• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Отже, наприкінці XVII ст. в часи Руїни українські землі були повністю розчленовані і захоплені іноземними державами – Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною та Кримським ханством. 8 страница

9. Російщення України: Наук.-популярний зб. – К.,1992.

10. Сверстюк Є. Блудні сини України. – К., 1993.

11. Суспільно-політичний розвиток західних областей УРСР 1939-1989.: Зб. док. і матеріалів. – К., 1989.

12. Шаповал Ю.І. Сталінізм і Україна. – К., 1995.

13. Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30 – 50-ті рр. ХХ ст. – Луцьк, 1995.

14. Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали. – К., 1997.

1. УРСР в період відбудови народного господарства

(1945 – початок 1950-х рр.)

Відбудова господарства України розпочалася уже з 1943 року, після початку визволення частини території від фашистської окупації.

Особливості відбудови народного господарства УРСР:

· Війна завдала величезних людських і матеріальних втрат. Майже половину (48 %) довоєнного економічного потенціалу України було знищено, на руїни перетворено 714 міст, понад 28 тис. сіл (250 спалено повністю). На УРСР припадало 42 % знищених промислових об'єктів СРСР. Лише прямі матеріальні збитки, завдані господарству України, становили 285 млрд. крб. Загальна сума втрат становила один трильйон 200 млрд. крб.

· Процес відбудови господарства в республіці ускладнився голодом 1946-1947 років. Загроза голоду, викликана посухою і післявоєнною розрухою, не була своєчасно попереджена, нейтралізована державою, а навпаки, посилена негативними суб’єктивними факторами. Державні хлібозаготівлі не зменшились (у липні 1946 року план хлібозаготівель зріс з 340 млн. пудів до 360 млн. пудів). Зросли обсяги експорту хліба і продуктів харчування за кордон (так званим "братнім державам» вивезено 1,7 млн. пудів хліба). Таким чином, повторювався сценарій 1933 року. Від голоду в 1946-1947 роках померло близько 1 млн. осіб.

Суттєвою особливістю відбудовних процесів в Україні була дія командно-адміністративної системи, яка проявилася в наступному:

· повернення до гігантоманії, надання переваги кількісним показникам над якісними, відставання технологічного оновлення;

· домінування ролі ідеології, проведення широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходів (рух ударників, передовиків соцзмагання і т.д.);

· надмірний ріст оборонної промисловості за рахунок експлуатації селян-колгоспників. Село мало забезпечити потреби промисловості у сировині, постачати міста продовольством, експортувати продукцію в країни Східної Європи для підтримки про радянської політики.

Результати відбудови господарства на початку 1950-х років були вагомими і успішними:

· обсяг валової продукції промисловості України зріс за 1946-1950 роки у 4,7 раза і перевищив рівень 1940 року на 15%;

· відновили роботу 22 доменних, 43 мартенівських печі, 46 прокатних станів, металургійні заводи – Азовсталь, Запоріжсталь, Краматорський, Єнакієвський та інші. Радянська Україна знову стала однією з провідних індустріальних територій СРСР і Європи.

В повоєнні роки після великої перемоги над фашизмом запрацювала сталінська машина репресій проти власного народу, особливо в духовній, науковій, ідеологічній сферах. Проявом сталінізму стало некомпетентне втручання партійних органів у духовне життя, заперечення художньої свободи, насадження авторитарних думок, звинувачення в буржуазному націоналізмі, низькопоклонстві перед Заходом тощо.

В другій половині 40-х років ухвалено 12 партійних постанов про так звані помилки і перекручення в ідеологічній сфері. В них, як правило, домінували три тези:

· критика "проявів буржуазного націоналізму" в галузях літератури, мистецтва, науки;

· недостатнє висвітлення в художній творчості "проблем радянської дійсності, соціалістичного реалізму", їх переваг над західними;

· заклики до розгортання "більшовицької критики, самокритики, виявлення ворогів народу, класової боротьби".

Серед повоєнних адміністративно-територіальних змін можна назвати:

1) врегулювання територіального питання з Польщею – у вересні 1944 року за угодою між Польщею і УРСР споконвічні українські землі, 17 повітів Підляшшя, Холмщини, Посяння і Лемківщини, де проживало майже 800 тисяч українців, передавалися Польщі.

16 серпня 1945 року між СРСР і Польською Республікою укладено договір щодо радянсько-польського державного кордону, який закріплював кордон в основному по "лінії Керзона", хоча і тут Москва пішла на поступки прорадянській політиці польського уряду – на окремий ділянках відхилення на схід на користь Польщі було до 30 км.

Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 році, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, майже однаковими за площею.

2) приєднання Закарпаття до УРСР – в листопаді 1944 року І з'їзд делегатів Народних комітетів Закарпатської України в Мукачевому ухвалив маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР, а в червні '945 року договір між Чехословаччиною та СРСР юридично закріпив це рішення.

3) остаточно крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 року під час підписання радянсько-румунського договору, в якому Румунія визнала права УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично визнані кордони, встановлені в червні 1940 року.

Отже, західні кордони УРСР і СРСР у післявоєнні роки визначалися не з волі народів та історичної справедливості, а з волі прорадянських систем, хоча в основному цей процес мав позитивні наслідки, бо:

1. відбулося остаточне визнання кордонів республіки, які зафіксовані Актом про державну незалежність України в 1991 році;
2. відбулося збільшення території УРСР (з 470 тис. кв. км до 601 тис. кв. км) та її демографічного потенціалу на 8 млн. чоловік;
3. відбулося об'єднання земель у складі однієї держави (УРСР), завершилося формування сучасної території (останнім актом цього процесу стало включення у 1954 році Кримської області до складу УРСР).

На початку 1945 р. територія УРСР стабілізувалася, її площа складала 603,7 тис. кв. км. Вона була поділена на 25 областей, межувала на сході з РРФСР, на півночі з БРСР, на заході з Польщею, Чехо-Словаччиною, Угорщиною, Румунією.

Оцінюючи міжнародне становище України, необхідно підкреслити, що авторитет її у воєнні і повоєнні роки значно зріс. У квітні 1945 року Україна (як і Білорусія), разом із СРСР, була включена до складу 47 країн-засновниць ООН. В 1944 році було створене Міністерство закордонних справ республіки. її представники з'явились у різних міжнародних організаціях (ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці та ін.). Україна підписала у 50-х роках 60 міжнародних угод та конвенцій (договір з конкретного питання, наприклад, з освіти і т.д.), її посланці працювали в 16 міжнародних організаціях.

2. Соціально-економічні і політичні зміни в республіці

у другій половині 50-х – середині 60-х років

Доба Хрущова в СРСР (1953-1964 pp.) ввійшла в історію радянської влади як чергова і невдала спроба повернутися до цивілізованих політичних і економічних методів державного керівництва.

До позитивних політичних, ідеологічних факторів можна віднести:

· припинення кампанії "боротьби проти націоналізму", часткове сповільнення процесу русифікації, зростання ролі українського фактора у різних сферах суспільного життя;

· на словах засуджено тоталітарну державну систему, названодеякі злочини 30-40-х років, частково реабілітовано жертв сталінських репресій (у 1956-1959 роках реабілітовано 205 тис. чоловік, звільнено з таборів 66 тис. в'язнів, у т.ч. 6,5 тис. членів ОУН).

Але, з іншого боку, процеси десталінізації, демократизації в цій сфері залишились незавершеними, половинчатими:

· основним винуватцем названо Й. Сталіна, а не тоталітарну державну систему; всі звинувачення приписувались культу особи;

· перелік і засудження злочинів були далеко не повними, та й сам М. Хрущов був прямо причетний до злочинів системи;

· гостра критика, яку містили партійні документи (постанова ЦК КПРС від 30 червня 1956 року), не зачепила суті командно-адміністративної системи, не викрила її соціальної природи.

Такими ж суперечливими і неоднозначними були рішення і дії в сфері соціально-економічної політики. З одного боку:

• розширились права УРСР: із союзного у республіканське підпорядкування перейшли десятки тисяч підприємств, організацій, більше як у два рази зріс бюджет республіки, розширено юридичну компетенцію, склад і права місцевих органів влади;
• історичне значення мав Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до УРСР" (19 лютого 1954 p.), враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом і Україною. 26 квітня 1954 р. прийнято Закон з цього питання;
• в середині 50-х років УРСР відігравала одну з головних ролей в єдиному господарському механізмі СРСР. За кількістю виробленого чавуну на душу населення Україна випереджала всі держави світу, а за видобутком вугілля вийшла на друге місце в світі. Сільськогосподарське виробництво вперше за довгі роки стало рентабельним. Виробництво валової продукції сільського господарства за 1954-1959 роки порівняно з попередньою п'ятирічкою зросло на 35%;
• з лютого 1957 року була впроваджена нова система управління господарством, її суть — територіальний принцип управління через ради народного господарства (раднаргоспи). Це сприяло поліпшенню розподілу праці, її кооперації в межах економічного регіону, кращому використанню місцевих ресурсів, зменшенню диктату центру.
• з іншого боку, ці успіхи не були закріплені, вони були недовготривалими; офіційна політика залишалася непослідовною, суперечливою, волюнтаристською, елементи ринкової, цивілізованої економіки вступали в протиріччя з плановою соціалістичною економікою.

Зокрема, це проявилося в зменшенні і обмеженні розмірів присадибних господарств, встановленні грошових податків з громадян, які тримали худобу, розробці і прийнятті волюнтаристських програм у господарстві.

Україна стала експериментальним майданчиком надпрограм у галузі аграрної політики:

• Освоєння цілинних земель у Казахстані та інших регіонах СРСР, куди з України виїхало до 100 тис. осіб і відправлено 90 тис. тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, вичерпувало людські і матеріальні ресурси, суттєво послабило сільське господарство республіки.
• Постійне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших культур. Посіви кукурудзи в УРСР збільшились з двох до п'яти млн. га, але результат був абсолютно непропорційний затраченим зусиллям і ресурсам.
• Грандіозним хрущовським проектом стала надпрограма у тваринництві, її суть полягала у тому, щоб у найближчі роки наздогнати і перегнані США у виробництві м'яса, масла і молока на душу населення. Ця гонка виснажувала сили, енергію, ресурси і закінчилася тим, що виробництво продукції тваринництва на початку 60-х років не збільшилось, а зменшилось.

Отже, чергова спроба змін у радянській системі в другій половині 50-х років зазнала невдач. Основна причина їх полягала її тому, що навіть незначні зміни, які нагромаджувалися у політичній і економічній сфері, вступали в протиріччя із програмними цілями радянської системи.

Суперечливий характер особливо чітко простежується у сфері культури, науки, літератури. Проголошений Хрущовим курс на перебудову народної освіти (1958 р.) мав поєднати загальноосвітнє і політехнічне навчання. Проте матеріально-технічна база шкіл, педагогічні кадри були неспроможні повною мірою реалізувати ці завдання. Якість підготовки спеціалістів у вузах і технікумах відставала від кількісного їх зростання. Шкільний закон, прийнятий Верховною Радою УРСР (квітень 1959 р.), став інструментом русифікації української школи (в 60-х роках у Києві і в обласних містах українські школи становили 28%, російські – 72%).

В період "відлиги" активізувалась робота творчої інтелігенції, науковців. Цікаві дослідження здійснювали історики, етнографи, археологи, літературознавці, мистецтвознавці. Засвітився талант поетів і прозаїків Д.Павличка, Р.Лубківського, І.Драча, Ю.Мушкетика, Д.Іваничука, композиторів А.Кос-Анатольського, С.Людкевича, П.Майбороди та ін.

Друком вийшли: "Український історичний журнал", багатотомні видання "Українська Радянська Енциклопедія", "Словник української мови", "Історія українського мистецтва", "Історія міст і сіл України" тощо.

Великі досягнення відбулися в науково-технічній сфері. У 1964 р. у Фізико-технічному інституті АН УРСР побудовано найбільший у світі (на той час) прискорювач електронів; розширилися дослідження у галузі фізики твердого тіла, матеріалознавства, біофізики, астрофізики тощо.

Україна була одним із центрів розвитку кібернетики; залишилася центром розвитку у галузі електрозварювання (під керівництвом академіка Б. Патона); академік М. Боголюбов розробив нові методи квантової теорії поля та статистичної фізики та ін.

Послабилась самоізоляція країни. Республіка ставала все відкритішою для іноземного туризму. Почастішали візити радянських громадян за кордон. Так, у 1958 р. 326 зарубіжних учених і спеціалістів відвідали АН УРСР, 257 осіб – Українську сільськогосподарську академію.

Однак слід наголосити, що на початку 1960-х років політичний курс М. Хрущова зазнає суттєвих змін. Почався погром лібералів в Україні, який часто прикривався боротьбою з так званим українським буржуазним націоналізмом. Активно йшла русифікація республіки.

У цих умовах на захист української мови, національної культури, вітчизняної історії стали кращі представники творчої молоді – шістдесятники. Це було нове покоління письменників, художників: Л.Костенко, Б.Олійник, В.Симоненко, М.Вінграновський, І.Драч, Є.Сверстюк, В.Стус, І.Світличний, І.Дзюба, А.Горська, П.Заливаха та ін. Проте творити їм доводилось в умовах всезростаючого опору влади (посилення цензури видань тощо). Як протест проти антинародних дій тоталітарного режиму, недотримання ним конституційних положень, особливо прав людини, став розвиватись дисидентський рух.

Отже, оцінюючи українську історію середини 50-х - початку 60-х років, можна відмітити:

• це була спроба очищення суспільства від жорстокого сталінського режиму. Припинились масові арешти, менше стало переслідувань "вільнодумства". На деякий час творча інтелігенція, діячі культури, науки дістали більшу свободу для самовираження;
• все ж зберігалось багато рис тоталітарної системи: життя і діяльність людини регламентувались цензурою і органами КДБ; монополію на владу й далі мала Комуністична партія; інтереси України і її народу цілком підпорядковувались інтересам Радянського Союзу;
• активні виступи шістдесятників, дисидентів, прогресивної громадськості підготували глибокі демократичні зміни для наступного періоду історичного розвитку України.

3. УРСР в 1965 – 1985 рр.: особливості соціально-економічного та політичного розвитку

Після усунення М. Хрущова в суспільно-політичному жити країни посилилися деформаційні процеси. Звуження демократії, бюрократичне засилля, порушення законності, нехтування прав і свобод людини – ці та інші неосталіністські тенденції ставали дедалі виразнішими.

Протягом 1963-1972 pp. посаду Першого секретаря ЦК КП України посідав П. Шелест, який намагався захистити економічні інтереси УРСР. На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КП України його усунули з цієї посади. Формальним приводом було рішення про переведення його на союзну роботу. Замість П. Шелеста Першим секретарем КПУ став В. Щербицький. Вольові методи управління збереглися і зміцнилися, посилився ідеологічний диктат партапарату. Все глибше в життя проникала ідеологія «культу особи».

В Україні продовжуються репресії проти інакомислячих. Особливо переслідувалися поборники розвитку національної ідеї, української культури та мови. Поряд із карними методами офіційна влада посилювала ідеологічний тиск на суспільство. У сфері міжнаціональних відносин орієнтація йшла на злиття націй і утворення нової історичної спільноти – радянського народу.

У цей час в Україні посилюється процес русифікації. У 1977 р. була ухвалена Конституція СРСР, а в 1978 р. – Конституція УРСР. У 1978 р. побачила світ постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови та літератури, у 1983 р. – постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах.

У 70-80-ті роки тоталітаризм поволі поступався місцем авто­ритарному режимові, командно-бюрократичним методам організації всього суспільного життя. Нове згортання демократії загострили суперечності між потребами суспільства і рівнем політичного ке­рівництва, його здатністю вирішити назрілі потреби життя народу.

Радянська влада, знемагаючи від гонки озброєнь, від афганської авантюри, від підтримки міжнародного комунізму, не могла належним чином займатися переоснащенням підприємств, модернізувати їх. Це не сприяло підвищенню життєвого рівня населення, за рівнем споживання на душу населення, в галузі охорони здоров'я. В обстановці, яка склалася на початку 80-х років, ставало все більш очевидним те, що усунути кризові явища, розблокувати механізм гальмування можна тільки радикальними широкомасштабним діями, які охоплюють усі сфери життя суспільства. Це стало очевидним і для здорових сил керівництва країни на чолі з М. Горбачовим, тому було проголошено курс на перебудову радянської системи.

4. Українське суспільство в 1985 – 1991 рр.: шлях до незалежності

Офіційна концепція перебудови у загальних рисах передбачала побудову гуманного, демократичного соціалізму, який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік із збереженням єдиної держави. Проте саме життя, і це необхідно підкреслити, довело що створена тоталітарна система не піддається реформуванню, М. Горбачов узяв курс на демократизацію суспільного життя, розширення гласності. Цей курс підтримав народ. Гласність почала поступово переростати у свободу слова. Під тиском демократичної громадськості керівництво КПРС погодилося на проведення перших в історії СРСР альтернативних виборів народних депутатів.

Важливою проблемою цього періоду було реформування партійно-радянської системи, створення нових незалежних державних структур, започаткування нової моделі державотворення. Мета цих змін полягала в ліквідації авторитаризму, притаманного партійно-радянській системі управління і поширенні системи політичної демократії.

Характеристика змісту переходу від тоталітарного до демократичного суспільства полягає також у здійсненні реального розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову; у створенні залежної від електорату законодавчої і виконавчої влади.

Стартові умови розбудови незалежної України, механізми захисту конституційного порядку та суверенітету розкрито в Декларації про державний суверенітет і Законі "Про економічну самостійність", прийнятих Верховною радою України в 1990 р., та реалізацію їх положень у нашій країні.

Важливою умовою становлення демократичних держав і формування націй у пострадянських країнах є системи суспільних інститутів, що утворюють громадянське суспільство. У здійсненні революційних перетворень початку 1990-х років важливу роль відіграли громадські організації політичної орієнтації.

Головним напрямком політичної трансформації суспільства є перехід від монопартійності до багатопартійності. До загальних рис формування багатопартійної системи необхідно віднести: виникнення великої кількості партій протягом двох-трьох років, негативне ставлення переважної більшості суспільства до партій взагалі, відсутність соціальної бази, сталого електорату, слабкість в ідейно-організаційних питаннях тощо.

Від 1989 р. біполярна модель світу, яка встановилася після завершення Другої світової війни, більше не існує. Це відкрило великі можливості для України у налагодженні відносин з країнами, що тривалий час залишалися за "залізною завісою", а також у створенні рівноправних відносин як з пострадянськими так і з постсоціалістичними країнами в цілому. Україна має формувати та здійснювати свою міжнародну політику в нових реаліях.

Серйозні зміни в Європі після 1989 р. змусили європейські держави та США переглянути усталені погляди щодо колишніх республік СРСР, в тому числі України. Специфіка географічного розташування України в Євразії, традиції історико-культурного розвитку дають підстави охарактеризувати її як "цивілізацію межі".

Питання для самоконтролю:

1. Вихід України на міжнародну арену після завершення Другої світової війни.

2. Голод 1946-1947 років: причини та наслідки.

3. Охарактеризуйте боротьбу ОУН-УПА проти радянського режиму в повоєнний період.

4. Охарактеризуйте особливості розвитку культуру України в повоєнний період.

5. Шістдесятники. Дисидентський рух.

6. Національне питання в Україні в 1970-х роках.

7. Чорнобильська катастрофа та її глобальні наслідки.

8. Зростання суспільно-політичної активності студентської молоді республіки наприкінці 80-х – на початку 90-х років.

9. Суспільно-політичні рухи та формування багатопартійності в Україні в умовах становлення її незалежності.

ЗМ 8. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Тема 12.

РОЗБУДОВА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (з 1991 р.)

Мета і завдання:

Ознайомити студентів та проаналізувати правові засади створення Української держави; спроби подолання економічної та політичної криз, формування основних засад демократичної, правової держави; визначити труднощі та перспективи інтеграції України до європейського та світового співтовариства.

План лекції:

1. Проголошення незалежності України. Динаміка соціально-економічних процесів.

2. Суспільно-політичний розвиток і конституційний процес в Україні.

3. Україна в сучасному світі.

Основні поняття:

Автокефальна церква, державний суверенітет, діаспора, демонополізація, лібералізація економіки, маргінальність, ринкова економіка, соборна держава, соціальна диференціація, сепаратизм, унітарна держава, громадське суспільство, правова держава.

Література:

1. Конституція України. Верховна Рада України: Офіційне видання. – К., 2001.

2. Бойко О. Україна 1991-1995: тіні минулого чи контури майбутнього? (Нариси з новітньої історії) – К., 1996.

3. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу. – К., 1996.

4. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблема суспільної трансформації. – К., 1998.

5. Литвин В.М., Мордвинцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України. – К., 2002.

6. Литвин В.М. Політична арена України. Дійові особи та виконавці. – К., 1994.

7. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991 – 2000 рр.) // Україна крізь віки. – Т. 14. – К., 2000.

8. Національні процеси в Україні: Історія і сучасність. Збірн. док. і матеріалів: У 2 частинах. – К., 1997.

9. Алексеєв Ю.М., Кульчицький СВ., Слюсаренко А.Г. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985–1999 рр.) – К., 2000.

10. Бойко О.Д. Україна 1991–1995 pp.: Тіні минулого чи контури майбутнього? Нариси з новітньої історії. – К., 1996.

11. Видрін Д.Г., Табачник Д.В. Україна на порозі XXI століття. Політичний аспект. – К., 1995.

12. Діяк І.В. Україна – Росія (Історія та сучасність): Наук. вид. – К.,2001.

13. Здіорук С.І. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. – К., 1995.

14. Іванченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична перспектива та сучасний стан. – К., 1997.

15. Ковтун В. Історія Народного Руху України. – К., 1999.

16. Рубан В.В., Серегина Н.С. Многопартийная система Украины: как она есть. – X., 1998.

17. Україна: друга половина XX століття: Нариси історії. П.П. Панченко, М.Р. Плющ, Л.А. Шевченко та ін. – К., 1997.

18. Шевченко В.О., Іващенко M.M. Концепція національних інтересів України. – К., 1996.

19. Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV–XXст.: Навч. посіб. / За ред. Ю.А. Горбаня. – К., 2003.

20. Історія України XX – початку XXI століття: Навчальний посібник / Панченко П.П., Барановська Н.П., Падалка П.П. та ін.; За заг. ред. В.А. Смолія. – К., 2004.

21. Лановик Б.Д., Лазарович М.В . Історія України: Навчальний посібник. – К., 2006.

22. Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення: Навчальний посібник. – К., 2006.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. III. Українські ліберальні партії.
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 534