• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Етіологія. 7 страница

Членами “Чорногори”, “Плай” та Подільського туристично-краєзнавчого товариства була переважно молодь та представники інтелігенції, які брали активну участь у громадському житті краю. Ці товариства плідно працювали до 1939 р. і були закриті радянською окупаційною владою.

Хочеться відзначити, що члени туристичних товариств “Чорногора” та ‘‘Плай‘‘ навіть у еміграці займалися туризмом. Зокрема це туристи “... одні зі Львова, Станіславова під проводом магістра Скоробогатова Богдана здійснили першу мандрівку у квітні 1946 р до Фюсен в якій взяло участь 28 осіб”. Тільки за один сезон 1947 р. було проведено 12 групових та 7 індивідуальних мандрівок. Цього ж року Б.Скоробогатов та Я. Хоростіль видають туристичний довідник українською мовою з вивчення Альпійських гір та південної Баварії. У 1948 році було проведено 25 пішохідних та 5 лижних мандрівок.

Таким чином, відновлення діяльності туристичного товариства “Чорногора”, утворення краєзнавчо-туристичного товариства “Плай” та Подільського туристично-краєзнавчого товариства сприяло організації культурно-освітньої та оздоровчо-рекреаційної роботи в Галичині. Головною метою їх праці стало дослідження галицького краю, вивчення та охорона пам'яток історії, культури та природи, збирання та зберігання предметів старовини, народного мистецтва й промислів.

4.2.20-30-ті роки XX ст. позначились потужною національно-культурною працею у Галичині молодіжних спортивних товариств. Дуже велике поширення в краю набули не тільки освітні організації, але й гімнастично-пожежні товариства “Сокіл” і “Січ”, що об’єднували навколо себе десятки тисяч сільської молоді. Крім того, молодь проходила вишкіл у товариствах “Луг”, “Орли” - КАУМ, “Пласт”. “Сокіл” тісно співпрацював з іншими товариствами та організаціями. Так, у 1925 р. він спільно з Українським спортовим союзом та “Пластом” проводили “Дні українського спорту”.

Велика увага у “Соколі” приділялася національному вихованню. Проводилися різноманітні свята у зв’язку з визначними історичними подіями. Наприклад, у 1927 р. у Станіславові відбулося перше повоєнне повітове сокільське свято, присвячене 10-й річниці утворення Української Центральної Ради та проголошення І-го Універсалу, а в 1932 р. повітове свято, у якому взяли участь 1826 сокільських спортсменів і понад 10000 тисяч глядачів.

У 1931 р. в Речі Посполитій вийшов закон про туристичні товариства, у якому їм заборонялося займатися політичною діяльністю та залучати до своїх лав шкільну молодь у віці до 18 років. Спортивну роботу дозволялось проводити тільки при погодженні з Польським державним відділом із фізичного виховання та військової підготовки. Проте навіть у таких несприятливих умовах члени “Соколу” продовжували свою діяльність, в тому числі і просвітницьку.

З 1934 р. молодіжне товариство “Сокіл” спільно з “Просвітою” почали проводити “Свято весни” та “Свято молоді”. У цих святах взяло участь понад 3 тисячі їх членів з усієї Галичини. Зазначимо, що свята - істотна складова народних традицій, є потужним виховуючим чинником, що діє на рівні емоційно-диспозиційних основ психіки особистості.

Цього ж року відбулася конференція “Соколів”, на якій висвітлювались такі питання: “Духовне виховання нації і молоді”; “Фізичне виховання молоді” та освітньо-виховні проблеми. Водночас було окреслено напрямки роботи з молоддю. Головними з них визнавались: самовиховання й самоосвіта. Крім того, на конференції, зародилася ідея участі команди в XI-их Олімпійських Іграх, які мали відбутися у 1936 р. в Берліні. Однак команда Галичини не була допущена, тому що вона не мала свого національного олімпійського комітету. В день відкриття XI Олімпійських Ігор старшина “Сокола-Батька” провів у Львові молодіжну спартакіаду своїх членів, у якій взяли участь понад 3,5 тисячі “соколів”. У цій спартакіаді перше місце у плаванні на 100 м і бігу на 400 м взяв Роман Шухевич.

Великий внесок у теорію і методику виховання української молоді зробив Український Жіночий Конгрес (УЖК), який відбувся у червні 1934 р. в Станіславі. На ньому були прийняті резолюції, пов’язані з краєзнавчо- туристичною роботою, а саме: “У справах національного виховання” та “У справах фізичного виховання”. Їх особливість полягала в тому, що вони не лише теоретично декларували загальні педагогічні положення, але й окреслювали шляхи їх реалізації. Наприклад, УЖК визнавав, що “фізичне виховання не є ціллю для себе, тільки засобом до всебічного виховання людини, зокрема до вироблення характеру та зміцнення тіла”, а вчителям руханки (фізвиховання) необхідно було розробити “план, систему й методи фізичного виховання”.

В листопаді 1935 р. У Львові відбувся Перший Український Педагогічний Конгрес (ПУПК). На ньому велика увага приділялась національному вихованню. ПУПК визнав, що “метою національного виховання української молоді є всебічна підготовка її до здійснення найвищого ідеалу нації, до чинної творчої участи в розбудові духовної й матеріяльної культури, а через неї до участи в уселюдській культурі”, а для цього необхідно “плекати знання рідної духовної й матеріяльної культури, розвивати ідею української духовної й культурної соборности, національної єдности, затіснювати зв’язки з рідним народом, прищеплювати любов до рідного краю”.

Розуміючи можливості мандрівництва та краєзнавства у вихованні підростаючих поколінь, ПУПК закликав впливати на батьків для того, щоб вони усвідомлювали цінність родинних будинків та таборів для своїх дітей. Адже в оселях і таборах засобами туризму і краєзнавства проводилось національно-патріотичне, естетичне, екологічне, фізичне і трудове виховання тисяч молодих українців.

На початку 1937 р. команда “Сокола-Батька” стає членом Українського Спортивного Союзу (УСС) і бере участь у всіх видах змагань, які він проводив.

Слід звернути увагу на те, що розвиток українських спортивних товариств проходив в дуже складних суспільно-політичних умовах. У вересні 1930 р. польська влада заборонила діяльність молодіжної організації “Пласт”. Тоді багато його членів перейшло до лав “Сокола”. Всі колишні пластові табори, їх майно та спорядження перейшли у власність “Сокола”. Для того, щоб покращити своє здоров’я та пройти вишкіл, як зазначав Р.Ковач: “на літо вся молодь виїздила на колишні новацькі табори до Підлютого”. З цією метою і для кращого “пізнання рідного краю організовувалися літні і зимові мандрівки в Карпати”.

Керівники-вихователі під час занять наставляли юних “соколів” уміти читати карту та визначати сторони світу. У походах потрібно навчитися розкладати намет і розпалювати вогнище. Це сприяло кращій підготовці з туризму.

Слід зазначити, що на той час навіть одноденні мандрівки за протяжністю та за денним навантаженням були вдвоє більші ніж сучасні. Для того, щоб подолати понад 50 км. за день потрібна була відмінна фізична підготовка та хороші знання з туризму. Я.Микитюк згадував, що “Соколи” із Станіслава “інтенсивно робили далекі сорока і більше кілометрові прогульки в терен. У неділю була заповіджена збірка о 6-ій годині у парку при вулиці Липовій. Наша траса на той день була призначена через село Загвіздя, лісами до села Вістова коло Калуша і назад. Провідником у цій мандрівці був член управи сокільського гнізда і виховник у Станіславі, в майбутньому командир УПА – “Північ” Д.Клячківськнй (Клим Савур – Авт.)”.

Починаючи з 1927 р., всі сокільські осередки в основному проводили мандрівки “в липні й серпні, по кілька разів протягом літа”. Зазвичай “соколи” вибиралися рано - дехто ровером (велосипедом), дехто пішки, й мандрували дорогами й доріжками”. Крім пішохідних та велосипедних мандрівок, все більш популярним ставав лижний туризм. Щорічно відбувалися численні прогулянки на лижах членів “Сокола” по всій Галичині.

При “Соколі-Батьку” у Львові існувала спортивна секція, яка мала відділи пішохідного та водного туризму. Відповідальним за пішохідний туризм був М.Тріль, за водний - В.Сав’як. Крім того, в “Соколі” була лижна секція, яка займалася лижним туризмом та секція наколесництва, що розвивала велотуризм. Всі ці секції проводили одноденні і багатоденні мандрівки. Так, 18 липня 1934 р. відбулася тритижнева водна мандрівка шести учасників під керівництвом В.Сав’яка на трьох каяках (тип човна). Маршрут їхньої подорожі проліг по р. Стир до р. Прип’ять і уверх по ній до м. Пінська. Протяжність цього маршруту – 486 км. У 1935 р. В.Сав’як та вісім учасників здійснили водну мандрівку на каяках по р. Буг до м. Владова, а потім на озеро Владовське. Протяжність маршруту становила 365 км.

Щорічно спортивні секції “Сокола” звітувалися за минулий рік. Наприклад, у звіті за 1934 р. зазначено, що тільки у Львові було проведено тринадцять пішохідних, три водні та три лижні мандрівки.

Зазначимо, що кожний сокільський осередок за рік мав обов’язково провести хоча б одну мандрівку. Для обліку подорожей старшина “Сокола- Батька” постановила, що на всі мандрівки потрібно мати підтвердження, завірені товариством “Просвіта”. Наприклад, учасники сокільського гнізда з м. Хирова у 1937 р. стали учасниками лижної мандрівки до Білича Великого, де в місцевій “Просвіті” взяли посвідчення про здійснену подорож, а “соколи” з Тернополя провели лижну мандрівку до с. Березовиця Велика. Під час мандрівок проводилась культурно-просвітницька та спортивна робота. Так, сокільська лещетарська секція зі Львова у 1938 р. влаштувала кілька мандрівок до ближніх сіл, щоб надати допомогу місцевим членам товариства. Так, зокрема під час лижної подорожі до с. Грибович, мандрівники допомогли провести змагання з лижних перегонів місцевим “Соколам”.

Сокільські осередки, як і інші українські товариства, стимулювали культурно-мистецьку діяльність українського населення, особливо в сільській місцевості, що мало велике значення в збереженні та примноженні української культурної спадщини в умовах національного гноблення польською владою. Вони ефективно сприяли фізичному й естетичному вихованню молоді.

Треба підкреслити, що сокільські осередки дали поштовх культурно-освітньому рухові українського населення Галичини, особливо в сільській місцевості. Товариство “Сокіл” започаткувало розвиток масового фізичного руху в Галичині через створення спортивних і туристично-краєзнавчих секцій та гуртків. М. Грушевський писав, що “за двадцять літ свого існування “Соколи” наші з “Січами” багато зробили для організування української людности в Галичині. Заложені міцні підвалини, на котрих може пильно й успішно поступатися організація і далі вперед”.

Таким чином, молодіжне товариство “Сокіл” вперше започаткувало розвиток масового фізичного руху в Галичині через запровадження уроків фізичного виховання в школах, створення перших секцій та гуртків, стало піонером туризму в Галичині. Всі його осередки дали поштовх до культурно-мистецького руху серед українського населення, особливо в сільській місцевості, що мало велике значення в збереженні та примноженні української культурної спадщини в умовах національного гноблення.

Після закриття польською владою товариства “Січ” у 1925 р. На його основі утворюється товариство “Луг”, головне завдання якого полягало у вихованні української молоді в національному дусі, сприяння народному духовному відродженню. Організаційна структура цього товариства була така сама, як в “Соколі”. “Луг” був найбільшим спортивно-пожежним товариством у Східній Галичині. Про це свідчить те, що за 1932 р. в товаристві було 1189 осередків, в яких нараховувалося 40 тисяч осіб. Керівництво здійснювала Центральна Рада, яка знаходилася у Львові. Велика увага у діяльності “Лугу” приділялася культурно-просвітницькій роботі через різні курси для молоді.

З 1925 р. проводяться регулярні “лугові” повітові свята, присвячені різним визначним датам у житті українців. У цьому ж році у Львові почали діяти постійні курси для підготовки інструкторів, які потім працювали в осередках товариства “Луг” по всій Галичині.

У культурно-спортивну діяльність товариства органічно впліталися прогулянки та мандрівки. Часопис “Вісті з Лугу” за 1926 р. рекомендував кожному осередку в неділю або свято проводити прогулянки та екскурсії до лісу або до історичних місць. Протягом 1928-1930 рр. товариство організувало багатоденні мандрівки по Бескидах, Горганах та Чорногорі. Ці мандрівки були масові. В деяких подорожах брало участь до 60 учасників.

У 1934 р. “Луг” перейменовується на Українське руханково-спортове товариство “Луг”. Основним змістом його роботи було визначено фізичне і моральне виховання молоді, що конкретизувалось у завданнях:

“а) розширювати і пропагувати фізичне виховання і спорт. В тій ціли уладжувати тренінги, пописи, лекції і вести руханково-спортові курси для молоді нище 16 літ;

б) розвивати культурно-освітну діяльність та в тій ціли уладжувати відчити, курси, театральні вистави, концерти, краєзнавчі прогульки, вести бібліотеки і читальні;

в) видавати часописи і підручники присвячені спортові, руханці і освіті”.

Треба звернути увагу на те, що лугові осередки тісно співпрацювали з “Просвітою”, “Рідною школою”, “Відродженням”, “Союзом Українок” та іншими українськими громадськими товариствами. Товариство “Луг” внесло значний внесок у збереження української духовної спадщини, захищало українську мову, історію, культуру від спроб польських правлячих кіл припинити їх розвиток і позбавити галицьких українців історичних коренів. Крім того, вони вперше намагалися втілити на практиці ідею про недопустимість передчасної політизації шкільної молоді і здійснювали виховний процес, виходячи з потреб держави та історичного моменту.

Товариство “Орли” - КАУМ (Католицька Асоціація Української Молоді) було офіційно утворене в 1937 р., проте його перші гуртки були утворені в 1933 р. Це була релігійна молодіжна виховна організація, або як її ще називали - “Католицький Пласт”.

Метою товариства було християнське та національне виховання молоді шляхом організацій вистав, бібліотек, видовищ, спортивних змагань, мандрівок. Для пропаганди своїх ідей товариство видавало журнал “Українське Юнацтво”. Очолював Раду КАУМ А.Мельник. На середину 30-х років нараховувалося понад 200 чоловічих та 60 жіночих гуртків товариства.

Католицька Асоціація Української Молоді швидко набирала потужності. Наприкінці 1938 р. в Галичині діяло вже 189 гуртків “католицького Пласту”, в яких нараховувалося 4979 дійсних членів. Це товариство виховувало молодь на засадах християнської моралі та національної свідомості з врахуванням вікових особливостей. Необхідно підкреслити, що формувався християнсько-національний світогляд, який гармонійно поєднував християнську свободу духу, віру і патріотичну любов до України. Керівниками осередків КАУМ переважно були місцеві священики. Виховна програма включала в себе різноманітні напрямки, форми і методи: вивчення історії релігії, історії України та краю, рідної мови, літератури, культури, традицій, природи. Ця мета цілком відповідає змісту виховної діяльності в освітянській політиці сучасних, демократичних держав.

Головна Рада КАУМ через додаток у часописі “Готовсь” давала на кожний місяць план освітньо-виховної роботи для місцевих гуртків. Сюди входило проведення новорічної ялинки для дітей, коляди, святкування роковин 22 січня (Акт Злуки), 29 січня (бій під Крутами), просвітницька робота з ліквідації неписьменності серед населення.

Значна увага у діяльності КАУМ приділялася фізичному вихованню, яке базувалось на ранковій гімнастиці, легкій атлетиці, спортивних іграх, їзді на лижах, прогулянках, мандрівках та екскурсіях, які проводились у літніх наметових таборах.

Великі вишкільні табори товариства “Орли” - КАУМ знаходилися в с. Микуличин сучасного Надвірнянського району та в с. Сокіл Галицького району. Тут молодь протягом двадцяти днів проходила вишкіл та залучалася до суспільно-корисної праці. Наприклад, улітку 1938 р. під час таборування в с. Соколі молоді люди протягом 12-ти днів працювали на археологічних розкопках у с. Крилосі. Вони також читали реферати з історії Галича, проводили тематичні вечори для населення навколишніх сіл, присвячені героям княжої доби, Запорізької Січі, Українським Січовим Стрільцям та воякам Української Галицької Армії, славетним і знаменним сторінкам української історії.

КАУМівці встановлювали у містах і селах Галичини Ювілейні Хрести, закладали символічні камені майбутніх українських шкіл, лікарень, хат-читалень, проводили вечори та концерти. Всі ці заходи були істотним національно-виховним чинником для самих членів “Католицького Пласту” і для сільської молоді, яка брала в них участь.

Доречно підмітити, що вони організовували для молоді літні пластунські табори (скавтові обози), керівником яких був док. М.Панчишин. Товариство “Орли” - КАУМ, прагнуло виховати новий тип українців, акцентуючи свою діяльність на християнській національній ідеології. Вся робота здійснювалася через навчальний процес, у якому враховувалися принципи науковості і доступності, тісного зв’язку з практикою. При вихованні національного духу використовували героїв Княжої доби, Запорізької Січі, Українських Січових Стрільців та вояків Української Галицької Армії.

Розуміючи те, що туристично-краєзнавча робота має великий вплив на виховання підростаючого покоління, КАУМ домагалося виробити для всіх спортивних та туристичних товариств єдиний статут, у якому поряд з мандрівками та фізичним вихованням, як першочергове, висувалося завдання ідеологічного вишколу. Підпілля хотіло, щоб усі товариства організовували літні вишкільні табори. Один з них був проведений у серпні 1938 р. в Карпатах. Однак, пізніше польська влада заборонила їх проводити”.

Товариство “КАУМ - Орли” прагнуло виховати новий тип українців, базуючи свою діяльність на християнській національній ідеології. Вся робота здійснювалася через навчальний процес, у якому враховувалися принципи науковості і доступності, тісного зв’язку з практикою. При вихованні національного духу використовувались приклади героїв княжої доби, Запорізької Січі, Українських Січових Стрільців та вояків Української Галицької Армії.

З 1921 р. попри спротив польської влади відновлює свою діяльність на теренах Галичини “Пласт”. Зокрема, в Станіславі у вересні 1921 р. за почином професора гімназії О.Левицького знову починає активно функціонувати “Пласт”. О.Левицький в наявних історичних документах характеризується як “духовний батько одинадцятого пластового полку, а потім куреня імені гетьмана Мазепи, скавмастер, колишній сотник УГА, який з пластунами робив часто до Чорного Лісу прогулянки з тереновими вправами, які були дуже зближені до військових. Виховані й заправлені під його рукою пластуни віддали пізніше свій досвід і знання терену на послуги УПА”.

Перші пластові гуртки носили назви “Олені” і “Круки”. Разом з Осипом Левицьким пластові гуртки дівчат у цій же гімназії організовувала його дружина Марія Левицька, а в учительській семінарії Сестер Василіянок - Олена Оксентій (член туристичного товариства “Чорногора”). В Станіславі від 1923 р. також починає функціонувати Окружна Пластова Рада (ОПР), до якої ввійшли вчителі, члени українського туристичного товариства “Чорногора”, зокрема С.Никифорак, Ф.Величко, І.Слободяник, Я.Грушкевич) та інші культурно-громадські діячі краю. Як і в довоєнний час, значна частина виховної роботи з пластунами проводиться у літніх та зимових таборах. Виховники вважали, що саме в мандрівках і таборах найефективніше досягається поєднання гармонії виховання душі і тіла. Спільне перебування у таборі протягом місяця активно сприяло зближенню пластунів, поєднувало їх у колектив, а бесіди і пісні при ватрах та зустрічах з цікавими людьми розвивали у них національно-патріотичні почуття.

Таборування почало повільно, але цілеспрямовано відновлюватись з 1921 р. Спочатку в основному практикуються мандрівні табори. Однак здійснювалися спроби налагодження роботи і стаціонарних (постійних). Всього ж за період 1921-23 рр. було проведено 14 таборів, у яких взяли участь більше 500 учасників. Для порівняння станом на 1929 р. у Галичині було вже 20 таборів, у яких проходило вишкіл біля двох тисяч пластунів. Станом на 1930 рік було 26 постійних та 24 мандрівні табори, де вишкіл проходило 6 тисяч пластунів та пластунок.

Ситуація з розвитком пластового табірництва радикально змінюється після проведення І Верховного пластового з’їзду, який відбувався в 1924 р. Цьому питанню на з‘їзді була присвячена далеко не остання увага. Резолюції з’їзду втілюються в практику завдяки активній позиції Верховної Пластової Команди, вищого виконавчого керівного органу “Пласту” та за благодійною допомогою громадських організацій, церкви і окремих громадян краю.

Мандрівні та стаціонарні пластові табори діяли під час літніх та зимових канікул (ферій). Саме цей час був найсприятливіший для того, “щоб протягом місяця дати тут молоді все, чого не діставало їй в часі життя в містах під час науки, щоб навчити зарадності й орієнтації”. “Пластові” табори поділялися: 1) за статтю учасників - на хлоп’ячі і дівочі; 2) за складом учасників - на новацькі, юнацькі і старшопластунські; 3) за порою року, в яку проводились, - на літні і зимові; 4) за способом таборування - на стаціонарні і мандрівні; 5) за характером таборування - на сухопутні і водні; 6) за функціональним призначенням - на відпочинково-виховні, виховні, вишкільно-інструкторські; 7) за складом участі пластових частин - на гурткові, курінні, кошові, окружні, крайові.

Організація пластового табору потребувала значних організаційних заходів. Підготовчий етап включав складання плану, який до початку табору постійно вдосконалювався на основі набутого досвіду. При цьому враховувалися вік, стать учасників та різновид табору. Таким чином, кінцевий варіант плану таборування і, зокрема, виховної роботи в ньому, був побудований із урахуванням принципів педагогічної науки: науковості й доступності, систематичності й послідовності, зв’язку з практикою, колективного характеру навчання, індивідуальних особливостей тощо. Вся програма пластової підготовки в таборах мала бути готова за два місяці до початку його роботи і затверджена Верховною Пластовою Командою (наказ 10/15 від 1926 р.).

На той час вже існувала досить чітка структура виховно-вишкільних програм, що гарантувало високу якість виховної роботи під час пластового таборування. У залежності від складу учасників кожен табір ставив перед собою завдання підсумувати річну наполегливу працю пластуна над власним самовдосконаленням. Чергова пластова проба акумулювала всі його найвищі досягнення і давала можливість підвищити свій ступінь. Отож, у всіх пластових таборах існувала спеціальна система таких проб для підлітків 12-17 років.

Слід відзначити багатоступеневий рівень підготовки юнаків. Так, щоб стати пластуном-розвідником, підлітки 14-15 років, складаючи другу пластову пробу (перша проба складалася на ступінь пластуна-учасника), повинні були пройти іспит з табірництва (участь у таборуванні, будова шатра, майстрування табірного матрацу, будова одного типу польової кухні, куховарство, розпалювання ватри), з рятівництва (перев’язка, догляд за хворими, гігієна у польовому житті), з орієнтування, картографії, вимірювання, читання планів, з провідництва по своєму місту, околиці, з міжнародних рятівничих знаків, дороговказів, з уміння організувати і провести 4 бесіди біля ватри, в’язка із зав’язаними очима вузлів. Крім того, вони були зобов’язані регулярно займатися щонайменше одним зимовим і одним літнім видами спорту.

Ще більше ускладнювалися вимоги до третьої пластової проби, успішне складання якої дозволяло отримати ступінь “пластун – скоб”. Пластунам 16-17 років необхідно було досконало володіти навичками туристично-краєзнавчої роботи: розкладати намети та ватри різних типів, надавати першу долікарську допомогу, орієнтуватися на місцевості без мапи і з мапою, мати обізнаність з флорою та фауною свого краю, вміти приготувати їжу в польових умовах, в’язати понад двадцять видів вузлів та ін. О.Тисовський писав, що пластунам “треба обходитися без цвяхів, шруб, хоч найважливіші вузли - це вимога вже до проб “Скобиного гнізда”. Навчитися цієї вмілості можна в домівці”. У своїй книзі “Життя в Пласті” він описує понад двадцять видів вузлів. Ці вузли використовуються мандрівниками і в наш час, хоча їхні назви дещо змінені. Окрім того, пластуни повинні були уміти намалювати мапу України, вміти плавати і володіти методикою навчання хоча б одного виду плавання, працювати в культурно-просвітницьких організаціях, бути учасником не менше двох інструкторських таборів.

Зрозуміло, що значно відрізнялася за своїм змістом програма перебування в інструкторських таборах. Вона, зокрема, включала “ідеологічно-організаційні гутірки при ватрах, руханки, пластові ігри, гігієну і рятівництво, практичну картографію, будування кухонь, шатер, шалашів, таборову господарку і її ведення”.

Велика увага приділялася формуванню вміння проводити вечірні зустрічі та бесіди біля ватри на історичні, пластові та святкові теми. В таких таборах майбутні вихователі не тільки опановували методичними прийомами роботи з пластунами, але й самі мали можливість побувати в їх ролі і апробувати цю методику на собі. Цікаво, що на відміну від англійських та інших скаутських організацій, галицькі старші пластуни були вихователями дітей та юнаків і самі залишалися пластунами все своє життя. Вони активно прагнули розбудувати “Пласт” у загальнонаціональну організацію й, виховуючи нові пластові покоління, поставити їх на тривалу службу нації. Це нововведення в практику світового, включно й англійського, скаутінгу виявилось таким вдалим, що прижилося в інших національних скаутських організаціях.

При цьому програма таборових занять з кожним роком ускладнювалась, урізноманітнювались вимоги до пластових проб. Як приклад, можна навести ряд основних ускладнень до третьої пластової проби: самостійний тижневий похід пластуна з усім спорядженням - нічліг без намету під відкритим небом, а у випадку дощу, можливо, під деревом; проходити за день щонайменше 10 км; скласти стрічку маршруту з детальними записами. Після прибуття до табору лікар оглядає ноги пластуна і якщо є на них хоча б потертості, то ця спроба йому не зараховується. Після здачі такої вимоги пластуни повністю були готовими до складних мандрівок.

Починаючи з 1924 р., пластові табори висилали звіт та план про свою роботу у Верховну Пластову Команду (ВПК). З них ми можемо почерпнути інформацію, як на практиці реалізовувалися таборові програми. Для прикладу можна навести програму пластового табору, який діяв у Підлютому з 9 до 31 липня 1924 р. та звіт про його роботу. Ось його порядок дня: “5.00 – підйом, 30 хв. руханки, купіль у потоці та масаж; 6.45 - збір і звіти; 7.00 - сніданок; 8.00-12.00 - табірні заняття; 12.00-15.00 - обід та вільний час; 15.00-19.00 - праця в таборі, прогульки; 19.00 - вечеря і до 21.00 - час на самопідготовку; 21.00 – відбій”. За дотриманням такого розпорядку особисто відповідав комендант табору. Як видно з цього розкладу дня, прогулянки були обов’язковим елементом перебування в таборі. “Перші дві одноденні (прогульки) ставили за мету побувати на г. Грофі і г. Високі, наступні три великі завершили побут в таборі”, а 26 і 27 липня відбулися іспити з табірництва, де “кандидати мусіли робити близько табору захисти (шалаші), ставити шатра, будувати кухню і варити ріжні страви”. В цьому таборі проводились заняття з табірництва, а також проведено п'ять зустрічей при ватрі.

Важливе місце в усій діяльності “Пласту” і, зокрема, в практиці таборування займала краєзнавча робота. В умовах неприкритої антиукраїнської політики польської влади це набувало особливого значення. Починаючи з 1924 р. Вища Пластова Команда давала для пластових гуртків спеціальні краєзнавчі завдання на час літніх ферій (канікул), які включали збирання історико-краєзнавчого, фольклорного та етнографічного матеріалів з метою найкращого пізнання історії, культури та природи рідного краю.

Пластунам пропонувалися такі завдання: 1) записувати етнографічний матеріал тієї місцевості, де вони, можливо, будуть подорожувати; 2) записувати українські народні пісні, перекази, легенди, оповідання, звичаї і традиції; 3) змальовувати плани могил Січових Стрільців, дбати про їх належний вигляд, збирати спогади та пісні про них; 4) робити детальний опис околиць населених пунктів, назв вулиць, історичних місць; 5) описувати селянський одяг і техніку його виготовлення; 6) детально змальовувати події в селі, вести статистичний облік населення, визначати рід його занять, характер віросповідання, описувати церкви та їх історію; 7) збирати лікарські рослини; 8) вивчати навколишню флору і фауну, збирати зразки корисних копалин. Весь зібраний матеріал передавався до Верховної Пластової Команди (ВПК), де упорядковувався і готувався для краєзнавчого музею.

Прикладом практичної користі від виконання таких завдань свідчить наступний факт. У 1924 р. ВПК звернулась до всіх пластунів, які проводили мандрівки, щоб ті надсилали до неї свої описи мандрівок та світлини їх найцікавіших місць. Завдяки цьому у 1925 р. вийшов перший український “Провідник по Карпатах” з численними та детально розробленими маршрутами по Карпатах. Найбільший стаціонарний (“сталий”) табір, що почав діяти з липня 1924 р., розташовувався у Підлютому біля с. Осмолода (тепер Рожнятівський район Івано-Франківської області). Цим, як зазначав С.Левицький, був покладений початок створенню постійного інструкторського осередку, що відіграв визначну роль у розвитку теорії і практики пластового табірництва. Служив він за домівку будь-якому пластунові, що потрапляв до цих країв. В окремих кімнатах знаходили собі притулок мандрівні пластуни, що час від часу заходили з гір. “Місце винаймив Пластові на 100 років за символічні ціну - 1 злотий річно” митрополит Андрей Шептицький. Крім того, він подарував на довічну власність Пласту площу на горі Сокіл та 5 га землі “під розбудову табору новаків” та надавав фінансову допомогу. На знак вдячності за таке благодійництво делегація Верховної Пластової Команди, до складу якої входили С.Левицький, О.Тисовський, А.Пясецький та інші авторитетні пластуни, зустрілася з митрополитом, вручила йому звіт та альбом з світлинами всіх пластових таборів і завірила його про дальше виховання молоді. Андрей Шептицький, в свою чергу, пообіцяв і надалі надавати фінансову допомогу Пластові, “добачаючи в пластових таборах великі цінності для морального й фізичного розвитку молоді”. Пізніше новозбудований табір новаків на Остодорі був названий на честь А.Шептицького.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 620