Методика визначення оптимального рівня залишку грошових коштів

Для забезпечення нормального рівня ліквідності підприємству необхідно завжди мати певний обсяг вільних грошових коштів. Чим більше грошей підприємство утримує на своїх поточних рахунках в банку чи касі, тим вищий рівень його ліквідності, а отже й платоспроможності. Проте підтримка значних залишків грошових коштів призводить до втрачених можливостей їх вигідного розміщення в дохідні активи. Гроші самі по собі доходу підприємству не приносять, але якщо їх вкласти у цінні папери, засоби виробництва, строкові контракти тощо, то в майбутньому можна отримати додатковий прибуток.

Таким чином перед менеджерами підприємства постає питання пошуку оптимального рівня залишку грошових коштів, який би з одного боку забезпечував нормальний рівень ліквідності та платоспроможності підприємства, а з іншого – зводив до мінімуму втрачені можливості отримання додаткового доходу від розміщення тимчасово вільних коштів.

Для визначення оптимального рівня залишку грошових коштів найчастіше використовують дві моделі – модель Баумоля і модель Міллера-Ора.

Модель Баумоля ґрунтується на таких принципах:

- планова потреба в грошових коштах на відповідний період (П_ГК) є величиною визначеною, а грошові потоки за період є рівномірними;

- всі тимчасово вільні грошові кошти вкладаються у високоліквідні поточні фінансові інвестиції;

- операції, пов’язані з конвертацією високоліквідних активів в грошові кошти чи залученням позик, здійснюються негайно та у визначені моменти часу;

- витрати, пов’язані з конвертацією високоліквідних активів в грошові кошти чи залученням позик (В_к) , прямо пропорційні до величини залучених коштів;

- дохід від розміщення тимчасово вільного залишку грошових коштів у високоліквідні активи (Д) визначається у відсотках.

Оптимальний рівень залишку грошових коштів (ЗГК_опт) згідно моделі Баумоля розраховується за формулою (5.8):

. (5.8)

Окрім оптимального визначають ще й середній залишок грошових коштів (ЗГК_сер) (5.9):

. (5.9)

Проте модель Баумоля має певні недоліки, які випливають з вищезазначених принципів: планова потреба в грошових коштах не завжди є величиною однозначно визначеною, крім того грошові потоки будь-якого підприємства не є абсолютно рівномірними.

Враховувати стохастичність процесу надходження і виплат грошових коштів дає змогу модель Міллера-Ора. Вона ґрунтується на тому, що управління грошовими потоками передбачає не постійне утримування грошових коштів у певній визначеній сумі, а забезпечення їхнього залишку в межах певного "коридору" – між мінімально визначеним обсягом (ГК_тіп), який визначається експертним шляхом, і максимальним обсягом грошових коштів (ГК_тах). Якщо залишок грошових коштів перевищить максимально визначений рівень, то вільні грошові кошти вкладаються у високоліквідні активи (цінні папери тощо) в такій сумі, щоб залишок грошей зменшився до певного рівня – так званої точки повернення (Т_п). Якщо ж залишок коштів стане меншим від мінімально визначеного рівня, то здійснюють конвертацію високоліквідних активів, щоб залишок грошей досягнув тієї ж точки повернення.

Ширина коридору зміни залишку грошових коштів характеризується розмахом варіації щоденного надходження коштів (Р_в), і розраховується за формулою (5.10) [Білик, с. 261]:

, (5.10)

де s² – дисперсія зміни обсягів надходжень коштів на підприємство (за статистичними даними).

Максимальний рівень обсягу грошових коштів розраховується як сума мінімального рівня і розмаху варіації (5.11):

ГК_тах = ГК_тіп + Р_в. (5.11)

Точку повернення, як величину залишку грошових коштів, якої необхідно досягнути після виходу залишку за межі коридору [ГК_тіп; ГК_тах], розраховують так (5.12):

. (5.12)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансовий цикл і методика його розрахунку	\|	Сутність кредитоспроможності підприємства, мета і завдання її аналізу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.