Модульне навчання

1) Учитель складає програму з модулів (автономних частин навчального матеріалу, блоків), чітко формулює навчальну мету, створює банк інформації та методичні вказівки щодо її опанування, проводить теоретичні та практичні заняття з метою формування певних базових знань, умінь, розробляє контрольні заходи.

2) Учні здобувають знання за модулями, у них формуються уміння, навички.

3) Реалізується принцип індивідуалізації навчання, здійснюється самонавчання, регуляція темпу опанування інформації та її обсягу.

4) Виконання великої кількості дослідницьких, практичних робіт дозволяє використати набуті знання на практиці.

3.Структура процесу навчання: компонентний склад та основні етапи процесу засвоєння знань.

Процес навчання складається із таких основних компонентів:

- Цільовий;

- Стимулюючо-мотиваційний;

- Змістовий;

- Операційно-дійовий;

- Емоційно-вольовий;

- Контрольно-регулюючий;

- Оцінно-результативний.

Цільовий компонент забезпечує усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмета, його конкретних розділів і тем. Організація процесу навчання пов’язана з визначенням мети та усвідомленням її учнями. Освітня метаполягає в забезпечені засвоєння, закріплення, застосування теорій, понять, законів тощо.; формування загально-навчальних та спеціальних умінь і навичок. Виховна метареалізується у формуванні виховних світоглядних ідей, моральних якостей школярів, естетичних поглядів, уміння працювати і контролювати себе, гігієнічних та фізичних навичок. Розвиваюча метаохоплює розвиток мислення, уваги, пам’яті, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів. Розвиток мислення відбувається на основі загально-розумових дій та операцій: структурування, систематизація, конкретизація, варіювання, доведення, формулювання висновків, пояснення, класифікація, аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення.

Стимулюючо-мотиваційний компонент.Усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності. Учитель зобов’язаний викликати у дітей внутрішню потребу у засвоєні знань. Він свідомо повинен управляти мотивацією, стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формувати позитивне ставлення до навчання.

Змістовий компонент. Навчальний матеріал залежно від функцій, які він виконує належить до таких видів: інформаційний, операційний, актуалізуючий, контролюючий, стимулюючий,діагностуючий.

Операційно - дійовий (методичний) компонент.Охоплює всі методи та їх складові. Учні засвоюють навчальний матеріал під керівництвом вчителя і цей процес є індивідуальним для кожного учня. Загалом він передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій (етапів засвоєння знань): сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація, закріплення, застосування на практиці.

Емоційно-вольовий компонент.Напруження волі учня у процесі пізнавальної діяльності.

Контрольно-регулюючий компонент. Містить методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю. Своєчасне реагування учителем на допущені учнем помилки; система їх виправлень (підказка, правильна відповідь).

Оцінно-результативний компонент. Передбачає оцінку якості знань учнів, яке здійснюють як педагоги, так і вони самі. Воно є ефективним чинником, коли результати оцінювання є об’єктивними, послідовними, узгоджуються між собою.

Питання для самопідготовки студентів:

- Розмежуйте поняття навчальний процес і процес навчання; навчання, пізнання, учіння, викладання.

- Назвіть функції процесу навчання. В чому їх сутність?

- Що є рушійними силами процесу навчання?

- Які є компоненти процесу навчання?

- Назвіть основні типи навчання. За якими структурними елементами їх можна проаналізувати?

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 3

Модуль І. Дидактика як наука. Суть процесу навчання

Тема:Закономірності та принципи навчання.

Кількість навчальних годин: 4.

Актуальність теми. Дидактика як наука розробляє закони, закономірності, принципи, правила навчання, які слугують орієнтирами у педагогічній діяльності, забезпечують науково-обгрунтований вибір завдань, змісту, методів та засобів організації навчальних занять, створення сприятливих умов для підвищення результативності уроків.

Мета, завдання лекції:розмежувати поняття «закон», «закономірність», «принцип», «правило» навчання, дати їм характеристику; ознайомити студентів із принципами навчання, сформульованими у сучасній психолого-педагогічній літературі.

Література:

1. Бондар В.І. Дидактика. – К.: Либідь, 2005. – 264 с.

2. Волкова М.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

3. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-е вид. – К.: «Граніна», 1999. – 350 с.

4. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2005. – 560 с.

План і організаційна структура лекції

1. Поняття про закони, закономірності, принципи, правила навчання.

2. Закони, закономірності навчання, їх характеристика.

3. Традиційні принципи навчання: сутність, вимоги щодо їх реалізації.

4. Нетрадиційні принципи навчання.

5. Принципи розвивального навчання Л.Занкова.

Зміст лекційного матеріалу:

1. Поняття про закони, закономірності, принципи, правила навчання.

Закони дидактики – це об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки, які виявляються під час організації та проведення навчального процесу.

Закономірності навчання – це об’єктивні, стійкі, суттєві та повторювані зв’язки між компонентами процесу навчання, що зумовлюють його ефективність.

Принципи навчання – це вихідні положення, система дидактичних вимог до навчання дотримання яких забезпечує його ефективність.

Першу спробу систематизувати принципи навчання здійснив Я. А. Коменський. У своїх працях він зазначав, що у навчанні необхідно враховувати індивідуальні, вікові, природні відповідності дітей, викладати доступно, поступово, систематично.

Іоганн Генріх Песталоцці розширив поняття про принцип наочності у навчанні.

Фрідріх Вільгельм Адольф Дістервег розвинув ідею більш конкретного розгляду принципів і правил навчання, як вимог до вчителя, учнів і змісту навчання.

На сучасному етапі розглядаються традиційні і нетрадиційні принципи навчання.

Правила навчання – це описи педагогічної діяльності, які розкривають окремі сторони застосування того чи іншого принципу навчання та містять конкретні вказівки вчителю щодо його дій в конкретній типовій ситуації.

2.Закони, закономірності навчання, їх характеристика.

Закони навчання були сформульовані у роботах Дж. Дюї, Е. Торндайка. Вони, зокрема, виділили такі закони:

- Взаємопов’язаності (між викладанням та учінням, між попереднім, тим що вивчили, і наступним матеріалом);

- Тренування(чим вищою є інтенсивність тренування, тим краще засвоюється, зберігається в пам’яті матеріал);

- Інтенсивності(навчання повинно відбуватися у швидкому темпі, бути конкретним, лаконічним, внаслідок цього матеріал зберігається в пам’яті);

- Асиміляції (опора на позитивні досягнення дитини в минулому, стимулювання до пізнавальної діяльності);

- Результативності(закріплення приємних наслідків навчальної діяльності та уникнення негативних).

У вітчизняній дидактиці сформульовані такі закони:

- закон соціальної зумовленості цілей, змісту і методів навчання;

- закон виховного і розвивального навчання;

- закон зумовленості навчання характером діяльності учнів;

- закон цілісності та єдності дидактичного процесу;

- закон зумовленості навчання індивідуальними і віковими особливостями учнів.

Діяльність вчителя Діяльність учня

Навчальний матеріал

Діяльність вчителя, діяльність учня і навчальний матеріал – це елементи навчання. Дидактичні закономірності відображають стійкі залежності між усіма цими елементами навчання.

Закономірності навчання є об’єктивними, властивими процесу навчання за його суттю, та суб’єктивними, залежними від учителя, його діяльності.

Об’єктивні закономірності процесу навчання:

- виховний і розвиваючий характер навчання;

- зумовленість навчання суспільним потребам;

- ефективність навчального процесу;

- вікові і реальні навчальні можливості учнів;

- рівень активності учня;

- цілеспрямована взаємодія вчителя, учня і виучуваного об’єкта;

- активність учнів.

Суб’єктивні закономірності процесу навчання:

- організована пізнавальна діяльність учнів;

- організація відтворення операцій і дій, покладених в основу навичок;

- опанування учнями складними способами діяльності залежно від успішного оволодіння попередніми простими;

- урахування вчителем ступеня значущості для учнів засвоюваного змісту;

- використання вчителем варіативних завдань.

Основні закономірності навчання (Н.П.Волкова):

1. Обумовленість навчання суспільними потребами.

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості.

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня.

5. Єдність процесів викладання і навчання.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі.

3.Традиційні принципи навчання: сутність, вимоги щодо їх реалізації.

Принцип науковості.

Сутність: усі факти, знання, положення і закони і положення, що вивчаються повинні бути науково-правильні, так само, як і способи їх обґрунтування.

Вимоги, щодо реалізації принципу:

- розкривати причинно-наслідкові зв’язки явищ, процесів, зв’язків;

- демонструвати могутність досягнень людських знань і науки;

- розкривати історію розвитку науки;

- необхідність орієнтації на міжпредметні наукові зв’язки.

Принцип систематичності і послідовності навчання.

Сутність: послідовний виклад навчального матеріалу, виділення основного, логічний перехід від попередньо-засвоєного до нового матеріалу.

Навчальний матеріал у початковій школі вивчається за двома варіантами:

- за принципом лінійності (новий матеріал на основі попереднього);

- за принципом концентричності (без повторення попереднього, але на більш високому рівні з кожним уроком, семестром, роком).

Цей принцип вимагає від учителя:

- опору на пройдене при вивченні нового матеріалу;

- розгляд нового матеріалу частинами;

- фіксування уваги учнів на вузлових питаннях;

- продумування системи уроків;

- здійснення внутрішніх і міжпредметних зв’язків у навчанні.

Цей принцип вимагає від учня:

- систематичне відвідування школи;

- систематичне виконання домашнього завдання;

- уважність на уроках;

- систематичне повторення навчального матеріалу.

Принцип доступності.

Сутність: компенсування складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника.

Вимоги щодо реалізації принципу:

- звертатися до вищої межі можливостей учнів;

- чим складнішим є матеріал, тим дохідливіше його слід подавати;

- пояснювати від простого до складного.

Принцип зв’язку навчання із життям.

Сутність: показати об’єктивні зв’язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою.

Вимоги щодо реалізації принципу:

- використання на уроках життєвого досвіду учнів;

- розкриття практичної значимості знань;

- застосування теоретичних знань на практичних заняттях, участь у громадському житті.

Принцип свідомості і активності учнів у навчанні.

Сутність: спрямування і керування пізнавальною діяльністю учнів, завдяки активізації їх роботи, забезпечення осмислення і творчого підходу до опанування знань.

Вимоги щодо реалізації принципу:

- формування позитивного ставлення до навчання, інтересу до навчального матеріалу;

- єдність інтелектуальної і мовленнєвої діяльності учнів;

- наявність взаєморозуміння між учителем і учнями;

- використання проблемних ситуацій, диференціювання матеріалу відповідно до індивідуальних особливостей учнів;

- уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок.

Сутність: тривале збереження в пам’яті учнів набутих знань, умінь і навичок.

Вимоги щодо реалізації принципу:

- повторення матеріалу за розділами, частинами;

- запам’ятовування нового матеріалу повинно здійснюватися у поєднанні з пройденим;

- виділення не тільки за змістом, а й за формою головних ідей;

- організація самостійних робіт, щодо творчого застосування знань;

- нове групування матеріалу з метою його систематизації.

Принцип наочності у навчанні.

Сутність: навчання повинно грунтуватись на життєвому сприйманні конкретних предметів і явищ, або їх зображень.

Види наочності:

- Натуральна (рослини, тварини, гірські породи, прилади);

- Образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури);

- Символічна (геометричні карти, схеми, графіки, формули);

Вимоги щодо виготовлення наочних засобів:

- наочність має бути відповідної величини (чітко видно з останньої парти);

- не використовувати занадто яскравих і занадто блідих кольорів, що погіршує зір учня;

- зображувальні образи повинні відповідати дійсності;

- розміщення об’єкта, щоб він був доступний для споглядання усіма учнями;

- наочність не повинна викликати додаткових асоціацій і не містити нічого зайвого.

Фази сприймання наочності:

- зображувальні об’єкти постають розмито, невиразно, створюється уявлення про те, що зображено;

- сприймання стає чіткішим, залишаючись загальним, фрагментарно виділяються деталі, розпізнається колір;

- детальне сприймання об’єктів зображення визначає ті деталі, які раніше були не помітні.

Вимоги щодо реалізації принципу наочності:

- недопустимість перенавантаження навчання наочністю;

- потрібна чітка мета використання наочних засобів у структурі уроку (Коли ввести наочність? З якою метою? Який висновок буде зроблено?);

- вивішування заздалегідь наочності дезорганізує сприймання учнів, розсіює їх увагу.

Принцип індивідуального підходу до учнів.

Сутність: дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом.

Вимоги щодо реалізації принципуі:

- вивчення і врахування індивідуальних особливостей учнів;

- виявлення та усунення причин відхилення у поведінці та навчально-пізнавальній діяльності окремих школярів;

- організація індивідуальної роботи з відстаючими у навчанні учнями та з обдарованими дітьми.

Принцип емоційності.

Сутність: емоційний стан і почуття, які виникають в пізнавальній діяльності учнів повинні сприяти успішному засвоєнню знань.

Вимоги щодо реалізації принципу:

- керування формуванням емоцій, які виникають у навчально-пізнавальній діяльності;

- вихователь сам повинен володіти своїми емоціями, щоб не було негативних наслідків, їх передачі дітям;

- виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

4.Нетрадиційні принципи навчання

- Принцип демократизації. Ефективні форми впливу на дитину, відповідно до умов розвитку суспільства на демократичних засадах.

- Принцип виховання і навчання здорової дитини. Пропаганда здорового способу життя.

- Принцип диференціації навчального процесу. Дозування навчального матеріалу з урахуванням загального розвитку учнів.

- Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Досягнення високого рівня знань учнів завдяки праці вчителів-професіоналів, які приймаються на контрактній основі.

- Принцип нетрадиційності систем навчання. Використання нових форм навчання.

- Принцип співробітництва. Передбачає співпрацю не тільки між вчителем і учнем, але і між учнем і окремими учнями класу.

5.Принципи розвивального навчання Л.Занкова.

1. Вести навчання на високому рівні складності, що характеризується не тільки і не стільки тим, що він перевищує «середню норму», але, насамперед, тим, що він розкриває духовні сили дитини.

2. У вивченні програмного матеріалу йти вперед швидким темпом, який забезпечує неперервне збагачення школярів усе новими й новими знаннями. Треба відмовитися від тупцювання на одному місці. Але йти вперед швидким темпом не означає поспішати. Головне тут – неперервність і послідовне розширення меж пізнання.

3. Ведуча роль теоретичних знань у початковому навчанні. На перший план виступає пізнавальна сторона навчання, розвиток операцій мислення (аналіз, синтез, узагальнення).Теоретичні знання при цьому висловлюються не тільки поняттями, термінами, визначеннями, але й характеристиками законів, залежностей.

4. Принцип усвідомленого засвоєння учнями навчального матеріалу, засобів застосування знань на практиці.

Питання для самопідготовки студентів:

- Що таке закони, закономірності, принципи, правила, навчання?

- Дайте характеристику основним законам, закономірностям навчання.

- Які ви знаєте основні традиційні принципи навчання? У чому їх сутність?

- Охарактеризуйте окремі правила навчання.

- Дайте характеристику нетрадиційним принципам навчання, принципам розвивального навчання (Л.Занкова).

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 4

Модуль ІІ. Зміст освіти і навчання.

Тема:Поняття змісту освіти і навчання.

Кількість навчальних годин: 4.

Актуальність теми. Зміст освіти на кожному етапі суспільного розвитку залежить від впливу багатьох чинників. Кардинальним завданням сучасної дидактики є створення цілісних основ фундаментальної освіти. Усвідомлення майбутніми педагогами цієї концепції освіти дозволить їм сконцентрувати зусилля на актуальних і перспективних інтересах кожного учня.

Мета, завдання лекції:на основі законодавчих документів, підручників розкрити зміст теми, сформувати знання про систему освіти в Україні.

Література:

1. Волкова М.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

2. Закон України “Про загальну середню освіту” (1999 р.) // Початкова школа. – 1999. – №8. – С. 1-11.

3. Закон України “Про освіту” // Голос України. – 1996. – 25 квітня.

4. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання – Прес, 2003. – 418 с.

5. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2005. – 560 с.

Опорні поняття:типи загальноосвітніх закладів, види освіти, освітньо-кваліфікаційні рівні, освітні рівні, структура освіти, знання, уміння, навички, зміст освіти.

План і організаційна структура лекції

1. Зміст освіти як дидактична категорія.

2. Поняття навчальний предмет, цикли навчальних предметів.

3. Історичні концепції (теорії) освіти.

4. Поняття про систему освіти і виховання в Україні.

Зміст лекційного матеріалу

1.Зміст освіти як дидактична категорія.

Зміст освіти – це система наукових знань, практичних умінь і навичок які закладають основу для розвитку і формування особистості.

Знання – це сукупність ідей людини, в яких виражається теоретичне оволодіння нею предметом.

Види знань:

- поняття і терміни (необхідні для розуміння матеріалу);

- факти (допомагають обґрунтувати ідеї);

- закони (взаємозв’язки між об’єктами і явищами);

- теорії (система наукових знань, простеження зв’язків між окремими законами тієї теорії, прогнозування у даній предметній галузі);

- знання про способи діяльності;

- оцінювання.

Всі види знань взаємопов’язані і потребують комплексного засвоєння.

Уміння – це оволодіння способами застосування засвоєних знань на практиці.

Види умінь:

- розумові – передбачають осмислену, нестандартну діяльність (розв’язання задач, написання творів);

- практичні (можуть перетворюватися у навички);

Уміння і навички бувають:

- Загальні – для всіх предметів;

- Специфічні – залежать від окремого предмету.

У змісті освіти відображаються такі види діяльності:

- практично перетворююча діяльність;

- пізнавальна діяльність;

- комунікативна діяльність;

- цілісно-орієнтаційна діяльність;

- художня діяльність.

Елементи змісту освіти:

- уже здобуті суспільством знання про природу, суспільство, техніку, мислення, способи виконання дій;

- досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється в уміннях, навичках особистості, яка засвоює цей досвід;

- досвід творчої, пошукової діяльності у розв’язані нових проблем, що виникають перед суспільством;

- досвід ставлення один до одного, до світу, тобто система емоційної, моральної, етичної, вольової вихованості.

Чинники, які впливають на зміст освіти:

- об’єктивні: потреби суспільства у розвитку людини, науки, техніки, що пояснюється появою нових ідей, технологій;

- суб’єктивні: політика, позиція окремих вчених, суб’єктивні ідеї впливових людей.

2.Поняття навчальний предмет, цикли навчальних предметів.

Навчальний предмет – це спеціально оброблена система знань по одній із наук.

Цикли навчання предметів, які входять в систему загальної освіти:

- фізико-математичний (математика, фізика);

- суспільно-гуманітарний (мова, література);

- лінгвістичний (іноземна мова);

- хіміко-біологічний (біологія, хімія);

- загально-розвивальний (фізкультура, музика і т. д.).

3.Історичні концепції (теорії) освіти.

Впродовж історії розвитку шкільництва складались різні підходи до визначення змісту освіти. Вони ґрунтувались на співвідношенні у змісті освіти теоретичних і практичних знань.

Теорії освіти:

- Формальна (в кінці ХVІІ на початку ХІХ ст.): джерело знань – це розум людини, знання – витвір розуму. Провідне завдання освіти – розвиток розуму, у змісті освіти – навчальні предмети, які виконували функцію «гімнастики розуму».

- Матеріальна (ХІХ ст. – розвиток машинного виробництва дав поштовх для розвитку реальної освіти). У змісті освіти переважали предмети, спрямовані на озброєння практичними вміннями і навичками.

- Педоцентрична (в кінці ХІХ на початку ХХ ст.): зміст освіти визначається інтересами та здібностями дітей, а не соціально-педагогічними умовами й потребами суспільства (бесіди, ігри, занняття за інтересами).

- Комплексності (на сучасному етапі): зміст освіти має бути фундаментом для «формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного, морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляції культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків» (Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»).

4.Поняття про систему освіти і виховання в Україні.

В Законі України „Про освіту” зазначено, що система освіти складається із закладів освіти, наукових і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування галузей освіти.

Структура (ланки) освіти: дошкільна,загальна середня,позашкільна,професійно-технічна,вища,післядипломна,аспірантура,докторантура,самоосвіта.

Освітні рівні:

- початкова загальна освіта;

- базова загальна середня освіта;

- повна загальна середня освіта;

- професійно-технічна освіта;

- базова вища освіта;

- повна вища освіта.

Дошкільна освіта. Здійснюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також у садках інтернатного типу, дитячих будинках.

Мета дошкільної освіти: забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта.

Типи загальноосвітніх закладів:

- Середня загальноосвітня школа (загальноосвітній заклад І – ІІІ ступеня).

- Спеціалізована школа (загальноосвітній заклад з поглибленим вивченням окремих предметів).

- Гімназія (загальноосвітній заклад з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю, ІІ – ІІІ ступінь).

- Ліцей (загальноосвітній заклад з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою, ІІІ ступінь).

- Колегіум (школа філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю, ІІІ ступінь).

- Загальноосвітня школа інтернат (навчальний заклад з частковим, або повним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги).

- Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) (для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку).

- Загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) (це школа з відповідним профілем для дітей, що потребують тривалого лікування).

- Школа соціальної реабілітації (це школа у якій діти потребують особливих умов виховання, створюється окремо для хлопців і двчат).

- Вечірня школа (це школа для людей, які не можуть навчатися вдень).

Мета загальної середньої освіти: оволодіння знаннями з основ наук і підготовку учнів до отримання професійної освіти.

Політехнічна освіта.Здобувається у професійно-технічних училищах.

Мета політехнічної освіти: ознайомлення з галузями виробництва, оволодіння певними вміннями і навичками обслуговування найпростіших технологічних процесів.

Вища освіта. Здобувається у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації:

І-ІІ р.а.: технікуми, училища, коледжі та інші прирівняні до них ВНЗ.

ІІІ-ІV р.а.: інститути, консерваторії, академії, університети.

Освітньо-кваліфікаційні рівні:

- кваліфікований робітник;

- молодший спеціаліст;

- бакалавр;

- спеціаліст, магістр.

Післядипломна освіта. Забезпечують інститути післядипломної освіти, окремі підрозділи ВНЗ.

Мета післядипломної освіти: перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів.

Питання для самопідготовки студентів:

- Що таке зміст освіти? Які дидактичні категорії його конкретизують?

- Назвіть теорії освіти, охарактеризуйте їх.

- Дайте характеристику системи освіти в Україні.

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 5

Модуль ІІ. Зміст освіти і навчання.

Тема:Нормативні документи змісту освіти.

Кількість навчальних годин: 4.

Актуальність теми. Процес навчання і зміст освіти регулюються певними нормативними документами. Ознайомлення студентів з ними дозволить сформувати уявлення про поетапність виконання навчально-виховних завдань на кожному ступені навчання відповідно до вікових особливостей і природних здібностей учнів.

Мета, завдання лекції:розкрити специфіку нормативної бази загальної середньої освіти (структуру документів, вимоги).

Література:

1. Бондар В.І. Дидактика. – К.: Либідь, 2005. – 264 с.

2. Волкова М.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

3. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 2002. – 368с.

4. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2005. – 560 с.

Опорні поняття:державний стандарт, базовий навчальний план, навчальний план, навчальна програма, навчальний предмет, підручник, навчальний посібник.

План і організаційна структура лекції

1. Державний стандарт початкової загальної середньої освіти, його структура, особливості.

2. Навчальні плани, програми, їх структура, принципи побудови.

3. Навчальні підручники, посібники, їх функції, види, вимоги щодо змісту та оформлення.

Зміст лекційного матеріалу

1.Державний стандарт початкової загальної середньої освіти, його структура, особливості.

Державний стандарт – зведення норм і положень що визначає освіченість учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти, та гарантію держави, щодо здобуття цієї освіти.

Розробляється Міністерством освіти України разом з Національною академією наук України та Академією педагогічних наук України затверджується Кабінетом Міністрів України. Перезатверджується не рідше, як один раз на десять років.

Виконання державного стандарту:

- виконання інваріантної складової змісту освіти;

- визначення предметної спрямованості варіативної складової змісту загальної середньої освіти;

- вибір і використання освітніх програм, навчальних курсів, затвердження посібників.

Атестація і оцінювання знань:

- контроль за відомістю освітнього рівня учнів;

- поточне та підсумкове оцінювання знань учнів, переведення до наступного класу;

- переведення до іншого закладу;

- випускникам видається документ про освіту.

Структура державного стандарту:

- базовий навчальний план (дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання, мінімальність у тривалість вивчення конкретної галузі знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру);

- освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів) – змістова конкретизація завдань загальноосвітньої підготовки учня;

- державні вимоги до рівня засвоєння змісту зередньої освіти за ступенями навчання (засвідчують досягнення учнем мети підготовки на певному віковому етапі розвитку, містять критерії у вигляді типових завдань і форм оцінювання рівня освіченості конкретної особи).

Базовий навчальний план складається з інваріативної та варіативної складових. На основі базового навчального плану створюються типові навчальні плани для різних типів шкіл, які у свою чергу служать базою для розроблення навчального плану конкретної школи.

2.Навчальні плани, програми для початкових шкіл, їх структура, принципи побудови.

Навчальний план – документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, що визначає набір навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл, тижневу, річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року.

Державний компонент навчального плану забезпечує єдність навчального процесу, містить перелік обв'язкових для вивчення навчальних предметів в усіх типах загальноосвітніх шкіл. Шкільний компонент має рекомендаційний характер, передбачає перелік навчальних дисциплін, які можуть бути введені до робочого навчального плану за рішенням ради школи.

Навчальна програма – документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, в якому подається характеристика змісту навчального матеріалу із зазначенням розділів, тем, орієнтовної кількості годин на їх вивчення.

Складові навчальної програми:

- пояснювальна записка, у якій обґрунтовується мета, завдання, особливості побудови навчального курсу;

- опис змісту діяльності з даного предмета за розділами чи темами;

- основні вимоги, щодо знань, умінь і навичок учнів на кінець року.

Навчальний матеріал у школах вивчається за двома принципами:

- лінійності (новий матеріал на основі попереднього);

- концентричності (без повторення попереднього, але на більш високому рівні з кожним уроком, семестром, роком).

3.Навчальні підручники, посібники, їх функції, види, вимоги щодо змісту та оформлення.

Підручник – основна навчальна книга з певного предмета, створена для навчання, виховання і розвитку учнів певного віку.

Підручники здійснюють такі функції:

- освітню, виховну, розвивальну, інформаційну, мотиваційну, пізнавальну.

На основі класифікації наук підручники можна поділити на:

- гуманітарні;

- фізико-математичні;

- природничі.

Підручники поділяються і за іншими ознаками:

- за характером викладу матеріалу (академічні, прикладні);

- за ведучими методами викладу матеріалу (проблемний, програмований, комплексний).

Структура підручника:

1. Текст: основний, додатковий, роз’яснювальний.

2. Позатекстові компоненти:

- завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки завдань), таблиці, підписи, пояснення до ілюстрацій, вправи;

- ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, креслення, схеми та ін.);

- вступ, зміст, бібліографія.

Н сучасному етапі створюються комплекти підручників, методичні посібники для вчителів, набір таблиць і карток для самостійної роботи, діафільми та інші засоби навчання.

Основні вимоги до підручника:

- доступний науковий виклад, спрямований на формування в учня логіки, доказовості мислення, пізнавальної активності та інтересів;

- пріоритетна роль теоретичних положень, визначення системи і характеру практичних навичок та умінь;

- вдалий підбір фактів, пояснень, прикладів, ілюстрацій, що дозволяє зрозуміти зміст наукового матеріалу;

- цікаві вправи, практичні роботи, завдання на кмітливість;

- зв’язок навчального матеріалу з трудовим життям, з побутом людей;

- яскраве оформлення;

- відповідність підручника шкільній програмі.

Може бути декілька підручників з одного і того ж предмета, які викладають одну і ту саму програму по-різному, в них використовуються різні методи аналізу матеріалу, різні засоби та прийоми доказів, вправи, приклади. Їх вибір залежить від наукової ерудиції, педагогічної майстерності і досвіду вчителя. Вчителю корисно познайомитися з підручниками минулого, які являються пам’ятками педагогічної культури: „Рідним словом” К.Д.Ушинського, „Азбукою” Л.М.Толстого.

Навчальний посібник– книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші відомості.

Питання для самопідготовки студентів:

- Що таке державний стандарт? Назвіть його складові.

- Яка відмінність між базовим навчальним планом і типовим навчальним планом?

- Яка структура базового навчального плану? Тпового навчального плану?

- Що таке навчальна програма? Які її складові?

- Які функції виконує підручник? Посібник?

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 6

Модуль ІІІ. Методи, прийоми, форми організації навчання.

Тема:Загальна характеристика методів, прийомів, засобів навчання.

Кількість навчальних годин: 2.

Актуальність теми. Розуміння студентами основних понять теми дозволить здійснювати оптимальний вибір методів, прийомів, засобів навчання у подальшій практичній діяльності.

Мета, завдання лекції:розмежувати поняття «метод», «прийом», «засіб» навчання, дати характеристику структурі, функціям методів навчання, розкрити суть класифікацій методів навчання за різними ознаками.

Література:

1. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання – Прес, 2003. – 418 с.

2. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-е вид. – К.: «Граніна», 1999. – 350 с.

3. Ягупов В.В. Педагогіка. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

Опорні поняття:метод навчання, прийом навчання, засіб навчання.

План і організаційна структура лекції

1. Поняття, сутність та функції методів навчання.

2. Структура методу навчання.

3. Класифікація методів навчання за різними критеріями.

Зміст лекційного матеріалу

1.Поняття, сутність та функції методів навчання.

Метод навчання – це спосіб упорядкованої, взаємопов’язаної діяльності вчителя та учнів спрямований на вирішення завдань освіти, виховання та розвитку у процесі навчання.

Зв'язок методу з іншими компонентами процесу навчання є взаємозворотнім: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання, водночас він суттєво впливає на можливості їх практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, наскільки дозволяють йому рухатись уперед застосовані методи.

Прийом навчання – це деталь, складова частина методу, яка сприяє досягненню проміжної мети конкретного методу.

Засоби навчання – це допоміжні, матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями.

Функції методів навчання: навчальна (освітня), розвивальна, виховна, мотиваційна, контрольно-коригувальна.

2.Структура методу навчання.

Метод навчання має дві складові частини: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна – обумовлена тими постійними положеннями, які обов'язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також мета, завдання, форми навчальної діяльності. Суб'єктивна – обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами.

Системна структура методу навчання

Завдання навчання→психологічна закономірність засвоєння матеріалу→способи діяльності вчителя, учнів↔потенційні можливості для досягення конкретних завдань навчання.

3.Класифікація методів навчання за різними критеріями.

У дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання:

- за джерелом передавання та сприйняття інформації (С.П.Петровський, Е.Я.Голоант, Д.О.Лордкіпанідзе): словесні, наочні, практичні;

- за характером пізнавальної діяльності учнів (М.М.Скаткін, І.Я.Лернер): інформаційно-рецептивні, репродуктивні, творчі, проблемні, частково-пошукові, дослідницькі;

- за дидактичними завданнями (В.О.Онищук): комунікативний, пізнавальний, перетворювальний, систематизований, контрольний;

- за ступенем керування навчальною роботою (П.І.Підкасий, В.Ф.Паламарчук, В.І.Паламарчук): навчальна робота під керівництвом вчителя, самостійна робота учнів.

Загальна класифікація методів навчання:

1. Методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності:

- методи навчання за джерелом передачі і сприймання інформації (словесні, наочні, практичні);

- за логікою передачі і сприймання інформації (індуктивні, дедуктивні);

- за рівнем самостійної пізнавальної діяльності;

- за ступенем керівництва навчальною роботою.

2. Метод стимулювання і мотивації учіння:

- методи стимулювання інтересу до навчання;

- методи стимулювання обов’язку і відповідальності.

3. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

4. Бінарні методи навчання.

5. Ситуаційний метод.

Питання для самопідготовки студентів:

- Що таке метод, прийом, засіб навчання?

- Які функції методів навчання знаєте?

- Яка структура методу?

- Назвіть основні класифікації методів навчання.

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 7

Модуль ІІІ. Методи, прийоми, форми організації навчання.

Тема:Характеристика основних груп методів навчання.

Кількість навчальних годин: 6.

Актуальність теми. Методи навчання є одним з найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати завдання навчання, досягнути відповідних результатів.

Мета, завдання лекції:розкрити основні групи методів навчання, охарактеризувати особливості їх використання у практичній діяльності майбутніх педагогів.

Література:

1. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання – Прес, 2003. – 418 с.

2. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-е вид. – К.: «Граніна», 1999. – 350 с.

3. Ягупов В.В. Педагогіка. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

Опорні поняття:метод навчання, прийом навчання, засіб навчання.

План і організаційна структура лекції

1. Методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, практичні, робота з книгою, відеометод).

2. Методи стимулювання і мотивації учіння.

3. Методи контролю і самоконтролю. Бінарні методи навчання. Ситуаційний метод.

Зміст лекційного матеріалу

1.Методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності

- Словесні

- Наочні

- Практичні

- Робота з книгою

- Робота з відеоматеріалом

Словесні методи навчання. Головна їх особливість у тому, що інформація подається через слово вчителя. Їх поділяють на:

- Евристичні (запитальні): бесіда, диспут, дискусія.

- Акроматичні методи (викладацькі): пояснення, розповідь, лекція, інструктаж.

Бесіда – це діалогічний метод навчання, що передбачає спонукання вчителем учнів відтворювати набуті знання, робити самостійні висновки на основі вдало поставлених запитань.

За призначенням в навчальному процесі поділяються на:

- Вступні

- Повідомлення

- Повторення

- Контрольна

За характером діяльності учнів:

- Репродуктивні (відтворюючі)

- Евристичні (дитина перевідкриває для себе щось нове)

- Катехізисні (відтворення відповідей, що потребують тренування пам’яті)

Різновидом бесіди є диспут і дискусія.

Диспут – це усна наукова суперечка, публічне обговорення якогось питання.

Дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання, проблеми.

Вимоги до питань:

- Чіткі

- Лаконічні

- Дотримуватися послідовності

- Спонукати дітей до відповіді

- Врахування вікових та індивідуальних особливостей

- Не містити відповіді на запитання

Вимоги до відповідей:

- Повні

- Усвідомлені

- Аргументовані

- Правильно сформульовані

- Чіткі і лаконічні

- Складні запитання розбиваються на смислові частини

Під час бесіди необхідно спочатку ставити запитання усьому класу, потім питати конкретних учнів. Опитувати не тільки тих, хто бажає, а здійснювати диференційований підхід до учнів.

Розповідь – послідовне розкриття змісту навчального матеріалу.

Буває:

- Художня (образний переказ фактів, вчинків дійових осіб)

- Опис (виклад ознак, особливостей предметів, явищ)

- Науково-популярна (аналіз фактичного матеріалу, ґрунтується на теорії і абстракції).

Вимоги до розповіді:

- Послідовність

- Насичення розповіді змістом

- Слідкування за оформленням думки

- Емоційність розповіді

- Доступність

- Достовірність

- Містить висновки, узагальнення

Пояснення – словесне тлумачення явищ, подій, процесів, законів і т.д.

Використовується під час розкриття нової теми, складної за змістом, структурою, а також у процесі закріплення, коли учні чогось не зрозуміли.

Вимоги до пояснення:

- Доказовість

- Врівноваженість

- Логіка викладу

- Переконливість

- Проведення додаткової словникової роботи

- Образність мови

- Темп

Лекція – виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу.

Види лекції:

- Лекції-дискусії

- Лекції-бесіди

- Проблемні-лекції

- Лекції з навмисними помилками

- Лекції-співпраці

Вимоги до лекції:

- Добирати факти, нову інформацію

- Продумування прикладів, добір наочності

- Ознайомлення із нововведеннями

Інструктаж – короткі чіткі, лаконічні вказівки, рекомендації, щодо виконання дій.

Види:

- Вступний (перед початком самостійної роботи, екскурсії, щоб довести мету)

- Поточний (допомогти окремим учням у процесі самостійної роботи)

- Заключний (демонстрація кращих робіт, перспективи подальшої роботи)

Наочні методи навчання:

- Демонстрування – це показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок.

- Ілюстрування – оснащення ілюстраціями нерухомої наочності. У навчальному процесі ілюструють предмети в натурі і схематичні зображення предметів.

Демонстрування та ілюстрування вимагають чіткої організації спостереження. Під час спостереження діти визначають мету, ознаку предметів і явищ. Запам’ятовуванню матеріалу сприяє зіставлення предметів і явищ.

Самостійне спостереження – це безпосереднє сприйняття явищ дійсності. Під час самостійного спостереження учень здобуває знання із життя, власних спостережень, дослідів, він ніби стає експериментатором, аналізує цей процес, втручається в нього, щоб краще пізнати.

Етапи організації спостереження:

- Вступний інструктаж

- Повторення, актуалізація знань учнів

- Спостереження

- Підведення підсумків дітьми

- Підсумок вчителя

- Колективне оцінювання результатів роботи

Практичні методи навчання:

- Вправи

- Лабораторний метод

- Практичні роботи

- Графічні роботи

- Дослідні роботи

Вправи – це цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій для формування певних дій і навичок.

Вправи бувають за формою навчальної діяльності:

- Усні вправи (усна лічба, робота з картою, з таблицею, усні вправи з мови, читання)

- Письмові вправи (переписування, диктанти, написання творів, розв’язування задач)

- Графічні (складання схем, таблиць, розв’язування кросвордів)

- Технічні (виконання виробів на уроці праці, конструювання, моделювання).

За навчальною метою:

- Вступні вправи – вчитель поєднує пояснення із демонстрацією дій, а учні повторюють за ним

- Проблемні вправи (використовуються, коли учні ще не повністю засвоїли матеріал)

- Тренувальні вправи – збільшується ступінь самостійності під час їх виконання, завдання поступово ускладнюються

- Творчі вправи – використовуються знання, уміння і навички у нових умовах з власними доповненнями

Вимоги:

- Вправи не повинні бути випадковими

- Повинні бути подані у певній системі

- Поступове ускладнення вправ

- Аналізувати результати виконання вправ

- Не слід переривати на довгий час виконання аналогічних завдань

Лабораторні роботи – це вивчення явищ за допомогою спеціального обладнання.

Рекомендовано проведення лабораторних робіт під час опрацювання тем: природні копалини, термометр, вимірювання температури повітря, води.

Лабораторні роботи бувають групові та фронтальні. Фронтальні, коли учні одночасно виконують одну і ту саму роботу. Групові – розмежування роботи між групою.

Вимоги:

- Пояснити мету роботи

- Повторити теоретичний матеріал

- Провести інструктаж

- Консультувати в процесі роботи

- Усний, або письмовий звіт

Практичні роботи – застосування знань у певних ситуаціях наближених до життєвих.

Методика проведення відрізняється від лабораторних тим, що після пояснення вчителя два-три учні виконують роботу, а решта спостерігає, після чого кожен учень виконує самостійно.

Графічні роботи – відображають знання у кресленнях, схемах, таблицях.

Виконуються під керівництвом вчителя під час виконання таких тем: план і карта, рельєф, природні зони.

Дослідні роботи – це пошукові завдання з метою збільшення обсягу знань з певних тем.

Найчастіше використовуються на факультативних заняттях і гурткових.

Робота з книгою – це самостійне опрацювання учнями друкованого тексту, що дає їм можливість краще осмислити, виявити самостійність у навчанні.

Види:

- Читання тексту підручника з метою закріплення, узагальнення знань здобутих на уроці;

- Відповіді на запитання подані після тексту;

- Заучування текстів;

- Розгляд та аналіз учнями таблиць, малюнків і т.д.

Відеометод передбачає використання джерел екранної передачі інформації.

Переваги:

- Достовірна інформація;

- Дозволяє поспостерігати ті процеси, які не можна побачити безпосередньо;

- Створити відповідне мовне середовище на уроках іноземної мови;

- Організація тестових випробувань, тренувальних робіт, процесів моделювання і т.д.

За логікою передачі і сприймання навчальної інформації:

- Індуктивний метод.

Індукція – це форма умовиводу на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Відбувається від конкретного до загального. Плюс індуктивного методу в тому, що діти виявляють причинно-наслідкові залежності, долають суперечності, дають назву досліджуваним явищам, предметам, після чого формулюють правила, закони, принципи.

- Дедуктивний метод – це перехід від загального до окремого. Його перевага в тому, що він забезпечує систематичність викладу навчального матеріалу. Під час цього чітко прослідковуються взаємозв’язки між елементами матеріалу.

Недоліком індуктивного методу є те, що більше витрачається часу і зусиль учнів на пере відкриття нового. Слабкість дедуктивного методу у недостатності його переконливості.

Методи за рівнем самостійності пізнавальної діяльності.

Репродуктивний. Має такі ознаки:

- Знання учнем пропонованого у готовому вигляді;

- Учитель повідомляє знання, пояснює їх. Учні свідомо засвоюють, розуміють, запам’ятовують.

- Міцність засвоєння забезпечується шляхом багаторазового повторення знань.

Метод проблемного викладу матеріалу. Його ознаки:

- Учитель загострює суперечності між раніше набутими знаннями і новими фактами;

- Учень не в змозі пояснити ці фактори через недостачу наявних у нього знань внаслідок чого виникає потреба в нових знаннях, яку він намагається задовольнити.

- Здійснюється ним пошук способів вирішення проблем проявляється активність, ініціативність.

Частково-пошуковий евристичний метод.Учні під керівництвом вчителя самостійно мислять, створюють і вирішують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, узагальнюють. В результаті чого в них формуються, усвідомлюються міцні знання. Частину знань повідомляє вчитель, а більшу частину знаходять самі учні, відповідаючи на поставлені запитання, вирішуючи проблемні ситуації.

Дослідницький метод. Учитель разом з учнями формує проблему, знання учням не повідомляються, засоби, шляхи вирішення проблеми визначають самі учні. Учитель координує діяльність учнів, оперативно управляє процесом. Головне, щоб учні мали інтерес до одержання знань, що зумовлює їх глибину, міцність, дієвість.

Методи за ступенем керівництва навчальною роботою.

Навчальна робота під керівництвом вчителя. Класні твори, складання задач, самостійні письмові роботи учень здійснює під чітким керівництвом вчителя, у разі потреби учень може звернутися за допомогою до вчителя.

Самостійна робота учнів (поза контролем вчителя) – домашня навчальна робота школярів.

2. Методи стимулювання і мотивації учіння.

Ці методи спрямовані на формування в учнів позитивних мотивів учіння. Вони стимулюють активність і сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією.

Ці методи поділяються на дві групи:

- Методи формування пізнавальних інтересів

- Методи стимулювання обов’язку і відповідальності

Методи формування пізнавальних інтересів.

Метод навчальної дискусії – це суперечка, обговорення будь-якого питання навчального матеріалу.

Переваги:

- Відбувається аргументація висунутих положень та їх аналіз

- Відбувається обмін думками, як учня з учнем, так і вчителя з учнем

- Вчить самостійно мислити і поважати думку інших

Метод забезпечення успіху у навчанні. Передбачає допомогу вчителя відстаючим учням, прагнення закріпити успіх.

Переваги:

- Усунення прогалин у знаннях

- Успіх дозволяє зміцнити віру у власні сили

- Пробудження почуттів власної гідності

Прийоми:

- Еврика передбачає несподіваний успіх, розкриття раніше невідомих можливостей;

- Навмисна помилка, що дозволяє привертати увагу на навчальний матеріал.

Метод пізнавальних ігор. Створення захоплюючої навчальної діяльності, що дозволяє швидко та ефективно засвоїти учнем знання, виробляти вміння та навички.

Переваги:

- Полегшує засвоєння навчального матеріалу;

- Забезпечує емоційну налаштованість під час навчання;

- Знімає втому, пере навантаження;

- Заохочує до навчальної роботи.

Метод створення ситуації інтересу. Передбачає використання гумористичних уривків, цікавих пригод, якими легко привернути увагу учнів. Передбачає цікаві відомості, несподіванки.

Метод створення новизни в навчальному матеріалі. Окреслення нових знань, отримання морального задоволення від того, що пізнали щось нове.

Метод опори на життєвий досвід учнів. Учні знайомляться з матеріалом, спостерігають різноманітні події, факти, явища та спираються на власні уявлення про них.

Методи стимулювання обов’язку і відповідальності.

Передбачає:

- Пояснення школярам значущості учіння: суспільної, професійної, життєвої

- Передбачає висування вимог, дотримання яких означає виконання обов’язку

- Заохочення до сумлінного виконання обов’язків і осудження за не виконання в учінні

- Оперативний контроль за виконанням вимог (вказівки на недоліки, зауваження)

3. Методи контролю і самоконтролю.

Письмовий контроль – перевірка знань учнів шляхом написання письмових робіт.

Переваги:

- Можливість перевірки одночасно всіх знань учнів з порівняно малою витратою часу

- Дає можливість одночасно оцінити оволодіння учнями великого обсягу матеріалу

- Формується вміння висловлювати письмово свої думки

- Розвиває увагу, мислення, зосередженість, цілеспрямованість, регламентація часу

Недоліки:

- Не висвітлюється вся глибина вивченого матеріалу;

- Діти інколи не встигають висвітлити свої думки.

Тестове опитування –відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставлення пропущених слів, знаходження помилок тощо. (Почали використовувати в Великій Британії.)

Тести поділяються на:

- Тести розумової обдарованості;

- Тести навчальної успішності.

Переваги:

- Охоплює велику кількість навчального матеріалу

- Оцінка всіх учнів відразу

- Економія часу

- Вимагає точності і конкретності

- Диференціація навчання

- Легко перевірити

- Об’єктивність в оцінюванні

Недоліки:

- Відсутність живого спілкування

- Відсутність аргументації термінів, понять

- Ретельна підготовка вчителя

- Вірогідність вгадування

Графічний контроль. Передбачає використання схем, моделей, таблиць, побудову плану. Найчастіше використовується на уроках з образотворчого мистецтва, природознавства, математики.

Переваги:

- Розвиває різні види пам’яті

- Розвиває образне мислення, творчість

- Опитування великої кількості дітей

- Формує вміння самостійно працювати

- Систематизація матеріалу

- Сприяє більш глибокому засвоєнню матеріалу

- Дитина може простежити зв’язки

Недоліки:

- Може спричинити перенавантаження дітей

- Неможливість кожної дитини привести у відповідність всім критеріям результати своєї діяльності

- Підтримка слабких учнів під час виконання робіт

Практична перевірка – це практичне вирішення поставлених завдань. Контрольні завдання, які передбачають роботу з приладами їх ремонтування, зняття показників приладів, проведення дослідів, які дозволяють репрезентувати теоретичні знання з практичними (контурна карта, корисні копалини, стани води).

Переваги:

- Краще засвоєння знань, їх використання на практиці

- Зацікавлює дітей

- Набуття практичних навичок

Недоліки:

- Не всі учні можуть одночасно виконувати практичне завдання (прилади, речовини)

- Не завжди учню вдається реалізувати теоретичні знання із-за недостатнього рівня їх засвоєння

- Не завжди можна перевірити теорію на практиці

Ситуаційний метод–це метод, у вибрі якого головну роль відіграє ситуація. Він застосовується тоді, коли жоден з відомих ізольованих методів не дає змоги швидко й ефективно досягти накреслених завдань у наявних конкретних умовах. Метод дозволяє обирати нестандартні рішення, тому його й називають нестандартним, творчим. Є творчим доробком педагога.

Бінарні методи навчання.Вперше приступив до створення бінарних методів навчання у 20-х роках А.П.Пінкевич. В основу він поклав різні шляхи оволодіння навчальним матеріалом, та різні форми організації навчального процесу.

А.П.Пінкевич виділив такі методи:

- Класно-догматичний

- Класно-ілюстративний

- Класно-евристичний

- Лабораторно-ілюстративний

- Лабораторно-евристичний

- Лабораторно-дослідницький

- Екскурсійно-ілюстративний

- Екскурсійно-евристичний

- Екскурсійно-дослідницький

- Виробничо-ілюстративний

- Виробничо-евристичний

- Виробничо-дослідницький

У 40-х роках Б.Є.Райков запропонував розрізняти два ряди методів навчання природознавства:

- Моторно-дослідницький і моторно-ілюстративний

- Наочно-дослідницький і наочно-ілюстративний

- Словесно-дослідницький і словесно-ілюстративний

У 50-х роках Н.М.Верзілін теж запропонував бінарну систему методів:

- Словесно-індуктивний і словесно-дедуктивний

- Наочно-індуктивний і наочно-дедуктивний

- Практично-індуктивний і практично-дедуктивний

Вітчизняний дидакт А.М.Алексюк детально обґрунтував бінарну класифікацію методів, в основі якої лежать дві ознаки: характер і рівень пізнавальної самостійності та активності учнів; джерела, з яких учні набувають знань.

Він виділив такі бінарні методи навчання:

- Словесно-інформаційний

- Словесно-проблемний

- Словесно-евристичний

- Словесно-дослідницький

- Наочно-інформаційний

- Наочно-проблемний

- Наочно-евристичний

- Наочно-дослідницький

- Наочно-практичний

- Практично-проблемний

- Практично-евристичний

- Практично-дослідницький

Питання для самопідготовки студентів:

- Поясніть чому перша група методів має таку назву?

- Назвіть словесні методи. Чим відрізняється розповідь від пояснення?

- Коли викорис
Читайте також:
V Засоби навчання
Адаптації та навчання
Активний метод навчання
Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
Б. Особливості диференціації навчання у школах Великобританії
Багатокрокове прогнозування з перенавчанням нейромережі на кожному кроці прогнозу
Бінарні методи навчання.
В чому ж полягає зв'язок методики навчання ІМ з психологією?
В. Особливості навчання і виховання в Кисво-Могилянській академії
Взаємозв'язок навчання, виховання та розвитку психіки
Вибір таких методів навчання, які забезпечують самостійність учнів у дослідженні ними літературних явищ.

Переглядів: 3928

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Програмоване навчання | Вимоги до уроку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.118 сек.