Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Виконанню цих завдань сприяла робота двох міжнародних конференцій: у Думбартон-Оксі у США (21 серпня – 7 жовтня 1944 р.) і в Ялті (Криму) в СРСР (4 – 11 лютого 1945 р.).

Створення ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин

Успішний хід бойових дій армії союзних держав на всіх фронтах проти держав Осі у 1944 р. стрімко наближав війну до завершення. Перед лідерами антигітлерівської коаліції виникла необхідність наповнити реальним змістом постанови Московської конференції міністрів закордонних справ союзних держав щодо створення в короткий термін нової міжнародної організації, яка б ефективно забезпечувала загальну безпеку в повоєнному світі, гарантувала дотримання у міжнародних відносинах принципів співробітництва заради миру і прогресу в світі. Належно зробити важливий крок на шляху подолання розбіжностей поглядів, що виникли на цю проблему на Тегеранській конференції, і обговорити деталі щодо неї.

Разом з тим виникла необхідність домовитися про проведення узгоджених воєнних дій проти нацистської Німеччини і мілітаристської Японії, прийняти рішення щодо переможеної Німеччини, а також про ліквідацію наслідків війни стосовно не тільки Німеччини, а й країн, окупованих нею.

Результати конференції в Думбартон-Оксі є показовими щодо можливості розв’язання багатьох складних міжнародних проблем шляхом переговорів. Толерантність під час переговорного процесу і прагнення її учасників – представників США, СРСР і Великої Британії – знайти спільну позицію великих держав з усіх основних питань забезпечили успішні результати цієї конференції.

За винятком деяких проблем, конференції вдалося досягти узгодження поглядів майже з усіх питань, що стосувалися нової міжнародної організації. У результаті на конференції був вироблений проект Статуту Організації Об’єднаних Націй, що мав назву «Пропозиції стосовно створення загальної Міжнародної організації безпеки», який відігравав важливу роль в історії створення нової міжнародної організації. Він став основою для подальших нарад і переговорів, що, зрештою, приведуть до прийняття остаточної редакції Статуту.

Не вдаючись до аналізу проекту, слід зазначити, що він передбачав створення основних органів ООН: Генеральної Асамблеї; Ради Безпеки; Міжнародного Суду і Секретаріату.

У компетенцію Генеральної Асамблеї, у якій згідно з проектом беруть участь усі члени організації, входить обговорення будь-яких питань щодо підтримання миру і безпеки, а також прийняття рекомендацій з цих питань. Асамблея збирається на регулярні щорічні засідання.

Рада Безпеки складається з одинадцяти членів. Постійними членами є США, СРСР, Велика Британія і Китай (п’яте місце проектом зарезервоване для Франції). Решта шість членів Ради Безпеки обираються Асамблеєю на дворічний термін. На відміну від Асамблеї Рада Безпеки повинна виконувати свої функції безперервно. Головні її функції стосуються мирного врегулювання спорів, а також дій, пов’язаних зі станом загрози миру чи з агресією. У разі, якщо спір становить загрозу миру, Рада Безпеки повинна застосовувати всі заходи, необхідні для підтримання миру і безпеки.

Проте не всі проблеми нової міжнародної організації були остаточно вирішені в Думбартон-Оксі. До невирішених проблем передусім слід віднести питання, пов’язані з принципом одностайності, або права вето в Раді Безпеки. Принцип одностайності великих держав був висунутий Сполученими Штатами і Великою Британією ще до конференції в Думбартон-Оксі. Цей принцип не викликав жодних суперечок.

Розбіжності виявилися під час обговорення не самого принципу, а меж його застосування. Інакше кажучи, суперечка на конференції виникла відносно принципу одностайності великих держав у Раді Безпеки лише з питання, чи буде Статут нової міжнародної організації припускати будь-які винятки з цього принципу. Йдеться про право вето.

Голова радянської делегації А. Громико висловив свої міркування стосовно можливого випадку, коли однією стороною у спорі є велика держава. У цьому разі, на його думку, вона не повинна брати участі у голосуванні зі спірного питання. Американська пропозиція, підтримана англійською делегацією, наразилася на принципові заперечення радянської сторони, тому конференція погодилася включити до тексту проекту Статуту заяву, що розгляд питання про процедуру голосування в Раді Безпеки продовжується.

Крім проблеми одностайності, конференції в Думбартон-Оксі не вдалося розв’язати й проблему щодо прийняття до ООН, порушену Радянським Союзом. Основна пропозиція, висунута радянською делегацією на конференції, передбачала участь у міжнародній організації всіх радянських республік. Проте заперечення західних держав проти участі радянських республік у міжнародній організації були настільки категоричними, що розв’язання цієї проблеми в Думбартон-Оксі стало неможливим.

Неврегульованість на конференції в Думбартон-Оксі низки питань, пов’язаних зі створенням нової міжнародної організації, передусім питань про рамки дії принципу одностайності й про членство, були однією з причин скликання нової конференції глав урядів трьох великих держав, яким належало вирішити ці проблеми.

Робота Ялтинської (Кримської) конференції розпочалася 4 лютого 1945 р. з узгодженням начальниками штабів трьох великих держав подальших військових дій з метою остаточного розгрому спільного ворога. В ході дискусій було детально сплановано і узгоджено строки, розміри і координацію потужних ударів союзними арміями по Німеччині, які наблизять її та гітлерівське керівництво до остаточного краху.

Зрозуміло, що за таких умов необхідне було міжнародне співробітництво для врегулювання питань, пов’язаних з Німеччиною і країнами, звільненими від нацистської окупації. Розглядаючи ставлення до цієї проблеми, слід підкреслити, що відповідно до рішень Тегеранської конференції розробка документів щодо Німеччини була зосереджена в Лондоні в Європейській консультаційній комісії, перше засідання якої відбулося у січні 1944 р. Переговори велися представниками трьох держав – США, СРСР і Великої Британії, а з листопада до них приєднався представник Тимчасового уряду Франції. У ЄКК обговорювались три основні групи питань: умови беззаперечної капітуляції Німеччини; визначення її зон окупації та керування Берліном; створення контрольного механізму союзників. До листопада 1944 р. з названих трьох груп питань у Комісії були досягнуті важливі угоди союзних держав, у тому числі на підставі радянських пропозицій угода про беззаперечну капітуляцію Німеччини. Документи, вироблені в Європейській консультативній комісії щодо Німеччини, й були покладені в основу дискусії та прийняття відповідних рішень учасниками Кримської конференції. В ході дискусії викристалізувалися узгоджені рішення щодо німецької проблеми, які були схвалені Рузвельтом, Сталіним і Черчіллем. У підписаній ними 13 лютого заяві було викладено домовленості про спільну політику і плани примусового здійснення беззастережної капітуляції німецького рейху.

У рішеннях конференції було передбачено окупацію Німеччини з розрахунку, що кожна з великих держав окупуватиме особливу зону країни, та створення Центральної Контрольної Комісії з чотирьох членів, які представляють Францію, США, Великобританію та Радянський Союз.

Окупація Німеччини за задумом учасників Ялтинської конференції повинна стати одним із засобів досягнення головної мети великих держав – знищення німецького мілітаризму й нацизму і створення гарантій того, що Німеччина ніколи більше не буде спроможною порушити мир усього світу. Для досягнення цієї мети конференція прийняла рішення:

§ роззброїти і розпустити всі німецькі збройні сили;

§ назавжди розпустити німецький генеральний штаб, який неодноразово сприяв відродженню німецького мілітаризму;

§ вилучити або знищити все німецьке військове обладнання;

§ взяти під контроль усю німецьку промисловість, яка могла б бути використана для військового виробництва;

§ здійснити швидке й справедливе покарання злочинців війни;

§ стягнути відшкодування завданих німцями збитків за зруйнування;

§ ліквідувати нацистську партію, нацистські закони, організації та установи.

Крім того окремим рішенням конференції великі держави уповноважувалися спільно приймати у майбутньому щодо Німеччини інші заходи для безпеки всього світу.

У заключній частині ялтинських ухвал щодо окупації Німеччини і контролю над нею керівники великих держав заявили, що їхньою метою не є знищення німецького народу, а навпаки, створення відповідних умов його існування. Таким чином, погоджена в Ялті програма щодо Німеччини перекреслила англо-американські плани поділу її на окремі державні утворення, а отже, перетворення Німеччини на аграрну країну, вироблені на конференції в Квебеку.

Проголошуючи основні принципи стосовно німецької проблеми, Ялтинська конференція не могла обійти питання, пов’язані з країнами, що перебували у процесі звільнення від німецької окупації. Уже Московська конференція міністрів закордонних справ трьох держав, про яку вже йшлося вище, у прийнятій декларації про Австрію висловилась за невизнання актів німецької експансії. У період роботи Ялтинської конференції, з огляду сприятливого розвитку обстановки на фронтах і звільнення багатьох країн, питання набуло особливої актуальності. У зв’язку з цим конференція прийняла «Декларацію про звільнену Європу». Декларація спиралась на Атлантичну хартію, зокрема на положення, у якому йшлося про право всіх народів обирати для себе бажану для них форму правління, а також відновлення суверенних прав і самоуправління народів, які були позбавлені цього насильницьким шляхом. Три великі держави, які звільняли європейські країни, передбачали в ялтинських рішеннях надання визволеним народам допомоги у відновленні їх прав і нормального державного життя. Було проголошено, що учасники Ялтинської конференції погоджуватимуть між собою політику своїх урядів у справі допомоги визволеним народам як країн, поневолених агресорами, так і держав – сателітів Німеччини. При цьому підкреслювалося, що така допомога повинна стосуватися розв’язання демократичними способами нагальних політичних і економічних проблем.

Лідери трьох держав оголосили, що у майбутньому їхня спільна допомога може торкатися питань створення тимчасових урядів які представляють усі демократичні елементи населення, а також сприяння, за потреби, проведенню виборів для створення нових урядів.

Незалежно від «Декларації про звільнену Європу» Ялтинська конференція прийняла особливі ухвали щодо польського питання та Югославії. Під час обговорення польського питання виникли серйозні незгоди, зокрема щодо визнання польського уряду та його складу. Радянське керівництво визнавало Тимчасовий польський уряд, створений у Любліні. Водночас Сполучені Штати і Велика Британія продовжували визнавати польський емігрантський уряд у Лондоні й підтримувати з ним дипломатичні відносини. Після гострих дебатів з цього питання було прийнято компромісну ухвалу, яка, проте, остаточно не вирішувала проблеми.

Слід констатувати, що у постанові з цього питання учасники конференції висловили спільне бажання бачити Польщу об’єднаною, вільною, незалежною і демократичною державою. Західні держави зобов'язалися відмовитись від визнання емігрантського польського уряду, але за умови, якщо буде здійснено процес реорганізації Тимчасового уряду. Інакше кажучи, англійська й американська сторони висунули умову включення до Тимчасового уряду польських діячів зі стану еміграції, а також політичних діячів із самої Польщі, які ще не брали участі в політичному житті звільненої країни. Після здійснення цього процесу Тимчасовий уряд відповідно до рішень конференції повинен називатися польським Тимчасовим урядом національної єдності, який буде визнаний усіма державами. Представникам Великої трійки ялтинськими рішеннями надавалися повноваження у процесі реорганізації Тимчасового уряду проконсультуватися як з його членами, так і з політичними діячами в еміграції. Для остаточного врегулювання питання про визнання нового польського уряду було вирішено провести у Москві нараду за участю міністра закордонних справ СРСР, а також послів США і Великої Британії.

Іншою проблемою, що викликала гострі дебати з польського питання, була проблема майбутніх кордонів Польщі. Стосовно східного кордону особливих суперечок не виникало, керівники трьох держав погоджувались встановити його по лінії Керзона. Не мала заперечень і необхідність розширення території Польщі на півночі й заході. Але пропозиція радянської делегації встановити західний кордон Польщі по Одеру і Західній Нейсе не дістала підтримки керівників делегації США і Великої Британії. Оскільки спільної думки щодо кордонів Польщі, зокрема західного, не було досягнуто, в ухвалі з цієї проблеми було записано загальне положення, що Польща повинна отримати суттєво прирощення території на півночі й заході. Загалом остаточне визначення західного кордону Польщі учасники конференції відкладали до мирної конференції.

Щодо Югославії питання виявилось не менш дискусійним. США і Великобританія були прихильниками збереження монархії в Югославії і підтримували короля Петра II та емігрантський королівський уряд у Лондоні. Але фактично влада у країні належала Національному комітету визволення Югославії на чолі з Й. Тіто, обраному та підтримуваному народом. У листопаді 1944 р. у Белграді було укладено угоду між Національним комітетом визволення Югославії і емігрантським урядом, яка передбачала утворення єдиного югославського уряду. Проте король і емігрантський уряд зволікали із введенням його в дію. Учасники конференції визнали за необхідне рекомендувати Тіто і Шубашичу негайно ввести в дію укладену між ними угоду і створити Тимчасовий об’єднаний уряд Югославії. Такий уряд невдовзі було сформовано на основі Національного комітету визволення Югославії з введенням до нього п’яти членів колишнього емігрантського уряду.

Особливе місце в роботі Ялтинської конференції посіли питання, пов’язані зі створенням нової міжнародної організації. Як відомо, робота конференції в Думбартон-Оксі, яка підготувала проект статуту ООН, мала позитивний результат щодо узгодження низки питань стосовно структури і компетенції нової організації. Проте залишалися питання, розгляд яких було винесено на Ялтинську конференцію. Одним з них було питання прийому країн-членів до нової міжнародної організації. Ялтинська конференція схвалила вироблені у Думбартон-Оксі проекти і постановила скликати 25 квітня 1945 р. в місті Сан-Франциско Установчу конференцію Організації Об’єднаних Націй, причому учасниками конференції могли стати всі держави, які оголосили війну Німеччині й Японії до 1 березня 1945 р. Було досягнуто домовленості, що засновниками й членами ООН поряд з СРСР будуть Українська РСР та Білоруська РСР.

Ялтинська конференція розглянула й питання про вступ СРСР у війну на Далекому Сході, на чому енергійно наполягав Рузвельт. Керівники великих держав досягли згоди про те, що через два-три місяці після капітуляції Німеччини і завершення війни в Європі Радянський Союз вступить у війну проти Японії. В ухвалах конференції було зафіксовано умови, за яких СРСР погоджувався на участь у війні на Далекому Сході і які підлягали виконанню після перемоги над Японією. Серед найважливіших з них були збереження існуючого становища Монгольської Народної республіки, повернення Радянському Союзу південної частини острова Сахалін та забезпечення пріоритетних прав на Порт-Артур як на військово-морську базу СРСР. Радянському Союзу також мали бути передані Курильські острови.

Ці та інші домовленості союзників знайшли відображення у документі за назвою «Кримська угода трьох великих держав з питань Далекого Сходу» , що являв собою доповнення Каїрської декларації. У заключній частині цього документа висловлювалась готовність Радянського Союзу укласти з урядом Китаю пакт про дружбу і союз для надання допомоги своїми збройними силами у звільненні Китаю від японського гніту.

У підсумковій заяві про результати Ялтинської конференції, підписані представниками урядів США, Великобританії та СРСР, зазначалося, що вона підтвердила спільну рішучість цих держав зберегти і посилити в передбачуваний мирний період ту єдність цілей і дій, котра забезпечила перемогу Об’єднаних націй у Другій світовій війні.

Зміст заяви, як і найсуттєвіші з урегульованих у Ялті проблем досить переконливо свідчасть про значення Кримської конференції для миру в усьому світі і повоєнних міжнародних відносин.

Рішення Ялтинської конференції стали додатковим стимулом для союзних держав у їх прагненні прискорити розгром німецько-фашистських військ і примусити Німеччину капітулювати. На початку 1945 р. союзні армії вийшли до кордонів Німеччини і готувалися до вирішального наступу. У січні 1945 р. радянські війська відновили наступ, у ході якого звільнили Варшаву, а потім всю Польщу, і вступили на територію Німеччини. На початку лютого 1945 р. радянські війська вийшли на річку Одер і опинилися на відстані близько 70 км від Берліна. На південній ділянці радянсько-німецького фронту Радянська Армія продовжувала звільнення Чехословаччини й Угорщини, яку повністю очистили від військ вермахту на початок квітня 1945 р.

8 лютого 1945 р. англо-американські війська перейшли в наступ на Західному фронті, зламали німецьку оборону і почали швидко просуватись у глибину Німеччини, намагаючись випередити радянські війська і захопити Берлін, що входив у радянську зону окупації.

У Москві припускали, що зволікання з штурмом Берліна – остаточного центру опору Німеччини – може зумовити відкриття німцями фронту на заході, що дасть можливість союзникам увійти у Берлін першими. 16 квітня силами трьох фронтів радянські війська розпочали берлінську операцію, а 2 травня боротьба за столицю гітлерівського рейху завершилася повною перемогою радянських військ. Опівночі 8 травня в передмісті Берліна Карлхорсті, зайнятому радянськими військами, представники німецького верховного командування на чолі з Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил фашистської Німеччини. Капітуляцію, за дорученням радянського уряду і згодою союзників, прийняв Маршал Г. Жуков разом із представниками США, Великобританії та Франції.

5 квітня 1945 р. у Сан-Франціско (США) в обстановці вирішальних перемог Об’єднаних націй розпочалася конференція з питань створення нової міжнародної організації. Фактичним завданням конференції було затвердження усіма членами-засновниками нової організації рішень великих держав, прийнятих у Думбартон-Оксі й доповнених у Ялті. Попри сподівання на швидке прийняття Статуту на базі вже розробленого детального проекту і створення міжнародної організації у ході конференції виникли нові дискусії з питань голосування у Раді Безпеки, про регіональні угоди, питання про опіку. Лише 25 червня 1945 р. Статут Організації Об’єднаних Націй було ухвалено. Членами нової міжнародної організації та її засновниками стали 50 країн, які брали участь у конференції в Сан-Франциско, підписали та ратифікували Статут, тобто всі держави, які оголосили війну Німеччині чи Японії. Серед них членами ООН та її засновниками конференція визнала Україну й Білорусію. У прийнятому Статуті знайшли втілення принципи нової міжнародної організації, яку було задумано й засновано як дієздатну систему забезпечення миру. Офіційно Статут ООН набрав чинності 24 жовтня 1945 р. Саме цей день вважається Днем створення ООН.

Капітуляція Німеччини 8 травня 1945 р. зумовила необхідність подальших кроків у справі врегулювання європейських питань, ліквідації наслідків війни і встановлення миру на основі відповідних міжнародних угод. В умовах, породжених капітуляцією, потреба нових рішень набула надзвичайної гостроти. У рамках міжнародного співробітництва періоду війни, насамперед тісного співробітництва трьох великих держав, було прийнято низку рішень після капітуляції, які заклали основу для детальніших і конкретних постанов. Одним з перших міжнародних актів, прийнятим після капітуляції, була декларація від 5 червня 1945 р. про поразку Німеччини і про взяття на себе верховної влади чотирма союзними державами, а також заява про зони окупації та про утворення контрольного механізму в Німеччині. У декларації і заявах підкреслювався їх тимчасовий характер і зазначалося, що заходи з наступного врегулювання німецької проблеми будуть предметом особливої угоди. З цих документів зрозуміло, що вони передбачили прийняття нових міжнародних актів, покликаних урегулювати основні європейські проблеми, що випливали з факту розгрому гітлерівської коаліції не в загальній формі, а на засадах міжнародного права.

Для вирішення цих завдань необхідно було провести міжнародну конференцію. Потреба невідкладного скликання конференції диктувалася й тим, що між союзниками ще наприкінці війни у Європі виникло серйозне напруження, яке потребувало врегулювання.

Напруження виникло на грунті посилення жорсткості радянської дипломатії. Наприкінці лютого радянський уряд в ультимативній формі висунув вимогу румунському королю Міхаєві про негайну заміну коаліційного кабінету генерала Радеску на новий уряд, очолюваний румунським комуністом Петру Грозою. Всупереч опору короля 6 березня цей уряд був сформований. Крім того, у Польщі Молотов відмовився замінити люблінський комуністичний уряд на коаліційний. Він погоджувався лише на введення до складу уряду кількох нових членів із лондонської еміграції.

Дії радянського уряду викликали протест з боку Рузвельта і Черчілля, які в телеграмі Сталіну закликали його не порушувати рішень, досягнутих у Ялті. У відповідь Сталін досить різко звинуватив союзників у контактах з німецьким генералом Кессельрінгом стосовно домовленості про сепаратну капітуляцію німецької армії в Італії.

З метою врегулювання проблем, що виникли, президент США направив до Москви Г. Гопкінса. У переговорах зі Сталіним, які тривали з 26 травня по 7 червня, Гопкінс заявив, що метою його візиту є поліпшення відносин між США та СРСР, які останнім часом погіршали. У центрі дискусії перебували питання щодо Польщі, Далекого Сходу та створення Контрольної ради у Німеччині. В ході дискусій Сталін дорікав США за раптове припинення допомоги по ленд-лізу відразу після капітуляції Німеччини та про невиконання домовленостей щодо передачі Радянському Союзу належної йому частини німецького флоту. Щодо Польщі Сталін фактично підтримав Молотова, запропонувавши щоб з 20 членів польського уряду тільки чотири призначалися поляками з Лондона. Було вирішено це питання передати на розгляд нової конференції «Великої трійки», яка мала відбутися 15 червня під Берліном. З приводу Міжсоюзницької контрольної ради Сталін повідомив, що радянським представником у ній буде маршал Жуков. Щодо проблем Далекого Сходу Сталін підтвердив готовність розпочати наступ проти Японії та погодився з ідеєю про опіку над Кореєю, здійснювану Сполученими Штатами, Китаєм, Великою Британією та Радянським Союзом.

Конференція, про яку домовлялися Сталін і Гопкінс, відкрилася в палаці Цецілієнхоф у Потсдамі 17 липня 1945 р. Це була остання зустріч керівників урядів трьох великих держав, на якій було укладено ухвали великої ваги для повоєнного світу. Потсдамська конференція відбувалася в істотно зміненому складі. 12 квітня не стало президента США Ф. Рузвельта. У зв’язку з цим американську делегацію очолив новий президент Г. Трумен. У результаті поразки консерваторів на парламентських виборах у Великобританії прем’єр-міністром було обрано лідера лейбористської партії К. Етлі, який очолив британську делегацію замість У. Черчілля. Місце Ідена у її складі заступив новий міністр закордонних справ Е. Бевін. Незмінним залишилось лише керівництво радянської делегації. Істотні зміни у складі учасників конференції певною мірою вплинули на хід переговорів та прийняття рішень.

Одне з основних питань на Потсдамській конференції було пов’язане з майбутнім Німеччини. У рішеннях конференції передбачалося викорінення німецького мілітаризму, створення сприятливих умов для того, щоб у подальшому німецький народ міг здійснити реконструкцію свого життя на демократичній і мирній основі. У Потсдамі було вироблено політичні й економічні принципи, якими належало керуватися у відносинах з Німеччиною у початковий контрольний період. Одним з основних принципів Потсдама, що мав вирішальне значення для змісту майбутних міжнародних актів у німецькому питанні, була заборонена ремілітаризація Німеччини. У рішеннях конференції великі держави чітко заявили про своє прагнення до того, щоб Німеччина після поразки гітлеризму стала чинником миру і демократії.

Слід підкреслити, що підготовка до остаточної реконструкції німецького політичного життя на демократичній основі й до мирного співробітництва Німеччини у міжнародному житті була однією з цілей окупації, якими повинна керуватися Контрольна Рада. Поділ Німеччини на зони окупації, відповідно змісту потсдамської угоди, не мав за мету розколоти її в економічному плані. Економічна єдність мала зберегтися незважаючи на наявність чотирьох окупаційних зон. Вона розглядалась як важливий чинник відновлення у майбутньому повної політичної єдності країни.

Важливим кроком конференції було створення Ради міністрів закордонних справ, що відповідало ялтинським рішенням про збереження єдності мети і дій великих держав і в мирний період. Зі створенням Ради міністрів закордонних справ було знайдено важливу форму практичного співробітництва країн з різними соціально-політичними системами для погодження різних поглядів і міркувань, розв’язання складних міжнародних проблем шляхом переговорів. Згідно з рішеннями конференції, головним завданням Ради була підготовча робота до укладання мирних договорів: вона повинна розробити лише проекти договорів і подати їх на розгляд Організації Об’єднаних Націй для остаточного спільного узгодження.

Однією з важливих і складних проблем, урегульованих Потсдамською конференцією, була проблемазахідного, тобтонімецько-польського кордону. Питання радянсько-польського кордону було узгоджене на Ялтинській конференції, щодо західного було прийнято рішення винести його остаточне узгодження на наступну конференцію з урахуванням думки польського народу щодо розмірів збільшення території Польщі. На Потсдамській конференції свій погляд з цього питання виклали представники польського уряду. Після цього сумніви відносно кордону по Західній Нейсе, які в Ялті висловлювали США і Великобританія, втратили зміст і стали безпредметними. Американському й англійському урядам не залишалося нічого іншого, як відповідно до ялтинських принципів погодитися на пропозицію СРСР про встановлення західного кордону по Одеру і Нейсе.


Читайте також:

  1. II. Будова доменної печі (ДП) і її робота
  2. IV. Практична робота.
  3. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  4. VI. Домашня робота.
  5. VI. Практична робота .
  6. VI. Практична робота .
  7. VI. Практична робота.
  8. VI. Практична робота.
  9. VI. Практична робота.
  10. VI. Практична робота.
  11. VI. Практична робота.
  12. VI. Практична робота.




Переглядів: 934

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тегеранська конференція | Серпня 1945 р. конференція закінчила роботу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.05 сек.