Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Соціально-економічні процеси на Україні в XIV—XVI ст. - Страница 2

Історія України - О.Д. Бойко Історія України

Страница 2 из 2

Українське суспільство, втративши власну державність, сприймало церкву не тільки як духовного наставника, а й як гаранта збереження етнічної самобутності та осередок громадського життя. Протягом XIV—XVII ст. становище, роль і місце духовенства були неоднаковими. Під час перебування українських земель у складі Литви православна церква мала значні права та привілеї, перебувала під опікою держави і користувалася авторитетом у суспільстві. Литовські правителі, не бажаючи залишати своїх численних православних підданих під впливом та верховенством московського митрополита, 1458 р. відновили митрополію в Києві. Вона керувала діяльністю десяти єпископств, розташованих в українських та білоруських землях і була підпорядкована безпосередньо Константинопольському патріарху. Проте з часом, особливо після Люблінської (1569) та Берестейської (1596) уній становище православного духовенства кардинально змінюється: після падіння 1453 р. Константинополя втрачається підтримка ззовні; світська влада дедалі активніше втручається в церковні справи; у православ'ї поглиблюється інтелектуальний та культурний застій; посилюється наступ католицизму; поява уніатської церкви поглиблює розкол українського суспільства. Такі зміни призвели до того, що православне духовенство втратило свої позиції, а католицьке стало панівною ідеологічною силою, яка несла з одного боку, європейську культуру та цивілізацію, а з іншого — окатоличення, ополячення, тобто денаціоналізацію українцям.

Третім станом, що в XIV—XV ст. виділився в окрему верству населення, стали міщани. Ця верства не була однорідною. На вершині міської піраміди перебував патриціат. Цей аристократичний прошарок сформувався з найбагатших та найвпливовіших купців та промисловців. Середньою ланкою міщанства було бюргерство — цехові майстри та торгівці середньої заможності. Основу соціальної піраміди міста становило міське поспольство, або плебс (ремісники, дрібні торгівці та селяни).

Характерною рисою міського життя була цехова організація. Відповідно до західноєвропейських зразків населення українських міст об'єднувалося в цехи: зброярів, будівельників, шевців, аптекарів. Кожен цех мав свій статут, органи управління з виборними «цехмайстрами» на чолі. Перша згадка про існування цехової організації в українських землях датується 1386 р. — у грамоті йдеться про цех шевців Перемишля. Порівняно із Західною Європою розвиток міст в українських землях мав свої особливості. По-перше, цехова організація не була так жорстко регламентована як у західноєвропейських корпораціях. По-друге, світські феодали володіли в королівських містах земельними ділянками (юридиками), які не підлягали міській адміністрації та суду. По-третє, королівська влада на відміну від європейської традиції виступала, як правило, на захист феодалів, а не міст.

За польсько-литовської доби поширилося в містах України Магдебурзьке право. Вперше воно було запроваджене в німецькому місті Магдебурзі й остаточно сформувалося як система правових норм ще в XIII ст. Суть його полягала у звільненні міста від управління і суду державних урядовців і феодалів та дарування права на створення органів місцевого самоуправління. З німецьких земель протягом XIII—XVIII ст. ця система правових норм поширилася на територію Чехії, Угорщини, Польщі, Литви, а звідти — у Білорусію та Україну. Першим містом України, якому 1339 р. було надане Магдебурзьке право, стало місто Галицько-Волинського князівства Санок (нині входить до складу Польщі). Згодом воно було надане Львову (1356), Кременцю (1374), Києву (1494—1497) та іншим містам. Протягом XV—XVII ст. Магдебурзьке право стало основою життя значної кількості міст України.

Поява Магдебурзького права тісно пов'язана з перебігом тогочасного державотворчого процесу. Для міщан боротьба за надання їм Магдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань крупних феодалів, які вимагали від міст натуральних повинностей, податків та ін. Для центральної влади, яку уособлювали литовський князь або ж польський король, дарування тому чи іншому місту Магдебурзького права стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок міщан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодальну аристократію.

Запровадження Магдебурзького права в українських землях мало важливі наслідки. Насамперед це захист міського населення від сваволі королівських намісників та великих землевласників, створення сприятливих умов для розвитку ремесла та торгівлі. Це дало можливість певною мірою «європеїзувати» міське життя, ввести його в чіткі правові норми. Магдебурзьке право встановлювало виборну систему органів міського самоуправління та суду, визначало їхні функції, регламентувало діяльність купецьких об'єднань і цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за злочини тощо.

Поширення Магдебурзького права в українських землях сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення. Йому стають притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм тощо. Отже, Магдебурзьке право сприяло формуванню в Україні засад громадянського суспільства.

Вплив цієї системи правових норм на українське суспільство не можна назвати однозначно позитивним, адже вона обумовила посилення іноземної колонізації та обмеження прав місцевого населення. Заохочення центральною владою переселення в українські міста іноземців, релігійні обмеження, що почалися ще за часів Вітовта, призвели до витіснення з органів міського самоврядування корінних жителів, місце яких зайняли поляки та німці, а також до загострення проблем в економічній сфері, де серйозними конкурентами русинів стали вірмени та євреї.

Магдебурзьке право в українських землях гальмувало і блокувало розвиток місцевих норм і традицій самоуправління, хоча саме вплив місцевого звичаєвого права зробив німецьку систему правових норм значно м'якшою. Сформована в Україні модель Магдебурзького права характеризується значно більшим втручанням, ніж у Західній Європі, центральної влади в життя міст. Зокрема, у внутрішні справи українських міст досить часто втручалися королівські або великокнязівські намісники — воєводи і старости. До того ж голову органу міського самоуправління (магістрату) — війта, як правило, не обирали, а призначали король або великий князь.

Незважаючи на те, що розвиток міст гальмувався як державною владою, так і феодальною аристократією, все ж міщани перебували у привілейованому становищі, порівняно з селянством. По-перше, міські мури робили їхнє життя більш захищеним. По-друге, ремесло та торгівля забезпечували вищий, ніж у селян, рівень життя. По-третє, запровадження Магдебурзького права створювало юридичне підґрунтя для відносно незалежного розвитку міст. По-четверте, існування міського самоуправління формувало і фіксувало в ментальності міщан незалежність поглядів, відповідальність, самостійність у прийнятті рішень. По-п'яте, процес обміну інформацією, а отже і генерація нових політичних, економічних та культурних ідей, завдяки порівняно більшій концентрації населення та активним контактам із зовнішнім світом відбувалися швидшими темпами, ніж у сільській місцевості.

Найнижчим прошарком соціальної піраміди було селянство, яке, так само як шляхта і міщанство, було неоднорідним. Залежно від форм феодальної експлуатації, характеру повинностей його поділяють на три групи:

1. Чиншові селяни, або данники, які сплачували феодалам натуральну й грошову ренту (чинш). Данники — це особисто вільні та економічно незалежні селяни-общинники. У ході формування фільваркової системи сільського господарства ця категорія селянства поступово зникає.

2. Тяглі селяни, які вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам. Основними формами експлуатації цієї категорії селянства були відробіткова рента (панщина), державні податки (серебщина), державні повинності (будування мостів, прокладання доріг, ремонт замків тощо).

3. Службові селяни — ремісники, рибалки, конюхи, бортники, які обслуговували двір феодала. Вони об'єднувалися в сотні, керовані сотниками і, крім виконання основної спеціальної служби, залучалися до відбування панщини та сплачували данину.

У процесі зростання феодального землеволодіння, утвердження фільваркової системи господарювання (виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засновані на щотижневій панщині та чітко орієнтовані на ринок) відбувалося зближення між різними категоріями селянства, а його феодальна залежність поступово переросла та юридично оформилася в залежність кріпосну. Суть кріпацтва полягала в прикріпленні селян до землі, запровадженні обов'язкових селянських робіт на пана (панщини), остаточному обмеженні громадянських прав і свобод селянства. Його юридичне оформлення вступило в завершальний етап у XVI ст. Характерно, що в українських землях у складі Польщі цей процес відбувався трохи швидше, зокрема польські сейми 1505 і 1520 pp. заборонили селянам покидати свій наділ без згоди пана та узаконили дводенну панщину. Литовські статути (1529, 1566) обмежили право власності селян на землю. «Устава на волоки» (1557) встановила дводенну панщину в Литві, значно обмежила права селян щодо зміни місця проживання, тобто юридично закріпляла належність селян феодалові. Останню крапку в законодавчому оформленні кріпосного права було поставлено «артикулами» польського короля Генріха Валуа (1573) та третім Литовським статутом (1588). Відповідно до цих документів тривалість панщини визначалася волею пана; селяни позбавлялися прав розпоряджатися своїм майном, заповідати або ж відчужувати його без дозволу феодала; шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків; селян-утікачів розшукували протягом 20 років.

Селяни реагували на процес закріпачення пасивною непокорою (письмові скарги польському королю та литовському князю щодо зловживання шляхти; втечі на Подніпров'я; відмова від виконання панщини та інших повинностей тощо) та активною протидією (напади на маєтки, знищення майна шляхтичів, вбивство панів, організація повстань: 1431 р. повстання селян Бокотської волості на Поділлі, 1490—1492 pp. — повстання під проводом селянина Мухи).

Суспільні процеси XV—XVI ст. зумовили виникнення в соціальній структурі принципово нової верстви — козацтва, яка, поступово набираючи силу, згодом стала впливовим фактором суспільного життя, активним чинником історичного процесу.

Отже, в період XIV—XVI ст. під впливом кардинальних зрушень у європейській торговельній кон'юнктурі відбулися масштабні зміни не тільки в техніці та технології господарювання, а й у сфері форм земельної власності та організації праці. Концентрація земель у руках феодалів, обезземелення селянства, посилення його феодальної залежності стали підґрунтям для формування фільваркової системи сільського господарства. Активна урбанізація зумовила появу нових суспільних явищ та тенденцій: поглиблення спеціалізації ремісництва; утворення цехів; виникнення перших зародків мануфактурного виробництва тощо.

У польсько-литовську добу відбуваються важливі процеси і в соціальній сфері: формуються шляхетський та міщанський стани; православне духовенство починає втрачати позиції і активно витісняється католицьким; різні категорії селян перетворюються на одну верству — кріпаків; виникає нова соціальна група — козацтво.


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
  3. А. В. Дудник 1 страница
  4. А. В. Дудник 10 страница
  5. А. В. Дудник 11 страница
  6. А. В. Дудник 12 страница
  7. А. В. Дудник 2 страница
  8. А. В. Дудник 3 страница
  9. А. В. Дудник 4 страница
  10. А. В. Дудник 5 страница
  11. А. В. Дудник 6 страница
  12. А. В. Дудник 7 страница




Переглядів: 1158

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Соціально-економічні процеси на Україні в XIV—XVI ст. | Церковне життя. Берестейська унія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.