вивчення такої навчальної дисципліни як цивільне право. Навчання цивільному праву передбачає пізнання цивільно-правових норм, практики їх застосування, прищеплення навичок і вміння аналізувати наукові теорії, вирішувати конкретні життєві ситуації, що виникають у сфері цивільно-правового регулювання.

Базою навчання виступає цивільне законодавство, наука цивільного права, загальна теорія права, філософія, історія та інші науки. Це пояснюється насамперед тим, що навчальна дисципліна має за мету не тільки навчати цивільному праву, а й вчити оволодівати понятійним апаратом науки цивільного права, основними її здобутками, ознайомлення з її проблемами.

Відповідно до цього й складена система вивчення цивільного права. Вона складається із двох частин. До першої включені: загальні положення цивільного права; особисті немайнові права людини віг громадянина; право власності та інші речові права; загальні положення про зобов’язання та договори тощо.

Тож, розглянувши питання необхідності, актуальність та мету вивчення цивільного права слід перейти саме до поняття цивільного права та його джерел.

Отже першим питанням нашої лекції виступає “Поняття цивільного права як галузі права”.

1. Терміном “цивільне право” охоплюється декілька взаємозалежних, але не тотожних понять. Необхідно розрізняти цивільне право як галузь права, галузь законодавства, галузь правової науки і учбова дисципліна. При цьому насамперед повинно бути виділене поняття цивільного права як галузі права через його основне значення.

Правова система України поділяється на підсистеми —галузі права. Однією з таких галузей є цивільне право. В рамках правової системи України галузі права розрізняються за особливостями їхніх предметів і методів правового регулювання. Проте можливі й інші
варіанти поділу правової системи держави на ті чи інші підсистеми. Наприклад,
групування норм права за спрямованістю на забезпечення публічних чи приватних інтересів. У правовій державі, в якої розмежовуються поняття громадянського суспільства і політичної організації суспільства розподіл права на приватне та публічне є об’єктивним. Проведене в Україні реформування всієї правової системи на якісно нових засадах також припускає визнання об’єктивного розподілу права на приватне та публічне.

Якщо норми права спрямовані на забезпечення інтересів держави чи інтересів певних адміністративно-територіальних організацій, то вони є нормами публічного права, а якщо вони спрямовані на забезпечення інтересів окремого громадянина, то вони є нормами приватного права. Норми цивільного права належать до приватного права. Варто підкреслити, що у сфері чинності цивільного права його суб'єкти діють на засадах юридичної рівності, майнової незалежності, вільного волевиявлення.

Цивільне право України у своєму розвитку пройшло визначений шлях. У період існування в Україні як і в інших союзних республіках колишнього СРСР, адміністративно-командної організації суспільства, цивільне право в значній мірі було одержавлено і будувалося переважно на засадах, властивих не приватному, а публічному праву. Це, природно, накладало свій відбиток на межі дії, характер і зміст норм цивільного права. Ряд відносин, наприклад у сфері підприємництва вважався злочинним і взагалі не міг бути предметом цивільно-правового регулювання. Підприємства, будинки, спорудження вважалися вилученими з цивільного обороту. Вони не могли бути предметом цивільно-правових угод і на них не можна було звертати стягнення. Договори постачання, перевезення вантажів різними видами транспорту і багато інших у своєму змісті визначалися обов’язковими для сторін плановими актами і сторонам практично не про що було домовлятися. Особисті права громадян і організацій у цивільно-правовому порядку могли захищатися лише у випадках, особо передбачених законом (наприклад, при порушенні честі і гідності).

Становлення незалежної і суверенної України як правової держави, що базується на принципах справді громадянського суспільства, заснованого на різноманітті форм власності і підприємництва, усілякому захисту невід’ємних прав особистості, обумовило і цілком інший характер її цивільного права. Отже, сучасне цивільне право України – це встановлена або санкціонована державою сукупність норм, що відбивають інтереси окремих осіб (громадян і організацій) як членів громадянського суспільства, сприяють на основі їхніх волевиявлень досягненню не суперечному закону цілей, забезпечує їм можливості для застосування своїх творчих сил, спроможностей і дарувань, створюють умови для всебічного розвитку особистості. Відповідно більш широко розуміється і громадянське суспільство, в якому громадяни і організації будучи цілком самостійними в правовому відношенні, зв’язані один з одним винятково взаємними інтересами і діють, керуючись цими інтересами на свій розсуд. Ідеал громадянського суспільства – вільний розвиток кожного і – є умовою вільного розвитку усіх.

Іншу галузь права України утворюють норми публічного права – державно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові і деякі інші, що відносяться до статусу і стана держави, що відбивають його інтереси, що забезпечують функціонування усіх владних структур держави, що припиняють вчинення суспільно-небезпечних дій і встановлюють відповідальність правопорушників.

Однак, незважаючи на незбіжне призначення приватного і публічного права, ці дві галузі права утворюють єдність – цілісну систему права України. Ця єдність зазначених галузей права грунтується на єдності волі народу України, вираженої в нормах цих галузей права, на вимозі погодженого регулювання відносин громадянського суспільства і відносин у сфері владної діяльності держави.

В Україні поступово створюються такі засади правового регулювання громадянського життя, які дають можливість розвиватися приватним відносинам, але не на
шкоду суспільному добробуту. Принцип такого регулювання закріплено в ч. З ст. 13 Конституції України, де зазначено: "Власність зобов'язує. Власність не повинна
використовуватися на шкоду людині і суспільству". Це положення втілене законодавцем і в ст.319 ЦК України. Не протиставлення приватного й державного, а їх поєднання і узгодження має виключно важливе значення для подальшого розвитку правової системи
України. Вирішальна роль при цьому відводиться цивільному праву.

2. Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі права. Предметом цивільного права тривалий час традиційно визнавалися:

q Майнові відносини;

q Особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими;

q Інши особисті немайнові відносини.

Цій підхід закріплено в діючему ЦК України 1963 року. Але в останній час переважає точка зору, згідно з якою до сфери дії цивільного права в рівной міри відносяться як майнові, так і немайнові відносини. Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що цивільне право регулює дві групи суспільних відносин:

q майнові відносини, що пов 'язані з використанням товарно-грошової форми(відносини власності і відносини у галузі товарообігу);

q особисті немайнові відносини.

Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп. Майнові відносини це конкретнівольові відносиниз приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у цивільному праві на: а) речові відносини (відносини власності та інші речові відносини; б) зобов’язальні відносини або відносини у галузі товарообігу. Слід мати на увазі, що для цивільного права важливими є не самі речі і не способи їх виробництва, а вольові відносини між людьми, які спричинені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб.

Одним з основних видів майнових прав є право власності. Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припинити порушення. Для права власності немає значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не вийде за межі дозволеного законом.

Іншим видом майнових відносин є зобов’язальні відносини або відносини у галузі товарообігу. Ці відносини називають товарно-грошовими, оскільки вони виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний опосередкований вартістю перехід матеріальних благ від одних суб'єктів до інших. Ці відносини, як правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний характер. Товар обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин власності, котрі відображають статику майна, товарно-грошові відносини відображають його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання розпорядитися своїм майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або у користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму грошей, то він стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше такі відносини виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих потреб громадян (договір купівлі-продажу).

Характерними ознаками товарно-грошових відносин є:

а) еквівалентно-платний характер. В товарно-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей. Діям одного суб'єкта, який передає майно, виконує роботу, надає послуги, мають відповідати дії другого суб'єкта, який платить відповідну вартість грошима. За таких умов відбувається обмін майна на гроші;

б) майнова відокремленість учасників відносин. Майно організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлене від майна інших організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських господарств. Учасники цих відносин є або власниками
майна, або особами, що володіють ним на підставі іншого права.

Важливим є те, що учасники товарно-грошових відносин можуть самостійно та вільно вибирати спосіб розпорядження майном. При здійсненні цивільних прав власник, передаючи своє майно іншим особам і вирішуючи цим самим його фактичну долю, вирішує і юридичну долю цього майна, передає право власності на нього.

Відносини у галузі товарообігу можуть і не бути товарно-грошовими. Інколи вони носять безоплатний характер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Майнові відносини виникають:

а) між фізичними особами;

б) між фізичними і юридичними особами;

в) між юридичними особами;

г) з участю держави і фізичних або юридичних осіб.

Слід також мати на увазі, що не всі майнові відносини регулюються цивільним правом. Значна частина майнових відносин є предметом регулювання інших галузей права. Так, майнові відносини, що виникають у зв'язку із сплатою податків, митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються фінансовим і адміністративним правом. Кримінальне право також регулює майнові відносини (конфіскація, штраф, майнові злочини). Тому відповісти на запитання, які майнові відносини регулюються цивільним правом, можна таким чином: ті майнові відносини, в яких державні організації виступають не як суб'єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб'єкти.

Особисті немайнові відносини, що є предметом регулювання цивільного права поділяються на:

q Особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими або відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

Вони ґрунтуються на нормах двох самостійних правових інститутів, які склалися у цивільному праві і в цивільному законодавстві, авторського права і права промислової власності. Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій, секретів виробництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності.

Чинним законодавством всі результати творчої діяльності визнані товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних угод. В умовах ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктами цивільного обороту і створюють власний ринок духовної і науково-технічної продукції. Суб'єктами цих відносин, як і майнових, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи й держава.

Особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими актами, або не випливає із суті особистого немайнового відношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової репутації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина, зображеного в творах образотворчого мистецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, записок і листів. До таких відносин слід віднести право громадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо. Ці відносини мають абсолютний характер. Блага, про які йдеться, невід'ємні від особи, як носія індивідуальних рис, мають соціальну цінність, об'єктивний характер. Візьмемо, наприклад, захист честі і гідності громадян. Зрозуміло, що виключного переліку всіх немайнових благ у Цивільному кодексі бути не може. В цьому законодавчому акті закріплюються лише основні з них. Водночас звертає на себе увагу той факт, що чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, які не пов'язані з майновими (книга 2 ЦК України). Без сумніву, це стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цивільного права.Цивільне право як галузь права – це сукупність встановлених державою цивільно–правових норм, що регулює на засадах рівних правових можливостей об’єктивні за змістом і вольові за формою майнові та особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою задоволення матеріальних та духовних потреб громадян і захисту їх інтересів.

3. Цивільно-правове регулювання суспільних відносин відбувається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, які впливають на формування поведінки суб'єктів
відносин.
Сукупність таких способів та заходів прийнято називати методом цивільного права. Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання — на питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулюються.

Цивільно-правовий метод характеризується :

q юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та їх майновою самостійністю;

q диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства);

q особливим способом вирішення спорів між учасниками її цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна з сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівності суб'єктів цивільно-правових відносин є те, що вони за своєю волею мають право розпоряджатися майном, яке знаходиться у їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб .врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-якого протиправного посягання, обмежити від зовнішнього втручання. Відносини, що засновані на владному підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі відносини найчастіше є адміністративно-правовими, фінансово-правовими та ін.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді, коли в основі угоди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках формувати свої права і обов'язки. Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових нормах, які надають суб'єктам цивільного права можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм цивільні права і обов'язки. Як результат цього, договір чи одностороння угода є не лише юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в ньому відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному цивільні правові
відносини формуються під впливом диспозитивних норм.

Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо
самим учасникам конкретних відносин
на підставі взаємної домовленості або спеціально створеним для розгляду таких спорів державним органам чи третім особам. Важливим є те, що такий орган не повинен бути пов'язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адміністративними відносинами, оскільки за наявності такого зв'язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних відносин, як правило, розглядаються судом, арбітражем, третейським судом після подачі відповідного позову однією із заінтересованих сторін.

Оскільки сторони цивільно-правових відносин пов'язані між собою, як правило, тільки угодою, то встановлено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зобов'язання і не виконала їх, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, що фактично виникли у цієї сторони внаслідок невиконання того, на що ця сторона у відповідності з угодою розраховувала. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відповідальність. Така відповідальність носить майновий характер.

4. Функції цивільного права це напрями впливу цивільно-правових норм на суб'єктів права. Це обумовлені предметом та забезпечуваними законодавством цілями правової галузі певні напрямки цивільно-правового впливу на майнові чи особисті немайнові відносини, а також на поведінку учасників цих відносин. Цивілістична наука, цивільне законодавство, практика розрізняють такі функції цивільного права: регулятивну, охоронну, компенсаційну та превентивну попереджувально-стимулюючу.

Сутність регулятивної функції цивільного права полягає в тому, що нею охоплюються відносини, які виникають із актів правомірної, дозволеної і, як правило, корисної діяльності суб’єктів цивільного права. Тому і реалізація зазначеної правової функції здійснюється за рахунок позитивного регулювання відповідних правових відносин шляхом встановлення загальних правил, що створюють правові підстави для можливості здійснення правомірних дій, спрямованих а правомірне досягнення певних юридичних результатів. Наприклад, цивільно-правові договори.

Сутність охоронної функції цивільного права вбачається в тому, що вона забезпечує саму юридичну можливість захисту порушених суб'єктивних майнових чи особистих немайнових прав, сприяє пев­ній нормалізації порушених майнових чи особистих немайнових від­носин. Завдяки останній обставині охоронна функція набуває деякого відновлювального значення.

Останньою охоплюються відносини, що виникають, наприклад, внаслідок невиконання або неналежного виконання цивільно-право­вих договорів або заподіяння шкоди чи інших не пов'язаних з правопорушеннями односторонніх дій.

Сутність компенсаційної функції полягає у поновленні порушеного інтересу на еквівалентній основі. За таких обставин виникає питання не лише правового захисту, а перш за все питання заміни перенесених кредитором майно­вих чи особистих немайнових втрат на певні майнові блага, з вимогами про стягнення яких кредитор звертається до боржника. З юридич­ної точки зору заміна витрат, що виникли на боці кредитора, іншими передбаченими законом, договором чи визнаними судом майновими благами вважається компенсацією, а охоплююча її цивільно-правова функція має назву компенсаційної.

Сутність превентивної функції полягає у наступному: відповідні законоположення цивільного права набувають попереджувального інформативного значення запобіжного засобу своєрідного стимулювання осіб утримуватись від певних правопорушень, від посягань на суб’єктивні права інших осіб. Таке значення мають, наприклад, положення статей 203, 440, 440-1 ЦК.

5. Під принципами цивільного права розуміють основні засади, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цього права. Керуючись принципами права, законодавець проводить удосконалення цивільного законодавства, врегульовує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не регулювалися. Становлення і розвиток цивільного
права базується як на загально-правових принципах, так і на спеціальних.

Загально-правові принципи визначаються в Конституції України. Вони поширюються на всі галузі права. До спеціальних слід віднести такі принципи, викладені у ст.3 ЦК від 16 січня 2003 року:

q неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

q неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

q свобода договору;

q свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

q судовий захист цивільного права та інтересу;

q справедливість, добросовісність та розумність.

6. Право — це не просто сукупність правових норм, а й певна їх система. Правова система складається з галузей права, кожна з яких, в свою чергу також системно організована, має свій предмет і метод регулювання, свою структуру розподілу правових елементів. Елементами правової структури є юридичні норми та інститути.

Цивільне право, як і інші галузі права, має свою систему. Структуризація цивільно-правових елементів проводиться не стихійно, а на підставі вироблених наукою і практикою загальних підходів. Існують такі підходи до побудови системи цивільного права.

Інституаційний підхід. Він передбачає розподіл правових норм за окремими інститутами. Під цивільно-правовим інститутом розуміють групу цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини (відносини найму, купівлі-продажу, спадкування тощо).

Пандектний підхід. Його суть полягає в тому, що він передбачає виділення загальної частини цивільного права і відокремлення речового права від зобов'язального.
Пандектна система відображає статику речового і динаміку зобов'язального права — основних майнових прав, що виникають у суспільстві.

Цивільне право України будується за пандектною системою. Можливість виділення загальної частини цивільного права свідчить про те, що окремі інститути галузі мають спільні характеристики, які фактично можуть бути відокремлені в самостійний блок.

Цивільно-правові норми загального характеру складають загальну частину цивільного права. Вона називається загальною тому, що стосується всіх суспільних відносин,
які регулюються цивільним правом. До таких норм відносяться норми про суб'єктів, про угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Спеціальна, або особлива, частина цивільного права регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається з таких інститутів: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних, законів іноземних держав і міжнародних договорів. Зафіксована в чинному ЦК України система інститутів цивільного права не є незмінною. Систему цивільного права слід відрізняти від систематизації цивільно-правових норм. Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.

 

Отже, сьогодні ми розглянули одну з найголовніших тем цивільного права. Протягом лекції ми розглянули поняття та особливості предмету, методів, принципів, системи, джерел цивільного права. Ця лекція, на мою думку, є найголовнішою, оскільки в ній закріплюються загальні засади функціонування цивільного права як науки, як предмету, як системи та як навчальної дисципліни.

Маю надію, що цю першу тему ви засвоїте добре, оскільки вона є головною підставою вашого наступного засвоєння матеріалу з предмету цивільне та сімейне право.

Дякую за увагу.

У кого які є питання. Будь-ласка, слухаю.

 

Укладач:

Доцент кафедри цивільного

права та процесу, к.ю.н. О.М. Тропіна


Читайте також:

  1. IV. Висновок
  2. IV. Висновок
  3. Аудиторський висновок
  4. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
  5. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
  6. Безумовно-позитивний висновок
  7. Висновок
  8. ВИСНОВОК
  9. ВИСНОВОК
  10. Висновок
  11. Висновок
  12. Висновок




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ І СКЛАДАННЯ ЗАЛІКУ | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.