• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Суть та форми міжнародного руху капіталу.

Тема 5. Міжнародний рух капіталу.

ПЛАН

1. Суть та форми міжнародного руху капіталу.

2. Правило Вальраса.

3. Прямі закордонні інвестиції (ПЗІ) та багатонаціональні корпорації. Економічні наслідки ПЗІ.

4. Портфельні закордонні інвестиції: міжнародні позики та кредити.

5. Міжчасова торгівля.

6. Особливості сучасного міжнародного руху капіталу.

1. Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні.

Література:

1. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - К.: Знання, 2004, 2008, 2011- (Вища освіта ХХ1 століття).

2. Козик В.В., Панкова Л.А., Григор’єв О.Ю., Босак А.О. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини: Практикум.- К.: Вікар, 2003, 2006.- (Вища освіта ХХ1 століття).

3. Міжнародна економіка: Підручник / А.П.Румянцев, Г.Н.Климко та ін.; За ред. А.П.Румянцева.- К.: Знання-Прес, 2003.

4. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. Пер. с англ., 6-е изд. - М.: "Дело Лтд", 1994.

1. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. Учебное пособие для вузов.- М.: Международные отношения, 1999.
2. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літ-ри, Вид-во "АртЕк", 2002.
3. Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей. Пер. с англ. /Общ. ред. и предисл. О.В.Ивановой. - М.: Прогресс, 1992.
4. Френклін Р. Рут, Антон Філіпенко. Міжнародна торгівля та інвестиції. - К.: Основи, 1998.

Основні поняття теми: Екстеріторіальність. Інвестиції: портфельні, прямі. Інвестиційна позиція. Капітал: довгостроковий, короткостроковий, офіційний, підприємницький, середньостроковий, кредитний (позичковий), приватний. Компанія: асоційована, дочірня, філія. Країна: базування, приймаюча. Кредити. Міжнародна корпорація: багатонаціональна, транснаціональна. Міжчасова торгівля. Підприємство з іноземними інвестиціями. Правило Вальраса. Право входу. Припинення контракту. Прямий інвестор. Справедливий і недискримінаційний режим. Торгові кредити. Трансфертні ціни. Цінні папери: акціонерні, боргові.

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділя­ються на державні (офіційні) і недержавні (приватні).

Державний капітал - це засоби з державного бюджету, які спрямо­вуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал - це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це - інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

У першому випадку джерелом капіталу є засоби державного бю­джету, а у другому - власні або залучені кошти приватних фірм. У першо­му випадку рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно з парламентом, а у другому - уряд має право його регулювати і контролювати.

За характером використання капітал поділяється на:

а) підприємницький;

б) позиковий.

Згідно з цим основними формами вивезення капіталу є:

а) вивезення підприємницького капіталу;

б) вивезення позикового капіталу.

Підприємницький капітал - це засоби, які вкладаються у вироб­ництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяль­ністю створених підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

За фінансовим визначенням інвестиції - це всі види активів (за­собів), вкладених в господарську діяльність для отримання доходу. За економічним визначенням інвестиції - це витрати на створення, розширен­ня, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та зв’я­зані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції - це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капі­тал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціо­нерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25%, за американською статистикою - 10%, а за австралійською та канадською - 50%.

Отже, за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді до­чірньої компанії, асоційованої компанії, відділення або у інших формах.

Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компа­нія і має статус юридичної особи з власним балансом. Але контролює її батьківська компанія, оскільки вона володіє основною частиною її акцій або всім її капіталом.

Асоційована компанія, або її ще називають змішаною, відрізня­ється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій.

Відділення не є самостійними компаніями та юридичними особа­ми і на всі 100% належать батьківській фірмі.

Крім вищеназваних, зарубіжними філіями можуть вважатись також створені за кордоном підприємства, в яких батьківській компанії не належить жодної акції, але за якими здійснюється управлінський конт-
роль через укладання угод, наприклад, для спільного видобування сировини тощо.

Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% місцевому - компаніями однако­вого володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій- змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

До прямих іноземних інвестицій належать як початкове придбан­ня інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал. Прямі інвестиції поділяються на (поділ прийнятий МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН) :

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі креди­тів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компа­ніями і філіями.

Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами, за яких інвестор має значний вплив на рішення, що приймає підприємство.

Зважаючи на особливості вкладення, очевидно, що як підприєм­ницький переважно використовується приватний капітал, хоча держава та державні підприємства також вкладають кошти з цією метою за кордоном.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу у цінні папери підприємств у розмірах , які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

а) акціонерні цінні папери;

б) боргові цінні папери: облігації; прості векселі; боргові зобов’я­зання; інструменти грошового ринку - казначейські векселі, депозитні сер-тифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи - опціони, варанти, ф’ючерси, свопи тощо.

Портфельні інвестиції характерніші для приватного підприєм­ницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох сто­рін. Експортери капіталу отримують прибуток (або свою частку прибутку), який вивозять з країни або використовують для інвестицій на місці. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально викорис­товувати зовнішні джерела коштів і технологій в національних інтересах. Однак необхідно відзначити, що коли прямими інвестиціями обміню­ються розвинуті країни, то економічні відносини будуються на рівноправ­ній основі. Водночас експорт капіталу в країни, що розвиваються, як пра­вило, пов’язаний із встановленням нерівноправних економічних відносин.

Позиковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк для отримання відсотка.

Кредиторами можуть бути приватні фірми або банки, державні органи і міжнародні фінансові організації, а одержувачами - приватні особи, компанії, підприємства, уряди країн.

Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відріз­няються від звичайного ринкового стандарту, вони містять більш або менш суттєвий елемент субсидії. На вивезений позиковий капітал інозем­ний кредитор отримує відсотки. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. Водночас кредити мо­жуть видаватись і під конкретні потреби чи програми.

Експорт позикового капіталу набуває все більших масштабів і став основою сучасної системи міжнародного кредиту. У міжнародних масштабах як позиковий використовується здебільшого державний капі­тал, меншою мірою - приватний.

В основі міжнародної міграції капіталу лежить бажання отримати більший прибуток, ніж у країні походження капіталу, або забезпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому основними при­чинами міжнародного руху капіталу можна вважати:

- відносний надлишок капіталу на національних ринках, що пере­шкоджає високоприбутковому його використанню;

- попит на капітал не збігається з його пропозицією в різних лан­ках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держав;

- різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;

- інтернаціоналізація виробництва;

- зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпе­чення сировиною своїх підприємств;

- відмінності у екологічних нормативах і стандартах різних країн, що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих виробництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;

- бажання обійти тарифні та нетарифні бар’єри, які є у звичайно­му комерційному експорті;

- захист грошей від інфляції;

- технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших тех­нологій;

- необхідність технічного переозброєння та модернізації націо­нальних підприємств.

Переважна більшість країн використовують зарубіжні інвестиції для індустріалізації, підвищення наукомісткості виробництва та зайнятості населення. Країни-експортери капіталу за рахунок цього збільшують свою економічну могутність.

Показники вивезення капіталу характеризують рівень економічно­го розвитку країни. До них належать:

а) обсяг зарубіжних інвестицій даної країни та його співвідношен­ня з національним багатством країни;

б) співвідношення обсягу зарубіжних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території;

в) зовнішній борг країни і його співвідношення з її ВВП/ВНП.

Щорічний обсяг зарубіжних інвестицій становить сотні мільярдів доларів.

Читайте також:

1. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
2. Автоматизовані форми та системи обліку.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Акредитив та його форми
5. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
6. Аналіз використання капіталу.
7. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
8. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
9. Безособові дієслівні форми на –но, -то
10. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
11. Білінійні і квадратичні форми в евклідовому просторі
12. Бланки, форми і штампи

Переглядів: 907